Мотт". Лукреція А. Мотт була відомою американською суфражисткою, тобто борцем за права жінок. На той час вона вже померла. Отаке.
* * *
"Це треба було зробити", сказав Рамфурд, підсумовуючи їхню з Біллі розмову про знищення Дрездена.
"Я знаю", відповів Біллі.
"Війна це війна".
"Я знаю. Я не нарікаю".
"От уже де, мабуть, пекло було".
"Так", сказав Біллі Піліґрім.
"Краще подумай про тих, кому довелося це робити".
"Я знаю".
"Мабуть, для тих, хто тоді перебував унизу, все було далеко не однозначно".
"Все було добре, сказав Біллі. Все відбувається так, як воно й мусить відбуватися, і кожен мусить робити саме те, що він робить. Я цього навчився на Тральфамадорі".
* * *
Пізніше того самого дня дочка Біллі Піліґріма забрала його додому, поклала в ліжко і ввімкнула електричну ковдру "Чарівні пальчики". До нього було приставлено медсестру. Ніхто не розраховував на те, що Біллі повернеться до роботи, деякий час він взагалі мусив сидіти в хаті й нікуди не виходити.
Але, поки медсестра десь на щось відволіклася, Біллі вишмигнув з будинку, сів у машину й поїхав до Нью Йорка. Він дуже розраховував, що йому вдасться потрапити на якусь із телестудій. Він збирався повідати світові все те, про що дізнався на Тральфамадорі.
* * *
Біллі Піліґрім зупинився в нью йоркському готелі "Роялтон готель" на Сорок четвертій вулиці. Абсолютно випадково йому дали номер, в якому колись жив критик та редактор Джордж Джін Нейтен. Згідно з земним уявленням про час Нейтен помер у 1958 році. Але за тральфамадорськими поняттями Нейтен, звичайно, і далі десь живе, І житиме завжди.
Кімната була маленька і в ній не було нічого особливого, хіба що те, що вона містилася на останньому поверсі і мала високі балконні двері, які виходили на терасу завбільшки з кімнату. За парапетом тераси починався повітряний простір, який зависав над Сорок четвертою вулицею. Тепер Біллі вийшов на терасу, сперся на парапет і почав роздивлятися всіх тих людей, які рухалися туди сюди під ним. Вони здавалися йому мініатюрними ножицями. Було приємно і смішно стежити за ними.
Ніч тоді була холодна, Біллі побув трохи на повітрі, зайшов до кімнати і зачинив балконні двері. Ці двері нагадали йому їхній з Барбарою медовий місяць. Там, на мисі Анни, в тому номері для молодят також були балконні двері, вони там і тепер є, і завжди будуть.
Біллі ввімкнув телевізор і заходився перемикати канали то взад, то вперед. Він вибирав такі програми, на які його могли б запросити. Але було ще рано, і ті програми, на яких людям з незвичними поглядами дозволяли ті погляди озвучувати, ще й не починалися. Було саме по восьмій вечора, тому в телевізорі показували або повну дурницю, або вбивства. Отаке.
* * *
Біллі вийшов із номера, спустився вниз повільним ліфтом, подався у бік площі Тайм сквер і задивився на вітрину якоїсь сумнівної книгарні. На вітрині було виставлено сотні книжок про звичайні злягання і про содомію, і про вбивства. Там також був путівник по Нью Йорку і модель статуї свободи з термометром, вмонтованим усередину. А ще там стояли чотири книжки в паперових палітурках, загиджених мухами і вкритих цятками сажі, чотири романи, автором яких був друг Біллі Кровер Тріске.
Але головні новини того дня було висвітлено на стрічці, яка весь час рухалася на стіні будинку за спиною у Біллі. Скло книгарні відбивало ці новини. Всі вони були про те, які рішення приймає уряд, і про спорт, і про спалахи гніву, і про смерть. Отаке.
Біллі зайшов усередину книгарні.
* * *
Перш за все він побачив напис, що попереджав: тільки дорослим людям дозволяється заходити вглиб книгарні. Там стояли будки з дірочками для підглядання, і в них крутили фільми за участі повністю голих молодих чоловіків і жінок. Хвилина споглядання такого фільму коштувала двадцять п'ять центів. На полицях довкола будок також стояли фотографії голих молодих людей. Ці фото можна було придбати і взяти додому. Знімки більше відповідали тральфамадорському уявленню про життя, ніж фільми, бо на них можна було дивитися коли завгодно, вони так назавжди й лишалися незмінними. Мине двадцять років, а ці дівчата все ще будуть молоді, усміхнені, з розкаряченими ногами, у стані еротичного забуття або повної тупості. Деякі з них смоктали льодяник або встромляли собі в рот банан. Такими вони й увійдуть у вічність. Їхні перчики завжди будуть у напівзбудженому стані, а їхні напнуті м'язи завжди нагадуватимуть артилерійські ядра.
Але Біллі Піліґрім не тремтів від того, що він побачив у задній частині книгарні. Він був заінтригований романами Кровера Тріске, які стояли й вкривалися пилом. Назви цих книжок нічого йому не казали, принаймні він їх не пригадував. І от він підійшов і розгорнув одну з них. Здається, тут це не забороняли. Всі, хто був у цій книгарні, щось гортали. Книжка називалася "Великий екран". Біллі прочитав кілька абзаців і пригадав, що він таки читав цей роман, багато років тому, у шпиталі для ветеранів. У ньому йшлося про двох землян, чоловіка й жінку, яких викрали іншопланетяни. Їх завезли на далеку планету, яка називалася Циркон 212, і помістили в зоопарку.
* * *
Ці літературні персонажі, які опинилися в зоопарку, мали на одній зі стін свого житла великий екран, на якому постійно спалахували і рухалися свіжі біржові новини з цифрами та всіма іншими показниками, пересувний рядок з біжучими новинами, а також телефон, з'єднаний з брокерською компанією на Землі. Мешканці планети Циркон 212 сказали своїм полоненим, що вони від їхнього імені вклали в якесь підприємство мільйон доларів, і тепер від цієї пари залежало, як вони будуть порядкувати тим добром, бо для них це була чудова нагода заробити скажені гроші і повернутися на Землю багатіями.
І телефон, і великий екран, і пересувний рядок з новинами все це, звичайно, було підробкою. Іншопланетяни встановили ці іграшки, щоб якось стимулювати землян і щоб ті на потіху публіки щиро виконували все те, що від них вимагають, стрибали, почувши новини, плескали в долоні, зловтішалися, сердилися, рвали на собі волосся, ходили під себе від переляку або впадали в блаженство, як ті немовлята в материнській утробі.
І в цій книжці земляни робили все, що від них вимагали. Екран та інше причандалля було, безумовно, обманом. І без релігії там не обійшлося. З рядка новин вони дізналися, що президент Сполучених Штатів оголосив про запровадження Загальнонаціонального тижня молитви, тому кожен тепер повинен молитися. Весь попередній тиждень земляни тільки й чули, що про погані біржові новини. І внаслідок цього на акціях оливкової олії вони втратили мало не весь свій капітал. Тому вони з відчайдушним завзяттям віддалися молитві.
І це подіяло. Вартість акцій оливкової олії вмить зросла.
* * *
Інша книжка Кровера Тріске, яку Біллі знайшов на вітрині, розповідала про чоловіка, що збудував машину часу, бо він дуже хотів побачити живого Ісуса. І це йому вдалося, і він побачив Ісуса, коли тому було лише дванадцять років. Ісус вчився у свого батька теслярського ремесла.
До їхньої майстерні зайшли два римські солдати з сувоєм папірусу, на якому було креслення одного дерев'яного пристрою. Солдати хотіли, щоб завтра на самому світанку цей пристрій вже був готовий. Ішлося про хрест, на якому мусили стратити якогось заколотника.
Тож Ісус і його батько зробили їм хрест. Вони раділи, що знайшли хоч якусь роботу. І того заколотника стратили на хресті.
Отаке.
* * *
Власниками цієї книгарні було п'ятеро лисих коротунів, яких можна було прийняти за одноутробних братів. З рота кожного з них звисала незапалена сигара, аж мокра від слини. Вони ніколи не усміхалися, і кожен з них мав окреме сідало, на якому він проводив більшу частину свого робочого дня. Ця книгарня була їхнім борделем, тільки замість жінок вони торгували паперовими картинками й фільмами. У жодного з них не було ерекції. І в Біллі Піліґріма її не було. Всі інші тут були готові до злягання. Це була дуже дивна книгарня, усе тут дихало любов'ю і дітородністю.
Час від часу продавці підходили до відвідувачів і казали їм: купуй або йди геть, скільки можна тільки дивитись і дивитись, і дивитись, замацувати сторінку за сторінкою. Дехто з відвідувачів, замість журналів або фотографій, дивилися одне на одного.
До Біллі теж підійшов продавець і сказав йому, що гарні речі лежать не тут, а вглибині книгарні, ці книжки, що їх узяв Біллі, то лише для вітрини. "Це не те, що вам насправді треба, сказав він Біллі. Я вас запевняю. Вам потрібно те, що ми тримаємо вглибині крамниці! "
Біллі слухняно протупцяв у той бік, але до відділу "тільки для дорослих" так і не дійшов. Він це зробив, бо не хотів нікого ображати, але книжку Тріске, ту, в якій був Ісус і машина часу, він усе ще тримав у руках.
Її головний персонаж, той винахідник, подався в біблійні часи з однією конкретною метою. Він хотів з'ясувати, чи Ісус і справді помер на хресті, чи коли його знімали з хреста, то він був ще живий і пізніше оклигав і далі жив. З цією метою мандрівник прихопив з собою стетоскоп.
Біллі зазирнув у кінець книжки, туди, де головний персонаж прибився до людей, що знімали Ісуса з хреста. Він убрався у відповідний одяг, перший видряпався на драбину й так припав до Ісуса, що ніхто не міг побачити, як він витягає стетоскоп. І от він приклав цей інструмент і почав слухати.
З виснаженої грудної клітки не долинало жодного звуку. Син Божий був мертвий і бездиханний.
Отаке.
А ще той мандрівник, якого звали Лане Корвін, збирався виміряти зріст Ісуса, але не його вагу. Зріст Ісуса був метр п'ятдесят дев'ять сантиметрів.
* * *
До Біллі підійшов інший продавець і запитав, збирається він купувати книжку чи ні, і Біллі відповів, що так, ось вона, будь ласка. Він якраз стояв спиною до тієї секції паперових видань, що описували орально генітальні контакти, починаючи зі Стародавнього Єгипту до наших часів, тому продавець припускав, що Біллі занурився в одну з таких книжок. Але подивившись, що той хотів купити, продавець перелякався. Він сказав: "О Боже, де ви таке знайшли?" й тому подібне, і він пішов попередити інших продавців про цього збоченця, якому закортіло купувати їхній камуфляж з вітрини. Але інші продавці й так знали, що треба, про Біллі.