Але зараз ми ще не бачимо, що все йому підкорене.
9 Та бачимо Ісуса, що на короткий час став меншим від ангелів, і який зазнавши смерті, увінчаний честю й величчю. За даром Божим він смерть скуштував за всіх.
10 Бо належало, щоб той, що все заради нього й усе від нього, хто до слави привів багато синів, провідника їхнього порятунку вчинив досконалим через страждання.
11 Бо хто освячує, і ті, хто освячуються усі від одного. З цієї причини не соромиться він звати братами їх, кажучи:
12 "Сповіщу про ім'я твоє братам своїм, хвалитиму тебе серед церкви!"
13 І ще: "На нього я сподіватимуся!" І ще: "Ото я та діти, яких Бог мені дав".
14 А що діти стали спільниками тіла та крові, то й він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, цебто Диявола,
15 та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерті тримався в неволі.
16 Бо приймає він не ангелів, а Авраамових нащадків.
17 Тому мусив бути він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним першим священиком у Божих справах, для вблагання за гріхи людей.
18 Бо в чому був сам постраждав, випробовуваний, у тому він може й випробовуваним допомогти.
До євреїв 3
1 Отож, святі брати, учасники небесного покликання, покладайте сподівання на апостола й першосвященика Ісуса нашого,
2 що вірний тому, хто настановив його, як був і Мойсей в усій оселі його,
3 бо гідний він вищої слави понад Мойсея, адже будівничий має більшу честь, аніж будинок.
4 Всякий будинок хтось будує, а той, хто все збудував, — то Бог.
5 І Мойсей вірний був в усій оселі його, як слуга, на свідоцтво того, що сказане має бути.
6 Христос же, як Син, у його оселі. А оселя його — ми, коли тільки будемо непохитними в наших сподіваннях і довірі, якими хвалимося, аж до кінця.
7 Тому, як каже дух святий: "Сьогодні, як голос його ви почуєте,
8 не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування в пустелі,
9 де мене випробовували батьки ваші, і бачили працю мою сорок років.
10 Через це я розгнівався був на той рід і сказав: "Завжди вони блукають серцем, вони не збагнули шляхів моїх,
11 тому я присягнув був у гніві своєму, що вони до мого відпочинку не ввійдуть!12 Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було серця лихого, немаючого віри, що воно відступало б від живого Бога!
13 Але кожного дня заохочуйте один одного, доки триває сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха.
14 Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки розпочате, ми дотримаємо твердо аж до кінця,
15 аж поки промовляється: "Сьогодні, як голос його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань!
16 Котрі бо, почувши, розгнівали Бога?" Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм?
17 На кого ж він гнівався був сорок років? Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні кістки в пустелі полягли?
18 Проти кого він був присягав, що не ввійдуть вони до його відпочинку, як не проти неслухняних?
19 І ми бачимо, що вони не змогли ввійти, бо не повірили.
До євреїв 4
1 Отже, біймося, коли залишається обітниця входу до його відпочинку, щоб не виявилося, що хтось із вас запізнився.
2 Бо добра новина була повідомлена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не поєдналося з вірою слухачів.
3 Бо до його відпочинку входимо ми, що повірили, як він повідомив: "Я присягнув був у гніві своєму, що до місця мого відпочинку не ввійдуть вони", хоч справи його були закінчені від закладин світу.
4 Бо колись про день сьомий сказав він отак: "І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці своєї".
5 А ще тут: "До мого відпочинку не ввійдуть вони!"
6 Коли ж залишається ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому добра новина була перше повідомлена, не ввійшли за непослух,
7 то ще призначає він деякий день, сьогодні, бо через стільки часу, через Давида каже, як вище вже сказано: "Коли ви сьогодні почуєте голос його, не робіть затверділими ваших сердець!"
8 Бо коли б Ісус Навин дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому.
9 Отож, людові Божому залишається суботій відпочинок.
10 Хто бо ввійшов був у його відпочинок, то й той відпочив від справ своїх, як і Бог від своїх.
11 Отож, пильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим.
12 Бо Боже Слово живе та дієве, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозку, і здатне судити думки та наміри серця.
13 І нема створіння, щоб сховалося перед ним, бо все голе та відкрите перед очима його, йому дамо звіт!
14 Отож, маючи великого першосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося і сповідання нашого!
15 Бо ми маємо не такого першосвященика, що не міг би співчувати слабкості нашій, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.
16 Отож, приступаймо впевнено до престолу незаслуженого нами Божого дару, щоб знайти ласку отримати його для своєчасної допомоги.
До євреїв 5
1 Кожен бо першосвященик, що з людей обирається для служіння Богові заради людей, щоб приносити дари та жертви за гріхи,
2 і щоб міг співчувати недосвідченим та тим, хто заблукав, бо й сам він перейнятий слабкістю.
3 І тому він повинен як за людей, так само й за себе самого приносити жертви за гріхи.
4 А честі цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон.
5 Так і Христос, не сам він прославив себе, щоб першосвящеником стати, а той, що до нього сказав: "Ти мій Син, я сьогодні тебе породив".
6 Як і в іншому місці каже: "Ти священик навіки, за образом Мелхиседековим".
7 Він за днів життя тіла свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до того, хто від смерті його міг врятувати, і був вислуханий за побожність свою.
8 І хоч Сином він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був.
9 А вдосконалившись, він для всіх, хто слухняний йому, спричинився для вічного порятунку,
10 і від Бога був названий першосвящеником, як Мелхиседек.
11 Про це ми могли б багато сказати, та довести до вас важко, бо нездатні ви стали, слухати.
12 Ви бо за віком повинні б бути вчителями, а ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда.
13 Бо хто молоко вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля.
14 А страва тверда для дорослих, що звичкою привчили чуття своє, розрізняти добре й лихе.
До євреїв 6
1 Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалості, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих вчинків та про віру в Бога,
2 науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
4 Бо не можливо тих, що раз просвітилися були і стали учасниками духа святого, скуштувавши небесного дару,
5 доброго Божого слова та сили майбутнього віку,
6 та й відпали, знов відновлювати покаянням, бо вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.
8 Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її — спалення.
9 Та ми сподіваємося, любі, на краще для вас, що веде до порятунку, хоч і так кажемо.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути справи ваші та любов, які ви виявили в ім'я його, що святим послужили та служите.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість та був певний у сподіванні аж до кінця,
12 щоб ви не розлінилися, а переймали від тих, хто обітниці успадковує вірою та терпеливістю.
13 Бо Бог, обітницю даючи Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся сам собою,
14 кажучи: "Я конче тебе поблагословлю та розмножу!"
15 І терплячи довго отак, Авраам отримав обіцяне.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва закінчує всяку їхню суперечку, як законна порука.
17 Тому й Бог, щоб показати спадкоємцям обітниці, незмінність своєї волі, поклявся,
18 щоб у двох тих незмінних речах, в яких не можливо Богові збрехати, ми мали добре заохочення прибігти, щоб ухопитися за сподівання, яке лежить перед нами,
19 бо воно для душі як якір, міцний та безпечний, що входить до середини аж за завісу,
20 куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки першосвящеником, за образом Мелхиседековим.
До євреїв 7
1 Бо цей Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що був зустрів Авраама, який повертався після перемоги над царями і його поблагословив.
2 Авраам відділив йому десятину від усього, бо ім'я його означає цар Правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру.
3 Він без батька, без матері, без родоводу, не маючи ні початку життя, ні кінця, уподобився Божому Синові і залишається священиком завжди.
4 Побачте ж, який він великий, що йому десятину здобичі найкращої дав патріарх Авраам!
5 Ті з синів Левієвих, що священство приймають, мають заповідь брати за законом десятину з народу, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових стегон.
6 Але цей, що не походить з їхнього роду, десятину отримав від Авраама, і поблагословив того, хто обітницю мав.
7 І без усякої суперечки більший меншого благословляє.
8 І тут люди смертні беруть десятину, а там той, про якого засвідчується, що він живе.
9 І щоб сказати так, через Авраама і Левій, що бере десятини, дав сам десятину.
10 Бо ще в батькових стегнах він був, коли зустрів його Мелхиседек.
11 Отож, коли б досконалість була через священство левитське, бо люди Закон отримали з ним, то яка ще потреба була, щоб інший священик постав за образом Мелхиседековим, а не Аароновим?
12 Коли бо священство зміняються, то виникає потреба зміни й Закону.
13 Бо той, що про нього каже це, належав до іншого плем'я, з якого ніхто не ставав до жертовника.
14 Бо відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем'я, про священство його, нічого Мойсей не сказав.
15 І ще більше відомо, коли постає, подібний Мелхиседекові, інший священик,
16 що був не за законом тілесної заповіді, а з сили життя нетлінного.
17 Бо свідчить: "Ти священик навіки за образом Мелхиседековим".
18 Попередня бо заповідь відміняється через неміч її та непотрібність.
19 Бо не вдосконалив нічого Закон.