Модеста поринула в заціпеніння, і на неї шкода було дивитись. Сонце для неї затьмарилося, природа вдяглася в жалобу, квіти більш нічого не промовляли її серцю. Як і всі дівчата, схильні до крайнощів у сприйнятті добра і зла, вона відпила з келиха зневіри кілька зайвих крапель. Модеста розпачливо воювала з дійсністю, вона не хотіла, щоб родина й суспільство накинули їй на шию ярмо, яке здавалося їй важким і нестерпним. Вона не слухала батька й матері, що намагалися її втішити, і з якоюсь похмурою насолодою віддавалася своїм душевним мукам.
— Отже, правду казав мені бідолашний Буча, мовила вона одного вечора.
Ці слова свідчать, скільки пройшла вона за короткий час по безрадісних рівнинах буденності, куди привів її тяжкий смуток. Смуток, що виникає внаслідок краху надій — це та сама хвороба, і вона нерідко призводить до смерті. Сучасній фізіології не завадило б з'ясувати, якими шляхами і в який спосіб думка завдає не менших руйнувань, ніж отрута; чому розпач позбавляє людину апетиту, порушує травлення, підточує життєдіяльність найсильнішого організму. В такому стані була Модеста. Через три дні її годі було впізнати; вона запала в гнітючу меланхолію, не співала і не всміхалася. Вона налякала батьків і друзів. Стривожений тим, що Каналіс і Лабрієр так довго не з'являються, Шарль Міньйон хотів уже був поїхати по них сам, коли четвертого дня Латурнель отримав від них звістку, і ось яким чином.
Каналіс, надзвичайно зацікавлений у такому вигідному одруженні, вирішив нічим не знехтувати задля перемоги над Лабрієром, але поводитися так, щоб Лабрієр не зміг дорікнути йому в порушенні законів дружби. Поет подумав, що найдужче принизити залицяльника в очах дівчини можна, показавши його в підлеглому становищі — отож він з цілком невинним виглядом запропонував йому оселитися в Інгувілі разом; вони винаймуть там невеличкий сільський будиночок і на місяць оселяться в ньому нібито, щоб поправити здоров'я. Не помітивши спершу в цій пропозиції ніякого підступу, Лабрієр погодився, і Каналіс негайно почав готуватися до від'їзду, взявши на себе всі пов'язані з цим турботи. Він послав свого камердинера в Гавр, порадивши йому звернутися до Латурнеля, щоб той допоміг знайти в околицях Інгувіля заміський будиночок, сподіваючись, що нотар розбовкає про це родині Міньйонів. Неважко здогадатися, що Ернест і Каналіс у всіх подробицях обговорювали цю пригоду, і завдяки розповідям приятеля його суперник здобув безліч різноманітних відомостей. Камердинер, знаючи про наміри свого пана, виконав його розпорядження якнайліпше. Він роздзвонив по всьому Гавру про приїзд славетного поета, якому лікарі приписали морські ванни для поновлення сил, виснажених подвійними трудами — в царині політики й красного письменства. Велика людина хоче винайняти дім, у якому буде щонайменше стільки-то кімнат, бо поет бере з собою секретаря, кухаря, двох слуг, кучера, не рахуючи свого камердинера, пана Жермена Бонне. Коляска, яку поет вибрав і взяв напрокат на один місяць, була досить гарна і могла згодитися для прогулянок. Жерменові також було доручено знайти в околицях Гавра і найняти двох добрих коней, які ходили б не тільки в запрягу, а й під сідлом, тому що барон і його секретар люблять кататися верхи. Оглядаючи з куцим Латурнелем заміські будинки, Жермен особливо наголошував на секретареві і навіть відмовився від двох вілл на тій підставі, що для пана де Лабрієра в них немає зручних кімнат.
— Барон де Каналіс,— казав камердинер,— ставиться до свого секретаря як до найближчого друга. Отож я дістав би нагінку, якби не потурбувався про пана де Лабрієра, як і про самого барона. До того ж пан де Лабрієр обіймає посаду доповідача у палаті державного контролю.
Жермен з'являвся всюди не інакше, як у чорному сукняному костюмі, в гарних чоботях і елегантних рукавичках, наслідуючи вбрання свого пана. Судіть самі, яке враження він справляв і яке уявлення про поета створили собі жителі Гавра на підставі цього зразка. Слуга розумної людини кінець кінцем і сам розумнішає, бо розум пана не може на нього не вплинути, і Жермен не перебрав міри, граючи свою роль: він тримався просто, з добродушною поблажливістю, як і радив йому Каналіс.
Бідолаха Лабрієр і не здогадувався, якої шкоди завдають йому Жерменові балачки, на яке приниження він самохіть погодився. Бо до Модести вже дійшов відгомін цих вуличних чуток. Отже, Каналіс збирався привезти друга у своїй кареті як підлеглого, а характер Ернеста не дозволив йому вчасно здогадатися про своє фальшиве становище і змінити його. Затримка, яку проклинав Шарль Міньйон, сталася через те, що Каналіс захотів намалювати свій герб на дверцятах карети і зробив кілька замовлень кравцеві. Одне слово, поет взяв до уваги безліч дрібничок, кожна з яких могла справити враження на молоду дівчину.
— Не турбуйтеся,— сказав Латурнель п'ятого дня Шарлю Міньйонові.— Сьогодні камердинер пана Каналіса закінчив пошуки: він найняв у пані Аморі в Санвіку флігель з повною обставою за сімсот франків і написав своєму хазяїнові, що той може виїжджати: до його приїзду все буде готове. Отож ці панове з'являться тут у неділю. Я також отримав листа від Буча. Він коротенький, і зараз я вам його прочитаю: "Дорогий патроне, я не зможу повернутися раніше неділі. За цей час мені треба зібрати деякі відомості, надзвичайно важливі для щастя однієї особи, до якої ви виявляєте співчуття".
Звістка про приїзд обох молодиків не розвіяла зажуру Модести — вона досі була в душевному сум'ятті, її гнітило почуття приниження. Вона зовсім не була така кокетлива, якою вважав її батько. Існує чарівне і цілком дозволене кокетство — кокетство душі, яке можна назвати ввічливістю кохання. А Шарль Міньйон, дорікаючи дочці, не відчув різниці між бажанням подобатись і розважливою любов'ю, між прагненням кохати і розрахунком. Як справжній полковник часів Імперії, він побачив у цих поспіхом прочитаних листах молодої дівчини лише один намір: кинутися на шию поетові. Одначе листи, яких ми тут не наводили, щоб надто не розтягувати розповідь, привели б у захват людину з більш витонченим сприйняттям своєю сором'язливою і чарівною стриманістю, що змінила задерикуватий та легковажний тон перших Модестиних листів — така зміна почуттів цілком природна для жінки. Але в одному батько мав слушність — і слушність невблаганну! У своєму останньому листі Модеста, захоплена славою, величчю душі й красою свого обранця, говорила так, ніби вони були вже заручені, й згадка про цей лист сповнювала її пекучим соромом. Отож вона вважала надто суворим і жорстоким свого батька, який змушував її приймати негідного чоловіка, що йому вона так довірливо відкрила душу. Вона розпитала Дюме про його зустріч з поетом; хитрощами змусила лейтенанта розповісти про найдрібніші подробиці їхньої розмови, і Каналіс аж ніяк не здався їй таким нелюдом, яким вважав його простосердий Дюме. Вона всміхалася, думаючи про гарну скриньку, в якій зберігалися листи тисячі трьох жінок цього Дон Жуана від літератури. Не раз її поривало сказати батькові: "Не одна я йому написала, найвидатніші жінки вплітають такі листочки в лавровий вінок поета!"
Характер Модести дуже змінився за цей тиждень. Катастрофа, яку довелося їй пережити — а для такої поетичної натури це справді була катастрофа — пробудила в ній приховану проникливість та лукавство, і тепер залицяльники мали зустріти в її особі грізного супротивника. Бо коли серце в дівчини остигає, голова в неї починає мислити дуже тверезо, вона стає спостережлива і складає особисту думку про все, висловлюючи її тим жвавим і жартівливим тоном, який так чудово зумів передати Шекспір, створивши у своїй комедії "Багато галасу з нічого" образ Беатріче. Модеста відчула глибоку огиду до всіх чоловіків, бо навіть найвидатніші з них обманули її сподівання. В коханні те, що жінка вважає огидою, є не що інше, як розважливий погляд на речі. Але в царині почуттів жінка, а надто молода дівчина, не знає впину: якщо вона не захоплюється, то зневажає. Витерпівши нечувані душевні муки, Модеста, цілком природно, вдяглася в обладунок, на якому було викарбуване слово "зневага" — так принаймні вона запевняла. Відтепер вона могла бути присутня як сторонній глядач на виставі, що її назвала "водевілем женихів", хоча мала грати в ньому роль героїні. А насамперед вона вирішила за всякої нагоди принижувати пана де Лабрієра.
— Модеста врятована,— сказала, всміхаючись, пані Міньйон чоловікові.— Вона хоче помститися фальшивому Каналісові, спробувавши покохати справжнього.
Такий був справді задум Модести, задум легко поясненний, і навіть мати, з якою дочка поділилася своїми прикрощами, порадила їй виявляти до пана Лабрієра тільки холодну люб'язність.
— Приїдуть двоє залицяльників,— сказала пані Латурнель у суботу ввечері.— Вони й не підозрюють, скільки шпигів стежитимуть за ними, бо всі ми восьмеро не спускатимемо з них очей.
— Чому двоє, моя люба? — вигукнув куций Латурнель.— Їх буде троє. Гобенгейм ще не прийшов, і я можу говорити відверто.
Модеста підвела голову, а за нею усі присутні втупились у нотаря.
— Модестиної руки домагатиметься ще один претендент — третій.
— Та невже? — здивувався Шарль Міньйон.
— І йдеться не про кого іншого,— пишномовно заявив нотар,— як про його ясновельможність герцога д'Ерувіля, маркіза де Сен-Севера, герцога де Ніврона, графа де Байє, віконта д'Ессіньї, обер-шталмейстера і пера Франції, кавалера ордена Остроги і Золотого Руна, іспанського гранда і сина останнього правителя Нормандії. Він бачив панну Модесту, коли гостював у Вількенів і, за словами його нотаря, який приїхав учора з Байє, ще тоді пожалкував, що вона не досить багата. Адже його батько після повернення до Франції тільки і знайшов що свій родовий замок д'Ерувіль, у якому проживала його сестра. Молодому герцогові тридцять три роки. Мені доручено повідомити вам усе це, графе,— сказав нотар, шанобливо звертаючись до полковника.
Запитайте Модесту, чи захоче вона мати ще одного птаха у своїй вольєрі,— відповів батько.— Щодо мене, то я не заперечую хай і пан обер-шталмейстер залицяється до неї...
Хоча Шарль Міньйон намагався ні з ким не бачитися, майже не виходив із Шале, а якщо й виходив, то лише у супроводі дочки, Гобенгейм, якого не було підстав не приймати більше в Шале, розніс повсюди чутку про багатство Дюме.