Вночі мені не доведеться поспати.
Ю-Ю безшумно відійшов від дверей, його худе зле обличчя освітилося хвилюванням. Він сховався за порт'єрою, що прикривала вхід на кухню.
Він чув, як Блеккі і Чарлі вийшли з кабінету. Блеккі провів брата до входу в клуб.
– Не думаю, щоб вони цікавилися тобою, – сказав Блеккі, – та будь обачний, щоб тебе не вистежили.
Коли брат спустився по сходах, Блеккі повернувся до кабінету. Він подивився крізь ставні. Два детективи все ще сиділи в "сітроєні". Він бачив, як його брат стрімко пішов по вулиці. Ніхто, здавалося, не звернув на нього уваги.
Слабкий звук позаду змусив його різко повернути голову. У дверях стояв Ю-Ю, він усміхався.
– Хеллоу, містер Блеккі,– звернувся він і пройшов у кабінет, зачинивши за собою двері.
Блеккі відчув небезпеку. Як довго цей щуряк був у клубі? Чи чув він що-небудь?
– Що тобі треба?
– Я все чув, містер Блеккі, – сказав Ю-Ю. – Мені потрібно мільйон піастрів з вашого сейфа. Якщо ви не віддасте його мені, я скажу тим двом детективам, що ви знаєте, де знаходиться Джефф. Ви знаєте, що вони зроблять з вами, якщо я розповім їм це.
Блеккі замислено подивився на Ю-Ю. Це був стрункий і жилавий хлопець, але Блеккі не сумнівався, що, коли хлопчина втрапить йому до рук, він без зусиль впорається з ним. Він міг би вбити хлопця. У нього не було вибору. Він вже знав, що рано чи пізно йому доведеться умертвити цього хлопця.
– Який мільйон піастрів? – спитав він, невимушено наближаючись до Ю-Ю. – про що ти говориш?
Ю-Ю з дивовижною зміїною спритністю вихопив з кишені на стегні ножа. Довге лезо загрозливо блиснуло.
– Не наближайтесь, – наказав Ю-Ю. – Ви тільки віддайте мої гроші.
Обличчя Блеккі покрилося потом. Вид ножа наповнив його мучимим відчуттям страху. Тут він згадав, що в сейфі лежить револьвер. Його глушник зараз придасться. Він міг би відкрити сейф, прикинутися, що виймає гроші, схопити револьвер, повернутися і вистрілити.
Блеккі зобразив нерішучисть. Він не рухався, розглядаючи Ю-Ю.
– Покваптесь! – вигукнув Ю-Ю. – Дайте мені гроші!
Блеккі знизав плечами в знак покори. Він дістав з кишені ключ, перетнув кімнату і відімкнув сейф. Щоб потрапити до сейфу, він мусив стати навколішки. Широка спина приховувала його рухи. Рука обхопила ручку револьвера, коли Ю-Ю безшумно підкрався ззаду.
В ту мить, коли Блеккі підняв револьвер і напружив м'язи, щоб швидко схопитися, страшний біль між лопаток пронизав його. Револьвер вислизнув з руки, і він повалився вперед. Біль повторився, коли Ю-Ю знову вдарив його ножем.
2
Трохи пізніше п'ятої години в кабінеті Лам Фана задзеленчав телефонний дзвінок. З вигуком роздратування Лам Фан поклав перо і взяв трубку. Він прислухався до схвильованого голосу в трубці. Те, що він почув, позбавило його здатності рухатися.
Він запитав:
– Ви впевнені в цьому? Тут не може бути помилки? – Він почув, як голос ударяє в барабанну перетинку, затим він сказав: – Дуже добре, – і опустив трубку.
Він довго сидів, втупившись у стіл, опісля піднявся і швидко рушив по коридору до кабінету полковника Он Дін Кхака. Він постукав і зайшов. Кабінет був порожній. Лам Фан потоптався у дверях, спохмурнів і оглянув кімнату. Він побачив мундир полковника, що лежав на стільці, і відразу здогадався, де той міг знаходитися.
Він поспішив до кімнати для допитів. Два кати, що охороняли двері, допитливо на нього подивилися.
– Полковник там? – запитав Лам Фан.
Один з них кивнув.
Лам Фан повернув ручку і розчахнув двері. Він ступив у кімнату, поспішно закрив двері перед допитливими поглядами катів. Полковник швидко повернувся і нестямно на нього подивився. Лам Фан поглянув повз полковника на стіл, рот його зжався.
– Забирайся! – гаркнув полковник.
– Ви маєте негайно виїхати, сер, – сказав Лам Фан, він говорив чітко і швидко. – Півгодини тому підписаний наказ про ваш арешт. Ви звинувачуєтесь у вбивстві жінки Май Ланг То. Водій "джипа", котрий убив її, зізнався, що діяв по ваших інструкціях.
Полковник подався вперед і вирячився на Лам Фана. М'язи його великого обличчя несподівано обм'якли.
– Вони не можуть арештувати мене, – прогарчав він. – Ніхто не може мене арештувати.
– Наказ підписаний президентом, – уточнив Лам Фан. – Вона сказала вам, де ховається американець?
Полковник прихилився до стіни. Він виглядав змученим і розбитим.
– Я не можу зрозуміти цього, – сказав він, голос був повний зчудування. – Що б я з нею не робив, ніщо не могло змусити її говорити. Така жінка... може, вона дійсно не знала?
Лам Фан знизав плечами.
– Якщо ви зможете добратися до аеропорта в Бьєн Хоа, у вас з'явиться можливість вилетіти до Пномпеня, – порадив він. – Може, вони не здогадаються оточити аеропорт. Їхати треба негайно.
Поки він говорив, у коридорі почувся тупіт, чоловіки перезирнулися. Лам Фан знизав плечами. Він відійшов подалі від полковника, мовби не мав до нього жодного стосунку.
Двері відчинилися, і на порозі з'явився інспектор Нгок Лін. Позаду нього стояли четверо поліцейських, озброєних гвинтівками.
Інспектор перевів погляд з полковника на тіло, що лежало на столі. Він відчув, як від жаху щось стислося у нього в животі. Він повернувся і знаком наказав поліцейським пошикуватися в кімнаті. Він вказав на полковника:
– Арештуйте цю людину.
Коли поліцейські оточили полковника, інспектор звернувся до нього:
– В ім'я республіки я арештовую вас за вбивство Май Ланг То. Ви будете звинувачені в убивстві цієї жінки, Нхан Лі Квон. – Він повернувся до Лам Фана: – Ви теж арештовані як співучасник обох убивств. – Він кивнув поліцейським: – Виведіть їх.
Полковник Он Дін Кхак випростався і розправив плечі. На чолі ескорту він вийшов з кімнати. За ним шкандибав Лам Фан.
Інспектор покликав одного з катів, котрі, здивовані, стояли біля входу.
– Принеси ковдру і накрий цю жінку, – велів він.
Коли кат пішов, інспектор наблизився до столу. Він був справжній католик, і в ньому ще збереглося трохи жалю. Він осінив хрестом труп Нхан, потім, повернувшись, вийшов з кімнати і закрив за собою двері.
3
Чарлі Лі стояв на порозі кабінету брата і, не вірячи очам, дивився на тіло Блеккі, розпростерте біля відкритого сейфа.
Минуло кілька хвилин, перш ніж він змусив себе увійти до кімнати. Він закрив двері, і зачинив їх, потім підійшов до брата і переконався, що він мертвий.
Потрясіння відразу ослабило і зістарило його. Він підійшов до столу, сів. Він закрив обличчя руками і заридав. Блеккі був частиною його життя. Тепер він відчував самотність і беззахисність. Без брата він не міг уявити свого майбутнього.
Проте, потрясіння потроху проходило. Він раптом збагнув, що тепер, коли Блеккі мертвий, не треба буде ні з ким ділити два мільйони американських доларів, а з такою сумою грошей він міг і без брата сміливо зустрітися з життям.
Звівшись на ноги, він підійшов до сейфу і заглянув досередини. Він побачив револьвер і витяг його. Швидкий погляд пересвідчив його, що мільйон піастрів зник. Якийся негідник убив Блеккі і забрав гроші, але ця втрата не дуже засмутила його.
Все пішло не так, як було задумано. Він говорив з дядьком Нхан, котрий розказав йому, що Нхан арештували і повезли в таємну поліцію для допиту. Ця інформація вжахнула його, він поспішив додому, щоб попередити брата, що в небезпеці не тільки притулок Джеффа, але й сам Блеккі щохвилини може бути арештований. Чарлі не сумнівався, що приведена під тортури дівчина викаже їх усіх.
Залишався нікчемний шанс захопити діаманти, якщо він буде діяти швидко. Слід взяти автомобіль Блеккі і негайно їхати в Фудаумот. Треба відвезти Джеффа до умовленого місця приземлення. Вони почекають там прибуття гелікоптера. Він вважав, що буде фатальною помилкою розказати Джеффу про арешт Нхан. Краще сказати, що Блеккі привезе її пізніше. Коли прилетить гелікоптер, він постарається переконати Джеффа полетіти. Якщо він відмовиться полетіти без неї, тоді він буде повинен убити його.
Чарлі поклав револьвер у портфель: довгий глушник не дозволяв сховати його в кишені. Він зупинився, щоб подивитися на труп брата. Його мучила думка про те, що буде з Ю Лан, коли вона побаче Блеккі, але він не мав часу чекати її повернення. "Я напишу їй з Гонконга," – сказав він собі, стараючись заспокоїти своє сумління. Він запросить її приїхати і жити з ним.
Притиснувши портфель ліктем, Чарлі вийшов із клуба і подався до автомобіля Блеккі. Він кинув поглядом на стоявшу неподалік поліцейську машину. Два детективи байдуже подивилися на нього і продовжили читати газети. Його цікавило, чи поїдуть вони за ним, але, коли він від'їхав, побачив, що чорний "сітроєн" не рухався.
Чарлі добрався до Фудаумота після п'ятої години. Він зупинив машину біля фабрики і пішки попростував до маленького дерев'яного будиночка.
З вікна Джефф побачив його. Його було неважко впізнати: Чарлі був дуже схожий на свого брата.
"Що він робить тут у цей час? – не розумів Джефф. – Що-небудь сталося? Змінилася домовленість?"
Дідусь Нхан кудись пішов, і Джефф був удома сам. Він поспішив униз по сходах і відкрив двері.
Чарлі зайшов, злегка вклонившись Джеффу.
– Я Чарлі Лі, – промовив він. – Блеккі говорив вам про мене?
– Так. Чому ви тут? Що-небудь сталося?
– Нічого особливого, – відповів Чарлі. По дорозі в Фудаумот він ретельно відрепетирував свою брехню. – Однак, вам необхідно негайно їхати. Блеккі чув від свого друга із поліцейського управління, що відомо місце, де ви ховаєтеся. Поліція вже виїхала, щоб арештувати вас.
Джефф заціпенів.
– Звідки вони довідалися?
– Я все поясню пізніше, – запевнив Чарлі. – Ви повинні негайно їхати. Не можна гаяти ні хвилини.
– Де Нхан? – запитав Джефф.
– Вона в безпеці. Про неї турбується Блеккі. Через кілька годин вона до нас приєднається. Якщо вам треба щось взяти з собою, будь ласка, візьміть. У мене тут машина. Ми мусимо їхати негайно.
– Ви певні, що вона в безпеці?
– Звісно. Будь ласка, поспішіть.
Джефф стояв, не знаючи, що робити, далі двома стрибками він збіг по сходах у свою спальню, покидав речі у портплед. Револьвер поліцейського він сховав під сорочку. Впевнившись, що жерстянка, в якій зберігалися діаманти, знаходиться в кишені, він підняв портплед і рушив до дверей. Зупинився, оглянув кімнату.
На столику біля ліжка стояв маленький Будда зі слонової кістки, котрий подарувала йому Нхан.