З Богом, до завтрього!
— З Богом! — відповів Пантагрюель.
Ласкавий мій читачу! Ти навіть не уявляєш, як високо заносилися цілу ніч у своїх думках і які гнали химери Таумаст і Пантагрюель. Зрештою цей Таумаст сказав консьєржеві заїзду Клюні, де він зупинився, що ніколи він так не знемагав на спрагу, як тієї ночі.
— Мені все мариться (сказав він), ніби Пантагрюель стає мені в горлі руба. На Бога, звеліть подати мені вина та свіжої водички, щоб горлянку прополоскати.
Пантагрюеля, того теж розворушило, як ніколи, і цілісіньку ніч він усе гортав:
Книгу Беди De Numeris et Signis,[209]
Книгу Плотіна De Inenarrabilibus,[210]
Книгу Прокла De Magia,[211]
Книгу Артемідора Per onirocriticon,[212]
Анаксагора Peri Semion,[213]
Інарія Peri Aphaton,[214]
Книги Філістимона,
Гіппонакса Peri Anecphoneton,[215]
а також безліч інших, поки нарешті Панурґ не сказав:
— Сеньйоре, викиньте все зі своєї голови і лягайте спати. Ви надто збуджені, боюсь, як би ви не перемудрили і не довели себе до мозкової огневиці. Але спершу келепніть дзвінко разів двадцять п'ять-триддять, та й пухніть собі, а вранці на диспуті з добродієм англійцем виступлю я, і як я не доведу його ad metan non loqui[216], можете мене проклясти.
— Бачиш (сказав Пантагрюель), Панурже, мій друже! Це ж найдивовижніше учене світило: чи ж ти здужаєш із ним тягатися?
— Ще й як здужаю, — мовив Панурґ. — Годі балачок, покладіться на мене. Хто ученіший за біса?
— Ніхто (відповів Пантагрюель), окрім тих, хто сподоблений Божої ласки.
— А проте (сказав Панурґ) я не раз виступав проти їхнього кодла і всіх їх поклав на обидві лопатки і загнав на слизьке. Отож будьте певні, що завтра ваш панята англієць прилюдно обкакається.
Панурґ усеньку нічку пиячив із пахолками і гуляв із ними у примус і секундус і в цурки, а розплачувався защіпками від плюндрів. А як умовна пора наспіла, він подався зі своїм паном до вказаного місця, а там уже зібрались, можете мені повірити, всі паризійці, і старе, і мале.
Хоть цей бісів Пантагрюель (думали вони) заткнув за пояс усіх базік та жовторотих софістиків, та цього разу йому натруситься, адже цей англієць справжній чортяка з Вовера. Побачимо, хто кого.
Усі вже зібралися, Таумаст їх виглядав, і коли Пантагрюель із Панурґом упали до зали, всі бурсаки, спудеї, бакаляри і делегати заляпали в долоні, з дурної своєї завички. Аж це Пантагрюель покликнув товстим голосом, так ніби з двійчастої гармати пальнув:
— Тихше, сто чортів твоїй мамі, тихше! Їй-богу, падлюки, як мене роздрочать тут, я всім вам голови позриваю.
На ці слова присутні завмерли з жаху і більше й не кавкнули, буцім кожен проковтнув п'ятнадцять фунтів пір'я, і від цього гарикання їм так захотілося пити, що вони на півфута повисолоплювали свої язики, ніби Пантаґрюель сипнув їм соли до рота.
Тут озвався уже Панурґ, звертаючись до англійця:
— Мостивий пане! Ти прийшов сюди змагатися у змажці на запропоновані тобою питання чи вчитися і пізнати істину?
На що Таумаст відповів:
— Мостивий пане! Мене привело сюди високе бажання повчитися і пізнати те, в чому я цілий вік сумнився, бо досі жодна книга і жодна людина не могли розвіяти моєї зневіри. Змагатися в якійсь там змажці я не збираюся; заняття це недостойне, отож полишім його шельмам софістам, які шукають у диспутах не істини, а суперечносте і незгоди.
— Отож (сказав Панурґ), я, сумирний учень свого вихователя, пана Пантагрюеля, вдовольню й уконтентую тебе всім у всьому, а отже нема чого клопотати його самого. Хай він ліпше візьме на себе обов'язки голови і розсудить нас, а в разі, як тобі здасться, ніби я не впорався, сам удовольнить твою допитливість.
— Ну що ж (сказав Таумаст), добре придумано. Починай!
Гідне уваги, що в Панурґа наприкінці довгої матні красувалася китичка червоного, білого, зеленого і блакитного шовку, і туди він засунув ще й чималеньку помаранчу.
Розділ XIX
Як Панурґ заткнув за пояс англійця, що дискутував знаками
Отож, поки зібрання нашорошило в тиші вуха, англієць підніс високо одну руку, потім другу, склав пучки пальців курячим, як кажуть шінончі, куприком і вдарив нігтями їх чотири рази, потім розвів пальці й долонями дзвінко ляпнув одна об одну. Потім знову з'єднав руки, як і перше, двічі вдарив пальцями і чотири рази розводив їх; потім знову склав руки і підніс їх угору, ніби в ревнивій молитві Богові.
Панурґ зараз же підніс правицю, застромив її пучак у ніздрю з того самого боку, а інші чотири пальці стис і випростав уздовж крила носа; ліве око геть заплющив, а праве примружив, низько опустивши і брову, і повіку; потім високо підніс лівицю, міцно стис і випростав чотири пальці, а бецмана підняв, його рука утворила прямий кут із правою, на відстані півтора ліктя між ними. Після цього в цій самій поставі він опустив обидві руки на землю, а потів склав їх докупи, націлившись просто в носа англійцеві.
— Але якщо Меркурій… — озвався англієць.
Одначе Панурґ урвав його:
— Маско, ви заговорили!
Тоді англієць показав на мигах ось що: високо підніс розчепірену лівицю, стис у кулак чотири пальці цієї руки, а палюх випростав і приставив до кінчика носа. Потім швидко підняв розчепірену правицю і так розчепіреною опустив, приставив палюх до того місця, де відходив мізинець лівиці, а рештою чотирма пальцями цієї руки повільно заворушив, потім навпаки — правицею зробив те, то проробив лівицею, а лівицею те, що проробив правицею.
Панурґ не знітився, лівицею підніс догори свою неосяжну матню, а правицею дістав звідти уламок бичачого ребра та дві палички однакової форми, одну ебенову, другу з бразилійського акажу, симетрично втулив їх між пальцями і, б'ючи одну об одну, заторохтів так, як бретонські прокажені своїми тарахкальцями, хіба що лункіше і для вуха приємніше, та ще й давай клацати язиком, пасучи поглядом англійця.
Богослови, медики та хірурги із цього знаку здогадалися, що англієць хворий на лепру.
Натомість радці, законники і каноністи з цього вивели, що лепрявий може бути по-своєму щасливий, як колись це відкрив нам Пан-Біг.
Англієць нітрохи не спантеличився: він підніс обидві руки, троє головних пальців стис у п'ястук, потім пропустив пучаки між указівцями та середніми, а мізинці випростав у всю довж і підніс до лиця Пантагрюелеві, а потім з'єднав руки так, що бецман правиці торкався бецмана лівиці, мізинець лівиці — мізинця правиці.
Панурґ мовчки підніс руки і зробив такий знак: зсунув докупи ніготь вказівця лівиці й ніготь палюха тієї самої руки, утворивши посередині колечко, а всі пальці правиці, окрім указівця, стис у кулак, указівець же він то стромляв у те колечко, то виймав. Потім випростав указівець та середній палець правиці, розвів їх скільки міг і наставив на Таумаста. Потім притулив бецмана лівиці до краєчка лівого ока, випроставши всю руку як пташине крило або як риб'яче перо, і легенько заворушив нею туди-сюди, потім те саме проробив правицею, притуливши пальця до краєчка правого ока.
Таумаст зблід, затремтів і зробив такий знак: середнім пальцем ударив по м'язистій основі пучака, а потім указівець правиці встромив у колечко, утворивши його за Панурґовим прикладом на лівиці, але тільки у верх колечка, а не в низ, як це робив Панурґ.
Панурґ же ляпнув у долоні і свиснув у кулак. Потім устромив указівець правиці в колечко лівиці і шпарко заворушив ним. Відтак випнув підборіддя і укняпився в Таумаста.
Досі глядачі в цих знаках не розуміли нічогісінько, але тут до них дійшло, що Панурґ ставить Туамастові німе запитання:
— Що ви на це скажете?
Таумаст упрів, піт із чола так і лився, і здавався тепер людиною, що поринула у споглядання. Нараз йому сяйнуло, він стулив нігті лівиці й нігті правиці докупи, потім розвів пальці півколом і якнайвище підніс догори обидві руки.
На те Панурґ підпер щелепу пучаком правиці, а мізинець тієї самої руки встромив у кільце лівиці й мелодійно задзвонив зубами.
Таумаст, ухнувши, звівся на рівні, але при цьому так перднув, аж вихор зірвався, він усцявся і набздів так, як усе чортяче кодло. Аудиторія почала затикати носа, бо він ще й усрався з хвилювання. Потім підніс правицю і стулив докупи пучки пальців, а лівицю приклав до грудей.
Тут Панурґ потяг за свою довгу матню з китичкою, розтяг її на півтора ліктя і лівицею потримав її отак; правицею ж дістав помаранчу і, сім разів підкинувши її, восьмим разом стис овоч у п'ястуку правиці й безмовно підніс руку догори; потім затряс гарною своєю матнею, показуючи її Таумастові.
Таумаст тоді надув щоки, мов гудець, і випустив повітря, ніби надимав свиняче пуздро.
На те Панурґ устромив пальця лівиці собі у паністару, а ротом утяг повітря із присвистом, буцім висисав устрицю з черепашки або ж сьорбав юшку; потім розхилив рота і долонею правиці ляснув себе по губах, глибоко і голосно зітхнувши, так ніби те зітхання з поверхні діяфрагми пройшло через його трахею, і повторив він це шістнадцять разів.
А Таумаст тим часом сапав, як гусак.
Тоді Панурґ запхав указівця правиці собі в рота і міцно його затис, напруживши ротові м'язи, а потім витяг із ляскотом, ніби бухнула цяцькова гарматка, з якої дітвора стріляє редькою, і проробив це дев'ять разів поспіль.
Аж це Таумаст гукнув:
— Ага, панове, я збагнув, у чому секрет! Попав пальцем у небо!
Він вихопив свого запоясника і якийсь час тримав його вістрям донизу.
На те Панурґ узяв за край свою довгу матню і затряс її над стегнами; потім поклав руки, схрещені гребенем, на голову, висолопивши якомога язика і закотивши очі, мов коза під час конання.
— А, розумію, — сказав Таумаст. — Ну, а це?
І він приставив держак запоясника до грудей, а до вістря підніс долоню з підібганими пальцями.
На те Панурґ нагнув голову ліворуч, приставив середнього пальця до правого вуха, а бецмана підніс догори. Потім скрижував руки на грудях, п'ять разів кахикнув, а за п'ятим разом ще й ногою тупнув. Потім підніс лівицю і, стиснувши пальці в кулак, приставив щиколодку пучака до чола, а правицею бухнув шість разів себе у груди.
Таумаст, очевидно, не вдоволений, приставив бецмана лівиці до кінчика носа, а решту пальців тієї самої руки стис у кулак.
Тоді Панурґ притулив два головні пальці до кутика рота, якомога його розтяг і вищирив зуби, а потім палюхами добряче надавив на повіки і скривив, як здалося глядачам, досить шкарадну гримасу.
Розділ XX
Як Таумаст вихваляв Панурґові чесноти та вченість
Та ось Таумаст устав і, скинувши шапочку, подякував Панурґові за люб'язність; а потім голосно звернувся до всієї аудиторії:
— Мостиві панове! Я хочу нагадати вам євангельські слова: Et ecce plus quant Salomon hic[217].