Тоді виступив Льонька Пантелєєв.
— Чого знущаєтеся з людини? — сказав він. — Тебе, Купець, мабуть, не мучили, коли ти новачком був?!
Клас зареготав.
— І смішного нічого немає, — почервонівши, заявив Пантелєєв. — Нічого хвастати своєю гуманністю, добгим ставленням до новачків, якщо самі їх б'єте… Хіба не пгавда?
Ніхто не відповів. Усі мовчали, а мовчання, як відомо, — знак згоди.
Єльховський тим часом натягнув покалічену туфлю, підвівся, чхнув востаннє і, тужно оглянувши хлопців, спинив вдячний погляд на Пантелєєві.
У коридорі, коли хлопці розходилися по класах, Пантелєєв підійшов до новачка.
— Будьмо сламниками, — сказав він. — Сламниками у нас звуть дгузів. Будьмо дгузями… Гагазд?
Єльховський не відповів, тільки кивнув головою. Пантелєєв подав сламиикові руку, той міцно потис її.
♦
Панько Єльховський народився в Смоленську.
Паньків батько, вчитель початкової міської школи, належав до числа тих людей, яких по любить начальство. Начальство не любить людей занадто розумних, замкнутих і вільнодумних. Паньків батько був розумний і вільнодумний: він належав до місцевого соціал-демократичного гуртка. За це його звільнили з посади вчителя, простіше сказати — вигнали. Він повністю віддав себе революційній справі, а сім'я голодувала, діти росли. Батько шукав роботи, але не міг знайти її… Мати прала у панських домах, мила підлоги. Дитинство Панька — нерадісне дитинство.
В 1917 році Панькового батька вбили на вулиці козаки. Панько жив з матір'ю, тоді мати віддала його в приют; там він пробув до 1921 року. Потім старший брат Панька, червоний командир, поїхав до Пітера у Військову академію, а через півроку виписав у Петроград і сім'ю — матір, сестру й братика Панька. Панько пожив місяць, не більше, вдома й набешкетував, забуянив відчайдушно, бо був істериком. Брат спробував вплинути на нього сам — не помогло; тоді він звернувся у відділ народної освіти. І Панько опинився у Шкіді.
Шкіда зустріла його недружелюбно, але потім, узнавши ближче, полюбила міцно, мабуть, міцніше ніж будь-кого. Він був хлопець добрий, надзвичайно чуйний, по-шкідському чесний, а головне — любив бешкетувати. А бешкетування, як відомо, — культ поклоніння шкідців.
На другий день після приходу Єльховського Шкіда мала зробити щотижневе паломництво до лазні. Усі чотири відділення вишикувались у залі, влаштували перекличку. Не було тільки новачка.
Шукати його послали Олмикпопа. За хвилину він повернувся і, підійшовши до Вікмиксора, щось сказав йому. Вікмиксор почервонів, зірвався з місця і побіг у четвертий клас. Панько Єльховський сидів на новому своєму місці, за партою Пантелєєва, і читав книжку. Коли Вікмиксор зайшов, він навіть не підвів голови. Вікмиксор хвилину стояв приголомшений, потім закричав:
— Встань.
Єльховський подивився на нього, відклав книжку, але не встав.
— Встань, тобі сказано! — вже заревів завшколою.
— А чого ви кричите? — не підвищуючи голосу, промовив Панько і, тримаючись руками за кришку парти, встав.
— Ти чого не йдеш нагору? — гнівно спитав Вікмиксор, підходячи до Панькової парти.
Той, не зрушивши з місця, відповів:
— А що мені там робити?
— Що робити? В лазню йти, ось що. Усі вже зібрались, а ти сидиш. Не думай, що тут ти можеш робити що хочеш… Будь ласка, без балачок, марш нагору!
— Нічого подібного, — відповів Панько і, сівши за парту, знову почав читати.
Вікмиксор як тигр кинувся до нього і вп'явся руками в плечі.
— Ні, ти підеш, скотина! — заревів він і витягнув Панька з-за парти.
Панько почав відбиватися. На шум збіглися вихователі і хлопці.
— Я тобі покажу!.. — кректав Вікмиксор, намагаючись виштовхнути Панька в коридор. Той вирвався червоний, розкуйовджений.
— Падлюка! — закричав він, потім зморщив обличчя і заплакав.
Вікмиксор, теж червоний і зім'ятий, підвів голову і, віддихуючись, прошипів:
— П'ятий розряд!
Потім вийшов з класу.
Цей випадок прославив новачка. Ніхто не розумів, чому він не захотів іти в лазню і забуянив, але це, на думку шкідців, і було вершиною геройства: буянити просто так. Відтоді вже ніхто не думав кривдити його, хоча скривдити міг кожен. Був він м'якотілий і тільки іноді, в невідомо чим викликаних випадках, ставав запальний і грубий, та й то тільки по відношенню до начальства.
У ті дні четверте відділення захоплювалось книгами Федора Сологуба. В одному з романів цього колись відомого письменника виведено женоподібного хлопця Сашу Пильникова. Японець звернув увагу товаришів на схожість Єльховського з цим типом. Панька прозвали Сашею Пильниковим, замість прізвиська Чихун, що вже було укріпилося…
Згодом його називали ще й Недотепою, Бебе, Почтелем, але звичайно звали Сашком. Багато хто навіть не знав, що справжнє його ім'я — Павло.
УЛІГАНШТАДТ
Лінгвістична довідка. — Про готель на Дуврському шосе. — Уліганія. — Географічне положення. — Політичний лад. — Диктатор Геніальний. — Наркомбуз. — Мирне життя імперії. — Війна. — Мобілізація. — Хвилювання в колоніях. — Летючий загін. — Революція. — Амністія. — СРСР у Шкіді.
Слово "хуліган" — походження англійського. У старій Англії, як розповідає легенда, на початку дев'ятнадцятого століття жила собі родина Хуліген. Ці Хулігени мали постоялий двір на Дуврському шосе. На постоялому дворі зупинялися лорди, графи, купці з континенту й просто заїжджі люди. Легенда розповідає страшну річ: жодна людина, що знайшла притулок під дахом готелю Хуліген, не вийшла звідти. Родина Хуліген заманювала гостей, грабувала і вбивала їх.
І коли розкрилася страшна таємниця постоялого двору, коли королівський суд, пропрівши у горностаєвих мантіях вісім діб підряд, виніс родині вбивць смертний вирок, — ім'я Хуліген стало загальним. Хулігенами стали називати вбивць, злодіїв і паліїв.
Потрапивши в Росію, слово "хуліген" змінилося на "хулігана".
А в Шкіді руда німка Еланлюм, розсердившись на бешкетників-старшокласників, кричала, за німецькою звичкою ковтаючи літеру "х":
— Улігани!
І стало в Шкіді прізвисько "уліган" таким же місцевим і таким же почесним, як і "бешкетник".
Плем'я уліганів зростало й ширилось і зрештою перетворилося на державу Уліганію.
♦
Столиця Уліганії — Уліганштадт, тобто четверте відділення. Уліганштадт — місто велике порівняно з іншими. Вулиці — проходи між партами — широкі, і назви у них гучні: Буянська, Волинянська, Уліганська. Головна ж вулиця — Клептоманіївський проспект. На Клептоманіївському проспекті розміщено будинки — парти — всіх міських і державних діячів. Там стоїть особняк диктатора і міського голови Уліганштадта — Купи Куповича Геніального. Міський голова живе разом із своїм секретарем і ад'ютантом, віконтом де Буржелопом, у просторіччі Джапарідзе. Міністерства, штаб — усе міститься на Клептоманіївському проспекті.
Всі інші вулиці не такі шикарні. На них розмістилися рядові громадяни. В Японському кварталі живе японський консул Єо-Нін та інші японські громадяни в особі новачка Нагасакі.
Уліганштадт виник не дуже давно. У Шкіді був бешкет. Буянили всі, буянили запально, покарання сипалися на голови шкідців, а вони буянили. Четверте відділення не вилазило з п'ятого розряду. Японець одного разу сказав:
— Буянити безцільно не годиться. Давайте організуємось і заснуємо республіку.
Думка припала до смаку.
Одразу ж було організовано новий уряд.
Диктатором призначили могутнього Купця Офенбаха. Повноваження його обмежувалися Радою Народних Комісарів. Наркоми були такі: наркомвійськмор — Янкель, наркомпоштель — Пильииков і наркомбуян — Японець. Диктатор призначив начальником державної міліції і головкомом колоніальних військ Пантелєєва. Уліганія оголошувала молодші класи колоніями і назвала їх: третій клас — Кінчакією, другий — Волинією і перший — Бужландією.
У перший же день заснування Уліганії диктатор, він же міський голова столиці, скликав пленум Раднаркому. "В його розкішному особняку, — як повідомляла місцева газета "Вісті Уліганії", — зібралися всі ясновельможні особи міста. Купа Купович урочисто оголосив про відкриття міста й запропонував наркомам довести до відома громадян, що додержання порядку й муніципальних правил покладається на відповідальність домовласників".
Того ж дня будинки прикрасилися дощечками з номерами й назвами вулиць. Суспільне життя відразу ж завирувало в молодій державі.
На другий день наркомбуян Японець, він же Буза Буянович Неподобников, подав у Раднарком проект конституції:
КОНСТИТУЦІЯ
ВСЕСИЛЬНОЇ БЕШКЕТНОЇ ІМПЕРІЇ УЛІГАНІЇ
Склад імперії
§ 1. До складу Імперії входять чотири держави: Уліганія, Волинія, Кінчакія і Бужлаидія.
§ 2. Держава Уліганія є центральною, пануючою, вона об'єднує периферію і дає їй закони та управління.
§ 3. Управління Імперією доручається диктаторові, наділеному королівськими правами, — його ясновельможності Купі Купичу Геніальному. Допомога в управлінні диктаторові здійснюється Радою комісарів і всіма громадянами, яких призначає на допомогу диктаторові він сам. Управління колоніями доручається віце-губернаторам, яких призначає центральна влада Імперії — диктатор і Раднарком.
§ 4. Військовими силами Імперії (державною міліцією, військовими частинами і колоніальними арміями) відає нарком військових і морських справ, командування ж ними доручається Головштабу в особі головкома і начміла.
§ 5. Релігія в Імперії не переслідується. Уряд (Раднарком) повинен бути клерикальним. Культ поклоніння Уліганії — Буза. Запроваджується Народний комісаріат Бузи, комісаром якого призначається. потомствений почесний буян Буза Буянович Неподобников.
§ 6. Столиця Уліганії — Уліганштадт. У ній зосереджуються всі органи управління Імперії і центральна військова влада.
§ 7. Національні права громадян Імперії поділяються так: улігани, корінні жителі Імперії, мають усі права, тубільці колоніальних країн їм підлягають.
§ 8. Громадянином Уліганштадта може бути кожен, хто пробув у ньому не менше 48 годин.
§ 9. Усі громадили Імперії, улігани й жителі колоній, повинні боротися з ворогами Імперії — халдеями. Той, хто сприяє халдеям, оголошується зрадником і переслідується органами міліції для віддання до суду диктатору Імперії.
§ 10. Так само караються законом усі виступи й починання, спрямовані на повалення або підрив існуючого в Імперії ладу.
Конституцію прийняв Раднарком і затвердив диктатор.