Кат уже наготувався зробити свою справу.
Аж тут у воротах з'явився молодий король, який саме повернувся з походу і якого ніхто не чекав о такій порі.
Вражений цим видовищем, король спитав, що тут діється, але ніхто не наважився йому відповісти.
Тоді стара королева сама кинулася в казан з гадюками, і ті, обвившись навколо її тіла, задушили людожерку.
Молодий король, звичайно, засмутився. Проте через якийсь час його горе розвіялось, лихі спогади відступили в минуле, і він прожив довге щасливе життя в колі своїх чарівних дітей та красуні-дружини. [19]
ЧЕРВОНА ШАПОЧКА
Жила колись в одному селі маленька дівчинка" та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й ніде не бачив. Мати любила її до нестями, а бабуся ще більше.
Добра бабуся пошила для внучки гарненьку червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали звати — Червона Шапочка.
Якось мати спекла пиріг та й каже дочці:
— Піди до бабусі, довідайся, як вона поживає, бо мені передавали, що вона нездужає. Віднеси їй пиріг і цей горщечок масла.
Червона Шапочка хутенько зібралась і подалась у сусіднє село до бабусі.
Йде вона неквапно густим лісом, коли раптом назустріч їй сірий вовк.
Йому страшенно захотілося з'їсти дівчинку, але він не наважився цього зробити, бо бачив, що поблизу працювали лісоруби.
От вовк і питає, куди вона йде.
Бідолашна дівчинка не знала, як небезпечно зупинятися в лісі і слухати теревені вовка, а тому, не думаючи ні про що погане, відповіла: [20]
— Я йду навідати бабусю й несу їй пиріг та горщечок масла, які передала матуся.
— А чи далеко живе бабуся? — питає вовк.
— Авжеж, дуже далеко, — відповідає Червона Шапочка, — он за тим вітряком, бачите, в хатинці край села.
— Гаразд, — каже вовк, — я теж до неї навідаюсь. Я подамся ось цією стежкою, а ти прямуй он тією. Побачимо, хто з нас швидше прийде до бабусі.
І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою.
А дівчинка пішла, по шляху, який був набагато довший, та ще й дорогою збирала горіхи, ганялася за метеликами і рвала для бабусі квіти.
Не пройшла вона й півдороги, а вовк уже добіг до бабусиної хатинки й постукав у двері:
"Тут-тук".
— Хто там? — спитала бабуся.
— Це ваша внучка, Червона Шапочка, —відповів вовк, змінивши свій грубий голос. —Я принесла вам пиріг і горщечок масла. Це вам матуся передала.
Добра бабуся саме лежала в ліжку, бо й справді трохи нездужала.
По голосу вона прийняла вовка за Червону Шапочку, а тому й гукнула з кімнати:
— Смикни за мотузочку, клямка й відчиниться.
Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися.
Тут він накинувся на бабусю і одразу зжер її.
Потім вовк зачинив двері, ліг замість бабусі в ліжко й почав чекати Червону Шапочку. [21]
Незабаром дівчинка прийшла і постукала: "Тут-тук".
— Хто там? — спитав вовк.
Червона Шапочка спочатку дуже перелякалась, почувши такий грубий голос, та потім подумала, що то, мабуть, у хворої бабусі нежить, і відповіла:
— Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам пиріг і горщечок масла. Це вам матуся передала.
Вовк гукнув трохи ніжнішим голосом:
— Смикни за мотузочку, клямка й відчиниться!
Червона Шапочка смикнула за мотузку, і двері справді відчинилися.
Побачивши, що дівчинка ввійшла до хатинки, вовк по самі вуха сховався під ковдру та й каже:
— Поклади-но пиріг на скриню і горщечок туди ж постав, а сама йди полеж зі мною, відпочинь з дороги.
Червона Шапочка послухалась і лягла в ліжко.
Та як же вона здивувалась, коли побачила, що за страхітливий вигляд має її бабуся!
От вона й каже:
— Бабусю, а які ж у вас руки великі!
— Це, щоб міцніше тебе обнімати, внученько!
— Бабусю, а які ж у вас ноги великі!
— Це, щоб краще бігати, дитинко!
— Бабусю, а які ж у вас вуха великі!
— Це, щоб краще чути тебе, дівчинко!
— Бабусю, а які ж у вас очі великі!
— Це, щоб краще бачити тебе, внученько! [22]
— Бабусю, а які ж у вас зуби великі!
— А це, щоб тебе з'їсти!
З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку й миттю проковтнув її.
А тут саме поверталися з села лісоруби й надумали завітати до бабусі в гості.
Увійшли до хатинки — бабусі нема, а замість неї лежить у ліжку під ковдрою сірий вовк.
— Так ось де ми тебе впіймали, лихоманцю! — вигукнув один з лісорубів.
Змахнув він своєю сокирою і тільки-но хотів убити вовка, аж раптом чує — гукають з вовчого черева старенька бабуся й маленька Червона Шапочка:
— Люди добрі, звільніть нас!
Узяв другий лісоруб ножиці й розрізав вовкові черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі і здорові.
— Як же я перелякалась! — сказала Червона Шапочка. — Як тісно й темно було в череві у вовка! Дякую вам, дядечку лісоруб, за те, що ви врятували нас.
А бабуся теж подякувала лісорубам і почастувала їх пирогом та маслом, що принесла їй Червона Шапочка в подарунок.
СИНЯ БОРОДА
Колись жив собі дуже багатий чоловік. Були у нього чудові замки й палаци, безліч слуг і золотий та срібний посуд, рідкісні килими, визолочені карети й прекрасні коні.
Але, на нещастя, чоловік той мав синю бороду і через те був такий потворний та страшний, що не було жодної жінки або дівчини, яка б не втекла, побачивши його. Всі вони дуже лякалися.
Чоловіка того так і називали — Синя Борода.
А в його сусідки було дві дочки, та такі красуні, що, побачивши їх, він одразу попросив у матері згоди на шлюб з однією з сестер.
Проте жодна не могла наважитися піти за чоловіка з синьою бородою.
Сестри боялися його ще й тому, що він уже не раз одружувався, але ніхто не міг сказати, куди раптом зникали всі його дружини.
Щоб краще познайомитися з своїми молодими сусідками, Синя Борода повіз їх з матір'ю, подругами та кількома знайомими у віддалений замок, де вони й веселилися цілий тиждень. [24]
Весь цей час вони тільки те й робили, що розважалися, їздили на прогулянки, полювання та риболовлю, а коли наставала ніч, то, забувши про сон, танцювали й бенкетували до самісінького ранку.
Синя Борода веселився разом з гостями, жартував, танцював і був дуже добрий.
Зрештою, все пішло так до ладу, що меншій сестрі почало здаватися, ніби у хазяїна не така уже й синя борода і що він цілком пристойна людина. На кінець тижня вона згодилася з ним одружитися.
Коли вони повернулися в місто, то відразу справили бучне весілля, і Синя Борода одвіз меншу сестру до себе в розкішний палац.
Минув перший місяць їхнього життя, і чоловік сказав молодій дружині, що йому доведеться на кілька тижнів виїхати у важливій справі.
Він ніжно попрощався з дружиною, попросив її не сумувати без нього, порадив поїхати з подругами в заміський замок і робити все, що їй тільки заманеться.
— Ось, — казав він, — ключі від двох великих покоїв з меблями, ось ключі від шаф із сріблом і від шухляд з самоцвітами, ось ключ, який відмикає геть усі двері в замку. А от цей маленький ключик — від комірчини в кінці великої темної галереї нижнього поверху. Відмикайте всі двері, ходіть усюди, куди вам заманеться, але в ту комірчину я вам забороняю заходити. Коли ж ви мене не послухаєте і відімкнете її, то можете всього чекати від мого гніву. [25]
Молода жінка обіцяла чоловікові точнісінько виконати всі його накази.
Синя Борода обійняв її на прощання, сів у карету й поїхав собі.
Як тільки за ним зачинилися ворота, сусідки і приятельки молодої хазяйки не стали чекати, поки їх зайвий раз запросять у гості, їм не терпілося глянути на багатства своєї подруги, та коли її чоловік був удома, вони не наважувалися завітати, бо дуже боялися його синьої бороди.
Приїхавши в замок, гості почали обходити зали, покої й комірчини з одягом та коштовностями, і кожна світлиця здавалася їм багатшою й красивішою за попередню. Піднявшись на другий поверх, де були розставлені старовинні меблі, вони не могли намилуватися чудовими килимами, ліжками, шафами, маленькими столиками, великими столами та дзеркалами, в яких можна було бачити себе з ніг до голови і які були в таких рамах — срібних, кришталевих і позолочених, — що ніхто й ніде не знайшов би ні гарніших, ані багатших.
Сусідки щиро захоплювалися щастям своєї подруги і всі як одна заздрили їй.
Але молода хазяйка не звертала уваги на всі ці багатства — їй кортіло піти й відімкнути маленьку комірчину на нижньому поверсі.
І так підганяла її цікавість, що, забувши про все на світі, вона не витримала і стрімголов побігла вниз потаємними сходами, та так хутко, що мало не впала в темному похмурому переході. [26] Біля дверей комірчини жінка, правда, згадала про заборону Синьої Бороди й зупинилась. Якусь мить вона розмірковувала над тим, чи не спіткає її тяжке лихо за таку неслухняність.
Але спокуса була надто велика. Молода хазяйка не стрималася, взяла маленький ключик і, тремтячи від страху, відімкнула двері.
Спочатку вона нічого не змогла розгледіти — віконниці були зачинені. Та трохи постоявши і роздивившись, вона побачила, що вся підлога в комірчині залита кров'ю, а на стінах висить кілька жінок.
То були колишні дружини Синьої Бороди, яких він убив одну по одній.
Молода хазяйка мало не вмерла з жаху, і ключ од страшної комірчини, який вона притьмом вийняла з замка, випав у неї з рук.
Отямившись, вона підняла ключ, зачинила двері і, бліда як смерть, повернулась до себе нагору, аби хоч трохи заспокоїтися.
Аж тут вона помітила, що ключ у крові, і спробувала витерти його хусточкою. Але пляма не стиралася. Хоч як вона його мила, хоч як чистила піском та товченою цеглою і навіть шкребла ножем — ніщо не допомагало, — кров не зникала. Ключ був зачарований, і вичистити його було неможливо — тільки-но зітреш кров з одного боку, як вона в ту ж мить з'являється з другого.
Того ж таки вечора несподівано повернувся Синя Борода: ще в дорозі він одержав листа, в якому повідомлялося, що його справу [27]владнано якнайкраще і він може спокійнісінько їхати додому.
Молода жінка вибігла йому назустріч, стала обіймати чоловіка, вдаючи, що дуже рада його швидкому поверненню.
Вранці Синя Борода попросив дружину повернути йому ключі. Вона віддала, але руки їй так тремтіли, що неважко було здогадатися про причину її хвилювання.
Синя Борода, звичайно, все зрозумів.
— А чому це, — спитав він, — тут немає маленького ключика від нижньої комірчини?
— Мабуть, — відповіла бідолашна жінка, — я залишила його нагорі, у себе на столі.
— Дуже прошу вас, — сказав Синя Борода, — негайно віддати мені цей ключ.
Хоч як вона не хотіла цього робити, але зрештою молодій жінці довелося-таки принести того ключа.
Глянувши на нього, Синя Борода грізно спитав у переляканої дружини:
— Чому цей ключ у крові?
— Не знаю, — відповіла нещасна, пополотнівши.
— Ви не знаєте? — грізно перепитав Синя Борода.