Тим часом Пічем говорив далі. ' — Ми повинні,— сказав він зовсім спокійно,— все-таки спробувати використати ті перші судна.
Його співрозмовники змовчали. І Пічем аж тепер зрозумів те, про що в Саутгемптоні він іще не Здогадувався: ці панове самі збиралися використати старі судна!
Кокс зловісно засміявся.
— Ах так! — мовив він.— Значить, за цю паршиву тисячу ви хочете тепер, в останню хвилину, зіпхнути урядові свої старі ночви?
Тепер змовчав Пічем.
— Це вимога ТЕТС? — раптом різко спитав Кокс. Пічем, не підводячись, повернув до нього голову.
— Ні,— відповів він,— моя.
За кілька хвилин Гейл почав лаяти лондонські тумани. Пічем йритакнув йому. Вони розійшлися по кабінках одягатись, а потім, на вулиці перед лазнею, домовилися про все інше. Кокс більше не промовив і слова.
Тепер, після кількох місяців пекельної тривоги й блукання помацки в темряві, у Джонатана-Джеремії Пічема нарешті спала полуда з очей.
Звичайно, починаючи розмову з статс-секретарем, він ні на мить не вірив, що зможе відкрутитись від задоволення його безпідставних претензій або хоч домогтися за це бодай найменшої віддяки. Тільки з давньої звички — адже діловій людині несила збагнути, як це можна віддати щось, нічого не одержавши натомість — він сушив собі голову, чого б зажадати від Гейла, принаймні для годиться. Йому просто здавалося нестерпним таке приниження — цілком відкрито давати гроші ні за що. Так більш-менш спритний бізнесмен, задля збереження власної репутації рятуючи свого брата від неминучого банкрутства, намагається виманити в нього хоча б заощаджені про чорний день гроші; або ж, кинувши жебракові цвілу скоринку, наказує йому викопати яму в садку, яку потім звелить іншому жебракові засипати. Та коли Гейл відповів мовчанням па його пропозицію використати все-таки старі судна, це страшенно схвилювало Пічема. Він раптово прозрів.
Отже, уряд одержить не нові саутгемптонські судна, що загрожують йому, Пічемові, крахом, а старі, негодящі!1 Кокс і цей поганець Гейл нещадно видушували з недолугого, беззахисного, простодушного Товариства експлуатації транспортних суден усі соки, до останньої краплі. Куплять вони нові судна чи не куплять — урядового контракту це зовсім не стосувалось; але Товариство мусило за них заплатити. І так задумано з самого початку.
Те, що Кокс не поділився цим планом з Пічемом, страшенно злякало його. Адже в усьому іншому маклер ставився до нього, як до свого майбутнього тестя. —
І водночас Пічем тепер нічого так не боявся, як того, що Коксові заманеться негайно побратися з Подлі. Правда, Кокс не виявляв ніяких ознак нетерпіння.
Передаючи Коксові за дорученням ТЕТС гроші для Гей-ла, Пічем несміливо завів мову про дочку. Маклер спочатку мовчав, потім став запевняти Пічема, що він не має наміру напосідати на Поллі. Він хоче, щоб його полюбили заради нього самого. І хай містер Пічем не турбується. Хоч би як поставилась до нього міс Поллі, він, Пічем, назавжди лишиться для нього її батьком. А для нього самого це велика радість — хоч раз у своєму житті, в якому було вдосталь бруду, принести жертву глибшому й чистішому почуттю.
Містер Кокс належав до досить поширеного типу людей, які не соромляться говорити що завгодно.
Пічем вислухав його з незворушною міною і в тисячний раз вирішив за всяку ціну звінчати Кокса зі своєю дочкою. Коксові балачки здавались йому занадто ефемерними, а його мотиви занадто благородними, щоб мати якусь вагу. А втім, Кокс уже самою корабельною аферою довів, що грішми містера Пічема він не погребує.
Одного дня, якраз у розпалі великого рекламного розпродажу, Макхіта сповістили, що в його крамницях і перед ними несподівано зібрались цілі юрми жебраків. Вони рилися в товарах, не шкодуючи критичних зауважень. Гучно лаючись, перекопували вони весь крам або ж, постававши по двоє — по троє на вулиці біля дверей крамниць, уголос гудили той непотріб, що, мовляв, продається тут. Оскільки людям, щоб потрапити до крамниць, треба було пропихатися поміж страшенно брудними жебраками, більшість покупців просто повертались і йшли геть. Макхіт сходив глянути і справді побачив перед кількома крамницями посланців свого тестя. Спершу він думав був викликати поліцію, але потім напав на кращу думку: порадив крамарям у п'ятницю, день найжвавішої торгівлі, виставити у вітринах написані від руки плакати:
ТУТ НАВІТЬ ЖЕБРАКИ МАЮТЬ ЗМОГУ КУПИТИ ДОБРІ РЕЧІ
Ця історія потрапила в газети, і Д-крамниці здобули нечувану популярність. Отже, містер Пічем знову пошився в дурні.
Та хоч його зять і передбачав, що спіткає на своєму шляху ще багато перешкод, однієї з них він усе-таки не догледів. Зустріч містера Пічема з високим урядовцем із морського міністерства, яка відбулась у лазні Фезера й коштувала Пічемові так дорого, ще мала дуже несприятливо відбитися на сміливих планах містера Макхіта. Віднині перед містером Пічемом невідступно маячили троє напханих солдатами старих трухлявих корит, що гойдалися на хвилях океану. Який грандіозний задум!
Розпродаж
Макхіт ділив свій час між ОТарою і Фанні Крайслер. З першим він звичайно зустрічався в одній перукарні, куди разом з ОТарою приходило ще двоє з Блексмітського майдану — Фазер і Груч, досвідчені грабіжники. Звідти вони йшли в яку-небудь пивничку поблизу і там розробляли плани найважливіших операцій.
У Макхіта і тепер з'являлися добрі ідеї, та й організатор з нього був видатний, але наради з Фанні в ЦЗТ давали йому значно більше духовне задоволення. Скуповування товарів у збанкрутілих фірм потребувало не меншої спритності й, загалом кажучи, було сучаснішим4 методом.
У цьому ділі він почував би себе як риба в воді, коли б не мав на своїй шиї контракту з Аароном.
Вже не одна довірча'розмова в конторі ЦЗТ між Макхі-том, Фанні Крайслер та ОТарою кінчалася похмурою мовчанкою. ЦЗТ почало помалу завозити свої товари до Ааронових магазинів. Переведені на постійну платню скупники під командою ОТари розвинули гарячкову діяльність. Однак відразу стало ясно, що хоч для Д-крамниць ЦЗТ було б майже невичерпним джерелом товарів, але щоб постачити таку величезну кількість їх, яка була потрібна для спільного рекламного тижня з трохи не вдвічі більшою фірмою Аарона, потужності Товариства замало. У перші ж дні запаси найходовіших товарів майже вичерпалися.
Макхіт кілька днів ходив як прибитий. Він страшенно боявся признатися містерові Аарону й Опперам, що вирішальна битва з Крестоном, про яку в них стільки говорено, взагалі не може відбутись. Але потім у голові в нього помалу почав складатись один карколомно небезпечний план.
Ночами, лежачи поруч Поллі, він не одну годину обмірковував своє загрозливе становище. Йому думалося легше, він бачив ясніше, коли чув її спокійне, довірливе дихання. Саме в ці години до нього приходили найсміливіші ідеї.
Одного ранку він, не порадившись ні з Фанні, ні з ОТарою, пішов до Аарона й сказав йому таке:
— Нам не слід робити ставку тільки на рекламний тиждень. Треба вимотати Крестона ще до початку його власної рекламної кампанії. Найкраще буде, коли ми почнемо знижувати ціни негайно. ЦЗТ може забезпечити нас і тепер, і потім, а Крестон ще не наготував дешевих товарів.
Аарон замріяно глянув на нього. Йому щось не подобалося в цьому Макхіті. Як на бандита в нього був занадто доброзвичайно-обивательський вигляд, але як на доброзвичайного обивателя — занадто бандитський. Та й волосся на його редькуватій голові було замало. Аарон же надавав ваги таким дрібничкам.
Але зрештою він погодився. Його дружина останнім часом ходила разом із місіс Макхіт по магазинах і розповідала про подружжя Макхітів тільки гарне. Аарон дізнався від неї, що вони тепер живуть дуже ощадливо. Макхіт вечорами сам перевіряє домашні витрати за день. Він дотримується того погляду, що фунти складаються з пенсів.
Крім того, Макхіт знайшов підтримку Оппера-старшого. Жак Оппер сам узяв участь у реорганізації системи заробітної платні персоналу Ааронових крамниць. Він був захоплений ідеєю олімпійських змагань між продавцями й палко вихваляв Макхіта як автора цієї ідеї. Продавці почали одержувати процент із прибутку; віднині вони були зацікавлені в процвітанні фірми не менше ніж самостійні крамарі. Змагання розгорялося.
Більшу увагу приділили рекламі. Крамниці постачались надзвичайно щедро, збільшився асортимент. Невеличкі конурки Д-крамниць теж були вщерть напхані товарами. Людям, які купували щось одне, лізло в очі й інше. Зваб-лені дешевими цінами, вони накуповували стільки всячини, скільки могли піднести. Великі оголошення, написані кольоровими олівцями на обгортковому папері, сповіщали публіку, що їй трапляється єдина й неповторна нагода за ті самі гроші купити вдвічі більше речей. Люди виходили, з крамниць, наче злодії, сповнені таємного-страху: ану ж крамар в останню хвилину збагне, що назвав ціну в пенсах замість шилінгів.
Макхіт не знав утоми. Він сам ходив із крамниці в крамницю й підтримував крамарів порадами, а також чеками й товарами. Але головним його ділом було добування величезних кількостей якнайдешевших товарів, почасти закуплених дуже далеко — аж у Данії, Голландії й Франції. Його Центральне закупне товариство під керівництвом ОТари працювало день і ніч.
Було виявлено, що деякі партії товарів — крадені. Уперше ці товари помічено в одній з Д-крамниць на Малбері-стріт, власницю якої звали Мері Свеєр. Заявили про підозрілі товари жебраки.
Макхіт відразу вилучив ті партії з усіх своїх крамниць, здав їх поліції й навіть віддав їй на поталу кількох дрібніших членів банди.
І все-таки він довго не міг угамувати тривоги. Він передчував, що його тесть іще не сказав свого останнього слова. Напевне, йому просто поки що не трапилося нагоди.
— Ненависть твого батька,— сказав Макхіт Поллі,— має якісь сторонні причини.