Мене уява так заколисала...
Щоправда любиш ти мене, але так мало,
Що й не ревнуєш, хоч би трішки, тайкома.
Арбенін (посміхаючись)
Що ж діяти? Я ревнувать не вмію,
Та це і смішно...
Ніна
Розумію.
Арбенін
Ти гніваєшся?
Ніна
Ні, я не корю.
Арбенін
То засмутилась?
Ніна
Ні, я тільки говорю,
Що ти мене не любиш.
Арбенін
Ніно!
Ніна
Що ви?
Арбенін
Стривай... одної долі нас окови
Навік з'єднали... і судити не мені,
Була це помилка чи ні.
(Притягає її до себе на коліна й цілує).
Ти молода. Життя велика книга
Для тебе ще нечитана скрижаль,
Ти не відчула на собі кормиги
Добра і зла; перед тобою вдаль
Шляхів лежить багато.
І вільна ти собі з них будь-який обрати.
Не знаючи мене й себе так само,
Ти віддалась мені і любиш, вірю я,
Та несвідомо, бавлячись чуттями,
Пустуєш, мов дитя.
А я люблю інакше, я все знаю,
Все пережив, відчув, все зрозумів, пізнав...
Любив... частіш ненавидів без краю
І більше над усе страждав,
Жадаючи всього — все потім зневажав я,
То сам себе не визнавав я,
То світ мене не визнавав.
І на житті своїм відчувши знак прокляття,
Все став ще більше зневажать я,
Й замкнув обійми для чуттів.
Немало так спливло років.
Про дні, отруєні пороком,
Дні юного мого життя,
З яким обуренням глибоким
На грудях в тебе мислю я!
Так, я колись тобі ціни не знав, нещасний.
Та скоро черствості кора
З душі злетіла і, мов промінь ясний,
Моїм очам відкрився світ прекрасний,
І я воскреснув для життя й добра.
Але, буває, знов якісь ворожі сили
Несуть мене у вир колишніх днів,
Стирають з пам'яті й чуттів
Твій зір ясний, твій образ, голос милий...
У боротьбі з собою я тоді
Стаю похмурим іноді.
Боюсь зневажити тебе я приторканням,
Боюсь, щоб стогін мій тебе не настрашив
Чи зойк, породжений стражданням.
Тоді говориш ти — мене він розлюбив.
(Вона дивиться на нього ласкаво й гладить йому волосся).
Ніна
Чудна людина ти... так іноді ласкаво
Ти про любов свою розказуєш мені,
І голова твоя в огні,
І вірю я всьому тоді...
Та часто...
Арбенін
Часто?
Ніна
Ні, та іноді!..
і Лєрмонтов
193
Арбенін
Я серцем постарів — ти зовсім ще дитя,
Та нас єднать могло б кохання.
В твоєму віці вірив я
Всьому без жодного вагання.
Ніна
О боже! Знов похмурий ти й лихий.
Арбен ін
Ні, ні... Щасливий я... Безумний! Знову
На тебе сам я звів обмову.
Далеко від юрби, з тобою, раю мій,
Щасливий я... і твій.
Творець тебе у нагороду
З своїх небес послав мені.
Забудьмо все тепер — образи і незгоду, —
Непам'ять чорній давнині.
(Цілує їй руки та раптом, помітивши, що на одній з них немає
браслета, спиняється й блідне).
Ніна
Ти зблід, тремтиш... О, милий боже!
Арбенін (схоплюється)
Я? Ні.,. Де другий твій браслет? Нема?
Ніна
Згубила...
Арбенін
А! Згубила!
Ніна
Може,
Знайдеться ще. А ні, — дарма.
Завжди за двадцять п'ять карбованців дістану схожий.
Арбенін (сам до себе)
Згубила... О, яку тривогу я відчув.
Яке страшне в душі збудилось підозріння!
Невже засліплений я був
І час настав прозріння?
Ніна
Я не збагну... збентеженість твоя...
Арбенін
(склавши руки, гостро на неї дивиться)
Згубила ти?
Ніна (образившись)
Ні, вигадала я.
Арбенін (сам до себе)
Але подібність!..
Ніна
Певне, я впустила
Його в кареті. Ви звеліли б обшукать...
Його я не посміла б, звісно, взять,
Коли б хоч уявила...
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ
Ті самі й с л у г а.
Арбенін
(дзвонить, слуга входить). (До слуги).
Уздовж і впоперек карету обшукай.
Згубила пані там браслет... Ие дай
Господь тобі прийти назад без нього!
(До неї).
Про честь мою, про щастя мова йде.
(Слуга виходить). (Після паузи, до неї).
Але, якщо він там браслета не знайде?..
Ніна
То в іншому він місці —ч— тільки й того.
Арбенін
Де саме? Де? Ти знаєш?
Ніна
Вперше ви
Такі скупі й суворі нині
Щоб заспокоїть вас, новий
Замовлю завтра я браслет у магазині.
(Слуга входить)
Арбенін
Ну, що?.. Кажи, ти відшукав?
Слуга
Я винишпорив всю карету.
Арбенін
Ну?
Слуга
Там нема браслета.
Арбенін
Нема? А, я це знав.
(Значний погляд на неї).
Слуга
Його згубили ви, звичайно, в маскараді.
Арбенін
А!.. В маскараді?.. То були ви там?
вихід П'ЯТИЙ
Ті самі, крім слуги.
Арбенін (до слуги)
Іди.
(До неї).
Невже так важко вам
Було сказать про це раніш? Я радо
Просив би дозволу туди вас провести
І мав би честь назад, додому відвезти.
Я б вам не заважав ні пошлим упаданням,
Ні пильним поглядом очей.
З ким ви були?
Ніна
Спитайте у людей,
Вони охоче вам складуть оповідання,
Про все з подробицями, в лад
З'ясують: з ким я розмовляла,
Хто був, кому браслет подарувала.
Дізнаєтесь про все ви краще у стократ,
Аніж коли б самі примчали в маскарад.
(Сміється).
Сміятись хочеться, їй-богу!
Не сором вам, не гріх?
Хтозна-чого чинить тривогу.
Арбенін
Дай боже, щоб це був не твій останній сміх.
Ніна
О, якщо я терпіть це й далі маю,
То не останній, запевняю.
Арбенін
Хто знає... Та на мить
Спинись... Послухай, я смішний страшенно
Тим, що люблю тебе так міцно, так шалено.
Як тільки можна на землі любить.
Та й що за діло? В інших є на світі
Мільйони цілей та бажань, —
У того є багатство на приміті,
Той віддає наукам дань,
Хто домагається чинів, хрестів — чи слави,
Хто любить блиск юрби й забави,
Подорожують ті, — тим гра хвилює кров;
Я працював і грав, і по світах тинявся,
Зрадливу знав і дружбу і любов
Та слави не зажив, чинів не домагався.
У злиднях скнів, хоч був багатий перед тим,
Усюди бачив зло, та, гордий, перед ним
Ніколи не схилявся.
Все, що в житті тепер приваблює мене,
Це ти одна — створіння ніжне й чарівне,
Твій зір ясний, краса, твоє кохання...
Без них нема мені ні щастя, ні життя,
Без них не мислю існування.
Але коли обманутий був я...
Обманутий... коли багато днів змія
На грудях крилася у мене... коли точно
Я відгадав... Сліпий... я стільки літ
Осміюваний був заочно!..
О!.. Я народжений на світ
З душею й серцем наче лава:
Допоки не розтопиться — тверда
Вона, мов камінь... Та страшна забава
З її потоком стрінутись, — тоді біда!
Тоді даремні сподівання.
Закону я на помсту не позву.
Сам без жалю й вагання
Життя своє й твоє порву.
(Хоче взяти її за руку; вона відсахнулася)
Ніна
О, не підходь!.. Який страшний ти*..
Арбенін
Я? Страшний?
Невже? Ні, ти жартуєш!.. Я смішний...
Та смійтеся ж!.. Свого домігшися, для чого
Тремтіти й бліднути? Кажіть, хто він такий, —
Той маскарадний франт, коханець ваш щасливий?
Нехай приходить, де він є?
Усіх пекельних мук вкусить мені дали ви,
Лише цієї нестає.
То ось яка підозра? Боже!
І усьому браслет, один браслет вина!
Але за це, повірте, може
Вас осміять весь світ, не я одна.
Арбенін
Так, смійтесь з мене ви, усі сліпці нужденні, —
Чоловіки довірливі й дурні,
Котрих траплялося дурити і мені,
Котрі, проте, живуть, немов святі блаженні
В раю... але ти, раю мій,
Прощай — небесний і земний,
Прощай, я знаю все...
(До неї).
Все знаю!.. Геть від мене!
Наївний, я гадав, що з каяттям вона
Впаде до ніг мені, зворушена й смутна
В усім признається... Ні, ні, почув гієни
Я сміх... Та я забув би гнів,
Коли б сльозу... сльозу побачив хоч єдину...
Ніна
Не знаю, хто на мене наклеп звів,
Але прощаю вам; не відаю провини.
На жаль, не поможу я вам нічим, —
І, щоб розважить вас, неправди не повім.
Арбенін
О, замовчи!.. Прошу тебе... Благаю...
Ніна
Але невинна я... Нехай
Мене скарає Бог, — послухай...
Арбенін
Годі, край!
Все знаю, що ти скажеш...
Ніна
Сил не маю
Твої докори слухать... Я люблю
Тебе, Євгеній...
Арбенін
Справді!.. Чари
До речі ваші...
Ніна
Вислухай, молю...
0 боже, та чого ж ти хочеш?..
Арбенін
Кари.
Ніна
Кого ж каратимеш?
Арбенін
О, прийде час
1 ви здивуєтеся з того.
Ніна
Мене?.. Не зволікай...
Арбенін
Геройство не для вас.
Ніна (зневажливо)
Кого ж?
Арбенін
Ви боїтесь? За кого?
Ніна
Невже рокована я на неправий суд?
Ці ревнощі... О ні, не розумію!
Мене ти вб'єш цим... Я не вмію
Просить... ти невблаганний... Але я і тут
Тобі прощаю...
Арбенін
Марний труд.
Ніна
Та є на небі Бог... Він не простить.
Арбенін
Жалію.
(Вона в сльозах виходить).
(Сам).
О, женщина!.. Та знаю я давно
Всіх вас, всі ваші ласки й дорікання...
Нікчемне, втім, пізнання нам дано
І дорого плачу я за навчання!..
Та й за що їй було мене любить?
Чи не за те, що вигляд в мене грізний?
(Підходить до дверей дружини й слухає).
Що робите там вона? Сміється чи вже спить?
Ні, плаче. (Виходячи). Надто пізно.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА ПЕРША
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Баронеса сидить у кріслі, стомлена. Кидає книгу.
Баронеса
Як здумаєш, для чого ми живем? Достоту,
Щоб догоджать комусь і рабствувать всякчас.
Жорж Занд мав рацію: що женщина у нас?
Без волі власної покірлива істота,
Розвага, іграшка для пристрастей чужих;
Світ мавши за суддю, без оборони в світі
Судилось їй таїть вогонь чуттів своїх.
Чи нищить їх у повнім цвіті,
Що женщина? її ще з юна чепурять,
На продаж вигодам, мов жертву наряджають.
Любити інших не велять,
І себелюбство закидають.
Іноді в серці їй кипить, буяє кров,
А пристрасть розум засліпляє,
І перед світом страх забувши, геть покров
Вона з чуттів своїх скидає,
Віддаючись охоче їм, —-
Прощай і щастя й спокій з ним.
Світ тут... Він тайни знать не хоче; він стрічає
Добро і зло по одягу, з очей, —
Не стерпить він порушення звичаю
І кару винним прирече.
(Хоче читать).
Ні, де вже тут читати... сил не маю...
Думки ці змучили... вони страшні,
Неначе недруги... А вчинок свій згадаю —
І дивно й соромно мені.
(Входить Ніна).
вихід ДРУГИЙ
Ніна
Каталась в санях я, і от на думку спало
Тебе відвідать, mon amour.
Баронеса
C'est une idee sharmante, vous en avez toujours.1
(Сідають).
Хоч і з морозу, небувало
Бліда сьогодні ти... І очі, далебі,
Червоні... не від сліз, звичайно? Що тобі?
Ніна
Цю ніч не спалося, нездужаю від того.
Баронеса
Негоден лікар твій — візьми нового.
вихід ТРЕТІЙ
Входить князь 3 в є з д и ч.
Баронеса (холодно)
Ах, князь!
Князь
Я завітав до вас
Зі звісткою, що з пікніком невдача.
Баронеса
Прошу сідати, князь.
Князь
Вважав я увесь час,
Що вас це засмутить... а вам байдуже, бачу.
Баронеса
Мені шкода.
Князь
А я, признатись, рад.
Я двадцять пікніків віддам за маскарад.
Ніна
Були ви вчора в маскараді?
Князь
Був.
Баронеса
У якім наряді?
Ніна
І хто ж там був?
Князь
О, там
У масках декого пізнав я з наших дам.
Звичайно ж, наряджатись вам приємно.
(Сміється).
Баронеса^яо/ш?,)
Даруйте, князю, це страшна
На всіх нас клевета і не смішна вона.
Порядна женщина не зважиться таємно
З'явитися туди, де всякий набрід є,
Де будь-який гультяй образить, осміє,
Де можуть і впізнать!..