У них власна машина, величезний "панар" старого зразка. Арлетта прибула раніше за них. Вони всі разом поснідали в "Халупці". Потім Шарль Бессон пішов на пляж зі старшими дітьми — п'ятнадцятирічним сином та дванадцятирічною донькою. А жінки лишилися побалакати.
— Він зустрів свого брата?
— Саме так. Мені здається, що Шарль Бессон вирушив на цю прогулянку, щоб хильнути скляночку в барі казино. Кажуть, він із тих, хто не цурається чарки. Там він і здибав Тео — досі він не знав, що той теж в Етрета. Шарль наполіг, щоб Тео йшов з ним до "Халупки", Тео кінець кінцем дав себе вмовити. Отож під час обіду на дачі зібралися всі Бессони. Обід був холодний — лангусти і бараняче стегно.
— І ніхто після цього не захворів?
— Наче ні. Крім членів родини, в домі була тільки покоївка. Шарль Бессон від'їхав о пів на десяту. Його п'ятирічний син Клод проспав весь цей час у кімнаті господині, а коли всі вже сідали в машину, почав вередувати їхній шестимісячний малюк, і йому довелося дати соску.
— Як звати дружину Бессона?
— Здається, Емільєнна. Хоча всі кличуть її Мімі.
— Мімі, — з поважним виглядом повторив Мегре, немов вивчав напам'ять урок.
— Така чорнява гладуха років під сорок.
— Чорнява гладуха? Чудово. Отже, вони від'їхали у своєму "панарі" десь о дев'ятій.
— Еге ж, пане комісар. Тео забарився на кілька хвилин. А потім, крім трьох жінок, у домі нікого не залишилося.
— Валентіна, її донька Арлетта й Роза?
— Достеменно так. Роза мила посуд на кухні, а мати й донька розмовляли у вітальні.
— Всі спальні на другому поверсі?
— Крім спальні для гостей, я вам уже казав. Вона на першому поверсі, вікна виходять у сад. "Халупка" — це справжній ляльковий будиночок, з манюсінькими кімнатками. Ось побачите.
— Арлетта не піднімалася в кімнату до матері?
— Близько десятої вони вдвох пішли туди. Старій пані захотілося похизуватися перед донькою своєю новою сукнею…
— Спустилися вони теж разом?
— Еге ж… "Потім Валентіна знову піднялася до себе — вкладатися спати. За кілька хвилин до неї прийшла Роза. Вона за звичкою допомогла господині лягти в постіль та подала їй снотворне.
— Вона ж його й готувала?
— Ні. Валентіна заздалегідь розводить його у воді.
— Арлетта більш не піднімалася нагору?
— Ні. І о пів на дванадцяту Роза теж лягла спати.
— А десь о другій почала стогнати?
— Цей час називають Валентіна та її донька.
— І, як ви встановили, між північчю та другою годиною ночі в Арлеттиній кімнаті був чужий чоловік, з яким вона приїхала з Парижа? А вам відомо, що поробляв минулої ночі Тео?
— Досі в мене не було часу це з'ясувати, і, признаюся, мені навіть на думку таке не спадало.
— Що ж, підемо поснідаємо?
— Залюбки.
— А тут готують черепашки?
— Цілком можливо, хоч я й не певний. Я ще не ознайомився як слід з меню.
— Цього ранку ви побували в домі Трошю?
— Лише в тій кімнаті, де стояла труна.
— У них немає її фотографії? Тільки гарної.
— Можу запитати.
— Запитайте. Візьміть усі фотографії, які тільки зможете знайти, навіть дитячі. До речі, скільки їй було років?
— Двадцять два чи двадцять три. Звіт складав не я і…
— Здається, вона вже не перший рік служила в старої пані.
— Сьомий. До Валентіни вона найнялася зовсім молоденькою, ще за життя Фернана Бессона. Дебела рум'яна, пишногруда дівчина.
— Вона ніколи не хворіла?
— Доктор Жоллі нічого про це не казав. Коли б що, думаю, він сказав би.
— Хотілося б знати, чи не було у Рози якихось дружків…. Або коханця.
— Я теж подумав про це. Начебто ні. Вона не була легковажна дівчина і рідко виходила з дому.
— Може, її не відпускали?
— Я не зовсім певний, але схоже, що Валентіна пильнувала за кожним її кроком і неохоче давала вільні дні.
Весь цей час вони прогулювалися вздовж берега. Мегре не відривав очей від моря, але, здавалось, не помічав його.
Ранкове радісне збудження як рукою зняло. Вранці в Беоте-Безвіллі він ще відчував приємне хвилювання. Іграшковий поїзд нагадував йому про колишні канікули. А зараз він уже не помічав ні строкатих жіночих купальників, ні дітлахів, що розляглися на ріні, не сприймав йодистого запаху водоростей.
Голова його була захаращена новими назвами, іменами та прізвищами, що їх він намагався розмістити в своїй пам'яті так, як зробив би це в своєму кабінеті в Управлінні карного розшуку. Разом з Кастеном він сів до столу, застеленого білою скатертиною, на якій у вузькій довгій вазі під кришталь стояли гладіолуси.
Чи не ознака це старості? Він повернув голову до вікна, щоб іще раз побачити білі баранці на морі, і з прикрістю подумав, що не відчуває ніякої радості.
— На похороні було багато людей?
— Та весь Іпор, а ще понаїжджало чимало люду з Етрета, Лож, Бокотт. Були й рибалки із Фекана.
Йому пригадався сільський похорон, навіть здалося, що в повітрі війнуло духом кальвадосу.
— Певно, чоловіки наберуться сьогодні по саму зав'язку, — поважно промовив він.
— Цілком можливо, — погодився Кастен, трохи здивований плином думок уславленого комісара.
Черепашок у меню не було, і на закуску вони замовили сардини в олії й селеру під гострим соусом.
2. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВАЛЕНТІНИ
Хвіртка була не замкнута, і, не знайшовши дзвінка, він штовхнув її й опинився в саду. Ніде ще не бачив він такої сили всілякої рослинності на такому малесенькому клаптику землі. Всіяні квітами кущі росли дуже густо, навіваючи думки про джунглі. А з кожного вільного куточка визирали жоржини, хризантеми, люпин та інші квіти, назв яких Мегре не знав, — їхні зображення він зустрічав у вітринах на веселих барвистих етикетках пакуночків з насінням.
Шиферний дах вілли, який він помітив з дороги, все ще ховався за зеленню. Стежка петляла, і він звертав то ліворуч, то праворуч, поки нарешті не вийшов на заднє подвір'я, вимощене великими рожевими плитами. Тут була кухня та пральня.
Огрядна чорнява, ледь шпакувата селянка, одягнута в чорне, з понурим виглядом вибивала матрац. Навколо неї просто неба були розставлені меблі спальної кімнати. Розкрита тумбочка, стілець із солом'яним сидінням, розібране ліжко. Фіранки та ковдри висіли на вірьовці. Не припиняючи роботи, жінка розглядала його. — Пані Бессон удома?
Вона мовчки показала йому на вікна, оповиті диким виноградом. Крізь шибки він побачив Валентіну у вітальні. Вона не сподівалася, що Мегре зайде через заднє подвір'я, і, не здогадуючись про його присутність, готувалася його зустріти. Поставивши на круглий столик срібну тацю з кришталевою карафкою та чарочками, вона відійшла на крок, щоб оцінити ефект, далі поправила зачіску, розглядаючи себе в старовинне люстро в нарізній оправі.
— А ви постукайте — не дуже чемно запропонувала селянка.
Він лиш тепер помітив двері, що виходили на балкон, і постукав. Валентіна здивовано обернулася, але зараз же на її обличчі з'явилася усмішка, що призначалася йому.
— Я знала, що ви прийдете, але сподівалася зустріти вас біля парадного входу, якщо тільки слово "парадний" пасує до мого будиночка.
В першу мить у нього знову виникло те саме враження, що й у Парижі. Вона була така жвава, така бадьора, що скидалася на молоду жінку, котра щойно переодяглася, щоб грати, стару пані в аматорській виставі. І при цьому вона не молодилася. Навпаки, фасон її чорної шовкової сукні, зачіска, широкий оксамитовий волан навколо шиї — все це відповідало її вікові.
Потім, розглянувши її пильніше, він помітив і дрібні зморшки, і зів'ялу шию, і ту сухість рук, яка вже не може обдурити.
— Дозвольте ваш капелюх, пане комісар, і виберіть крісло, де вам буде зручніше. В моєму ляльковому будиночку ви повинні почувати себе зовсім вільно, чи не так?
Вона весь час неначе під'юджувала сама себе і, видно, знала, що це робить її ще привабливішою.
— Вам, певно, вже казали, а коли ні, то ще неодмінно скажуть, що я стара дивачка. У мене й справді сила дивацтв. Ви навіть не можете собі уявити, скільки химер з'являється в самотніх людей. Може, ви сядете он у те крісло біля вікна і зробите мені приємність — запалите вашу люльку? Мій чоловік з ранку до вечора палив сигару. Сигарний дим просяк увесь будинок. Між нами кажучи, я навіть гадаю, що це йому не подобалося — курити він почав пізно, коли йому вже перевалило за сорок. Якраз тоді, коли пішла слава про крем "Жюва".
І швидко, немов перепрошуючи за своє лихомовство, вона додала:
— В кожного свої слабості. Сподіваюся, ви вже пили каву в готелі? Тоді дозвольте вам запропонувати чарку кальвадосу, якому вже понад тридцять років.
Він зрозумів, що очі молодять її аж ніяк не менше, ніж жвавість. Блідо-голубі, як вересневе небо над морем, вони зберегли той здивовано захоплений вираз, який мимоволі викликав в уяві образ юної героїні "Аліси в країні чудес".
— Якщо це вас не шокує, я теж вип'ю з вами крапельку, за компанію… Як бачите, я не приховую своїх слабостей. У домі в мене все перевертом, я щойно, повернулася з похорону бідолашної Рози. Я насилу вмовила матінку Леруа допомогти мені прибрати. Ви, певно, здогадуєтеся, що на подвір'я винесено всі меблі з Розиної кімнати. Я страшенно боюся смерті, пане комісар, і всього того, що з нею пов'язане. Поки весь будинок від підвалу до горища не буде вичищено й провітрено, мене переслідуватиме запах смерті.
Промені сонця крізь крони лип та віконні шибки проникли до кімнати й заграли на меблях золотистими зайчиками.
— Я й гадки не мала, що славнозвісний комісар Метре коли-небудь сидітиме в цьому кріслі.
— Ви, здається, казали, що збираєте газетні вирізки про мою роботу?
— Аякже! Я часто вирізала дописи про вас. Пригадую, ще дівчинкою я робила вирізки з газет, де друкувалися пригодницькі романи з продовженням.
— Вони у вас тут?
— Зараз пошукаю.
Він уловив сумнів у її голосі. Аж надто впевнено попрямувала вона до старовинного секретера, понишпорила в його шухлядах, потім підійшла до різьбленого комода.
— Може, вони в моїй кімнаті? Вона рушила до сходів.
— Не турбуйтеся, вже не треба.
— Та ні ж бо! Я дуже хочу знайти їх Адже я здогадуюся, про що ви зараз думаєте. Ви гадаєте, що в Парижі я сказала це навмисне, аби зробити вам приємність і заманити сюди. Правду кажучи, часом і буває, що прибрешеш, як усі жінки, та, клянуся вам, це не той випадок.
Він чув, як вона ходила з кутка в куток по горішній кімнаті.