Атос не втече, пане кардинале; не сумнівайтесь, я сам відповідатиму за нього.
— Ай справді, він нікуди не втече, — сказав король. — Його завжди можна буде знайти, як запевняє пан де Тревіль. До того ж, — додав він, стишивши голос і благально глянувши на його високопреосвященство, — хай вони вважають, що небезпека минула: саме в цьому полягає справжня політика.
Ця політика Людовіка XIII змусила Рішельє всміхнутися.
— Наказуйте, ваша величносте, — сказав він. — Ви маєте право помилувати.
— Право помилування застосовується лише до злочинців, — зауважив Тревіль, який хотів, щоб останнє слово лишилося за ним, — а мій мушкетер — не злочинець. Отже, ваша величносте, вам зовсім не треба його милувати, вам просто слід вирішити справу по справедливості.
— Він у Фор-Левеку? — спитав король.
— Так, ваша величносте, до того ж у карцері, як найзапекліший ворог.
— Хай йому чорт! — прошепотів король. — Що ж його робити?
— Підписати наказ про звільнення з-під варти, тільки й того, — відповів кардинал. — Як і ваша величність, я певен: гарантії пана де Тревіля більш ніж досить.
Тревіль шанобливо вклонився, відчуваючи, що до його радості домішується тривога: він волів би, щоб кардинал затявся, а не так несподівано й легко відступив.
Король підписав наказ про звільнення, і Тревіль одразу ж узяв його.
Коли капітан мушкетерів виходив з кімнати, кардинал приязно всміхнувся до нього й сказав королю: — Яка згуртованість панує між командирами і солдатами у ваших мушкетерів, ваша величносте! Це дуже корисно для служби й робить честь усій роті.
"Незабаром він спробує відігратися на мені, — подумав Тревіль. — Ніколи не вгадаєш, що він утне в останню мить. Але треба поспішати, бо король може враз змінити своє рішення; до того ж, куди важче знову кинути до Бастилії або до Фор-Левека людину, яка вже вийшла звідти, ніж не випустити з-під варти в'язня, що вже сидить там".
Пан де Тревіль переможно ввійшов до Фор-Левека й звільнив свого мушкетера, спокійного та незворушного, як завжди.
Згодом, зустрівшись з Д'Артаньяном, Тревіль сказав йому:
— Вам справді пощастило; це розплата за рану Жюссака. Невід — плаченою лишилася рана Бернажу, так що будьте обачні.
Пан де Тревіль таки мав слушність, не довіряючи кардиналові й думаючи, що не все ще скінчено. Бо тільки-но капітан мушкетерів зачинив за собою двері, як його високопреосвященство мовив до короля:
— Тепер, коли ми залишилися самі, поговоримо серйозно, якщо буде на те ласка вашої величності. Мій королю, пан Бекінгем пробув у Парижі п'ять днів і виїхав лише сьогодні вранці.
XVI. Про те, як канцлер Сег'є шукав дзвін, щоб, за старою звичкою, вдарити в нього
Годі собі уявити враження, яке ці слова справили на Людовіка XIII. Він почервонів, потім зблід. Кардинал зрозумів, що одним ударом відвоював утрачені позиції. — Пан Бекінгем у Парижі! — вигукнув король. — Чого він сюди приїжджав?
— Мабуть, щоб змовитися з вашими ворогами — гугенотами та іспанцями.
— Ні, хай йому чорт, ні! Щоб зазіхнути на мою честь у змові з пані де Шеврез, пані де Лонгвіль та всіма Конде[97]!
— О ваша величносте, як ви можете навіть подумати про це! Королева така розсудлива і так безмежно кохає вашу величність!
— Жінки слабкі духом, пане кардинале, — мовив король. — Ну, а щодо її палкого кохання, то в мене є власна думка з цього приводу.
— І все-таки я вважаю, — відповів кардинал, — що герцог Бекінгем приїздив до Парижа в суто політичних справах.
— А я певен — він був тут із зовсім іншою метою, пане кардинале. Але якщо королева завинила, то горе їй!
— Ай справді, — мовив Рішельє, — хоч як прикро мені думати про можливість такої зради, але ваша величність нагадали про одну річ: пані де Ланнуа, яку згідно наказу вашої величності я кілька разів допитував, сказала сьогодні вранці, що позавчора її величність довго не лягала спати, що сьогодні вранці королева багато плакала і що весь день вона писала.
— Все ясно, — сказав король. — Безперечно, вона писала до нього. Кардинале, мені потрібні папери королеви.
— Але як їх дістати, ваша величносте? Гадаю, ні мені, ні вашій величності не личить братися за таку справу.
— А як вчинили з дружиною маршала д'Анкра[98]? — нестямно вигукнув король. — Спершу обшукали її шухляди, а потім обшукали її саму.
— Дружина маршала д'Анкра все-таки лишається дружиною маршала д'Анкра — флорентійською авантюристкою, ваша величносте, не більше. А можновладна дружина вашої величності є Анна Австрійська, королева Франції, тобто одна з найбільших володарок світу.
— Але від цього вона не стає менш винуватою, пане герцогу! Що легше вона забула про висоту свого сану, то глибше вона впала. До того ж, я вже давно вирішив покінчити з усіма цими дріб'язковими політичними й любовними інтригами. Їй служить Ля Порт…
— Якого я, признаюсь, вважаю головним важелем у цій справі, — зауважив кардинал.
— То ви теж гадаєте, що вона мене обманює? — спитав король.
— Я гадаю і повторюю вашій величності, що королева організувала змову проти могутності свого короля. Проте я не говорив, ніби вона зазіхає на його честь.
— А я вам кажу — і те, й те! Я стверджую, що королева не кохає мене; я повторюю, що вона кохає іншого; я певен, що вона кохає цього безчесного Бекінгема! Чому ви не наказали арештувати його в Парижі?
— Арештувати герцога! Першого міністра короля Карла Першого! Хіба можна, ваша величносте? Який скандал! А коли б підозри вашої величності — підозри, що в них я сумніваюся, — дістали підтвердження, який страхітливий розголос пішов би по всій країні! Який неймовірний скандал!
— Але ж він сам, мов останній волоцюга чи злодій, не побоявся наразитися на небезпеку. То хіба не слід було…
Людовік XIII замовк на півслові, сам злякався того, що хотів сказати, а Рішельє, витягши шию, марно чекав закінчення фрази.
— Слід було?..
— Нічого, — мовив король, — нічого. Поки він був у Парижі, ви, сподіваюсь, не спускали його з очей?
— Ні, ваша величносте.
— Де він мешкав?
— На вулиці Лягарп, номер сімдесят п'ять.
— Де це?
— Біля Люксембурзького палацу.
— І ви певні, що королева не бачилася з ним?
— Я вважаю королеву надто відданою своєму обов'язку, ваша величносте.
— Але ж вони листувалися; це до нього королева писала цілий день. Пане герцогу, мені потрібні ці листи!
— Але ж, ваша величносте…
— Пане герцогу, я мушу будь-що мати ці листи!
— Я хотів би зауважити вашій величності…
— Отже, ви теж вирішили зрадити мене, пане кардинале, щоразу заперечуючи проти моєї волі? Може, й ви перебуваєте в змові з іспанцями й англійцями, з пані де Шеврез і королевою?
— Ваша величносте, — зітхнув кардинал, — я гадав, що можу вважати себе поза підозрами.
— Пане кардинале, ви чули, що я сказав? Я хочу мати ці листи.
— Є тільки один спосіб.
— Який?
— Доручити цю місію канцлерові Сег'є. Така справа має пряме відношення до його обов'язків.
— Розшукайте його негайно!
— Він має бути в мене, ваша величносте; я запросив його до себе і, збираючись в Лувр, наказав зачекати мене.
— То хай він негайно з'явиться сюди!
— Наказ вашої величності буде виконано, але…
— Що "але"?
— Але королева може не підкоритися.
— Моїм наказам?
— Так, якщо вона не знатиме, що ці накази походять від короля.
— Гаразд! Тоді я негайно сам повідомлю її про своє рішення.
— Сподіваюсь, ваша величність не забуде, що я зробив усе можливе, аби запобігти розриву.
— Так, герцогу, я знаю вашу поблажливість до королеви, навіть, сказати б, надмірну поблажливість; ми ще повернемось до цієї розмови, майте на увазі.
— Коли буде завгодно вашій величності; але я завжди буду щасливий і гордий принести себе в жертву заради тієї прекрасної згоди, яка, на моє глибоке переконання, завжди пануватиме між вами й королевою Франції, ваша величносте.
— Гаразд, кардинале, гаразд; а тим часом пошліть по пана канцлера, бо я йду до королеви.
Відчинивши внутрішні двері, Людовік XIII вийшов до коридора, що з'єднував його половину з половиною Анни Австрійської.
Королева сиділа серед придворних дам — пані де Гіто, пані де Сабле, пані де Монбазон і пані де Гемене. В кутку сиділа іспанська камеристка, донья Естефанія, яка супроводила королеву з самого Мадрида. Пані де Гемене читала вголос, усі уважно слухали, і лише королева, яка затіяла це читання лише для того, щоб мати змогу зосередитись на власних думках, тільки вдавала, ніби слухає. Її думки, хоч і позолочені останніми відблисками кохання, однаково були сумними. Анна Австрійська, позбавлена довір'я чоловіка, переслідувана ненавистю кардинала, який не міг їй пробачити того, що вона не відповіла на його ніжні почуття, маючи перед очима приклад королеви-матері, котру ця ненависть мучила все життя, — хоч Марія Медичі, коли вірити тогочасним мемуарам, почала з того, що віддала кардиналові ті почуття, в яких Анна Австрійська зрештою йому відмовила, — тож, повторюємо, Анна Австрійська бачила, як падають навколо неї найвідданіші слуги, найближчі прихильники, найдорожчі друзі. Вона й справді була наділена якимось згубним даром, що приносив нещастя всім, з ким зводила її доля; дружба з нею неминуче спричинялася до переслідувань. Пані де Шеврез і пані де Верне потрапили в заслання; навіть Ля Порт не раз казав своїй господині, що з хвилини на хвилину чекає арешту.
Королева поринула в найглибші, найсумніші свої думки, коли це двері відчинилися й на порозі став король.
Пані де Гемене вмить замовкла, дами шанобливо підвелися зі своїх місць; запала гнітюча мовчанка.
Король не глянув ні на кого; підійшовши до королеви, він сказав схвильованим, уривчастим голосом:
— Мадам, зараз сюди прийде пан канцлер; він од мого імені має до вас деякі справи.
Нещасна королева, якій повсякчас загрожували розлукою, засланням і навіть судом, смертельно зблідла, що було видно навіть під рум'янами, і, не в силі стримати хвилювання, спитала:
— Чого він прийде до мене, ваша величносте? Що скаже мені пан канцлер такого, чого не могли б сказати ви самі?
Король мовчки повернувся на підборах; саме в цю мить черговий гвардійський капітан пан Гіто сповістив про прихід пана канцлера.
Коли канцлер увійшов, короля вже не було в кімнаті — він вийшов у другі двері.
Червоний від хвилювання, Сег'є намагався приховати ніяковість за люб'язною усмішкою.