Ми жили в Геммельсбройху, де у вихідні дні при великону напливі відпочивальників я, бувало, допомагала на кухні в готелі Клоог, подеколи навіть як офіціантка. Вже десь через півроку я стала почувати непоборну відразу до свого чоловіка. Я б не хотіла докладніше розповідати про це. Я залишила чоловіка й перебралася до міста. На шлюборозлучному процесі я була визнана винною, як така, що зловмисно кинула чоловіка, і знову взяла собі своє дівоче прізвище. Спочатку я меншала у пані Вольтере-гайм, а за кілька тижнів знайшла собі місце економки й домашньої робітниці в будинку податкового інспектора д-ра Фенерна, де я й мешкала. Пан д-р Фенерн надав мені змогу відвідувати вечірні курси підвищення кваліфікації й скласти екзамени на дипломовану економку. Він був дуже хороший, дуже великодушний, і я залишилась у нього й після того, як склала екзамени. Наприкінці 1969 року пана д-ра Фенерна заарештували в зв'язку з прихованням майна від оподаткування, виявленим у великих фірм, на які він працював. Перш ніж його забрали, він дав мені конверта з тримісячною платнею, попросивши мене й далі наглядати за будинком: він, мовляв, скоро повернеться. Я пробула там іще місяць, обслуговувала службовців, які працювали в його конторі під наглядом податкових інспекторів, тримала в охайності будинок, дбала про сад, піклувалась і про білизну. Я завжди приносила в тюрму для підслідних арештантів чисту білизну панові д-ру Фенерну, а також їжу, особливо арденський паштет, що його навчилася готувати у м'ясника Герберса в Куїрі. Незабаром контору закрили, будинок конфіскували, і мені довелося звільнити кімнату. Мабуть, пана д-ра Фенерна звинуватили також у присвоєнні грошей та підробці документів, і він потрапив уже до справжньої в'язниці, проте я й далі навідувала його. Я хотіла була повернути платню за два місяці, яку я йому зоставалась винна. Але він категорично відмовився брати від мене гроші. Невдовзі я знайшла місце в будинку д-ра Блорни, з яким познайомилась через пана Фенерна.
Блорни мають особняк у парковій зоні на південній околиці міста. Хоч вони мені пропонували в себе помешкання, я відмовилась: я хотіла бути незалежною й працювати за своїм фахом, по найму. Блорни були дуже добрі до мене. Пані д-р Блорна допомогла мені — вона працює у великому архітектурному бюро — купити власну квартиру в місті-су-путнику на півдні, розрекламовану в проспектах під назвою "Елегантна оселя над річкою". Пан д-р Блорна, як адвокат-консультант промислових фірм, а пані д-р Блорна, як архітектор, були знайомі з проектом. Разом із паном д-ром Блорною ми вирахували вартість, відсотки та розміри поступового погашення боргу за двокімнатну квартиру з кухнею і ванною на восьмому поверсі; а що в мене було 7 тисяч марок заощаджень, а на ЗО тисяч марок кредиту подружжя Блорнів дало мені поручництво, то вже на початку 1970 року я перебралася до власного помешкання. Мій мінімальний місячний внесок становив напочатку 1100 марок, та оскільки Блорни не брали а мене грошей за харчі — навіть більше: пані Блорна щодня совала мені пакунок з продуктами додому,— то я жила дуже ощадно й сплачувала свій кредит навіть швидше, ніж ми спершу розраховували. Уже чотири роки я веду у них господарство, мій робочий день починається о сьомій годині ранку й закінчується близько 16.30, коли я впоруюсь із хатньою роботою, прибиранням, закупами та приготуванням вечері. Я піклуюсь також про всю білизну. Між 16.30 і 17.30 я займаюсь власними домашніми справами, а потім ще звичайно півтори-дві години працюю у пенсіонерів Гіперців. За роботу в суботу та неділю я в обох будинках одержую додаткову платню. У вільний час я коли-не-коли працюю у ресторатора Клофта або допомагаю на прийомах, вечірках, весіллях, званих обідах, балах найчастіше як найнята на вільних засадах економка з оплатою всієї праці в цілому, самостійно ведучи розрахунки іноді за дорученням фірми Клофт. Я займаюся калькуляцією, організацією, принагідно час від часу також працюю куховаркою або офіціанткою. Мої доходи становлять пересічно 1800—2300 марок на місяць. У фінансовому управлінні мене вважають людиною вільної професії. Податки й страхування я сплачую сама. А всі оті папери — як-от податкові декларації і т. ін.— мені складають безкоштовно в конторі Блорни. З весни 1972 року я маю "фольксвагена" випуску 1968 року, що його мені недорого продав кухар фірми Клофт, Вернер
Клормер. Мені стало важко добиратися громадським транспортом до різних, до того ж щоразу інших місць праці. Придбавши машину, я дістала змогу працювати на прийомах і святах по віддалених готелях".
16
Ця частина допиту тривала від 11.30 до 12.30 і після годинної перерви — від 13.30 до 17.45. В обідню перерву Блум відмовилась від кави та бутербродів із сиром за рахунок поліційного управління, настійні вмовляння видимо прихильних до неї пані Плецер і помічника Медінга теж не мали успіху. Як казав Гах, вона, видно, не могла розглядати нарізно службове й особисте, зрозуміти необхідність допиту. Коли Байцменне, з розстебнутим комірцем і послабленим вузлом краватки, зі смаком поглинаючи каву та бутерброди, схожий на доброго тата, справді повівся у відношенні до Блум по-батьківськи, вона наполягла на тому, щоб її відвели до камери. Обидва поліцаї, поставлені охороняти Блум, також намагались, як було встановлено, запропонувати їй каву та хліб, але вона вперто хитала головою, сидячи на нарах, курила сигарету і, морщачи носа, гримасами всіляко виказувала огиду до забльованого унітаза в камері. Згодом вона здалася на умовляння пані Плецер та обох молодих поліцаїв і дала помацати собі пульс, який виявився нормальним, зволила дати дозвіл принести їй з сусідньої кав'ярні пісочне тістечко і чашку чаю, наполігши на тому, що сама за все заплатить, хоча один з молодих поліцаїв, який уранці охороняв двері її ванної, поки вона вдягалася, висловив готовність "почастувати" її. Думка обох поліцаїв і пані Плецер про Катаріну Блум після цього епізоду: не має почуття гумору.
17
Далі допит провадився від 13.30 аж до 17.45; Байцменне охоче скоротив би його, але Блум наполягала на докладному висвітленні справи, що визнали слушним і обидва прокурори, тож зрештою Байцменне спершу неохоче, але потім, ознайомившись із розкритою причиною, яка видалась йому важливою, також висловив свою згоду.
Десь о 17.45 постало питання: продовжувати чи урвати допит, відпустити Блум чи відвести до камери. Щоправда, близько 17.00 вона знову ласкаво погодилась випити чашечку чаю й з'їсти бутерброд (із шинкою), виказавши цим свою згоду на подальший допит, оскільки Байцменне обіцяв по його закінченні відпустити її додому. Тепер мова зайшла про її стосунки з пані Вольтерсгайм. Це, сказала Катаріна Блум, її хрещена, далека кузина її матері; тітка завжди піклувалася про неї, і, перебравшись до міста, Катаріна відразу поновила з нею зв'язок.
"20 лютого мене запросили на отой домашній бал, призначений, власне, на 21 лютого, на карнавальну ніч, але потім перенесений на день раніше, бо в карнавальну ніч пані Вольтерсгайм мала бути зайнята службовими справами. За чотири роки це був мій перший танцювальний вечір. Тут я мушу відразу поправити своє свідчення: кілька разів, можливо двічі, тричі, а то й усі чотири рази я трошки танцювала у Блорнів, коли допомагала приймати гостей. Пізньої години, упоравшись із прибиранням та миттям посуду, я розносила каву, а баром відав д-р Блорна; отоді мене кликали до салону, де я танцювала з паном д-ром Блорною, а також із іншими панами з академічних, економічних і політичних кіл. Згодом я приймала ці запрошення дуже неохоче, вагаючись, а далі й зовсім перестала приймати, бо гості, часто підпилі, також робились настирливими. Точніше кажучи, відколи в мене з'явилася машина, я від цих запрошень відмовилась. Доти я залежала від цих панів: хтось із них підвозив мене додому. І з отим паном,— показала вона на Гаха, який при цьому зашарівся,— я також подеколи танцювала". Чи й Гах бував настирливим ? — таке запитання не ставилось.
18
Тривалість допиту пояснюється тим, що Катаріна Блум з разючою педантичністю перевіряла кожнісіньке формулювання, просила зачитувати кожну протокольну фразу. Наприклад, згадану в останньому розділі настирливість спершу записано як "пестощі", тобто в першій редакції було сказано "панове робились пестливими" — і це викликало обурення та енергійний протест Катаріни Блум. Щодо цих визначень дійшло до справжньої суперечки між нею і прокурорами, між нею й Байцменне, бо Катаріна твердила, що пестощі — дія взаємна, а настирливість — однобічна, і саме останнє завжди мало місце. Коли панове заявили, ніби це не так і важливо і вона сама винна, що допит надміру затягся, вона відрізала, що не підпише жодного протоколу, де замість "настирливості" стоятиме слово "пестощі". Різниця має для неї вирішальне значення: одна з причин її розлучення з чоловіком була саме та, що він ніколи не бував пестливим, а завжди тільки настирливим.
Такі самі дискусії розгорілись і навколо слова "добрий" стосовно подружжя Блорнів. У протоколі було записано: "були люб'язні зі мною", та Блум відстоювала слово "добрі", І коли їй натомість запропонували слово "доброзичливі", бо "добрі", мовляв, звучить так старомодно, вона обурилась і заявила, що люб'язність і доброзичливість не мають нічого спільного з добротою, а саме її вона й відчувала у ставленні до неї Блорнів.
19
Тим часом було допитано й мешканців будинку, більшість яких не могли дати жодних свідчень про Катаріну Блум узагалі або ж сказали дуже мало: мовляв, часом зустрічалися з нею в ліфті, віталися, знають, що це її червоний "фольксваген "; одні вважали її секретаркою якогось шефа, інші — завідуючою відділом універмагу; вона завжди охайна, привітна, хоча й стримана. Тільки двоє з мешканців п'яти квартир на восьмому поверсі, Катаріниних сусідів, дали докладніші відомості. Одна — власниця перукарні, пані Шміль, другий — пенсіонер, колишній службовець електростанції на прізвище Ру від ель, причому вражало те, що в обох свідченнях твердилось, ніби Катаріна час від часу приймала або приводила з собою чоловіка. Пані Шміль твердила, що відвідувач приходив регулярно, десь раз у два-три тижні; на вигляд дуже вишуканий пан років сорока, "явно з вищих кіл"; проте пан Рувідель описував відвідувача як досить молодого хлюста; кілька разів той приходив сам, а кілька разів — разом з панною Блум.