Прийду о десятій. Будь ласка, почувай себе як удома. Щодо Швейка, мого денщика, то я йому вже дав наказ у всьому тобі догоджати.
Твій Індржих"
— Цього листа, — сказав надпоручник, — віддасте пані Наказую вам ставитися до неї з пошаною, тактовно і виконувати всі її бажання. Вони для вас мусять бути наказом. Поводьтеся з нею галантно і чесно її обслуговуйте. Тут ось сто крон, за них відзвітуєтеся потім. Можливо, вона вас по щось пошле. Замовте для неї обід, вечерю і так далі. Крім того, купите ще три пляшки вина і коробочку сигарет "Мемфіс". Поки що досить. Можете йти. Ще раз прошу вас виконувати все, що їй тільки заманеться.
Молода дама вже втратила всяку надію побачити Швейка і тому була дуже здивована, коли побачила, що той виходить з казарми й прямує до неї з листом.
Козирнувши, він подав їй листа і доповів:
— Згідно з наказом пана обер-лейтенанта, я повинен до вас, ласкава пані, ставитися з пошаною, тактовно і робити для вас усе, що вам тільки заманеться.
Наказано нагодувати вас і купити все, що тільки забажаєте. Я дістав на це від пана обер-лейтенанта сто крон, але на ці гроші я ще маю купити три пляшки вина і коробочку "Мемфіс".
Коли дама прочитала листа, вона знову відчула приплив енергії і проявила її тим, що наказала Швейковї найняти фіакра, а коли він це виконав, веліла йому сісти поруч візника на передку.
Вони поїхали додому. У квартирі дама відразу ж увійшла в роль господині.
Швейкові було наказано перенести валізи до спальні, витрусити надворі килими, а ледь помітне павутиння за дзеркалом дуже її розгнівало.
Вона, як було видно, збиралася надовго окопатися на здобутих позиціях.
Швейк обливався потом. Коли він витрусив килими, Дамочка пригадала, що треба здійняти фіранки й теж витрусити. Потім Швейк дістав наказ вимити вікна в кімнаті та в кухні. Потім молода дама почала переставляти меблі. Робила це дуже гарячково, і коли Швейк Поперетягував усе з одного кутка в другий, їй так не сподобалося, і вона знову почала комбінувати та вигадувати, як би ще інакше переставити речі.
Вона перевернула в квартирі все догори дном, але помалу й енергія, з якою вона обладнувала гніздечко, почала вичерпуватись, і розгром поступово припинився.
Дама ще вийняла з комода чисту постільну білизну, сама понатягала наволочки на подушки й перини, і було видно, що вона робить це з любов'ю до постелі, бо ця річ викликала в неї хтиве тремтіння ніздрів.
Потім послала Швейка по обід і вино. Поки він повернувся, молода дама переодягнулася в прозорий капот. Він робив її надзвичайно принадливою і звабливою.
За обідом вона випила пляшку вина, викурила багато "мемфісок" і лягла в ліжко, а Швейк на кухні смакував свій солдатський хліб, умочаючи його в склянку з солодкою наливкою.
— Швейку! — почулося раптом із спальні. — Швейку!
Швейк відчинив двері й побачив молоду даму в принадній позі на подушках.
— Підійдіть ближче!
Він підійшов до постелі, а вона з особливим усміхом зміряла очима його кремезну постать і міцні стегна.
Відгорнувши ніжну матерію, яка окутувала і прикривала все, молода дама звеліла:
— Скиньте черевики й штани. Покажіть...
Сталося так, що, коли надпоручник повернувся з казарми, бравий вояк Швейк міг чесно відрапортувати йому:
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я виконав усі бажання ласкавої пані й послужив їй чесно, згідно з вашим наказом.
— Дякую, Швейку, — сказав надпоручник, — а багато було в неї тих бажань?
— Десь із шість, — відповів Швейк, — з цієї їзди вона тепер спить як убита. Я виконав усе, що тільки зміг прочитати в її очах.
V
У той час як австрійські армії, притиснуті ворогом у лісах над річками Дунайцем
і Рабою, стояли під зливою гранат, а крупнокаліберні гармати шматували роту за ротою, засипаючи їх у Карпатах землею, в той час як обрії на всіх фронтах червоніли від палаючих сіл ї міст, надпоручник Лукаш із Швейком переживали приємну ідилію з дамою, яка втекла від свого чоловіка і грала роль господині дому.
Якось, коли вона пішла прогулятися, надпоручник Лукаш і Швейк стали радитись, як її позбутися.
— Найкраще було б, пане обер-лейтенанте, — сказав Швейк, — якби той її чоловік, що від нього вона дременула, довідався, де його половина, і приїхав по неї. Адже ви казали, ніби він її розшукує, про це було написано і в тому листі, який я вам приніс. Треба послати йому телеграму, що вона у нас і він може її собі забрати.
У Вшенорах торік в одній віллі трапилась точнісінько така сама історія, але там телеграму своєму чоловікові послала сама жінка, він приїхав по неї і надавав по пиці їм обом. Але то був цивільний, а в нашому випадку він не відважиться підняти руку на офіцера. Та, зрештою, ви ж зовсім ні в чому не винні, ви ж нікого не кликали, а коли вона втекла, то зробила це на власну руч. Побачите, така телеграма стане в пригоді. А якщо й перепаде пара ляпасів...
— Він дуже інтеліґентний, — перебив його надпоручник Лукаш, — я його добре знаю. Він торгує хмелем. З ним обов'язково треба поговорити. Пошлю телеграму.
Телеграма була лаконічна, ділова: "Теперішня адреса вашої дружини така..." Далі йшла адреса квартири надпоручника Лукаша.
І ось одного дня пані Каті була дуже неприємно здивована, коли в двері ввалився сам торговець хмелем. Він справляв враження дуже розсудливого і дбайливого чоловіка, навіть і тоді, коли пані Каті, не втративши в цю мить самовладання, знайомила обох панів: "Мій чоловік... пан надпоручник Лукаш". Нічого кращого їй не спало на думку.
— Сідайте, будь ласка, пане Вендлер, — привітно запропонував надпоручник Лукаш, витягаючи з кишені портсигар з сигаретами. — Прошу!
Інтеліґентний торговець хмелем чемно взяв сигаретку і, випустивши з рота дим, спитав розважливо:
— Ви скоро поїдете на фронт, пане надпоручнику?
— Я вже просив, щоб мене перевели в дев'яносто перший полк у Будейовицях. Туди, мабуть, і поїду, як тільки скінчу справи в школі однорічників. Нам потрібно дуже багато офіцерів, а тим часом маємо сумну картину: молоді люди, хоч і мають право бути однорічниками, не хочуть з нього користатися. Кожен воліє залишитися звичайним піхотинцем і аж ніяк не прагне стати кадетом.
— Війна дуже пошкодила торгівлі хмелем. Але я думаю, вона триватиме недовго, — зауважив торговець, поглядаючи то на свою жінку, то на надпоручника.
— Наше становище на фронтах дуже добре, — сказав надпоручник. — Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що війну виграють армії центральних держав. Франція, Англія і Росія надто вже слабкі, куди їм рівнятися з австро-турецько-німецьким гранітом. Правда, ми зазнали незначних поразок на деяких фронтах. Але як тільки прорвемо російський фронт між Карпатським хребтом і середнім Дунайцем, то нема жодного сумніву, що не означатиме кінець війни. Французам теж найближчим часом загрожує втрата всієї Східної Франції і вторгнення німецької армії в Париж. Це абсолютно певно. Крім того, наші маневри в Сербії відбуваються дуже успішно, і, до речі, відхід наших військ, власне, не відступ, а перегрупування, хоч дехто пояснює це зовсім інакше, ніж цього вимагає звичайна холоднокровність під час війни. Вже незабаром побачимо, що наші заздалегідь передбачені маневри на Південному фронті дадуть хороші наслідки. Погляньте, будь ласка.
Надпоручник Лукаш ніжно взяв торговця хмелем під руку, підвів до карти воєнних дій на стіні і, показуючи окремі точки, почав пояснювати:
— Східні Бескиди — це наш найнадійніший опорний пункт. Як бачите, на карпатських відтинках фронту ми маємо міцну базу. Сильний удар по цій лінії — і зупинимось аж у Москві. Війна скінчиться швидше, ніж сподіваємося.
— А що Туреччина? — запитав торговець хмелем, міркуючи тим часом, з якого б кінця почати, щоб добратися до суті справи, заради якої приїхав.
— Турки тримаються добре, — відповів надпоручник і знову підвів його до стола.
— Голова турецького парламенту Галі-бей із Алі-беєм приїхали до Відня.
Головнокомандуючим турецької Дарданелльської армії призначено маршала Лімана фон Зандерса. Гольц-паша приїхав з Константинополя до Берліна, а наш цісар нагородив орденами Енвера-пашу, віце-адмірала Уседомапашу і генерала Джевада-пашу. Досить багато нагород за такий короткий час.
Хвилину всі сиділи мовчки, дивлячись одне на одного, нарешті надпоручник вирішив, що настала слушна хвилина розрядити неприємну ситуацію словами:
— Коли ж ви приїхали, пане Вендлере?
— Сьогодні вранці.
— Я дуже радий, що ви мене знайшли й застали вдома, бо по обіді я завжди йду до казарми, там у мене нічна служба. Моє помешкання, власне, день і ніч порожнє, а тому я міг запропонувати вельмишановній пані гостинність, поки вона в Празі. Тут її ніхто не турбує. Для старих знайомих...
Торговець хмелем кашлянув:
— Каті химерна жінка, пане надпоручнику. Прийміть мою найсердечнішу подяку за все, що ви для неї зробили. Отак зненацька заманеться їй їхати до Праги, каже:
лікувати невроз. Я їжджу в торговельних справах, повертаюся додому, а хата порожня, Каті й сліду нема.
Намагаючись надати своєму обличчю найласкавішого виразу, він посварився на неї пальцем і, вимушено всміхаючися, спитав:
— Ти, певно, гадала, що коли я подорожую, то й ти можеш подорожувати. Ти, звичайно, не подумала...
Надпоручник Лукаш, побачивши, що розмова набирає небажаного характеру, знову підвів інтеліґентного торговця хмелем до карти воєнних дій і, показуючи підкреслені місця, сказав:
— Я забув звернути вашу увагу на одну дуже цікаву обставину: подивіться на цю велику, звернену на південний захід дугу, де група гір утворює природне укріплення. Сюди спрямований наступ союзників. Перерізавши дорогу, яка з'єднує це укріплення з головною оборонною лінією ворога, ми тим самим порушимо його зв'язок між правим крилом і Північною армією на Віслі. Вам тепер ясно?
Торговець відповів, що тепер він дуже добре розуміє, але, як людина тактовна, одразу ж схаменувся, щоб хтось не сприйняв його слів як натяк, і, повертаючись на своє місце, сказав:
— Через цю війну наш хміль втратив збут за кордоном. Для хмелю втрачені на сьогодні не тільки Франція, Англія, Росія, але й Балкани. Поки що вивозимо Цей товар до Італії, та боюсь, що Італія теж втрутиться в це діло. Але, знаєте, коли переможемо, ціни на товар будемо диктувати ми!
— Італія строго нейтральна, — потішив його надпоручник.