Одягнувшись і вислухавши прохання, шаман починає пісню, до якої мало-помалу приєднуються глядачі, і наостанок складається хор, або, краще сказати, шум. При цьому шаман робить різні рухи тіла і стрибки до тих пір, поки в нестямі не падає на землю. Потім він знову сідає на шкіру і починає такі ж шалені рухи. Так триває довгий час, нарешті шаман оголошує відповідь, отриману ним від нечистого духа. Шамани виконують також і посаду лікарів, але тільки в найважчих хворобах. За це неодмінно треба їх обдарувати, з тим, однак, щоб хворий одужав, в іншому ж випадку відбирають подарунки назад.
Все їх лікування хворого складається в вищеописаному біснуванні.
Після шаманів перше місце займають касети, або мудреці. Посада їх полягає в навчанні дітей різним танцям і в розпорядженні розвагами або іграми, під час яких вони займають місце наглядачів.
Заскнілі забобони справили безліч марновірства в тутешньому народі. Жодна плетінка не робиться без допомоги будь-якого щасливого корінця. Бідним вважається той промисловець, який не має при собі якого-небудь щасливого знаку. Найважливіші з останніх — морські горіхи 164, які у великій кількості валяються по берегах в жарких кліматах, а тут вони дуже рідкісні. Лише тільки настане весна, то китові промисловці розходяться по горах збирати орлині пір'я, ведмежу шерсть, різні незвичайні камінчики, коріння, пташині гнізда та інше. Всього гірше звичай красти з могил мертві тіла, які вони містять в потаємних печерах і яким навіть носять іноді їжу. Тут введено в звичай, що батько перед своєю смертю залишає печеру з мертвими тілами, як самий дорогоцінний спадок того, хто робиться його наступником в китовому промислі. Спадкоємець, зі свого боку, намагається все життя множити це скарб, так що у деяких набирається до двох десятків трупів. Втім, треба зауважити, що тут крадуть тіла тільки таких людей, які показували особливе мистецтво і моторність. Китові промисловці під час лову, як уже сказано вище, вважаються нечистими, і ніхто не тільки не погодиться з ним їсти разом, але і не дозволить їм торкатися ні до якої речі. Однак ж при всьому цьому вони користуються особливою повагою, і інші остров'яни називають їх своїми годувальниками.
Кадьякці проводять своє життя в промислах, святах і в голоді. У перших вони вправляються влітку, другі починаються в грудні і тривають до тих пір, поки вистачить харчів, а з того часу і до появи риби терплять великий голод і харчуються тільки черепашками. Під час свят вони невпинно танцюють і скачуть, причому вживаються самі потворні маски. Мені траплялося бачити їхні забави досить часто, але без будь-якого задоволення. Їх розваги звичайно починаються жінками, які кілька хвилин гойдаються з боку в бік при співі присутніх глядачів і звуці бубнів. Потім виходять, або, краще сказати, виповзають чоловіки в масках і стрибають по-різному, і це закінчується їжею. Остров'яни великі любителі веселощів. Взагалі ж можна сказати, що всі вони дуже упереджені до азартних ігор, в які програють іноді все своє майно. У них є одна гра, яка називається диски, від якої багато розорилися. У неї грають чотири людини, двоє на двоє. Вони розстеляють шкіряні підстилки аршин на 5 [метрах в 3,5] одна від одної, на них кладуть по невеликому кістяному диску, у якого на краю проведений тонкий обідок чорного кольору, а в середині призначений центр. Кожен гравець бере по п'яти дерев'яних шашок з міткою, що означає різні боки гравців, і сідає у підстилки, маючи свого товариша навпроти себе. Мета гри — виграти чотири рази по 28; число помічається паличками. Гравці, стоячи на колінах витягнувшись, спираються лівою рукою об землю, а правою кидають шашки один за одним, на диски, з одної підстилки на іншу. Якщо хто потрапить в мітку, то інший з тієї ж сторони намагається його збити і поставити на це місце свою шашку. Коли всі шашки зійдуть з рук у обох сторін, тоді дивляться, як вони лежать. За кожну шашку, що торкнулася диску, вважають один; за ту, яка абсолютно покриє диск — два, а та, яка торкнеться або перетне чорний обід його, — три. Таким чином, гра триває кілька годин підряд. Є ще інша гра, яка називається стопкою. Вона полягає в наступному: вирізаний кістяний або дерев'яний бовдур кидається вгору, і якщо ляже на свою основу, то це означає 2; якщо на черево — 1, а на шию — 3. Закінчення цієї гри — двічі десять, що відзначається також паличками.
Кадьякцям належить віддати справедливість за винахід байдарок, які вони будують з тонких жердин, прикріплених до шпангоутів 165, або, краще сказати, до обручів. Вони обтягаються так добре зшитими нерп'ячими шкірами, що ні краплі води ніколи не проходить всередину. Тепер їх три роду в вживанні, тобто трилючні, дволючні і однолючні. До приходу росіян були тільки два останні, а замість перших будувалися байдари, або шкіряні човни, в кожному з яких містилося до 70 осіб. Всі ці судна ходять на малих веслах, і не тільки особливо легкі на ходу, але і вельми безпечні в море при самому міцному хвилюванні. Треба тільки мати затяжки, які кріпляться у люків і засмикуються на грудях того, хто сидить на байдарці. Я сам проїхав в трилючній байдарці близько 400 верст [425 км] і можу сказати, що не мав у себе ніколи кращого гребного судна. В байдарці треба сидіти спокійно і щоб веслярі не робити великих рухів, в іншому випадку можна перекинутися. Хоча кадьякці в іншому і не дуже моторні, але чудово вправні в управлінні цих човнів, на яких вони пускаються крізь буруни і плавають без будь-якої небезпеки більше тисячі верст. Правда, це буває завжди поруч берега, проте, іноді в гарну погоду ходять верст по 70 [близько 75 км] без відпочинку. Послати дволючну байдарку до острову Уналашку або в Ситкінському протоку вважається тут звичайною справою. Коли на шляху їх захоплюють шторми у відкритому морі, тоді по кілька байдарок з'єднуються разом і дрейфують спокійно до зміни погоди. В такому випадку кожному весляру потрібно мати камлейку, зшиту з міцних кишок, яка у рукавів і на голові у капюшона затягується шнуром, так як хвилі під час бурі часто плещуть через байдарку. Спершу для мене було дуже неприємно відчувати рух кіля і членів байдарки, які на кожному валу згинаються і розгинаються, але потім, звикнувши, я багато ними бавився.
Дивно, що ці люди, які зуміли побудувати вищеописані судна, залишили майже без всякої уваги найголовніше і потрібне в житті, тобто будову своїх осель. Останні настільки ж прості і незручні, наскільки перші чудові в своєму роді. Тутешня барабора складається з досить великого чотирикутного довгастого приміщення, з квадратним отвором фута в 3 [близько метра] для входу і з одним вікном на даху, в яке виходить дим. Посередині виривається невелика яма, де розводиться вогонь для варіння їжі, а з боків відгороджуються дошками невеликі місця для різних домашніх речей. Це приміщення служить двором, кухнею і навіть театром. У ньому вішається риба для сушіння, робляться байдарки, чистять їжу та інше. Найгірше те, що жителі ніколи його не очищають, а тільки зрідка настилають на підлогу свіжу траву. До головного приміщення прилаштовуються ще невеликі бічні будови, звані жупанами. Кожна з них всередині має свій вхід, або, краще сказати, лазівку, в яку можна пройти не інакше, як нагнувшись і повзучи на животі до тих пір, поки можна буде мало-помалу піднятися на ноги. Нагорі в самому даху жупанів робиться невелике вікно для світла, яке, замість віконниці, обтягається зшитими разом кишками або міхурами. Уздовж стін, відступивши від них на 3 фути [1 м], кладуться нетовсті бруси, що відокремлюють місця для сну і сидіння; вони ж служать і замість узголів'я. Це відділення тримається досить чисто, тому що встеляється соломою або звірячими шкірами. Жупани тут потрібні більше для зими, так як, з огляду на їх малі розміри, бувають завжди теплі від велелюддя. У саму же холодну пору вони нагріваються гарячими каміннями. Вони використовуються також іноді замість бань.
Споруда барабор найпростіша. Для цього виривають чотирикутну яму футів до 2 [близько 0,6 м] глибиною і по кутах вкопують стовпи висотою футів близько 4 [трохи більше 1 м], на які кладуть поперечини і досить високий дах на кроквах. Стіни оббиваються стоячими дошками зовні. Дах встеляється досить товстим шаром трави, а боки обмащуються землею, так що вся будова з зовнішньої сторони походить на якусь купу.
Взагалі можна сказати, що кадьякці не мають жодної схильності до дотримання чистоти. Вони не зроблять зайвого кроку ні для якої потреби. Мочаться звичайно біля дверей в діжки, безліч яких стоїть завжди напоготові. Цю рідину вони вживають для миття тіла і одягу, а також і для вироблення пташиних шкурок. Правда, як чоловіки, так і жінки дуже охочі до лазень, але вони ходять в них тільки потіти, якщо ж у кого голова занадто брудна, то він миє її сечею. Втім, одяг надягають колишній, як би він не був забруднений.
Кадьяк і навколишні його острови управляються чиновниками Компанії. Всі природні мешканці перебувають у віданні Кадьякської контори. Про інші місця, що належать Компанії, я не можу сказати з такою докладністю, як про Кадьяк, на якому я прожив близько року. Всі кадьякці вважаються тепер російськими підданими.
Компанія при їх допомоги не тільки запасає собі і своїм службовцям, яких налічує до тисячі чоловік, їстівні припаси на цілу зиму, але і вживає їх на інші роботи. З них складаються партії для лову морських бобрів, вони промишляють лисиць, нерпу, птахів і єврашек 166, одним словом, вони такі працівники, яких в інших місцях неможливо знайти.
Кадьякці виконують накази Компанії з найбільшим послухом і бувають задоволені тим, що вона за їхню працю заманеться покласти. Крім бісеру, тютюну та інших європейських дрібниць, їм платиться за промисел пташиними, єврашечьїми і тарбаганячими парками. Цей торг найвигідніший для Компанії, так як не вартує майже ніяких витрат. Матеріал, з якого жінки шиють різний одяг, видобувається самими обивателями за нарядом і віддається в комори, звідки потім вони самі ж його і купують. У нагороду за свою працю швачки отримують тільки голки, які залишаються у них від роботи, а тойонші нерідко по пачці тютюну.