Хіба написано, що треба і втретє? (Звертається до глядачів.) Якщо хтось із вельмиповажаних глядачок чи глядачів знайшов випадково жовтий чохол від цієї запальнички (показує її), прохання прочитати, чи написано там , що треба черкнути тричі?
Голос із глядацької зали. Саме так і написано!
Давид. Отже, кажете, що маю черкнути ще й втретє, щоб сповнилося моє бажання?
Голос із глядацької зали. Так!
Давид черкає втретє. Сильний вибух розносить квартиру, Давида й Дівчину в ній.
Перша дія вдруге
Перша сцена
Скляний торговий центр.
Дівчина підходить до кіоску з газетами та тютюном. Цей кіоск схожий на той із початку вистави. Стає за високим літнім чоловіком у чорному зимовому лакованому пальті.
Дівчина дає правою рукою продавцеві гроші за журнал мод, водночас лівою рукою з панового чорного зимового лакованого пальта краде першу ж річ, яку намацує в його правій кишені,— запальничку в жовтому чохлі.
Друга сцена
Вулиця.
Вечір. Дівчина поспішає. Дівчина чекає на зелене світло. Нервово виймає з торбинки малесеньке дзеркальце. Цілує його, а на дзеркалі залишається слід губ, від помади. Біля неї — мати з дитиною.
Дівчина гладить дитину і своє малесеньке люстерко непомітно опускає до кишені дівчинки. Дівчина йде весела, зупиняється біля розкладки з книжками. Продавець розкладає книжки, помічає дівчину, вона йому посміхається й бере одну книжку.
Дівчина. Ви читали цю книжку?
Продавець. Яку?
Дівчина (читає продавцеві назву). "Скляний слимак: оповідання з інтернету".
Продавець. Ще ні...
Дівчина шукає сторінку в книжці, читає продавцеві.
Дівчина. "Завжди так само. Одну річ вкрасти, іншу річ подарувати. І то різним особам. Не важливо ні що, ні кому. Подеколи, залежно від обставин, мусила міняти послідовність ходів і спершу дарувала, а вже тоді крала..." (Закриває книжку і йде.)
Продавець. Дівчино, а книжка!
Дівчина, відходячи, повертає книжку продавцеві. Далі дорогою купує бублика. Їсть на ходу.
Третя сцена
Крамниця білизни.
Дівчина входить до крамниці. Старша жінка показує Дівчині на годинник — у сенсі: чому запізнюється. Дівчина цілує старшу жінку, пропонує їй шматок бублика, жінка відмовляється, роззлощена виходить. Дівчина залишає плащ, а тоді, наче про щось згадала, нишпорить по кишенях.
Дівчина знаходить украдену запальничку, виймає її з жовтого чохла. На чохлі щось написано, вона читає вголос:
"ЯКЩО МЕНЕ ТРИЧІ ПІДРЯД ЗАПАЛИШ, ЗДІЙСНИТЬСЯ ТВОЄ БАЖАННЯ".
Здивована, Дівчина стрепенулася, бо до крамниці білизни зненацька увійшов покупець. Давид у джинсах, синій сорочці, темному пальтечку, в черевиках на довгошерстому хутрі. У руці тримає дощовика та малесеньку коробочку, загорнуту в червоний папір із бантиком. Молодик кладе дощовика та коробочку на столик біля фотеля. Говорить сором'язливо.
Давид. Хотів би купити нічну сорочку. Різдвяний подарунок своїй дружині. Вона носить четвертий розмір.
Дівчина. Ті розміри нагорі, на полиці...
Дівчина підсуває драбину, піднімається, відчуває його погляд на собі, бере нічну сорочку, спускається, відсуває драбину, непомітно, але навмисно спихає його червоний пакуночок зі столу на фотель, так що тепер пакуночок відокремлений від Давидового дощовика. Давид і Дівчина зустрічаються поглядами.
Давид. Можливо, вам моя забаганка видасться надмірною. Але я не вмію купувати жіночих нічних сорочок. Чи не могли б ви її вбрати на себе? Так я міг би дізнатися, чи підходить вона, чи ні. Моя дружина майже такої ж статури, як ви.
Дівчина краєм ока бачить, що коробочка в надійному місці, на фотелі.
Дівчина. Не ви один про таке просите. Вибачте, лише спершу віднесу драбину...
Дівчина зачіпає Давида драбиною і користується цим, щоб непомітно вкинути до його кишені запальничку в жовтому чохлі. Входить до кабінки, вдягає нічну сорочку. У той час Давид краде одну нічну сорочку з прилавку. Дівчина з'являється перед молодиком. Дівчина бачить, як молодик заворожений її появою. Виглядає вона досконало, відчуває це й демонструє.
Давид (сумним голосом). Знаєте, зараз я навіть попри найщиріше бажання не можу купити цю нічну сорочку. Вона так чудово вам пасує, що я по вечорах, коли б тільки вдягала її моя дружина, мусив би згадувати про вас. А так не можна. Ви й самі то розумієте, хіба ні? У кожному разі, дякую і добраніч...
Давид виходить, загортається в дощовик. Забуває червону коробочку на фотелі. Дівчина уважно слідкує за виходом Давида. Вона й далі в нічній сорочці, ховає похапцем червону коробочку до своєї торбинки, наче вкрадену річ. Перевдягається. Дивиться на годинник. Виходить із крамниці.
Четверта сцена
Церква. Літургія.
Дівчина в церкві. Роззирається, запалює свічку, помічає старшого пана — письменника, якого ми вже бачили в чоловічій версії, і колишню дружину Давида Сенмута. Дівчина краде в письменника оптичний прилад для визначення поляризації світла. Хреститься і випускає його в кишеню колишньої дружини Давида Сенмута.
П'ята сцена
Квартира Дівчини.
Вона розгортає пакуночок зі слимаком, оглядає його. Моторошна музична тема скляного слимака. Розглядає на просвіт сріблястий порошок всередині, не знаючи, що він смертоносний. Струшує його. Тоді знову слимака загортає, зав'язує бантик.
Дівчина роздягається, задоволена, вмикає музику по радіо. Підходить до вікна. Ніч над рікою.
Дівчина лягає, гасить лампу. Одразу, як у монтажі — сонце проникає в кімнату, телефон дзеленчить. Дівчина вискакує з ліжка, відхиляє фіранку — сонце вже зійшло високо. Дівчина піднімає слухавку.
Жіночий голос. Гей, мала, це крамниця. Сьогодні Святвечір. Веселих свят. Нагадую, що твоя зміна від полудня. Після ввечері, можеш йти додому. Чао...
Дівчина швидко вдягається, виходить.
Шоста сцена
Мала гарна площа в місті.
Дівчина поспішає на роботу й бачить, що на площі група колядників готує виставу на завтра. Дівчина зацікавлено зиркає на акторів.
Входить Чоловік у чорному і коли помічає Дівчину — підходить група акторів.
Чоловік у чорному. Отже, ви прибули, панове актори? Що нам сьогодні заграєте? Про завтра знаємо, завтра будете з вертепом ходити по хатах і вітати з Різдвом. А тепер? Чим зараз звеселите цю вродливу панянку і всіх нас?
Актор. Хто заплатить, той і знатиме.
Пан у чорному платить. Одразу починається гра. Актори чіпляють над дверима сусіднього будинку таблицю з написом "ВХІД ДО ПЕКЛА". Під ним написано "ВХІД ПЛАТНИЙ: ПО КОПІЙЦІ З ОСОБИ". Перед входом стоять три демони — християнський (це демониця), ісламський і єврейський. Один молодик у чалмі швендяє й шукає щось, позираючи на двері.
Молодик у чалмі
Згадати мушу я тепер всіх батькових жінок,
Що залюбки із ним єднались,
Усіх попутниць випадкових, що мене
Вином і хлібом пережованим до часу годували,
Жебрачок, що на перехрестях мені малому грудь давали,
Згадати мушу, як в житті
Усі вони страшенно настраждались,
Всі пасма кіс на тих хрестах могильних,
Любові всі, що невідь-де подались,
Всіх матерів, які моїми хтіли бути,
Усіх жінок, які хоч раз моїми матерями звались...
Демониця (до молодика). Щось шукаєш?
Молодик у чалмі. Шукаю свій шлях. Шлях до пекла.
Ісламський демон. Чи знаєш, навіщо ти тут?
Молодик у чалмі. Де?
Демониця. Як де? Чи знаєш, навіщо ти біля входу до пекла?
Молодик у чалмі. Бо я согрішив.
Єврейський демон. Согрішив тим, що помер і потрапив у наші лапи.
Молодик у чалмі. Значить, це вхід до ісламського пекла?
Демониця. Ні. Вхід до ісламського джаханаму там. (Показує на двері через дорогу.)
Молодик у чалмі. То ти шайтан, який мене відведе у джаханам?
Демониця. Ні, я християнський диявол.
Молодик у чалмі. Отже, я прийшов не туди.
Єврейський демон. Туди. Прийшов прямо туди, де треба. Мусульмани горять тут, у християнському пеклі, де й ти як мусульманин горітимеш. А єврейські грішники потрапляють у твій крижаний ісламський джаханам, християнські ж грішники відправляються в гебрейський шеол, під нашу владу, владу єврейських демонів. Це доля всіх тих, чия кров не перейшла через сорок небесних камінців, тож не стала чистою, праведною.
Демониця (простягає долоню). Копійку за вхід, будь ласка.
Молодик у чалмі (виймає з рота монетку й дає Демониці). Ось.
Демониця. Проходь!
Грішник у чалмі проходить до пекла.
Єврейський демон. Дав тобі гріш, а не копійку! Надурив!
Демониця. Ні. Дав мені телефонний жетон. (Підносить вгору кружальце з дірочкою.)
Актори вклоняються, усі плескають в долоні, дехто кидає якісь гроші. Пан у чорному пальті головою вказує акторам на Дівчину.
Акторка. Панночко, де ви мешкаєте, прийдемо завтра з вертепом привітати вас із Різдвом. Лишень скажіть, де мешкаєте... Вам то нічого не коштуватиме. Пан у чорному наперед нам заплатив.
Акторка хапає Дівчину за руку. Дівчина, перестрашена, вивільняє руку. Відбігає.
Сьома сцена
Крамниця білизни.
Дівчина входить до крамниці, там є Старша жінка, яка дивиться на годинник і докоряє пальцем Дівчині, тоді її цілує.
Старша жінка. Щасливого Святвечора, а завтра Різдва.
Із крамниці виходить Старша жінка, до крамниці входить Давид. Ще у дверях починає говорити.
Давид. Я прийшов, панянко, щоб вибачитися. Вчора я вас обдурив і то було негарно. У мене нема дружини і я не хотів купувати нічної сорочки. Хотів вас побачити у нічній сорочці. Вона вам так чудово пасувала, що цієї ночі я ніяк не міг заснути. Ледь дочекався, щоб відчинилися крамниці, і купив вам на подарунок таку ж саму...
Дівчина розкриває синю торбинку й одразу розуміє, що це та нічна сорочка, яку вчора ввечері з її крамниці вкрав Давид.
Дівчина. То не така сама, ця третього розміру.
Давид падає у фотель, викритий.
Давид (розпачливим голосом). Чи можна вас дещо запитати? Часом не тут у вас я забув учора ввечері один пакуночок, загорнутий у червоний папір?
Дівчина. Пакуночок, загорнутий у червоний папір? З бантиком?
Давид. Так, так!
Дівчина. Ви його тут не забували. Я б його знайшла і знала б, як то ми завжди знаємо і повертаємо все, окрім випадків, коли покупці забувають у нас душу. Але зараз я вас дещо запитаю. Що робите, коли на Святвечір почуваєтесь самотнім? Чи є спосіб невідчутно зникнути з цього світу?
Давид спантеличений цим питанням.
Давид. Чи ви мали колись дочку? Давно, перед багатьма, багатьма роками?
Дівчина. Маєте на увазі, чотири тисячі років тому? Можливо, мала.