Та ось ми побачили голови обох одночасно: вони підпливли один до одного і обоє держалися за рятувальний пояс. Кнут махав рукою; тим часом ми встигли втягнути гумовий човен на борт і вчотирьох ухопилися за вірьовку від рятувального пояса і почали тягнути з усіх сил, не спускаючи в той же час очей з великого темного предмета, який виднівся у воді позаду двох плавців. Ця таємнича тварина час від часу висувала над гребенем хвилі великий зеленувато-чорний трикутник; він мало не на смерть перелякав Кнута, коли той плив до Германа. В ту мить один лише Герман знав, що трикутник належав не акулі і не якомусь іншому морському чудовиську.
Це був роздутий край непромокального спального мішка Торстейна. Але спальний мішок недовго тримався на воді після того, як ми витягли на пліт обох наших товаришів цілими і неушкодженими. Той, хто потягнув спальний мішок вглиб океану, прогавив більш цінну здобич.
— Як добре, що мене не було в ньому, — сказав Торстейн і знову взявся за стерно.
А втім цього вечора нам було не до веселих дотепів. Нас усіх ще довго проймав нервовий дрож. Але холодний дрож змішувався з гарячим почуттям радості від того, що нас, як і досі, на плоту було шестеро.
Цього дня ми наговорили Кнутові безліч приємних слів — і сам Герман і всі інші.
Однак у нас було мало часу роздумувати над тим, що вже сталося; в міру того, як небо над нами темнішало, пориви вітру все дужчали, і до настання ночі на нас обрушився новий шторм. Тепер прив'язаний до довгої вірьовки рятувальний пояс був на воді за кормою; якщо під час шквалу хто-небудь з нас знову впаде за борт, то, може, йому пощастить ухопитися за пояс, який плив позаду стерна. Коли настала ніч, нас огорнула густа темрява, що ховала від наших очей і пліт і океан; скажено стрибаючи в темряві з хвилі на хвилю, ми чули тільки, як завивав вітер у щоглах і снастях, і відчували, як шквали налітали на гнучкі стіни бамбукової каюти з такою силою, що здавалося, ось-ось вони знесуть її за борт. Але каюта була прикрита брезентами і добре укріплена відтяжками. ,Ми відчували, що "Кон-Тікі" метався на пінявих хвилях, і колоди, наче клавіші рояля, піднімалися і опускалися в такт руху хвиль. Ми кожного разу дивувалися, що потоки води не вдиралися крізь широкі щілини в підлозі каюти, а ці щілини правили лише за міхи, через які постійно проносилися вгору і вниз потоки вологого повітря.
Цілих п'ять днів стояла мінлива погода: то дув справжній ураган, то вітер падав до слабкого. Океан був поборознений широкими долинами, огорнутими серпанком від пінявих сірувато-синіх хвиль, гребені яких здавалися витягнутими в довжину і сплющеними від напору вітру. На п'ятий день на небі з'явилися блакитні просвіти, і в міру того, як ураган віддалявся від нас, зловісні чорні хмари поступалися місцем всеперемагаючому блакитному небу.
Шторм наробив нам лиха: стернове весло було розбите, парус розідраний, а висувні кілі хитались і билися, наче ваги, об колоди, бо всі, вірьовки, якими вони були закріплені під водою, зовсім перетерлися. Але ми самі і вантаж анітрохи не потерпіли.
Після двох штормів "Кон-Тікі" серйозно розхитався. Від напруги під час підйому на крутії гребені хвиль всі вірьовки повитягувались, а від постійного руху колод вірьовки поврізалися в них. Ми дякували провидінню за те, що наслідували вказівки інків і відмовилися від сталевих тросів, які під час шторму просто перепиляли б весь пліт на дрібні шматки. А коли б з самого початку у нас були зовсім сухі, з дуже високою плавучістю, бальзові колоди, пліт давно просяк би морською водою і занурився б у океан разом з нами. Сік свіжозрубаних дерев був речовиною, що насичувала колоди і заважала проникненню води в пористу бальзову деревину. Але вірьовки тепер так ослабли, що небезпечно було ступити між двома колодами, бо при різкому зіткненні вони могли розтрощити ногу. На носі і на кормі, де не було бамбукової палуби, нам доводилося, згинаючи коліна, широко розставляти ноги, щоб стояти зразу на двох колодах. Корма, вкрита мокрими водоростями, стала слизькою, як листя бананів; там, де ми звичайно ходили, довелося влаштувати серед зелені постійну доріжку, а для вахтового біля стерна покласти широку дошку, і все ж, коли хвиля підкидала пліт, встояти на ногах було нелегко. А з лівого боку одна з дев'яти величезних колод день і ніч з глухим хлюпаючим стуком билася об ронжини. Вірьовки, які зв'язували шпилі двох похилих щогл, також почали по-новому, зловісно рипіти, бо гнізда для щогл були вирубані в двох різних колодах і рухалися незалежно одне від одного.
Ми зростили стернове весло, прив'язавши до нього довгі шматки важкого, мов залізо, мангрового дерева. Ерік і Бенгт полагодили парус, і "Кон-Тікі" знову гордо підвів голову і випнув груди в напрямку Полінезії, а стернове весло танцювало за кормою в хвилях, які з настанням доброї погоди знову були лагідними і положистими. Але кілі вже ніколи більше не були такими, як раніше; вони не впливали на тиск води з усією своєю давнішньою силою, бо змістилися і хиталися під плотом, нічим не закріплені. Не було рації пробувати оглянути вірьовки з боку дна, бо вони зовсім заросли водоростями. Обстеживши всю бамбукову палубу, ми виявили, що тільки три з основних вірьовок були порвані, вони лежали покручені, притиснуті до вантажу, об який вони й перетерлися. Було цілком очевидно, що колоди увібрали в себе велику кількість води, але вантаж зменшився, і це урівноважувало втрату плавучості. Більшу частину провізії і питної води, а також сухих батарей наших радистів було вже витрачено.
А проте після останнього шторму ми були цілком переконані, що пліт не розповзеться і пропливе ту коротку відстань, яка відділяла нас від островів. Тепер на перший план виступала інша проблема: як закінчиться наша подорож?
"Кон-Тікі" неухильно прямуватиме на захід, поки не упреться носом у берегові скелі або якусь іншу непорушну перепону, що зупинить його рух. Подорож закінчиться лише тоді, коли вся команда, жива і здорова, вийде на берег одного з численних полінезійських островів.
Коли минув останній шторм, нам було цілком ясно, куди може причалити пліт. Ми були на однаковій відстані і від Маркізьких островів, і від архіпелагу Туамоту, причому не була виключена можливість і того, що ми спокійнісінько можемо пройти між цими двома групами островів, не побачивши ні тої, ні другої. Найближчий острів із групи Маркізьких був на відстані 300 миль на північний захід, найближчий острів архіпелагу Туамоту — за 300 миль на південний захід, а вітер і течія, хоч і не стійкі, але все ж таки несли нас на захід, в широкі ворота океану між двома групами островів.
Найближчий у північно-західному напрямі острів був той самий Фату-Хіва, маленький, вкритий джунглями гористий острівок, на якому я колись жив у хатині на палях, збудованій на березі, і слухав образні оповідання одного старого чоловіка про героїчного предка — Тікі. Коли б "Кон-Тікі" пристав до цього ж берега, я зустрів би там багато знайомих, але навряд чи зустрів би свого старого. Він, мабуть, давно вже помер з твердою надією на зустріч із своїм предком Тікі. Якщо пліт попрямує до гористих Маркізьких островів, то висадка буде для нас нелегкою справою. Острови цієї групи лежать далеко один від одного, і океан вільно обрушується на стрімкі скелі, отже, нам треба буде дивитися пильно, прямуючи до гирла нечисленних долин, які завжди кінчаються вузькою смугою пляжу.
Якщо ж пліт попрямує до коралових рифів архіпелагу Туамоту, то там океан на великому просторі густо всіяний безліччю островів. Але ця група островів відома також під назвою Низького, або Небезпечного, архіпелагу, бо своїм виникненням вона зобов'язана коралам і складається з підступних підводних рифів і покритих пальмами атолів, які піднімаються всього на два-три метри над поверхнею води. Небезпечні рифи оточують захисним кільцем кожний атол, становлячи серйозну перешкоду для мореплавства у всьому цьому районі. Та хоч атоли Туамоту створені коралами, а Маркізькі острови являють собою залишки погаслих вулканів, обидві групи островів заселяє той самий полінезійський народ, і королівські родини всюди вважають Тікі своїм родоначальником.
Ще 3 липня, коли ми були за тисячу миль від Полінезії, сама природа повідомила нас, — як вона в свій час повідомила і первісних перуанських мореплавців, які дісталися сюди на своїх плотах, — що десь попереду серед океану справді є земля. Поки ми не пройшли добру тисячу миль від берегів Перу, ми час від часу бачили невеликі табунці фрегатів. Десь на 100° західної довготи вони зникли, і нам почали зустрічатися лише маленькі буревісники, які живуть в океані. Але 3 липня на 125° західної довготи фрегати знову з'явились. Починаючи з цього дня, ми часто бачили невеликі табунці фрегатів; вони летіли високо в небі або проносились над гребенями хвиль, хапаючи летючих риб, які вистрибували у повітря, рятуючись від золотих макрелей. А оскільки ці птахи прилетіли не з Америки, яка лежала позаду нас, то їх батьківщина мала бути в іншій стороні — попереду.
16 липня природа дала нам ще точнішу вказівку. В цей день ми витягли триметрову акулу, вона вивергнула зі свого черева велику неперетравлену морську зірку, яку недавно проковтнула десь поблизу берега.
А наступного дня до нас прилетіли перші гості безпосередньо з островів Полінезії. Це було знаменною подією на плоту, коли ми помітили на горизонті в західному напрямку двох великих птахів, які скоро почали низько ширяти над нашою щоглою. Розпластавши свої крила, розмахом з півтора метри, вони довго кружляли над нами, потім згорнули крила і посідали на воду поряд з плотом. Золоті макрелі відразу ж кинулися до цього місця і почали надокучливо вертітися навколо великих плаваючих птахів, але обидві сторони не чіпали одна одну. Це були перші живі вісники, які принесли нам привіт із Полінезії. Ввечері вони не відлетіли, а залишилися на воді, і ще після півночі ми чули, як вони з хрипкими криками кружляли навколо щогли.
Летючі риби, що потрапляли до нас на пліт, були тепер значно більші і належали до іншого виду; я пам'ятав їх з часів риболовних прогулянок з остров'янами вздовж берегів Фату-Хіви.
Протягом трьох діб ми тримали курс просто на Фату-Хіву, але потім подув сильний північно-східний вітер і відніс нас на південь, в бік атолів Туамоту, за межі суто екваторіальної течії, і тепер океанські течії почали поводити себе ненадійно.