цей раз залишившися живим.
На сто миль навкруги, цієї та наступних ночей, при світлі інших пожеж інші урядовці були не такі щасливі, — сходяче сонце заставало їх повішеними поперек колись мирних вулиць, де вони народились і виросли; так само не такі щасливі як дорожній робітник та його товариші були й інші селяни та городяни, супроти яких урядовці та салдати повернулися з успіхом і вішали вже їх. Однак, не зважаючи нінащо, дикі постаті твердою ходою йшли на схід, захід, північ і південь, і хто б не висів, а вогонь палав.
Розділ XXIV.
ПРИТЯГНУТИЙ ДО МАГНЕТНОЇ СКЕЛІ.
Три роки підіймався вогонь, і підіймалося море... тверда земля тряслася від поривів сердитого океану, який тепер не мав відпливу, а прибував щодалі то вище, на страх і здивування тих, що споглядали його з берега... минуло три роки бурі. Ще троє роковин дня народження малої Люесі вплетено було золотими нитками в мирне ткання життя її дому.
Не одну ніч і не один день його насельники прислухалися до відгомонів у закутку, і серця завмирали їм, коли вони чули кроки натовпу. Бо ці кроки в їх уяві здавалися за кроки народа, який клекотав під червоним прапором, проголошував свою батьківщину в небезпеці и під впливом страшних чар, що на довгий час опанували його, змінився на диких звірюк.-Монсеньйор як кляса відділив себе від явища, в якому її не цінували;.. Ті так мало потребують у Франції, що їй загрожує велика небезпека дістати відставку від Франції, а разом і від земного життя. Як той селянин у казці, що з безконечним трудом викликав чорта, а побачивши його, так перелякався, що не знав, про що спитати свого ворога, і зараз утік, так і монсеньйор, який сміливо читав отченаша навиворіт протягом многих і многих літ і намагався всякими іншими чаруваннями викликати лукавого, з переляку дременув, як тільки уздрів його.
Блискуче Придворне Око зникло, інакше воно стало би за ціль для народніх куль. Воно ñ ніколи не було добрим оком — воно давно вже містило в собі Люциперову гордість, Сардана— палову розпусту й кротову сліпоту, — та тепер око випало й зникло. Разом остаточно згинув і двір, починаючи від цього виключного інтимного гуртка й до гнилого кільця інтриґ, розпусти и лукавства, що оточувало його. Зникла й королівська влада,' вона була в облозі у власному палаці і, за останніми відомостями з Франції, скасована.
Настав серпень тисяча сімсот дев'яносто другого року, — монсеньйор тимчасом був розкиданий по цілому світу.
Цілком природно, що головною квартирою й головним збірним пунктом монсеньйорів у Лондоні був Телсонів банк. Душі, як кажуть, найчастіше відвідують ті місця, де здебільшого бували їхні тіла, і монсеньйор без шага в кишені постійно сновигав коло місця, де колись зберігалися його ґінеї. Крім того, це було місце, ДО котрого найшвидше доходили найпевніші відомості з франції. Потім, Телсонів банк був щедрою установою і простягав свою щедрість на давніх клієнтів, що втратили тепер своє високе становище. Знову, ті з дворян, що вчасно передбачили бурю, яка насувалась, і передчували грабування й конфіскацію, забезпечили себе, переказавши свої капітали на Телсонів банк, і тут завсігди могла почути про них їх нужденна братія. До цього ще треба додати, що взагалі кожен, хто приїздив із Франції, оповідав про себе в Телсоновому банку. От через такі різноманітні причини Телсонів банк за тих часів був своєрідною головною біржею щодо відомостів із Франції; це було добре відомо й публіці, і в наслідок цього довідки були такі численні, що Телсони іноді виставляли останні звістки на вікнах, щоб їх міг читати кожен, хто проходив повз Церковну Браму.
Одного вогкого та похмурого півдня містер Лоррі сидів біля своєї конторки, а Чарлз Дарней стояв, спираючись на неї, і потихеньку розмовляв з ним. Сповідальня, що до неї колись заходили для розмов з головою Банку, тепер стала за біржу новин і була повнісінька. Це було за півгодини до того, як закривали банк.
— Та хоч би ви були наймолодший на світі чоловік. — сказав Чарлз Дарней, трохи вагаючись, — я мушу ще нагадати вам...
— Розумію. Що я надто старий? — сказав м-р Лоррі.
— Нестала погода, довга подорож, непевні засоби переїзду, безглуздя в країні, місто, що може й небезпечне для вас...
— Любий Чарлзе, — сказав м-р Лоррі з веселою щирістю,_______
ви наводите декілька причин за те, щоб мені їхати, а не за те щоб мені залишатися тут. Для мене все це безпечне: ні в кого не буде охоти зв'язуватися з старою людиною, якій от-от буде вісімдесят років, коли й так багато людей, які варті того, щоб з ними возитися. Щодо безладдя в місті, то коли б не було цього безладдя, то не було б і підстав посилати од тутешнього дому до паризького когонебудь такого, хто знає місто й справу і на кого Телсони можуть покладатися. Щождо того, що подооож нр— певна й довга, а також зимова погода, то коли я не буду готп вии знести невеличкі незручності ради Телсонів, проАужиХ у них стільки років, то хто ж мусить зробити ué? ₽ *
Мені и самому хотілось би поїхати,—скача" п
ней якось неспокійно, наче думаючи вголос. 4 РЛ' Дар~
— Справді! Ви чудовий порадник! — скрикнув м-р Лоррі.— Ви бажали б сами поїхати? Ви, родом француз? Нічого казати, мудрий порадник.
— Мій любий м-ре Лоррі, саме тому, що я з народження француз, ця думка (якої я, однак, не хотів висловлювати тут) часто западала мені в голову. Тому, хто має деякі симпатії до нещасного народу і хто дечим поступився для нього, — він говорив задумливо як і поперед, — не можна не думати, що може послухають його, що може він матиме настільки сили, щоб декілька стримати. Ще минулого вечора, після того, як ви залишили нас, і коли я розмовляв з Люесі...
— Коли ви розмовляли з Люесі, — повторив м-р Лоррі. — Так. Дивуюся, що вам не соромно згадувати ім'я Люесі. І ви хочете їхати до Франції в такий час.
— Однак я не їду, — сказав Чарлз Дарней, усміхнувшися.— Тепер треба думати про те, що ви наладналися їхати.
— А я таки й справді поїду. Правду кажучи, мій любий Чарлзе, — м-р Лоррі поглянув на голову Дому, що сидів віддалеки, і знизив голос, — ви не можете уявити, як тяжко нам вести свої справи, і в якій небезпеці там наші книги и папери. Не можна сказати, скільки людей опинилося б у скрутному стані, коли б наші документи захопили або знищили. Хто може ручитися, що Париж не спалять сьогодні, або не пограбують завтра. І от, навряд чи хто, крім мене, зможе розсудливо вибрати потрібні документи, не гаявши часу, і закопати їх, або як інакше забезпечити. І чи можу я відступитися від цього, коли Телсони знають це и говорять... Телсони, чий хліб я їв шістдесят років... тому тільки, що сустави мої трохи закостеніли? Що ж? я ще хлопець проти багатьох старих, що сидять тут.
— Як я дивуюсь відвазі вашої молодої душі, м-ре Лоррі.
;— Ех, пусте, сер. І отщо, мій любий Чарлзе, — сказав м-р Лоррі, знов позирнувши на голову Дому, — ви не забувайте, що тепер вивезти щонебудь із Парижу річ майже неможлива. Сьогодні до нас привезли папери й дорогоцінності (я говорю це по секрету; власне, діловій людині непристойно шепотіти про це навіть вам) такі чудні люди, що ви й уявити собі не можете, і життя кожного з них висіло на волоску, коли він проходив через кордон. Іншим часом наші посилки приходили й відходили, як і в діловій старій Англії, а тепер усе затримують.
— І ви дійсно їдете цієї ночі?
— Дійсно цієї ночі, бо справа така негайна, що зволікати неможливо.
— І нікого не берете з собою?
— Мені пропоновано багато всяких людей, однак я не хочу мати справи ні з одним із них. Я маю намір взяти Джеррі. Він був мені за охоронця вечорами кожної неділі протягом довгого
минулого часу, і я звик до нього. Ніхто не може мати підозри на нього ні в чому, крім того, що він — англійський булдоґ, який має в голові тільки одну думку — кинутися на всякого, хто зачепить його хазяїна. .
_ Знову мушу сказати, що я щиро дивуюся вашій відвазі й молодій енерґп.
_ д я знову скажу вам: пусте й пусте. От коли я виконаю це маленьке доручення, тоді я, може, погоджуся на пропозиції Телсонів податися на відставку и поживу собі на втіху. Тоді буде досить часу думати й про старість.
Ця розмова відбувалася біля конторки м-ра Лоррі, а за два чи за три кроки від них товпилися монсеньйори й похвалялися, що не в довгім часі вони помстяться на тому падлючому народі. Так говорили монсеньйори-еміґранти під впливом нещастя, що вони зазнали його; а справжні британці говорили про цю страшну революцію, ніби це були єдині колинебудь відомі на світі жнива, що люди жали те, чого не сіяли, — немов би нічого не було зроблено аби пропущено, що привело б до неї, немов би ті, що спостерігали нещасну долю мільйонів французького народу, зловживання та безоглядне витрачання багатства, що могли би зробити їх щасливими, не передбачаючи ще за декілька років, що вона неминучо настане, і не записали ясними словами, чому вони були свідками. Для кожної розсудливої людини, що знала правду, тяжко було покірливо зносити таке базікання—з шаленими плинами монсеньйорів відновити стан речей, що сам себе цілком вичерпав і набрид небу й землі як самому собі. Таке базікання, коло самих ушей Чарлза Дарнея, разом із думками, що й так розгарячали його голову, підсилювало його прихований неспокій і уривало йому терпіння.
Серед цих балакунів був і Страйвер, член Королівського суда, що далеко просунувся й тому голосно говорив на цю тему; він пояснив монсеньйорам свої пляни, як знищити народ, звести його з світу й обходитися без нього, — щось подібне до проектів знищити орлів, насипавши їм соли на хвіст. Дарней слухав його з особливим почуттям огидливости; він не знав, що йому робити: чи йти геть, щоб більше не чути, чи залишитися й прикинути своє слово. Коли враз саме собою з'ясувалося, що повинно було статися.
Голова Дому підійшов до Лоррі й, поклавши перед ним забрудненого нерозпечатаного листа так близько до Дарнея, що він міг прочитати адресу, тим більше, що то було його власне справжнє ім'я. Адреса була така: "Дуже негайно. До месьє колишнього маркіза Сент-Евремона з Франції. Допучаєтьса піклуванню месьє Телсонів і К* банкірів, Лондон Англія "
Ранком у день вінчання доктор Манетт попей" і л вимагав від Чарлза Дарнея, щоб тайна його імення непорумо зберігалася між ними, аж поки він, доктор, не зніме з нього цього зобов‘язання.