ГЕРАКЛ
На схилі днів твій батько. Чи не він помер?
АДМЕТ
Отець і мати при здоров'ї, друже мій.
ГЕРАКЛ
Гадаю ж, не Алкеста відійшла од нас?..
АДМЕТ
Двояку можу дати на це відповідь…
ГЕРАКЛ
Чи про живу, чи вже про мертву мовиш ти?
АДМЕТ
І є вона, й нема вже. От і мучуся.
ГЕРАКЛ
540] Що знав, те й знаю. Годі щось утямити.
АДМЕТ
Чи ж ти не чув, Геракле, що судилось їй?
ГЕРАКЛ
Померти замість тебе, знаю, згодилась.
АДМЕТ
То як їй жити, раз пішла на жертву цю?
ГЕРАКЛ
І все ж завчасно по дружині сліз не лий.
АД М ЕТ
Хто смерть обрав, той мертвий, і нема його.
ГЕРАКЛ
Одна річ — бути, а не бути — інша річ.
АДМЕТ
Ти так, Геракле, судиш, я — по-іншому.
ГЕРАКЛ
Чого ж сумуєш? Може, в тебе друг умер?
АДМЕТ
Не друг, а жінка, таж про неї мова йшла.
ГЕРАКЛ
АДМЕТ
Чужою. Але з домом тісно зв'язана.
ГЕРАКЛ
А як це сталось, що й померла в домі цім?
АДМЕТ
Без батька залишившись, виростала тут.
ГЕРАКЛ
Гай-гай! Як жаль, що в тузі я застав тебе!..
АДМЕТ
А як це розуміти? Щось надумав ти?
ГЕРАКЛ
(простуючи до виходу)
До іншої господи мушу вдатися.
АДМЕТ
О ні!.. За що ж на мене ще й така біда?
ГЕРАКЛ
У домі, де жалоба, гість — небажаний.
АДМЕТ
Хто вмер, того не вернеш. У покої входь.
ГЕРАКЛ
560] Коли сумує друг мій… веселитимусь?
АДМЕТ
Вітальня жде на тебе — тихий закуток.
ГЕРАКЛ
Та ні. Стократ віддячусь — одпусти мене.
АДМЕТ
Щоб ти просивсь до інших?.. Не погоджуся.
(До прислужника).
Провадь-но гостя; відчини вітальню ту,
Що в глибині палацу, й накажи, щоб там
Багатий стіл накрили.
Геракл входить у дім.
Адмет звертається до інших слуг.
Зачиніть хутчій
Проміжні двері: за столом же гостеві
Не треба чути зойків. Нащо сум йому? [42]
ПРОВІДНИК ХОРУ
В таку важку годину будеш гостеві
570] Годить, Адмете? Чи не збожеволів ти?
АДМЕТ
Ну, а коли б із дому й міста вигнав я
Прибульця-гостя, ти б за це хвалив мене?
Таж ні, мого страждання б не применшилось,
Проте зажив би слави негостинного.
І горе б я примножив горем ще одним,
Якби недобра слава й про мій дім пішла.
Коли перебував я в спраглім Аргосі.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Чому ж із горем ти своїм ховаєшся,
580] Якщо до тебе справді щирий друг забрів?
АДМЕТ
Нізащо й на поріг мій не ступив би він,
Якби про моє горе хоч догадувавсь.
Мій вчинок нерозумним, гідним осуду
Вважати можуть, та цей дім ніколи ще
Не скривдив чужоземця, не прогнав його.
(Входить у дім).
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа І
Найгостинніша з-поміж осель,
Добротою господаря славна!
Сам бог тут бував — Аполлон Піфійський,
Тут він жити зволив.
590] Пасти овець твоїх згоду дав:
На пологих горбах твоїх
Отарам на лірі він
Грав та грав —
Зазивав до любові.
Антистрофа І
Заворожені піснею, тут
Походжали плямисті рисі.
А з Офріса гір жовтогриві леви
Сунули стадами,
Щоб танцювати під гомін струн.
600] З-поміж високогривих ялиць [43]
Прудка появлялась лань '-
Душу їй,
Фебе, грою втішав ти.
Строфа II
Густорунних виводить овець
Край Адмета — де хвилі Бебіди ряхтять.
Орних піль та буйнозелених долів
Межі за обрій сягли:
Де снаги набираються коні Сонця
На стоянці нічній, де ясніє
610] Променисте молоське небо —
Й до берегів егейських,
До Пелія, де не заходять судна, —
Все в його володінні.
Антистрофа II
Й нині він одчинив свій дім
Перед гостем, хоч очі були на той час
Повні сліз — над тілом своєї жони,
Вмерлої щойно, ридав:
Благородного й горе до зла не схилить.
А хто чесний — у того й мудрість.
620] Тож надію в душі плекаю,
Може, й сміливу надто:
Тому, хто богам виявляє шану,
Доля все ж усміхнеться.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
З палацу виносять мертву Алкесту
За ношами йде Адмет.
АДМЕТ
Мужі ферейські, що зі мною ділите
Мій смуток! Ось покійна. Вже несуть її,
Належно вбрану, на високе вогнище.
За звичаєм, ви з нею попрощайтеся,
Адже ступає на останню путь свою.
ПРОВІДНИК ХОРУ
(до Адмета)
Он батька твого бачу — наближається
630] Старечим кроком. Он ідуть з окрасами
Жони твоєї — похоронний дар несуть. [44]
ФЕРЕТ
Прийшов я, сину, біль твій розуміючи:
Цнотливу, благородну ти, без сумніву,
Дружину втратив. Але й цей тягар нести
Потрібно, хоч би як він не гнітив тебе.
Прийми ж убір цей — хай під землю з мертвою
Іде: покійну щедро вшанувати слід.
Вона ж бо замість тебе із життя пішла,
Й мені добро зробила: не бездітний я,
640] Й не буду сина, немічний, оплакувать.
Та й всім жінкам на світі здобула вона
Хвалу велику вчинком цим нечуваним.
(Простягаючи руки до похоронного ложа).
О рятівнице сина! Підняла ти й нас,
Пониклих… Прощавай же! І в Аїда будь
У ласці… От що значить — одружитися
Щасливо! В іншім разі й не потрібен шлюб.
АДМЕТ
На похорон цей, батьку, я не звав тебе,
Й присутністю твоєю, знай, не втішений.
Окрас цих не побачиш на покійниці:
650] Твоє тут — зайве: вже вона споряджена.
Тоді б ці сльози, як мені грозила смерть.
Та де там! Хоч і старець, молодому ти
Вмирать дозволив… Що ж її оплакуєш?
Моїм правдивим батьком не назву тебе,
А матір'ю — тієї, що неначебто
Мене родила: певно, до грудей своїх
Приклала нишком немовля невільниці.
В біді лиш явним стало, хто насправді ти, —
Й не вірю, щоб твоїм я рідним сином був.
660] Усіх на світі перейшов ти ницістю,
Адже в такому віці, на межі самій,
Ти не схотів, не зваживсь рештки днів своїх
Оддать за сина. На чужу, на жінку цю
Ви жертву переклали. Тож і матір'ю
Назву її, і батьком — лиш її одну.
А міг же ти достойно із життя піти,
Померши замість сина: та й життя ж того,
Як не надійся, залишилась крихітка.
А я б тут із жоною вікував собі —
670] Вдівцем зоставшись, над собою б сліз не лив.
Чого б лишень щасливець не бажав собі,
Те посідав ти: владарем був з юності,
Й мене мав, сина, спадкоємця гідного.
Тож не боявся, що помреш в бездітності,
Що хтось на беззахисний дім поквапиться.
Чи, може, твого віку не шануючи, [45]
Я заслужив неласки — я, хто щиро так
Тобою піклувався?.. Дочекався, бач,
Віддяки — і від тебе, і від матері…
680] Отож чимшвидше інших роздобудь дітей,
Нехай про вік твій дбають, хай вони тобі,
Коли помреш, належний справлять похорон.
Не я, не ця рука тебе ховатиме.
Я — вмер для тебе. А життям завдячую
Людині іншій, от для неї з радістю
Я сином був би й щирим годувальником.
Дарма для себе старці смерть вимолюють,
На довголіття й неміч нарікаючи:
Лиш смерть загляне — всяк її сахається,
690] Тоді нікому старість не обтяжлива.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Ну, годі. Чи не досить тих, що є, страждань?
Не край докором, сину, серце батькове.
ФЕРЕТ
Не раб я твій — не з Лідії, не з Фрігії,
Щоб так зухвало, сину, ти ганьбив мене.
Чи ж я не фессалієць, і чи батько мій —
Не з фессалійців, а чи я — не син його
Законний?.. Знахабнів ти й по-юнацькому
Мене облаяв. Та за це поплатишся.
Тебе зростив я, щоб ти правив домом цим,
700] Але за тебе, вибач, не вмиратиму:
Бо жоден припис, жоден звичай еллінський
Замість дітей вмирати не велить батькам.
Лиш сам для себе — щасний чи нещасний — ти
Родився. Що могли ми, — все дали тобі:
Над багатьма владар ти. Шмат земель своїх
Вділю тобі, — що й сам я вспадкував колись.
То чим тебе я скривдив? А чи викрав щось?
Твого життя не хочу, та й свого не дам.
Радієш сонцю… А чи ж я не рад йому?
710] В Аїді, знаю, ніч — кінця не матиме,
Життя коротке, тим-то жити — солодко.
Отож, ганебно за життя хапаючись,
Відбився ти від смерті, а дружину он
Спровадив у могилу. Ще й мене кориш,
Негіднику, жоною переможений,
Котра за тебе, красуня, загинула!
Ну й хитро ж ти домігся невмирущості:
Щораз новими відкуплятись жонами!..
А ще соромиш друзів: он які, мовляв,
720] Бездушні. Що ж до себе не приглянешся?
Так ось: ти жити прагнеш — рівно й інші всі, [46]
Будь певен, прагнуть. Ганиш інших — сам од них
Ще гіршу — й справедливо — вчуєш відповідь.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Образ доволі вже навзаєм сказано.
Тож годі, старче, сина так паплюжити.
АДМЕТ
Усе, як я, виказуй. Правда вічі їсть?..
Не слід би щодо сина помилятися.
ФЕРЕТ
Померти замість тебе — більша помилка.
АДМЕТ
Вмирати старцю й молодому — різна річ.
ФЕРЕТ
730] Одне прожить нам дано, а не два життя.
АДМЕТ
Живи ж собі, од Зевса довговічніший…
ФЕРЕТ
За що ж ти на батьків так огризаєшся?
АДМЕТ
Бо ти за крок до смерті життєлюбом став.
ФЕРЕТ
А ти?.. Жона в Аїд он замість тебе йде.
АДМЕТ
В ній бачиш доказ власної нікчемності.
ФЕРЕТ
Що не кажи, в тій смерті — не моя вина.
АДМЕТ
Гай-гай!..
Настане день — до мене ти ще звернешся!
ФЕРЕТ
Одружуйсь часто, щоб було вмирать кому.
АДМЕТ
Тобі на сором: ти ж за мене вмерти мав.
ФЕРЕТ
740] Люблю ж, однак, люблю це сяйво Фебове! [47]
АДМЕТ
Хіба це голос мужа?.. Гидко слухати!..
ФЕРЕТ
Не сором старця-батька в гріб зіштовхувать?
АДМЕТ
Умерти доведеться — у неславі вмреш.
ФЕРЕТ
А що неслава для людини мертвої?
АДМЕТ
Гай-гай!.. Старим не бракне безсоромності!
ФЕРЕТ
(вказуючи на Алкссту)
А ця — не безсоромна, бракло глузду їй.
АДМЕТ
Іди-но! Схоронити дай покійницю.
ФЕРЕТ
Іду вже. Вбивця — жертву хоронитимеш.
Рідні ж її за все це ти одвіт даси.
750] Акаста й до мужів не зачислятиму,
Як не відплатить гідно за сестру свою.
АДМЕТ
Ідіть, хай вас не бачу, ти й жона твоя!
Бездітна старість при живому синові —
По праву жде вас, бо в одній оселі нам
Не жити більше. Можна б через вісника
Від батька відректися, то відрікся б я.
(До супровідників).
А ми рушаймо! Горе треба зносити.
Вже вогнище чекає на покійницю.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Поплатилась життям за одвагу свою,
760] О жоно незрівнянна! Прощай же, прощай!
Хай Аїд і Гермес під землею тебе
Зустрічають ласкаво. Якщо навіть там
Є добро, то, втішаючись ним, засідай
Із Аїда дружиною поряд!
Похоронна процесія покидає сцену.
Появляється слуга, що супроводжував Геракла. [48]
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
СЛУГА
Мені чимало довелось гостей пізнать,
Що в дім Адмета звідусюди сходились,
Не одного вгощав я, але гіршого,
Ніж нинішній, не бачив, не прцймав іще.
Помітивши глибокий сум господаря,
770] Поріг переступити не вагався він.
А за хвилину, про біду довідавшись,
Став їсти-пити без докорів совісті.
Забули щось подати — він нагадував,
Місткого кухля з рук не випускаючи,
Вино пив чисте — сік із грона темного.
Вінком зеленим увінчавшись миртовим,
Заводив пісню. Два лади незгідливі
Звучали: він горланив і не дбав про те,
Що в домі горе; ми, раби, ридали всі
780] По господині, та коли до гостя йшли —
Сльози пустить не сміли: так Адмет велів.
Та й зараз у покої прислуговую
Цьому нахабі, може, й розбишака він,
А господиня — відійшла вже, я ж услід
Не йшов за нею, рук їй не простягував,
Не плакав, хоч мені й усім рабам вона —
Як мати: не один раз рятувала нас,
Власкавлюючи мужа.