Вона чула далеке дзявкання лисиці…, тупання крихітних ніжок у папоротях…, бачила бліде мерехтіння нічних метеликів і вела дружню нараду із зірками. Зорі майже співали, наче одна перегукувалася з іншою у безконечній гармонії. Джейн усі їх знала. Тато все літо давав їй уроки астрономії, довідавшись, що досі вона вміє розпізнати лише Велику Ведмедицю.
— Так не годиться, Джейн. Ти мусиш знати зірки. Не те, щоб я тебе звинувачував через недосконале з ними знайомство. Люди у великих, яскраво освітлених містах відрізані від зірок. А у селах так до них звикли, що не помічають їх дивовижності. Емерсон десь колись сказав, що ми вважали б їх найчудовішим видовищем на світі, якби бачили раз на тисячу років.
Отож у безмісячні ночі вони брали татову підзорну трубу і йшли полювати на зірки. Джейн здобувала знання у науці далеких сонць.
— Яку зірку ми відвідаємо цієї ночі, Джейнлет? Антарес…, Фомальгаут…, Сиріус?
Джейн любила ті уроки. Так чудово було сидіти з татом на пагорбі, у темряві, в чудовій самотності, доки величезні світи рухалися по своїх усталених орбітах. Полярна Зірка, Вега, Капела, Альтаїр, — вона їх усіх знала. Знала, де шукати Кассіопею на троні її коштовного крісла, де Молоко Ведмедиці спливало на ясний південний захід, де великий Орел безконечно летів Чумацьким Шляхом, і де золотий серп жав небесний урожай.
— Коли щось тебе турбує, Джейн, дивися на зірки, — казав їй тато. — Вони тебе заспокоять…, утішать…, повернуть душевну рівновагу. Якби ж я умів на них дивитися… багато років тому… , але я надто пізно вивчив цей урок.
36
— Тітка Елмайра знову помирає, — бадьоро сказав Дін-дон.
Джейн допомагала Дін-донові покривати черепицею сарайчик його батька. Йшло їм добре і вони діставали чимале задоволення. Так приємно бути високо в повітрі, під веселими хмарами, бачити все, що діється довкола, і спостерігати за сусідами.
— А що, цього разу їй дуже зле? — спитала Джейн, старанно забиваючи черепиці.
Джейн знала усе про тітку Елмайру та її періодичні умирання. Щоразу вона довго це тягнула і дуже цим мучила родину. Тітка Елмайра завжди вибирала найменш підходящий момент для того, щоб помирати. Як тільки мала відбутися якась важлива подія, тітка Елмайра вирішувала померти й інколи бувала настільки до цього близька, що Белли затамовували подих. Бо тітка Елмайра справді мала хворе серце, незалежно від своїх звичок, і хто знає, може, цього разу вона дійсно помирала?
— А Белли не хочуть, щоб вона померла, — казав Джейн Метровий Крок. — Потребують тої плати за утримання, що вона їм дає…, її пенсія помре разом з нею. І є кому припильнувати хату, доки Белли десь тиняються. Не буду казати, але вони правда її люблять. Як Елмайра не вмирає, то з неї добрий старий скаут.
Джейн це знала. Вони з тіткою Елмайрою були щирими друзями. Але Джейн ніколи не бачила її під час помирань. Як тоді запевняла тітка Елмайра, вона надто слабка, щоб з кимось бачитися, тож Белли боялися ризикувати. Джейн, з її звичайною нещадною проникливістю, мала власну думку щодо цієї звички тітки Елмайри. Не могла це пояснити з використанням психологічних термінів, але якось сказала татові, що тітка Елмайра таким способом намагається звести з кимось порахунки, хоча й сама про це не знає. Джейн швидше відчула, аніж зрозуміла, що тітка Елмайра любила бути в центрі уваги, а в міру того, як старіла, все більше обурювалася тим фактом, що час м'яко, але невблаганно витісняв її звідти. Близька смерть була способом повернутися на сцену, хай і тимчасово. Не те, щоб тітка Елмайра свідомо прикидалася. Вона завжди щиро думала, що помирає, і дуже через це сумувала. Тітка Елмайра взагалі не була готовою відмовитися від захопливих житейських справ.
— Дуже зле, — відповів Дін-дон. — Мама каже, що тітці гірше, ніж вона коли-небудь бачила. Доктор Еббот каже, що вона втратила волю до життя. Ти знаєш, що це означає?
— До якоїсь міри, — обережно зізналася Джейн.
— Ми намагаємося її розрухати, але вона вже зовсім посиніла. Їсти не хоче, лікарств не хоче, а ма вже й руки опустила. Ми ж планували Брендин шлюб, а тепер не знати, що робити.
— Вона й раніше часто помирала, але ще ні разу не померла, — потішила його Джейн.
— Але вже кілька тижнів відлежала в ліжку і казала, що кожен день може бути для неї останнім, — задумливо сказав Дін-дон. — Вже сім разів просила мене на останнє прощання. Як хтось може справляти бучне весілля, коли йому помирає тітка? А Бренда хоче великої паради. Заміж виходить між Кейсів і каже, що Кейси такого очікують.
Місіс Белл запросила Джейн пообідати з ними, і Джейн залишилася, бо тата весь день не було вдома. Придивлялася, як Бренда готує тацю з їжею для тітки Елмайри.
— Боюся, що тітка знову не з'їсть ні шматочка, — тривожно сказала місіс Белл. То була втомлена миловидна жінка з добрими вицвілими очима, яка дуже всім переймалася. — Не знаю, чим вона й живе. Зовсім занепала духом. Після приступу так звичайно і буває. Каже, що занадто втомлена, щоб намагатися одужати, бідолашна. Це все через її серце, знаєш. Ми намагаємося її розвеселити і не кажемо нічого, що могло б її схвилювати. Брендо, пильнуйся, щоб не сказати їй, що біла корова задушилася цього ранку, а як запитає, що казав лікар вчора ввечері, то кажи, — він думає, що вона пішла на поправку. Мій батько завжди казав, що хворим людям треба говорити всю правду, але ж ми мусимо підбадьорити тітку Елмайру.
Після обіду Джейн не приєдналася до Дін-дона. З таємничим виглядом чекала, доки Бренда зійшла вниз, повідомивши, що тітка Елмайра ні крихітки не взяла до рота. Потім Бренда покликала свою матір, щоб вирішити питання про кількість вовни, яку треба віддати на чесання. Тоді Джейн поспішила догори.
Тітка Елмайра лежала в ліжку, — маленьке скоцюрблене створіння з ельфійськими пасмами сивого волосся довкола поморщеного обличчя. Таця з їжею стояла на столі неторкана.
— Невже це Джейн Стюарт? — слабким голосом сказала тітка Елмайра. — Я рада, що хтось про мене не забув. Ти прийшла востаннє мене побачити, Джейн?
Джейн не заперечувала. Сіла на стілець і дуже сумно глянула на тітку Елмайру, що змахнула над тацею долонею, схожою на клешню.
— Нітрішки не маю апетиту, Джейн. Та й добре…, ах, справді добре. Відчуваю, що вони мені жалують кожного кусника.
— Ну, — відповіла Джейн, — ви ж знаєте, що часи важкі, заробітки впали.
Тітка Елмайра зовсім цього не сподівалася. У її дивних маленьких бурштинових очах зблисла іскра.
— Я за своє утримання плачý, — сказала вона, — а раніше роками тяжко працювала, доки не розхорувалася. Та що ж, зараз я для них нічого не значу, Джейн. Як хто хворий, то він уже ніщо.
— Певно, що так, — згодилася Джейн.
— О, я добре знаю, що я для всіх тягар. Але це триватиме недовго, Джейн, недовго. Смерть простягла по мене руку. Я це розумію, а вони всі ні.
— Я думаю, що розуміють, — потішила її Джейн. — Спішать, щоб перекрити черепицею дах сараю до похорону.
Іскра в очах тітки Елмайри розгорілася.
— Бачу, вони все спланували, ні? — сказала вона.
— Ну, я чула, як містер Белл говорив щось про те, де викопає могилу. Але, може, він мав на думці могилу білої корови. Я певна, що це він про корову. Вона нині вранці задушилася, ви ж знаєте. А ще казав, що мусить помалювати на біло південні ворота, аніж… щось станеться…, але я не розчула, що.
— На біло? Ще чого! Ці ворота завжди були червоними. Але чого я маю перейматися? Мої рахунки зі всім скінчені. Не хвилюватимешся земськими речами, почувши ходу смерті, Джейн. Сарай черепицею, так? А я думаю, чого такий грюкіт. Цей сарай черепиці не потребує. Але Сайлас завжди тринькає гроші, коли його не припильнувати.
— Та то лише черепиця щось коштує. Робота не коштує нічого, — ми це робимо разом із Дін-доном.
— То от чого ти в комбінезоні. У мої часи ніхто б не дозволив дівчині на комбінезон. Але що то тепер значить? Тільки боса не ходи, Джейн. Можеш проколоти ногу іржавим цвяхом.
— На даху легше втриматися без взуття. Малий Сід проколов ногу іржавим цвяхом, хоча був узутим.
— Вони мені нічого не сказали! Осмілюся сказати, як мене коло них не буде, щоб їх пильнувати, то доведуть дитину до зараження крові. А він же мій улюбленець. Та що ж…, добре. що це недовго триватиме…, вони знають, де я хочу бути похованою…, але могли б почекати, доки я помру, а щойно тоді розмовляти про копання могили.
— Та я певна, що то було про корову, — сказала Джейн. — І ще я певна, що вам влаштують чудовий похорон. Тато напише гарний некролог, коли я його попрошу.
— Ну, гаразд, гаразд. Годі про це. Не треба мене ховати, доки я ще жива. Нетті дала тобі щось смачне на обід? Нетті добра, але кухарка з неї не найліпша. От я була хорошою кухаркою. Ах, Джейн, що я тільки не виварювала свого часу…, що тільки не готувала!
Джейн пропустила чудову можливість запевнити тітку Елмайру, що вона ще багато чого наварить.
— Обід був дуже смачним, тітко Елмайро, ми всі дуже тішилися. Дін-дон виголосив застільну промову, ми так насміялися.
— Вони можуть сміятися, коли я помираю! — гірко сказала тітка Елмайра. — А тут крутяться на котячих лапах, день попри день, і вдають, як дуже жалують. Що то за шум я чула до полудня, наче хтось щось перетягував?
— Місіс Белл із Брендою пересували меблі у вітальні. Сподіваюся, що встигнуть її прибрати до весілля.
— Весілля? Кажеш про весілля? Що за весілля?
— Та ж Брендине. Вона виходить за Джима Кейса. Я думала, ви знаєте.
— Звичайно, я знала, що вони збираються поженитися…, але ж не тоді, коли я помираю. То ти хочеш сказати, що вони справляють весілля ото вже?
— Ви ж знаєте, що відкладання шлюбу приносить нещастя. Та вас ніхто не потурбує, тітко Елмайро. Ви тут собі будете самісінька за кілометр від усього і…
Тітка Елмайра сіла на ліжку.
— Дай мені мої зуби, — сказала вона. — Вони там, на столику. Я маю намір з'їсти свій обід, а потім маю намір встати, хоч би це мене убило. Хай не думають, що сховають від мене весілля. Не обходить мене, що там каже доктор. Нізащо не повірю, що я хоч наполовину така хвора, як він хоче мені вмовити. Половина цінної худоби здише, у дітей запалення крові, а червоні ворота малюють на біло. Час уже, щоб хтось показав їм, як має бути!
37
Досі кар'єра Джейн на Ліхтарному Пагорбі не була видовищною.