20 000 льє під водою

Жуль Верн

Сторінка 34 з 77

— Багато ваших колег отримали медичну освіту: Грасіоле, Мокен-Тандон та інші.

— Так, — відповів я. — Мені доводилося працювати лікарем. Перш ніж стати музейним працівником, я був ординатором клініки і багато років займався медичною практикою.

— Чудово, пане!

Відповідь моя, очевидно, цілком задовольнила капітана. Але, не знаючи, до чого він хилить розмову, я очікував подальших запитань, зміркувавши, що відповідати буду в залежності від обставин.

— Пане Аронаксе, — сказав капітан, — один із моїх матросів потребує допомоги лґкаря. Не могли б ви оглянути його?

— На борту є хворий?

— Так. [168]

— Я готовий до послуг.

— Ходімо.

Признаюся, серце в мене калатало прискорено. Підсвідомо хворобу матроса я поставив у зв'язок з подіями минулої ночі. І вся ця таємнича історія цікавила мене не менше особи самого хворого.

Капітан Немо провів мене на корму "Наутилуса" і відчинив двері в кабіну поруч з матроським кубриком.

Там лежав на ліжку чоловік років сорока з енергійним обличчям, чисто англосакського типу.

Я підійшов до постелі. Це був не просто хворий — це був поранений. Його голова, зав'язана закривавленими бинтами, лежала на подушках. Я зняв пов'язку. Поранений дивився на мене широко розплющеними очима. І, поки я його розбинтовував, не прохопився жодним стогоном.

Рана була жахлива. У черепній коробці, пробитій якимсь тупим знаряддям, утворився зяючий отвір, через який видпілася частина мозку. Згустки запеченої крові внаслідок численних крововиливів перетворили роздроблену мозкову тканину в червонувату кашку.

Тут спостерігалися одночасно явища контузії і струсу мозку. Дихання хворого було утрудненим. Обличчя часто спотворювала судома. То був характерний приклад запалення мозку, ускладнений паралічем рухових центрів.

Я помацав пульс. Серце працювало з перебоями. Пульс часом зникав. Кінцівки вже починали холонути: людина вмирала, і нічим не можна було запобігти фатальному кінцю. Я наклав на рану свіжу пов'язку, поправив узголів'я. Обернувшись, я запитав капітана Немо:

— Яким знаряддям нанесена рана?

— Чи не все одно? — ухильно відповів капітан Немо. — Від сильного струсу зламався важіль машини, удар припав по голові цієї людини. Ну, яка ваша думка щодо хворого?

Я вагався із відповіддю.

— Ви можете говорити, — сказав капітан. — Ця людина не знає французької мови.

Я ще раз подивився на пораненого і сказав:

— Ця людина помре години через дві.

— І ніщо не може врятувати його?

— Ніщо.

Рука капітана Немо стиснулася в кулак. Сльози виступили на очах. Я не думав, що він здатний плакати. [169]

Кілька хвилин я не відходив від пораненого. Електрика, що заливала своїм холодним світлом смертний одр, ще підсилювала блідість лиця умираючого. Я вдивлявся в це виразне обличчя, посмуговане передчасними зморшками — слідами знегод і, можливо, поневірянь. Я сподівався, що таємниця його життя розкриється в останніх словах, які зірвуться з його холонучих вуст!

— Ви вільні, пане Ароиаксе, — сказав капітан Немо.

Я залишив капітана одного коло постелі умираючого і повернувся до себе, надзвичайно схвильований цією сценою. Похмурі передчуття тривожили мене весь день. Уночі я спав кепсько. Прокидався раз у раз. Мені усе вчувалися чиїсь тяжкі подихи, похоронний спів. Може, читали молитви над небіжчиком якоюсь невідомою мені мовою?

На світанні я вийшов на палубу. Капітан Немо був уже там. Побачивши мене, він підійшов до мене.

— Пане професоре, — сказав він, — чи не бажаєте сьогодні взяти участь у підводній прогулянці?

— Разом із товаришами?

— Якщо вони побажають.

— Ми до ваших послуг, капітане.

— У такому разі, будьте люб'язні надягти скафандр.

Про померлого — ні слова! Знайшовши Неда Леида і Конселя, я передав їм запрошення капітана Немо. Консель зрадів майбутній прогулянці, і канадець цього разу охоче погодився приєднатися до нас.

Була восьма година ранку. О пів на дев'яту, одягнувши скафандри, ми запаслися резервуарами Рукейроля й електричними ліхтарями і рушили в путь. Подвійні двері розчинилися, і ми, з капітаном Немо па чолі, під ескортом дванадцяти матросів, ступили на глибину десяти метрів під водою па кам'янисте дно, на якому відпочивав "Наутилус".

Легкий спочатку ухил дна завершився западиною глибиною до п'ятнадцяти сажнів. Ґрунт дна під поверхнею Індійського океану різко відрізнявся від ґрунту тихоокеанських вод, де мені випало побувати під час своєї першої підводної прогулянки. Тут не було ні м'якого піску, ні підводних прерій, ні заростей водоростей. Я відразу ж упізнав чарівну місцину. Це було коралове царство!

Серед кишковопорожнинних, класу коралових поліпів, підкласу восьмипромеиевих коралів, особливо примітні корали з загону горгоиієвих — рогових коралів, як-от: горгоиії, білий корал і шляхетиий [170] корал. Коралові поліпи — прецікаві створіння, їх відносили по черзі до мінералів, до рослинного і до тваринного світу. Корали — лікарський засіб давніх, дорогоцінна прикраса в наші дні, ^лише тільки 1694 року були остаточно занесені до тваринного світу марсельським ученим Пейсоннелем.

Корали — це скупчення окремих дрібних тварин, з'єднаних у поліпняк ламким, кам'янистим кістяком. Початок колонії кладе окрема особина, прикріпившись до якого-небудь предмета. Колонія утворюється у результаті розмноження брунькуванням одного поліпа. Кожна нова особина, входячи до складу колонії, починає жити спільним життям. Природна комуна.

Мені були відомі останні праці вчених, присвячені цій вигадливій істоті, яка розростається деревоподібними кам'янистими колоніями, що підтверджено ретельними дослідженнями натуралістів. І для мене не існувало нічого більш цікавого, як відвідати один з таких закам'янілих коралових лісів, що їх природа виростила в глибинах океану.

Прилади Румкорфа були увімкнуті, і ми пішли вздовж коралового рифу, що перебував у початковій стадії розвитку й обіцяв у майбутньому звести бар'єрний риф у цій частині Індійського океану. Уздовж шляху просування росли дивовижні чагарники, утворені з галуззя, химерно-переплетеного між собою, унизаного білими шестипроменевими зірчатками. Тільки на відміну від земних рослин коралові деревця росли згори донизу, прикріпившись до підніжжя скель.

Світло наших ліхтарів, виграючи на яскраво-червоних галу-ззях коралових дерев, породжувало дивовижні світлові ефекти. Мені здавалося часом, що всі ці сплюснуті і циліндричні трубочки колишуться від руху води. І мене охопила спокуса зірвати їхні свіжі віночки з ніжними щупальцями, котрі щойно рбзпустилися або ледь починали розпускатися. Повз пас, торкаючись їх своїми плавцями, наче птахи крилами, проносилися легкі риби. Але варто було моїй руці торкнутися цих дивних квітів, цих чуттєвих істот, як уся колонія починала рухатися. Білі віночки втягувалися у свої червоні футляри, квіти в'янули на очах, а чагарник перетворювався на купу пористих ска-м'янілостей.

Мені випала нагода побачити найрідкісні зразки тварин-квітів. Шляхетний корал тутешніх місць міг суперничати з коралами, що добуваються в Середземному морі коло французьких, італійських і африканських берегів. Поетичні назви "червона квітка", "червона [171] піна", що ювеліри дали найкращим екземплярам, цілком виправдані яскравим забарвленням шляхетного корала. Вартість такого корала доходить до п'ятисот франків за кілограм, а тутешні води таїли в собі скарбницю, здатну збагатити цілу юрбу шукачів коралів. Ця дорогоцінна речовина, що часто зростається з іншими поліпами, утворює міцне і нерозривне ціле, так звані масивні колонії "maccoiota", і тут мені пощастило побачити чарівний зразок рожевого корала.

Чагарники все густішали, коралові хащі буйнішали. 1, нарешті, перед нами постали справжні скам'янілі ліси і довгі галереї най-фаитастичної будови. Капітан Немо ступив під їхні похмурі склепіння. Дорога увесь час вела під ухил, і поступово ми спустилися па глибину ста метрів.

І коли світло наших ліхтарів торкалося часом яскраво-червоної шорсткуватої поверхні цих коралових аркад, навіси склепіння, котрі нагадували люстри, загорялися червоними вогниками, від чого виникало чарівне враження. Серед кущиків коралів мені зустрічалися інші, не менш цікаві корали: меліти, іриди з членистими розгалуженнями, пучки коралин, зелені, червоні, справжні водорості з перисто-розгалуженою, сильно покрапленою вапном сланню. Після довгих суперечок натуралісти остаточно прилучили їх до рослинного світу. Як сказав один мислитель: "Може, це і є та грань, де життя непевно пробуджується від свого скам'янілого сну, але не має ще сил вийти із заціпеніння".

Нарешті, години через дві ми досягли глибини трьохсот метрів від рівня моря, коротше кажучи, тієї межі, де завершується процес послідовного розвитку коралового рифа і коралові вапняки із їх гіллястою будовою набувають форм деревоподібних окам'янілостей. То не були поодинокі кущики, що скромно нагадували гайок колонії поліпняків. То були дрімучі ліси, величні вапнякові зарості, гігантські скам'янілі дерева, переплетені між собою гірляндами витончених плюмарій, цих морських ліан усіх барв і відтінків. Ми вільно проходили під їхніми гіллястими склепіннями, що губилися в мороці вод; а коло наших ніг тубіпориди, астреї, меан-дрини, фунгії каріофіллеї розстелялися барвистим килимом, обсипаним блискотливим пилом.

Яке непередаване видовище! Як жаль, що ми не могли поділитися враженнями! Чому ми були в цих непроникних масках з металу і скла! Чому наш голос не міг вирватися з їхнього полону! Чому ми не можемо жити в цій водній стихії, як риби або, ще краще, як амфібії, що живуть подвійним життям, привільно почуваючи себе і на суші й у воді! [172]

Між тим капітан Немо зупинився. Зупинилися і ми. Обернувшись, я побачив, що матроси вишикувалися півколом за своїм начальником. Придивившись, я розгледів якийсь довгастий предмет, що його несли на плечах четверо матросів.

Ми стояли посередині великої галявини, оточеної ніби викар-буваним у камені підводним лісом. У непевному світлі наших ліхтарів на землю лягали гігантські тіні. Навколо панувала глибока пітьма. І лише подекуди, потрапляючи в смугу світла, спалахували червоні іскорки на гранях коралів.

Нед Ленд і Консель стояли поруч зі мною. Ми чекали, що буде далі.

31 32 33 34 35 36 37