Потім ураган поступово перейшов у сильний вітер з рідкими дощовими шквалами, від яких океан навколо нас продовжував вирувати. А ми з добрим попутним вітром, перевалюючись з хвилі на хвилю, йшли на захід. Для того, щоб точно виміряти силу вітру, перебуваючи внизу між хвилями, що здіймалися, Герман при найменшій можливості, вибирався на верхівку хисткої щогли, де йому доводилося триматися якнайміцніше.
Як тільки погода трохи покращала, всі великі риби навколо нас зовсім показились. Океан поблизу кишів акулами, тунцями, золотими макрелями і порівняно нечисленними переляканими бонітами; всі вони плавали під самим плотом або у хвилях поряд з ним. Серед них йшла безперервна боротьба не на життя, а на смерть. Спини великих риб, вигинаючись, висувалися з води; раптом хижаки зривалися з місця й кидалися в погоню, і вода навколо плоту не раз густо забарвлювалася кров'ю. Билися головним чином тунці і золоті макрелі; останні пливли великими косяками, що посувались набагато швидше, ніж звичайно, і трималися весь час на сторожі. Нападали тунці; часто ми бачили, як рибина вагою в 70‒80 кілограмів підстрибувала високо в повітря, тримаючи в пащі скривавлену голову макрелі. В той час як окремі золоті макрелі стрімголов тікали від тунців, що переслідували їх по п'ятах, зграя макрелей не відступала перед ворогом, хоча деякі з них звивались у воді з великими зяючими ранами на шиї. Час від часу і акули, здавалось, розпалювались, і ми спостерігали, як вони наздоганяли і хапали великих тунців, для яких акула є далеко сильнішим противником.
Не видно було жодного мирного маленького лоцмана. Чи їх пожерли розлютовані тунці, чи вони поховалися в щілини під плотом, а може, втекли подалі від поля битви. Ми не наважувалися встромити голову у воду, щоб заглянути під пліт.
Коли я перебував на кормі, віддаючи данину природі, я зазнав неймовірного потрясіння — згодом я не міг без сміху згадувати це почуття цілковитої розгубленості, що охопило мене. Ми звикли до невеликих хвиль у нашій вбиральні, але я був зовсім приголомшений, коли несподівано мене щось велике, холодне і дуже важке сильно вдарило ззаду; виринувши піді мною з води, воно нагадувало собою голову акули. Перше ніж я отямився, я вже дерся вгору по штату з таким відчуттям, що в мою задню частину вчепилася акула.
Герман, який повиснув на стерновому веслі, і скорчившись від реготу, розповів мені, що великий тунець шльопнув мене по голому місцю своєю холодною риб'ячою тушею в 70 кілограмів. Пізніше, коли Герман, а потім Торстейн стояли на вахті, то сама риба намагалася вистрибнути на пліт з набігаючими на корму хвилями; двічі вона опинялася на колодах, але кожного разу знову зривалася за борт, перш ніж нам удавалося схопити її слизький тулуб.
Через деякий час великий очманілий боніт потрапив з хвилею просто на пліт, і ми вирішили використати його і спійманого напередодні тунця для рибної ловлі, щоб навести порядок у кривавому хаосі, який нас оточував.
У нашому щоденнику говорилося:
"Першою потрапила на гачок і була витягнута на пліт двометрова акула. Як тільки гачок звільнили, його вхопила акула завбільшки в два з половиною метри, яку ми також витягли на пліт. Коли гачок знов закинули у воду, на нього попалася ще одна двометрова акула; ми підтягнули її до плоту, але тут вона зірвалася і пірнула. Гачок відразу ж закинули знов, і його вхопила акула завбільшки в два з половиною метри, з якою у нас зав'язалась уперта боротьба. Ми вже витягли її голову на колоди, але раптом вона перекусила всі чотири сталеві жили і зникла в глибині. Закинули новий гачок і витягли ще одну акулу. Тепер стало небезпечно займатися рибною ловлею, стоячи на слизьких колодах корми, бо три акули продовжували час від часу закидати голови і клацати щелепами ще довго після того, як ми вважали, що вони вже мертві. Ми відтягнули акул за хвіст і склали в купу на носовій частині палуби, і скоро після цього на гачок потрапив великий тунець, який завдав нам більше клопоту, ніж ті акули, яких нам доводилося витягати. Він був такий жирний і важкий, що ніхто з нас не міг підняти його за хвіст.
Океан все ще кишів несамовитими рибами. Ще одна акула вхопила гачок, але вирвалася, коли ми її майже втягли на пліт. Потім ми вдало витягли двометрову акулу, за нею півтораметрову. Далі спіймали ще одну двометрову акулу і витягли її. Коли гачок знов закинули, витягли акулу ще більшого розміру".
Куди б ми не ступали, всюди натикалися на великих акул, які, судорожно підстрибуючи, били хвостами по палубі або билися об бамбукову каюту. Коли після двох штормових ночей ми почали ловити рибу, ми вже були стомлені і змучені, а тепер зовсім розгубилися, не знаючи, які з акул вже здохли, які ще можуть, судорожно клацаючи щелепами, схопити нас, коли ми необережно наблизимось, а які з них тільки здаються мертвими, а насправді підстерігають нас. Коли дев'ять великих акул захарастили всю палубу навколо нас, ми так потомилися від витягування важкої волосіні і боротьби з хижаками, що після п'яти годин виснажливої праці вирішили припинити це полювання.
Наступного дня золотих макрелей і тунців було менше, проте акул було стільки ж. Ми знов заходилися ловити і витягувати їх, але скоро припинили цю роботу, бо помітили, що свіжа акуляча кров, яка стікала з плоту, принаджує ще більшу кількість акул. Ми повикидали всіх мертвих хижаків за борт і змили кров з палуби. Бамбукові мати виявились подертими зубами і грубою шкірою акул; найбільш закривавлені і подерті ми викинули за борт і замінили їх новими золотисто-жовтими бамбуковими матами, які лежали в паках, міцно прив'язані на передній частині палуби.
Коли цього вечора ми полягали спати, досить було заплющити очі, як нам починали ввижатися хижі роззявлені пащі акул і плями крові. А запах акулячого м'яса переслідував нас. Ми могли їсти акулу; смаком вона нагадувала пікшу, якщо тільки ми вимочували шматки риби протягом доби у воді, щоб знищити запах аміаку. Але боніти і тунці були незрівнянно смачніші.
Цього вечора я вперше почув, як один з моїх супутників сказав, що добре було б зручно витягнутись на зеленій траві під пальмами на якомусь острові; він був би радий побачити що-небудь інше замість холодних риб і бурхливого океану.
Знову покращала погода, але вона не була такою стійкою і надійною, як раніше. Час від часу зовсім несподівані різкі пориви вітру приносили з собою великі зливи, які нас дуже радували, бо значна частина нашого запасу води почала псуватися і смаком нагадувала затхлу болотяну воду. Коли злива досягала найбільшої сили, ми збирали воду, яка стікала з покрівлі каюти, і стояли голі на палубі, тішачись з того, що свіжа вода змивала з нас сіль.
Лоцмани знов сновигали біля плоту на своїх звичайних місцях, та чи були це ті ж самі старі приятелі, які повернулися до нас після закінчення кривавої бані, чи це були нові супутники, яких ми придбали в розпалі битви, ми не могли сказати.
21 липня вітер несподівано знову вщух. Атмосфера була гнітюча, стало зовсім тихо; з попереднього досвіду ми знали, що це могло означати. І справді, після кількох шалених поривів зі сходу, з заходу і з півдня вітер посвіжішав і почав дути з півдня, де горизонт знову заволокло чорними, грізними хмарами. Герман увесь час перебував на палубі з анемометром, який показував уже більше п'ятнадцяти метрів в секунду, як раптом спальний мішок Торстейна полетів за борт. Події, що відбулися протягом найближчих кількох секунд, зайняли значно менше часу, ніж потрібно для того, щоб розповісти про них.
Намагаючись піймати мішок на льоту, Герман оступився і впав у воду. Крізь шум хвиль ми почули слабкий крик про допомогу і побачили голову і руку Германа, що загрібала воду, і одночасно якийсь невиразний зелений силует, що крутився поблизу. Герман з усіх сил намагався підпливти до плоту, відчайдушно борючись з високими хвилями, які піднімали його і відносили в бік від лівого борту. Торстейн, який стояв на кормі біля стернового весла, і я, стоячи на носу, першими побачили його і похололи від жаху. Ми заволали на все горло: "Людина за бортом!" і кинулись до найближчої рятувальної вірьовки. Через шум океану інші не чули крику Германа. Але тепер в одну мить на палубі все ожило і заметушилось. Герман був прекрасним плавцем, і хоча ми одразу, зрозуміли, що його життя поставлене на карту, ми все ж дуже сподівалися, що йому пощастить допливти до плоту, перш ніж буде вже запізно.
Торстейн, який стояв ближче всіх до бамбукового циліндра, круг якого було намотано вірьовку, призначену для рятувального човна, — швидко схопив його. Це був єдиний випадок за весь час подорожі, коли вірьовку заїло, і так не в пору. Все сталося за кілька секунд. Герман тепер був на одній лінії з кормою, але в кількох метрах від неї, і міг ще сподіватись на порятунок, якби йому вдалося підпливти до лопаті стернового весла й повиснути на ній. Він не встиг ухопитись за виступ колод і тому простягнув руку до лопаті весла, але вона прослизнула мимо. І ось він лежав саме там, звідки, як ми знали з досвіду, ніщо не повертається. Поки Бенгт і я спускали на воду човен, Кнут і Ерік намагалися кинути Герману рятувальний пояс. Прив'язаний до довгої вірьовки, пояс висів завжди наготові скраю покрівлі каюти; та цього дня вітер був такий міцний, що рятувальний пояс весь час відносило назад на пліт. Всі спроби докинути пояс кінчалися невдачею, а Герман був уже далеко позаду стернового весла і відчайдушно намагався не відставати від плоту, проте з кожним поривом вітру відстань збільшувалась. Він зрозумів, що віднині розрив дедалі буде збільшуватися, але в нього ще залишалася слабка надія на човен, який тепер був уже на воді. Без вірьовки, що діяла б як гальмо, мабуть, було б можливо підігнати гумовий човен назустріч людині, яка пливла; інше питання — чи вдасться гумовому човну коли-небудь повернутися до "Кон-Тікі". Все-таки у трьох людей в гумовому човні були якісь шанси на порятунок, у однієї людини в океані — ніяких.
Раптом ми побачили, що. Кнут кинувся з плоту і пірнув головою вниз в океан. В одній руці він тримав рятувальний пояс і плив, спираючись на нього. Щоразу, як голова Германа з'являлася на гребені хвилі, Кнут зникав, а тоді, коли з'являвся Кнут, Германа не було.