Драга зібрала безліч різних черепашок; тут були і "вуха Мідаса", і арфи, гарпи й особливо молотки, мабуть, найкрасивіші, які коли-небудь мені доводилося бачити. Потрапило також кілька голотурій, перлових скойок і з дюжину дрібних черепах, яких ми залишили для корабельного кока.
І от, коли я менше всього очікував удачі, мені в руки потрапило справжнє чудо природи, точніше сказати, химера, яка надзвичайно рідко зустрічається. Коисель, закинувши драгу, витяг безліч досить звичайних черепашок. Я глянув у сітку і, сунувши в неї руку, з чисто кінхіологічним, себто, із пронизливим лементом, який коли-небудь виривався з людського горла, вийняв звідти скойку.
— Що сталося з паном професором? — запитав з подивом Консель. — Чи не вкусив хто пана професора?
— Не турбуйся, друже мій! Але я охоче б поплатився пальцем за таку знахідку. [152]
— Знахідку?
— От за цю скойку, — сказав я, показуючи йому предмет свого захвату.
— Так це ж проста пурпурна олива, роду олив, загону гребінча-стозябрових, класу черевоногих, типу молюсків...
— Правильно, Конселю! Але у мушлі завиток іде не справа наліво, як звичайно, а зліва направо!
— Невже? — вигукнув Консель.
— Так, мій друже! Мушля-лівша!
— Мушля-лівша! — повторив Консель схвильованим голосом.
— Поглянь-но на її завиток!
— Ах, якщо пану професору схочеться мені повірити, — сказав Консель, узявши тремтливою рукою дорогоцінну мушлю, — я ніколи ще так не хвилювався!
І було від чого схвилюватися! Зі спостережень натуралістів відомо, що в природі рух іде справа наліво. Усі світила і їхні супутники описують кола зі сходу на захід! У людини права рука розвинута краще, ніж ліва, а отже, всі інструменти, прилади, гвинти, сходи, замки, пружини годинника та інше пристосовані, щоб діяти справа наліво. Природа, завиваючи мушлі, дотримується того ж закону. Завитки мушлі, за рідкісними винятками, завинуті справа наліво. І якщо трапляється мушля-лівша, знавці цінують її на вагу золота.
Отже, ми з Конселем були поглинуті спогляданням нашого скарбу. І я вже мріяв збагатити своєю знахідкою Паризький музей, аж раптом камінь, кинутий якимось тубільцем, розбив нашу коштовність у руці Конселя.
Я скрикнув. Консель, схопивши мою рушницю, прицілився в дикуна, що розмахував пращею в десяти метрах від нас. Я кинувся до Конселя, але він уже устиг вистрелити, і електрична куля розбила браслет з амулетів, що прикрашав зап'ястя дикуна! ! — Конселю! — вигукнув я. — Конселю!
— Та хіба пану професору хотілося побачити, як цей канібал першим кинеться в напад?
— Мушля не варта людського життя, — сказав я.
— Ах, гицель! — закричав Консель. — Краще б він роздробив мені плече!
Коисель був щирий, але я залишився при своїй думці. Тимча-сом за ті короткі миті, що ми були захоплені мушлею, обставини змінилися. Десятків зо два пірог, кружляли навколо "Наутилу-са". Піроги тубільців — простіше кажучи, видовбані стовбури дерев, довгі і вузькі, дивовижно швидкохідні і стійкі завдяки [153] подвійній бамбуковій балансирній жердині, що тримається на поверхні води. Піроги скеровували спритні напівголі веслярі, і я не без тривоги спостерігав, як вони усе ближче підпливали до нашого судна.
Папуаси уже входили, видимо, у стосунки з європейцями, і судна їхні були їм знайомі. Але ця довга сталева сигара, що ледь виступала з води, без щогл, без труб!.. Що могли вони подумати? Нічого доброго, бо якийсь час вони трималися від нас на шанобливій відстані. Але, обмануті нерухомістю судна, папуаси поступово осміліли і тепер очікували нагоди завести з нами знайомство. Але саме цього знайомства і треба було уникати. Наші рушниці, що стріляли безшумно, не могли злякати тубільців, що поважають лише громобійну зброю. Гроза без гуркотів грому менше страшить людей, хоча небезпечний не грім, а блискавка.
Піроги підійшли досить близько до "Наутилуса", і на борт посипалася злива стріл.
— Чорт візьми! Справжній град! — сказав Консель. — І, хтоз-на, чи не отруєний град?
— Треба попередити капітана Немо, — гукнув я, спускаючись у люк.
Я попростував до салопу. Там нікого не було. Я вирішив постукати в каюту капітана.
— Увійдіть, — відповіли мені через двері. Я ввійшов до каюти: Капітан Немо був зайнятий якимись обчисленнями, поцяткованими знаками X і складними алгебраїчними формулами.
— Я потривожив вас? — запитав я з увічливості.
— Цілком вірно, пане Аронаксе, — відповів мені капітан, — але, мабуть, у вас на це є серйозна причина?
— Надзвичайно серйозна! Піроги тубільців оточили "Наути-лус", і через кілька хвилин нам, імовірно, доведеться відбивати напад дикунів.
— А-а! — сказав спокійно капітан Немо. — Вони припливли в пірогах?
— Так, капітане!
— Ну, що ж! Треба закрити люк.
— Безумовно! І я прийшов вам сказати...
— Нічого немає простішого, — сказав капітан Немо.
І, натиснувши кнопку електричного дзвоника, він віддав по проводах відповідний наказ у кубрик команди.
— От і все, пане професоре, — сказав він хвилиною пізніше. — Шлюпка поставлена на місце, люк закритий. Сподіваюся, ви не [154] боїтеся, що ці добродії проб'ють обшивку, пошкодити яку не могли снаряди вашого фрегата?
— Не в цьому річ, капітане! Є інша небезпека.
— Яка ж, пане!
— Завтра о цій же годині буде потрібно відкрити люк, щоб накачати свіжого повітря в резервуари "Наутилуса".
— Цілком правильно, пане! Наше судно дихає на манер китоподібних.
— Ну, а в цей час папуаси обсядуть палубу! Як тоді ми позбудемося їх?
— Виходить, ви упевнені, пане, що вони піднімуться на борт?
— Упевнений!
— Ну, що ж, пане, нехай піднімаються. Я не бачу причини заважати їм. По суті папуаси — бідолахи! Я не хочу, щоб мої відвідини острова Гвебороар коштували життя хоча б одного з цих нещасних!
Усе було сказано, і я хотів піти. Але капітан Немо затримав мене і всадовив біля себе. Він із цікавістю розпитував мене про наші екскурсії на острів, про наше полювання і, здавалося, ніяк не міг зрозуміти звіриної жадібності канадця до м'ясної їжі. Потім розмова перейшла на інші теми; і хоча капітан Немо не став відвертіший, усе-таки він видався мені більш люб'язним.
Мова зайшла і про становище "Наутилуса", що сіло на мілину в тих же водах, де ледве не загинули корвети Дюмон Д'юрвіля,
— Цей Д'юрвіль був одним з ваших видатних моряків, — сказав капітан, — і одним із найосвіченіших мореплавців! Це французький капітан Кук. Злощасний учений! Перебороти суцільну кригу Південного полюса, коралові рифи Океанії, вивернутися від канібалів тихоокеанських островів — і загинути безглуздо при катастрофі приміського потяга! Якщо ця енергійна людина мала час подумати в останні хвилини свого життя, уявляєте собі, що він повинен був пережити!
Вимовляючи ці слова, капітан Немо явно хвилювався, і його схвильованість робила йому честь.
Потім, із картою в руках, ми простежили шляхи всіх експедицій французького мореплавця, усіх його кругосвітніх подорожей, аж до його спроб проникнути до Південного полюса, що закінчилися відкриттям земель Аделі і Луї Філіпа. Нарешті, ми переглянули його гідрографічні описи і карти найважливіших островів Океанії.
— Те, що зробив ваш Д'юрвіль на поверхні морів, — сказав капітан Немо, — я повторив в океанських глибинах, але мої дослідження, притому більш точні, не зажадали стількох зусиль. "Астролябія" [155] і "Зеле", які вічно боролися з морськими бурями, не можуть іти ні в яке порівняння з "Наутилусом", справжнім підводним домом, з робочим затишним кабінетом!
— Але все-таки, капітане, — сказав я, — між корветами Дюмон Д'юрвіля і "Наутилусом" є деяка подібність.
— А саме, пане?
— "Наутилус", як і корвети, відразу сів на мілину!
— "Наутилус" не сідав на мілину, пане, — холодію відповів капітан Немо. — "Наутилус" так улаштований, що може безборонно відпочивати у лоні морів. І мені не доведеться, подібно Д'юрвілю, щоб зняти з мілини свої корвети, вдаватися до неймовірних зусиль; "Астролябія" і "Зеле" ледь не загинули в цій протоці, а моєму "Наутилусу" не загрожує ні найменша небезпека. Завтра в належний час морський приплив дбайливо підніме суді но, і воно вийде у відкрите море.
— Капітане, — відповів я, — не сумніваюся, що...
— Завтра, — сказав на закінчення капітан Немо, — завтра, о другій годині сорок хвилин опівночі, "Наутилус" спливе і без найменшого ушкодження вийде з Торресової протоки.
З цими словами, сказаними украй різким тоном, капітан Немо встав і злегка кивнув головою, що означало: розмова закінчена! Я вийшов з каюти і подався до себе.
Я застав там Конселя, що побажав довідатись, які наслідки моєї розмови з капітаном.
— Друже мій, — сказав я, — капітан висміяв мене, варто було лише заїкнутися, що буцімто тубільці Папуа загрожують "Наутилусу". Ну, що ж! Будемо покладатися на капітана і побажаємо собі доброї ночі!
— Пану професору не знадобляться мої послуги?
— Ні, друже! А що робить Нед Ленд?
— З дозволу папа професора, — відповідав Консель, — Нед Леид готує паштет із кенгуру. Паштет, каже, буде просто дивовижний!
Залишившись сам, я ліг у постіль, але спав неспокійно. До мене долинав шалений лемент дикунів, що ввірвалися на палубу. Так минула ніч. Екіпаж "Наутилуса", як і раніше, був бездіяльний. Присутність на судні канібалів турбувала команду стільки ж, скільки турбують солдат у неприступному форті мурахи, що повзають по бліндажі.
Я встав о шостій годині ранку. Люк був закритий. Отже, запас кисню не поновлювався з учорашнього дня. Але все-таки аварійні [156]резервуари, вчасно приведені в дію, випустивши кілька кубічних метрів кисню, освіжили повітря.
До полудня я працював у каюті, не бачивши навіть мимохідь капітана Немо. На борту не помітно було хоч якихось приготувань до відплиття.
Почекавши ще якийсь час, я увійшов до салопу. Годинник показував пів на третю. Через десять хвилин морський приплив мав досягти своєї вищої межі, і, якщо капітан Немо не помилився в розрахунках, "Наутилус" зніметься з мілини. Інакше доведеться йому упродовж довгих місяців спочивати на своєму кораловому ложі!
Але тут корпус корабля почав здригатися, віщуючи швидке звільнення! Я почув, як заскрипіла його обшивка, торкаючись вапняних відкладень шорсткуватого коралового дна.
0 другій годині тридцять п'ять хвилин у салон увійшов капітан Немо.
— Відпливаємо, — сказав він.
— А-а!..