Я залишив собі шлях для відступу. Насправді ж я був переконаний в існуванні "чудовиська".
Стаття моя викликала гарячі суперечки й набула широкої популярності. У мене навіть з'явилися однодумці. Запропоноване в ній рішення проблеми давало, утім, повний простір уяві. Людський розум схильний створювати величні образи гігантів. І море — саме та царина, та єдина стихія, де ці гіганти, — перед якими земні тварини, слони і носороги — просто пігмеї, — можуть народжуватися й існувати. Водне середовище плекає найбільші види ссавців, і, може, у ньому живуть велетенські молюски, ракоподібні, що наводять жах, омари завдовжки сто метрів, краби вагою в двісті тонн! Хто знає напевне? Колись земні тварини, сучасники геологічних епох, чотириногі, четверорукі, плазуни, птахи були створені за гігантськими зразками. Вони були відлиті в колосальні форми, потім час скоротив їхні розміри. Чому не припустити, що море у своїх незвіданих глибинах зберегло величні зразки життя найвіддаленіших епох — море, котре не зазнало ніяких; змін, водночас як земна кора безперервно змінюється? Чому б морю не зберегти у своєму лоні останні види титанічних істот, вік яких дорівнює століттям, а віки — тисячоліттям?
(1) Миля — одиниця відстані, дорівнює 1852 м.
Але я піддаюся мріям, з якими мені личило б боротися! Геть породження фантазії! Нині все це обернулося на жахливу дійсність! [16] Повторюю, природа надзвичайного явища не викликала більше сумнівів, і суспільство визнало існування дивовижної істоти, що не має нічого спільного з казковими морськими зміями.
Але якщо для декого уся ця таємнича історія мала чисто науковий інтерес, то для людей більш практичних, особливо для американців і англійців, зацікавлених у безпеці трансокеанських сполучень, з усією очевидністю поставала необхідність очистити океан від страшного звіра. Преса, що представляла інтереси промислових і фінансових кіл, розглядала питання принципово, саме з цього практичного боку, "Шипніпг-еид-Меркентайл газет", "Ллойд", "Пакебот", "Ревю-марітім-колоніаль" — усі ці органи, фінансовані страховими компаніями, що погрожували підвищити страхові оподаткування, висловилися щодо цього одностайно.
Громадська думка, і в першу чергу Сполучені Штати, підтримали ініціативу страхових компаній. У Нью-Йорку стали готуватися до експедиції, спеціально призначеної для піймання нарвала. Швидкохідний фрегат "Авраам Лінкольн" мав найближчим часом вийти в море. Військові склади були відкриті для капітана Фарагута, і капітан спішно споряджав свій фрегат.
Але, як це часто трапляється, саме в той час, коли було вирішено спорядити експедицію, тварина перестала з'являтися. Протягом двох місяців не було про нього ніяких чуток. Жодне судно з ним не зустрічалося. Єдиноріг немов відчув, що проти нього організовують змову. Про це стільки говорили! Зв'язувалися навіть по трансатлантичному підводному кабелю! Жартівники запевняли, що цей халамидник перехопив яку-небудь телеграму і вжив необхідних заходів.
Отже, фрегат був споряджений у далеке плавання, оснащений грізними китобійними снарядами, а в яку сторону йому прямувати, ніхто не знав. Напруження сягнуло своєї межі, аж раптом 2 липня пішли чутки, що пароплав, який робить рейси між Сан-Франциско і Шанхаєм, тижнів три тому зустрів тварину в північних водах Тихого океану.
Звістка ця справила неабияке враження. Капітану Фарагуту не дали і двадцяти чотирьох годин відстрочки. Провізію було завантажено па борт. Трюми вщерть наповнені вугіллям. Команда була в повному складі. Залишалося тільки розпалити топки, розвести пару й відшвартуватися! Йому не простили б і кількох годин зволікання! Утім, капітан Фарагут і сам рвався вийти в море.
За три години до відплиття "Авраама Лінкольна" мені вручили листа такого змісту: [18]
"Пану Аронаксу, професору Паризького музею Готель "П'яте авеню". Нью-Йорк.
Вельмишановний добродію!
Якщо Ви побажаєте приєднатися до експедиції на фрегаті "Авраам Лінкольн*, уряд Сполучених Штатів Америки висловить почуття вдоволення, довідавшись, що у Вашій особі Франція взяла участь у цьому заході. Капітан Фарагут надасть у Ваше розпорядження каюту.
Із усією шанобою до Вас морський міністр Д. Б. Гобсон".
Глава третя
ЯК БУДЕ ЗАВГОДНО ПАНУ ПРОФЕСОРУ
У момент отримання листа від пана Гобсона я стільки ж думав про полювання на єдинорога, скільки про спробу прорватися крізь льодові поля Північно-Західної протоки. Однак, прочитавши листа морського міністра, я збагнув, що щире моє покликання, мета усього мого життя в тім і полягає, щоб знищити цю зловредну тварюку і тим самим врятувати від нього світ.
Я щойно повернувся з важкої подорожі, страшенно втомився, мав потребу у відпочинку. Я так мріяв повернутися на батьківщину, до друзів, у свою квартиру при Ботанічному саду, до моїх милих дорогоцінних колекцій! Але ніщо не могло мене утримати від участі в експедиції. Утома, друзі, колекції — усе було забуто! Не вагаючись, я прийняв запрошення американського уряду.
"Утім, — міркував я, — усі шляхи ведуть до Європи! І люб'язний єдиноріг, мабуть, приведе мене до берегів Франції! Поважна тварина не позбавить мене задоволення привезти в Паризький музей природознавства як експонат не менше півметра його кістяної алебарди".
Але в очікуванні далекого майбутнього треба було вистежувати нарвала в північних водах Тихого океану, — себто прямувати у протилежний бік від Франції.
— Консель! — крикнув я нетерпляче.
Консель був моїм слугою і супроводжував мене у всіх моїх подорожах. Я любив його, і він платив мені взаємністю. Флегматичний за природою, добропорядний із принципу, слухняний за звичкою, він філософськи ставився до несподіваних поворотів долі і був майстер на всі руки, завжди готовий служити, він, [19] усупереч своєму імені(1), ніколи не давав порад — навіть коли до нього зверталися за цим.
Маючи повсякчас справу із нашим ученим товариством при Ботанічному саду, Консель і сам дечому навчився. Він спеціалізувався в області природничо-наукової класифікації, наловчився зі швидкістю акробата пробігати всі сходинки типів, груп, класів, підкласів, загонів, сімейств, родів, підродів, видів і підвидів. Але його знання на цьому і закінчувалися. Класифікувати — це була його стихія, далі він не йшов. Дока у теорії класифікації, але слабко підготовлений практично, він, я гадаю, не зумів би відрізнити кашалота від беззубого кита! І все-таки який славний хлопець!
(1) Conseil — рада (франц.).
От уже десять років Консель супроводжує мене у всіх наукових експедиціях. І я ніколи не чув від нього скарги, якщо подорож затягувалася або супроводжувалася великими тяготами. Він готовий був щохвилини їхати зі мною в будь-яку країну, нехай це буде Китай або Конго, яким би далеким не був шлях. Він готовий був беззастережно супроводжувати мене всюди. Притому він міг похвалитися неабияким здоров'ям, якому не страшні ніякі хвороби, міцними м'язами і, здавалося, повною відсутністю нервів.
Йому було тридцять років, і вік його перебував у відношенні до віку його пана, як п'ятнадцять до двадцяти. Хай вибачать мені трохи ускладнену форму, у яку вилилося моє зізнання в тім, що мені сорок років!
Але в Конселя була одна вада. Непоправний формаліст, він звертався до мене не інакше, як у третій особі — манера, що дратувала мене.
— Консель! — удруге покликав я, із лихоманковою квапливістю узявшись лаштуватися до від'їзду.
У відданості Коиселя я був упевнений. Звичайно я не запитував, чи згодний він супроводжувати мене в поїздці, але цього разу мова йшла про експедицію, що могла затягтися на невизначений час, про справу ризиковану, про полювання на тварину, здатну пустити до дна фрегат, як горіхову шкаралупу! Було над чим задуматися навіть найбільш флегматичній людині!
— Консель! — крикнув я втретє. Консель з'явився.
— Пан професор зволив кликати мене? — запитав він, входячи.
— Так, друже мій, збирай мої речі і збирайся сам. Ми їдемо через дві години. [20]
— Як буде завгодно пану професору, — відповів Консель спокійно.
— Не можна втрачати ні хвилини. Уклади у валізу все моє дорожнє начиння, костюми, сорочки, шкарпетки, і якомога більше і хутчій!
— А колекції пана професора? — запитав Консель.
— Ми займемося ними пізніше.
— Як же! Архіотерії, гіракотерії, ореодони, херопотамуси та інші викопні рештки...
— Вони залишаться па збереження в готелі.
— А бабіруса?
— її будуть годувати під час нашої відсутності. Утім, я розпоряджуся, щоб усе наше господарство відправили у Францію.
— А ми хіба їдемо не до Парижа? — запитав Консель.
— Так... звичайно... тільки доведеться, мабуть, зробити невеликий гак...
— Як буде завгодно пану професору. Гак, то й гак!
— Зовсім дріб'язковий! Ми тільки трохи ухилимося від прямого шляху, от і все! Ми відпливаємо на фрегаті "Авраам Лінкольн".
— Як буде завгодно пану професору, — відповідав слухняно Консель.
— Знаєш, друже, річ іде про чудовисько... про знаменитого нарвала. Ми очистимо від нього моря! Автор книги в двох томах, in-quarto, "Таємниці морських глибин" не може відмовитися супроводжувати капітана Фарагута в експедиції. Місія почесна, але... і небезпечна! Тут доведеться діяти наосліп. Звір може виявитися з примхами! Але будь що буде! Наш капітан не зробить промаху!..
— Куди пан професор, туди і я, — відповідав Консель.
— Подумай гарненько! Я від тебе нічого не хочу приховувати. З таких експедицій не завжди повертаються.
— Як буде завгодно пану професору.
Через чверть години валізи були складені. Коисель хутко впорався зі зборами, і можна було поручитися, що він нічого не забув, адже він так само добре класифікував сорочки і всю одіж, як птахів і ссавців.
Служитель готелю переніс наші речі у вестибуль. Я прожогом кинувся через кілька сходинок на нижній поверх. Розплатився за рахунком у конторі, де вічно юрмилися приїжджі. Я розпорядився, щоб тюки з препарованими тваринами і засушеними рослинами були відправлені у Францію (до Парижу). Відкривши солідний кредит своїй бабірусі, я, а услід за мною і Консель, стрибнули в карету. [21]
Екіпаж, найнятий за двадцять франків, спустився Бродвеєм до Юніон-скверу, завернув на Четверту авеню, проїхав нею до перехрестя з Боуер-стріт, потім звернув на Катрін-стріт і зупинився коло Тридцять четвертого пірса(1).