Теперішньому становищу К. було важко позаздрити, радше навпаки, все виглядало сумно й жалюгідно, це Ганс розумів. І щоб збагнути це, йому навіть не потрібно було порівнювати К. з іншими людьми. Він сам хотів би захистити матір від поглядів та слів К. Але попри це він прийшов до К., попросив його про допомогу й був щасливий, коли К. погодився. Хлопець спостерігав щось подібне і в поведінці інших людей, а крім того, про К. питала мати. Із цих суперечливих вражень у Ганса визріло переконання, що хоча зараз К. й опинився дуже низько, в жалюгідному становищі, та в майбутньому, наразі навіть важко уявити, наскільки далекому майбутньому, К. все-таки підніметься вище за всіх. І саме ця недоступна відстань до миті тріумфу, а також переможний процес його досягнення, який був іще попереду, приваблювали Ганса, за таку нагороду він готовий був прийняти теперішнього К. Особлива дитячість і в той же час мудрість цього бажання полягала в тому, що Ганс дивився на К. згори вниз, як на молодшого, чиє майбутнє триватиме значно довше, ніж його власне, майбутнє малого хлопця. Він говорив про це, відповідаючи на запитання Фріди, з якоюсь майже сумною серйозністю. Згодом К. зміг пожвавити його й вивести з цього сумного настрою. К. сказав, що знає, чому Ганс йому заздрить. Ідеться про красивий різьблений ціпок на столі, з яким хлопець розсіяно бавився впродовж розмови. Але К. вміє робити такі ціпки, і якщо вони зможуть здійснити свій план, він зробить Гансові ще кращий. Зараз вже не було до кінця ясно, чи хлопець справді має на увазі ціпок, так він зрадів обіцянці й весело попрощався, міцно потиснувши руку К. зі словами: "Отже, до післязавтра".
Ганс дуже вчасно встиг піти, бо незабаром після цього вчитель шарпнув за двері, побачив, що К. та Фріда спокійно сидять за столом, і закричав:
– Вибачте, що потурбував! Але скажіть, будь ласка, коли тут нарешті буде прибрано? Ми сидимо там, як оселедці в бочці, від цього страждає навчальний процес, а ви тут порозвалювалися у величезному гімнастичному залі. А щоб мати ще більше місця, вигнали помічників! Хоча б зараз уставайте й починайте рухатися!
Потім звернувся до К.:
– А ти збігай за моїм другим сніданком до заїзду "Біля мосту"!
Усе це він прокричав розлючено, але самі слова були відносно мирними, навіть грубе "ти". К. миттю підхопився виконувати наказ, але, щоб трохи подратувати вчителя, сказав:
– Мене ж звільнено.
– Звільнено чи не звільнено, а сніданок мусиш принести, – відрубав учитель.
– Звільнено чи не звільнено? Я б усе-таки хотів дізнатися, – наполягав К.
– Що ти мелеш? – сказав учитель. – Ти ж не погодився на звільнення.
– Цього достатньо, щоб відмінити його? – запитав К.
– Для мене недостатньо, – відповів учитель. – Можеш повірити мені, а ще більше сільському старості, хоч як це дивно. А тепер біжи, бо інакше справді вилетиш звідси.
К. був задоволений, здається, вчитель за цей час порозмовляв зі старостою, або не розмовляв, а тільки спробував уявити собі, якої той буде думки про звільнення, і ця думка виявилася на користь К. Землемір заквапився принести сніданок, але вчитель ще раз викликав його назад, уже з коридору. Можливо, хотів випробувати, чи послухається К., щоб зробити для себе висновки на майбутнє, а може, йому просто захотілося ще трохи покомандувати та поспостерігати за тим, як К. бігатиме туди-сюди, виконуючи його розпорядження, неначе кельнер. Зі свого боку К. усвідомлював, що надмірна покірність перетворить його на раба і хлопчика для биття. Але не хотів заходити занадто далеко у випробовуванні нервів учителя, бо навіть за умови, що звільнити його не можуть, а це вже доведено, зробити його існування в школі нестерпним учителеві нескладно. Але саме зараз К. тримався за цю посаду більше, ніж раніше. Розмова з Гансом вселила в нього нові, хоча, треба визнати, достатньо малоймовірні, можливо, і зовсім безпідставні, та все-таки надії, про які він уже не міг забути; вони навіть затьмарили сподівання на Варнаву[11]. І якщо він хотів утілити ці надії в життя, йому доведеться відмовитися од усього іншого, присвятити всі свої сили досягненню тільки цієї мети, забути про їжу, житло, сільську владу, навіть про Фріду. Хоча в принципі йшлося тільки про Фріду, решта цікавило його, якщо мало стосунок до неї. Тому він був змушений триматися за цю посаду, що хоч якось забезпечувала Фріду, а також терпіти від учителя більше, ніж здатен був витримати за інших обставин. Усе це не було аж надто болючим і входило в перелік звичайних життєвих неприємностей. Це дрібниця порівняно з тим, до чого К. прагнув, а він прибув сюди не для того, щоб провести решту життя в пошані та спокої.
Тому він спокійно відреагував на змінений наказ учителя і з тією ж готовністю, з якою збирався бігти до шинку за сніданком, узявся спершу прибирати кімнату, щоб учні та вчителька могли сюди перейти. Але прибирання мало відбуватися дуже швидко, бо після того К. повинен побігти за сніданком, адже вчителя мучили голод і спрага. К. запевнив, що миттю все зробить. Учитель ще кілька хвилин спостерігав, як К. квапливо прибирає постіль, пересуває гімнастичні приладдя, замітає, а Фріда миє і тре кафедру. Цей поквап сподобався вчителеві; він сказав, що під дверима лежить велика купа дров, – вирішив, мабуть, не пускати К. більше до комори, – і пішов геть, до учнів, нахваляючись, що незабаром повернеться й перевірить результат.
Якийсь час вони мовчки працювали, потім Фріда запитала, чому К. раптом став таким слухняним. Цим питанням вона хотіла висловити співчуття й занепокоєння, але К. подумав, що Фріді майже не вдається виконувати свою обіцянку й захищати його від злісних нападок і наказів учителя, тому сказав, що просто виконує свою роботу, раз уже погодився стати шкільним прислужником. Знову запанувала тиша, а потім К. пригадав собі, що Фріда вже довгий час перебуває в полоні якихось невеселих думок, особливо під час бесіди з Гансом. Тому тепер, закінчивши перетягувати дрова до класу, прямо запитав, що саме так її турбує. Вона відповіла, повільно звівши на нього очі, що нічого конкретного, просто вона думає про господиню і правдивість деяких її слів. Лише після того, як К. наполіг, вона розповіла детальніше, при цьому продовжувала працювати з перебільшеною старанністю, хоча робота майже не просувалася вперед, здавалося, вона просто уникала необхідності дивитися на К. Фріда зізналася, що на початку розмови з Гансом слухала досить неуважно, але кілька фраз К. злякали її і вона почала глибше вникати у зміст його слів. З тієї миті вона чула в цих словах тільки підтвердження застережень господині, в правдивість яких вона ніколи не хотіла вірити. К. не зворушила, а роздратувала неконкретність її слів, плаксива та жаліслива інтонація, а насамперед те, що в його життя знову втручається шинкарка, нехай навіть у спогадах, бо в реальності вона досі не могла досягнути успіху. Він кинув дрова на землю, сів зверху і зажадав повної ясності.
– Досить часто, – почала Фріда, – з самого початку господиня намагалася примусити мене сумніватися в тобі.[12] Вона зовсім не звинувачувала тебе в брехні, навпаки, казала, що ти по-дитячому відвертий, але так відрізняєшся від нас усіх, що ми не можемо повірити у твою відвертість. Хоча якщо нас вчасно не порятує добра подруга, ми рано чи пізно здобудемо гіркий досвід і змусимо себе вірити тобі. Навіть господиня, яка бачить людей наскрізь, не могла інакше. Але після останньої розмови з тобою, – я тільки повторюю її роздратовані слова, – вона вивела тебе на чисту воду, і тепер ти більше не зможеш обдурити її, навіть якщо ти дуже старанно приховуватимеш свої наміри. Але ти нічого не приховуєш, – це вона повторювала постійно, а потім сказала ще: спробуй примусити себе при наступній нагоді послухати його по-справжньому, не поверхово, а уважно вслухатися в його слова. Вона зробила це і зрозуміла наступне: ти почав під'їжджати до мене, – вона вжила саме цей не надто шанобливий зворот, – тільки через те, що я випадково опинилася на твоєму шляху, видалася тобі достатньо симпатичною, а окрім того ти помилково вважаєш, що будь-яка дівчина за шинквасом може стати легкою здобиччю для кожного відвідувача, достатньо йому простягнути до неї руки. А ще ти з якихось незрозумілих міркувань прагнув, як дізналася згодом господарка від господаря "Панського двору", переночувати саме там, а здійснити це без моєї допомоги було неможливо. Цього було досить, аби стати моїм коханцем тієї ночі; але для того, щоб наші стосунки пішли далі, в них мало з'явитися щось "більше", і цим "більшим" став Кламм. Шинкарка стверджує, що не знає, чого ти хочеш від Кламма, але вона вважає, що ти добивався зустрічі з ним так само наполегливо, як зараз, ще й до того, як познайомився зі мною. Різниця полягала лише в тому, що раніше твої спроби були приречені на поразку, тоді як тепер ти вважаєш, що завдяки мені знайшов надійний спосіб досягнути мети, і це вивищує тебе з-посеред інших. Тому сьогодні я дуже злякалася, щоправда, тільки на мить і без особливих для цього підстав, коли ти сказав, що поки не познайомився зі мною, блукав тут, немов сліпий. Ті ж слова сказала мені господиня, вона також вважає, що ти знайшов свою мету тільки після того, як познайомився зі мною. Це трапилося тому, що в мені ти сподівався завоювати коханку Кламма і завдяки цьому ніби отримати цінну заставу, за яку можна загнути непогану ціну. Домовитися з Кламмом про цю ціну – ось твоя єдина мета. Оскільки для тебе головне винагорода, а не я сама, ти ладен піти на будь-які поступки, але тільки не щодо ціни, тут ти не поступишся ні на крок. Тому тобі байдуже, що я втратила роботу в "Панському дворі", байдуже, що мене вигнали із заїзду "Біля мосту", байдуже, що я мушу виконувати важку роботу в школі. У тебе немає ніжності для мене, ти навіть часу для мене не знаходиш, залишаєш мене помічникам, не відчуваєш ревності, моя єдина цінність у твоїх очах – те, що я була коханкою Кламма. І ти наївно намагаєшся примусити мене не забути Кламма, щоб я не надто пручалася, коли настане вирішальна мить. Ти борешся з шинкаркою, бо вважаєш, що тільки вона здатна забрати мене в тебе, ти довів вашу сварку до апогею, аби бути змушеним піти разом зі мною з її заїзду.