Саме з цієї причини він їх уникав, можу вас запевнити. Адже він усе мені розповідав. Він нічого від мене не таїв. Дивно, що, коли я залишила вас у Баті, моїм першим знайомим і першим близьким другом, який у мене з'явився після одруження, став ваш кузен; і від нього я безперестанку чула про вашого батька й сестру. Він описував мені одну міс Елліот, а я з ніжністю згадувала іншу.
— Отже, — вигукнула Енн, приголомшена раптовою звісткою, — ви іноді говорили про мене містерові Елліоту?
— Звичайно, говорила, і дуже часто. Я хвастала своєю любою Енн Елліот і запевняла, що вона зовсім не схожа на…
Вона вчасно зупинилася.
— Це пояснює дещо з того, що мені казав містер Елліот учора ввечері, — вигукнула Енн. — Учора я дізналася, що він багато про мене чув. І я не могла зрозуміти, від кого. Які безглузді фантазії спадають на думку, коли йдеться про власну милу особу! І як легко обманутись! Але пробачте, я вас перебила. Отже, містер Елліот одружився тільки через гроші? Ця обставина, мабуть, і розкрила вам очі на його характер?
Місіс Сміт трошки помовчала, збираючи думки докупи.
— Ох, та це ж така звичайна річ! Коли живеш у світі, звикаєш до того, що чоловіки й жінки беруть шлюб заради грошей, і вже не обурюєшся цим, як слід було б. Я була дуже молода, приятелювала тільки з молодими, ми були безтурботні й веселі, ніхто з нас не відзначався суворістю правил. Ми жили заради самих тільки приємностей. А тепер я вже не та: час, хвороба й горе мене змінили, але, тоді, признаюся, я не бачила нічого негожого у вчинку містера Елліота. "Жити собі на втіху" — був тоді наш девіз.
— Але вона була жінкою дуже низького походження?
— Так, і скільки я йому про це не казала, він не хотів і слухати. Гроші, гроші — ось чого він прагнув, її батько був скотарем, дід — м'ясником, але це для нього нічого не важило. Вона була чудовою жінкою, дістала належне виховання, якісь родичі її протегували, випадок звів її з містером Елліотом, вона в нього закохалася; і походження не було для нього перешкодою. Він дбав лише про те, щоб переконатися в точних розмірах її багатства, перш ніж прийняти рішення. Можу вас запевнити, хоч як зараз турбується містер Елліот про своє становище в суспільстві, за юних літ він його анітрохи не цінував. Він не забував, звичайно, про келлінцький маєток, але честь родини для нього не мала ніякого значення. Я часто чула, як він заявляв, що, якби баронетства продавалися, своє він би продав першому-ліпшому за п'ятдесят фунтів, ім'я, герб і девіз на додачу; проте мені не повторити й половини того, що я від нього чула з цього приводу. Я й не буду про це згадувати, адже вам потрібні докази; це все тільки слова, а ви одержите докази.
— Люба місіс Сміт, мені не треба ніяких доказів, — вигукнула Енн. — Ви не сказали нічого, що суперечило б моїм уявленням про те, яким був містер Елліот кілька років тому. Усе це швидше підтверджує те, що ми самі про нього чули й думали. Мені більше хотілось би дізнатися, чому він так змінився.
— Але все ж таки, заради мене, якщо б ви були такі ласкаві й покликали Мері, а втім, стривайте. Я знаю, що ви будете навіть такі ласкаві, що самі підете до моєї спальні й принесете маленьку різьблену скриньку, яка стоїть там на верхній полиці в шифоньєрі.
Енн, бачучи, що подругу не переспорити, зробила те, про що її просили. Вона принесла скриньку й поставила перед місіс Сміт, і та, зітхнувши, повернула ключик і сказала:
— Тут багато паперів мого чоловіка. І це лише невелика частина того, що після нього залишилося. Листа, якого я зараз шукаю, він одержав від містера Елліота ще до нашого одруження. Цей лист якимось чудом уцілів. Мій Чарлз був легковажним у таких справах, як і всі чоловіки; і коли я почала розбирати його папери, знайшла цього листа серед усяких непотрібних папірців, яких не варто зберігати, а багато важливих листів і документів пропали без сліду. Ось він. Я його не спалила, я вже тоді була незадоволена поведінкою містера Елліота й вирішила зберігати це свідчення колишньої близької дружби. Тепер у мене є нова причина радіти, що я можу його показати.
Це був лист, адресований панові Чарлзу Сміту, Танбрідж Уеллс, надісланий з Лондона й датований липнем давнього 1803 року.
"Дорогий Сміте. Ти, як завжди, такий добрий до мене. Хотів би я, щоб на світі було більше таких сердець, але за двадцять три роки свого життя я тільки одне твоє й зустрів. Зараз, повір, я не потребую твоєї допомоги, у мене достатньо грошей. Можеш мене поздоровити, я позбувся сера Волтера й міс. Вони повернулися до Келлінча, взявши з мене мало не клятвену обіцянку відвідати їх улітку. Я ж приїду до Келлінча не раніше як зі справником, який і розповість мені, як його краще продати з молотка. Проте баронет ще може одружитися; розуму в нього на це вистачить. Зате в такому разі вони дадуть мені спокій, а це сповна мене втішить, коли я втрачу спадщину. З минулого року він став ще більш нестерпним.
Як би мені хотілося мати інше ім'я, будь-яке, тільки не Елліот. Я так від нього втомився! Слава Богові, хоч Волтера я можу відкинути. Прошу тебе, не ображай мене більше цим другим "В", тому що до кінця днів своїх я бажаю бути твоїм покірним слугою
Вільямом Елліотом"
Прочитавши листа, Енн не могла не почервоніти; місіс Сміт, помітивши це, сказала:
— Я й сама знаю, що слова там найсильніші. Точних слів я не пам'ятаю, але пам'ятаю загальний зміст. Тепер ви знаєте, що він за людина. І зверніть увагу, яким він був відвертим із моїм бідолашним чоловіком. Далі вже нікуди, чи не так?
Енн не відразу отямилась од потрясіння й образи, прочитавши такі слова про свого батька. Їй довелося згадати, що, читаючи листа, вона порушила закони честі, що ми нікого не вправі судити на підставі подібних свідчень, що приватне листування не терпить стороннього ока, — і тільки потім вона змогла опанувати себе й повернути листа, над яким замислилась, і промовити:
— Дякую вам. Це безперечний доказ. Безперечний доказ усьому, що ви казали. Але навіщо він зараз поновив знайомство з нами?
— Я можу й це вам пояснити, — посміхаючись, відповіла місіс Сміт.
— Справді можете?
— Так. Я показала вам містера Елліота, яким він був дванадцять років тому, а тепер покажу, який він зараз. Тут уже я не можу надати вам письмових доказів, але наведу найвірогідніші усні свідчення про те, що він зараз робить і що збирається робити. Він тепер не лицемірить. Він щиро хоче з вами одружитись. Тепер він від щирого серця виявляє увагу до вашої родини. Я можу вам сказати, від кого йдуть мої новини — від полковника Волліза.
— Полковник Волліз! То ви з ним знайомі?
— Ні. Я почула це не від самого полковника; моє джерело трошки петляє. Але це не має значення. Якщо в закрутах і збереться трошки сміття, його легко прибрати. Містер Елліот розповідає полковнику Воллізу, не криючись, про свій намір вам освідчитись, а полковник Волліз сам по собі, гадаю, людина розумна, розсудлива й обережна, але в нього є гарненька й дурна дружина, якій він завжди розповідає те, чого не слід було б розповідати. Вона ж, одужуючи після пологів, у своєму розманіженому стані, своєю чергою розповідає про все доглядальниці; а доглядальниця, знаючи про наше з вами знайомство, дуже природно про все повідомлює мене. Отже, у понеділок увечері моя добра подруга місіс Рук багато чого мені розповіла про таємниці Мальборо Білдінгс. Таким чином, коли я говорила про "цілу історію", я не так уже й фантазувала, як вам здавалося.
— Люба місіс Сміт, ваше джерело не є вірогідним. Хоч би які наміри мав містер Елліот щодо мене, вони ніяк не пояснюють праці, якої він собі завдав для примирення з моїм батьком. Усе це було ще до мого приїзду до Бата. Я застала їх у найдружніших стосунках, коли приїхала сюди.
— Я знаю. Я дуже добре все це знаю, але…
— Повірте, місіс Сміт, від такого джерела навряд чи можна почерпнути відомості, яким варто довіряти. Факти й думки, які узнаєш далеко не з перших джерел, перекручуються то нерозумом однієї особи, то необізнаністю іншої, і в них небагато залишається від істини.
— Дайте ж мені сказати! Ви самі будете судити, чи є мої відомості вірогідними, коли я розповім про подробиці, які ви самі наразі можете підтвердити чи заперечити. Ніхто й не каже, що ви були найпершою причиною його примирення з вашим батьком. Він дійсно побачив вас ще до того, як приїхав до Бата, і ви йому дуже сподобались, але він тоді ще не знав, хто ви. Принаймні так каже оповідач. Чи це правда? Чи він бачив вас минулого літа чи осені "десь на заході", кажучи його словами, ще не знаючи, що це були ви?
— Так, бачив. Поки що все вірно. У Лаймі. Мені тоді трапилося бути в Лаймі.
— Ну так от, — з тріумфуванням продовжувала місіс Сміт. — Віддайте ж належне моїй подрузі: перша частина її розповіді підтвердилась. Отже, він побачив вас у Лаймі, і ви йому так сподобалися, що він був вельми щасливим знову зустріти вас на Кемден-плейс, уже як міс Енн Елліот, і з тієї хвилини, без сумніву, в нього з'явилася ще одна причина там бувати. Але раніше була інша причина, про яку я вам зараз і розповім. Якщо в моїй розповіді вам щось здасться невірним чи неправдоподібним, зупиніть мене. За моїми відомостями, подруга вашої сестри, дама, яка живе нині з вами та про яку ви мені якось згадували, приїхала до Бата з міс Елліот і сером Волтером ще у вересні (тобто коли вони самі вперше тут з'явились); вона й дотепер живе з ними; це розумна, вкрадлива жінка, гарна на вроду, бідна й уміє увійти в довіру, її становище й поведінка наводять усіх знайомих сера Волтера на думку, що вона вирішила стати леді Елліот, і всіх дивує, що міс Елліот не помічає небезпеки.
Тут місіс Сміт помовчала хвилинку, але Енн було нічого сказати, і вона продовжувала:
— Так здавалось усім, хто знав вашу родину, ще до того, як ви приїхали; і полковник Волліз достатньо часто бачився з вашим батьком, аби це помітити, хоч він тоді й не відвідував їх на Кемден-плейс; але з поваги до містера Елліота він стежив за тим, що відбувалось у вашій родині, і, коли містер Елліот приїхав до Бата за кілька днів до Різдва, полковник Волліз розповів йому, про що все завзятіше твердять люди і що він сам думає з цього приводу. Тут я хочу звернути увагу, що на той час думка містера Елліота про звання баронета вельми змінилася.