І завжди батько й мати казали "амінь" і "слава господу" і співали псалми, а потім збирали в присутніх гроші на витрати для утримання приміщення; збирали, як він догадувався, дуже мало: ледве вистачало на те, щоб підтримувати мізерне існування місії.
Тільки одно по-справжньому цікавило Клайда в зв'язку з його батьками: якщо він вірно розумів, десь на Сході — в маленькому місті під назвою Лікург, поблизу Утіки—існував його дядько, батьків брат, який жив зовсім по-іншому. Цей дядько — його звали Семюел Гріфітс — був багатий. З випадкових слів, зронених батьками, Клайд зрозумів, що дядько чимало міг би для нього зробити, коли б тільки захотів, що він крутий, спритний ділок, що в Лікурзі він має чудовий будинок і велику фабрику комірців та сорочок, на якій працює не менш як триста робітників; у дядька є син, приблизно одного віку з Клайдом, і дочки — здається, дві. Всі вони жили в розкошах у цьому самому далекому Лікурзі,— уявляв Клайд. Ці відомості, певно, так чи інакше дійшли на Захід через людей, які знали й Ейсу, і його брата, і їх батька. Клайд уявляв собі дядька якимось Крезом, що живе в достатку і розкошах там, на Сході; а тут, па Заході, в Канзас-Сіті, він, його батьки, його брат і сестри сяк-так перебивалися з дня в день: їх постійною долею була жалюгідна безвихідна злиденність.
Але ніщо йому не допоможе, якщо тільки він сам не зуміє зарадити собі,— Клайд рано зрозумів це. Років п'ятнадцяти, навіть трохи раніше, Клайд почав розуміти, що до його виховання, як і до виховання його сестер і брата, батьки поставились, на жаль, дуже недбало. Тепер йому буде дуже важко наздогнати своїх ровесників, оскільки навіть по більш заможних родинах хлопчаків і дівчаток спеціально вчать, готуючи їх до тієї чи іншої професії. З чого він міг почати за таких умов? З тринадцяти років він став проглядати газети (в дім Гріфітсів їх ніколи не допускали, бо читання їх вважалося вже надто "мирським" заняттям) і з оголошень довідався, що скрізь потрібні або вже кваліфіковані робітники, або хлопчики, щоб навчати їх таким професіям, які в даний момент його не цікавили. Як кожен середній молодий американець з типово американським поглядом на життя, він вважав, що проста фізична праця нижча за його гідність. Як! Стояти біля верстата, класти цеглу, зробитися теслею, штукатуром або водопровідником, коли такі ж, як він, хлопчики стають клерками або помічниками фармацевтів, або бухгалтерами чи рахівниками в банках та по різних конторах! Яке мізерне, принизливе життя, анітрохи не краще за теперішнє: ходити в старому одязі, і так рано вставати вранці, і виконувати всю оту нудну роботу, яку доводиться виконувати людям фізичної праці!
Так, Клайд був у такій же мірі гонористий і гордий, як і бідний. Він був з тих людей, які вважають себе особливими, не схожими на інших. Він ніколи не почував себе невіддільною частиною своєї сім ї і не усвідомлював по-справжньому, що чимось зобов'язаний тим, завдячуючи яким з'явився на світ. Навпаки, він був схильний гудити своїх батьків — щоправда, не занадто різко й гостро, з цілковитим розумінням їх якостей і здібностей. Та, вміючи так розсудливо оцінювати інших, він, проте, до шістнадцяти років не був здатний скласти який-небудь план дій для самого себе і хапався то за те, то за інше.
На цей час в ньому заговорило чуття мужчини: його вабила й хвилювала краса дівчат, і йому хотілося знати, чи може він теж подобатись їм. І, природно, в зв'язку з цим він тепер був неабияк заклопотаний власною зовнішністю й одягом: який у нього вигляд і який вигляд у інших юнаків? Йому було боляче розуміти, що він погано одягнений, не такий гарний і цікавий, яким міг би бути. Що це за горе народитися бідним, нізвідки не чекати допомоги і не мати змоги допомогти самому собі!
Намагаючись вивчити себе в усіх дзеркалах, які тільки траплялись йому, Клайд переконувався, що він зовсім не потвора: прямий, добре окреслений ніс, високе біле чоло, хвилясте блискуче чорне волосся й очі чорні, часом зажурені. Проте розуміння того, що його сім'я така мізерна і що через професію та зв'язки його батьків у нього ніколи не було і не буде справжніх друзів, дедалі дужче гнітило його й породжувало меланхолію, яка' не обіцяла йому в майбутньому нічого доброго. Іноді він пробував збунтуватися, а потім впадав у заціпеніння. Заглибившись у думки про батьків, він забував про свою зовнішність, — він був і насправді гарний з обличчя і привертав цим до себе погляди, — і витлумачував не на свою користь зацікавлені, зневажливі й одночасно знадливі погляди, які кидали на нього дівчата зовсім іншого кола, намагаючись дізнатися, — подобаються вони йому чи ні, сміливий він чи боязкий?
Але ще до того, як Клайд почав хоч щось заробляти, він завжди мріяв: ах, коли б у нього були, як у деяких юнаків, хороший комірець, тонка сорочка, гарне взуття, добре пошитий костюм, елегантне пальто! О, гарний одяг, комфортабельне помешкання, годинник, персні, булавки… скільки юнаків франтять усім цим! Багато хлопчиків його віку — вже справжні денді! Деякі батьки дарували своїм синам — його одноліткам — автомобілі в повну власність. Клайд бачив, як вони, наче мухи, літали туди й сюди по головних вулицях Канзас-Сіті. І з ними були гарненькі дівчата. А в нього нічого немає. І ніколи не було.
А світ такий багатий на можливості, і стільки довкола людей, що мають щастя й успіхи. До чого ж йому взятися? Який шлях обрати? Чому навчитися, щоб мати змогу висунутись? Він не міг відповісти. Він не знав. А ці дивні люди — його батькь — самі не були досить знаючими і нічого не могли йому порадити.
РОЗДІЛ III
Одна подія, гнітюче вплинувши на всю сім'ю Гріфітсів, посилила й хмурий настрій Клайда саме тоді, коли він намагався зробити якийсь практичний висновок: його сестра Еста (її він особливо любив, хоч між ними й було мало спільного) втекла від батьків з одним актором, який приїздив на гастролі до місцевого театру й мимохідь захопився нею.
Треба сказати, що Еста, хоч і дістала суворе моральне виховання й бувала часом сповнена релігійного запалу, все-таки була просто безвольною дівчиною, людиною почуття, яка ще сама не знала, чого хоче. Атмосфера, в якій жила Еста, була їй глибоко чужа. Подібно до величезної більшості людей, що приймають релігію тільки на словах, вона завчила всі догмати віри ще в ранньому дитинстві, сама того не помічаючи, а зміст цих щоденно повторюваних слів і досі залишався для неї незрозумілий. Вона не мала самостійних думок— від них її оберігали батьківські повчання, закон чи "одкровення", що досить добре захищали її, поки всьому цьому не стали суперечити інші теорії, інші положення, зовнішні чи навіть внутрішні спонукання. Та можна було наперед сказати, що як тільки така суперечність настане, релігійність, не підперта її власним переконанням і не викликана особливостями її характеру, не витримає й першого поштовху. Думки і почуття Ести, як і її брата Клайда, постійно обертались навколо кохання, приємного й легкого життя, — речей навряд чи сумісних з релігійними ідеями про самозречення чи самопожертву. Ввесь її внутрішній світ і всі її мрії суперечили цим вимогам релігії.
Але вона не мала ні сили Клайда, ні його здатності до опору. Вона була пасивної вдачі, з невиразним потягом до гарних суконь, капелюшків, туфельок, стрічок і іншого, подібного до цього, а релігія забороняла їй мріяти про це. Ранками і вдень після школи чи ввечері вона проходила довгими людними вулицями. їй подобались дівчата, що гуляли під руку й пошепки звіряли одна одній якісь секрети; подобались юнаки, — під їх дурощами і забавною невгомонністю, властивою молодій тварині, відчувалися сила й значення того настійливого, інстинктивного прагнення знайти собі пару, яке криється за всіма думками і вчинками молодої істоти. І коли Еста часом помічала десь на розі чи в під'їзді закохану пару або зустрічала жагучий, допитливий погляд якогось шукача пригод, в ній самій прокидалось невиразне хвилювання, нервове тремтіння, яке голосно промовляло на користь усіх видимих і відчутних радостей земного життя, а не на користь безплотних радостей неба.
І погляди юнаків пронизували її, як невидиме проміння, бо вона була гарна і щогодини ставала ще краща. І настрій молодих людей збуджував у ній відгук, викликав ті перетворювальні хімічні реакції, які лежать в основі всієї моральності й аморальності світу.
Одного разу, коли вона поверталася додому з школи, якийсь хлопець заговорив з нею, тому що вона, здавалося, всім своїм виглядом викликала на це. І мало що могло б спинити її, бо вона мала хоч і не пристрасну, але піддатливу вдачу. Проте вдома її так муштрували, повчаючи, як необхідно додержувати скромності, стриманості, чистоти і тому подібного, що, принаймні в даному разі, не було небезпеки негайного падіння. Але за цією першою атакою були інші, вона почала приймати залицяння або не так швидко втікала, і поступово була зруйнована та стіна стриманості, яку побудувало дане їй виховання. Вона стала спритною і затаювала від батьків свої пригоди.
Траплялося, що молоді люди, не слухаючи її протестів', проводили її, пробували говорити з нею. Вони перемогли ту надмірну боязкість, яка спочатку допомагала їй відстороняти їх. Вона стала бажати нових зустрічей, мріяти про якусь радісну, чудову, безтурботну любов.
Так поволі, але невтримно росли в ній ці настрої й бажання, — і тут, нарешті, з'явився цей актор, один з тих пихатих, вродливих і грубих чоловіків, у яких тільки і є, що вміння одягатися та зовнішній лоск, але ні моралі, ні смаку, ні ввічливості, ані хоч би справжньої ніжності; зате в ньому було багато чоловічої привабливості, і він зумів за один тиждень, після кількох зустрічей, так запаморочити голову Есті, що вона опинилася цілком у його владі. А він по суті був майже байдужий до неї. Для цього пошляка вона була просто дівчиськом, одною з багатьох — досить гарненька, сповнена почуттів недосвідчена дурка, яку можна взяти кількома ніжними словами, — треба тільки удати з себе закоханого й пообіцяти їй в майбутньому, коли вона стане його дружиною, щасливе, привільне життя, подорожі по нових місцях.
Але ті ж слова говорив би й справжній закоханий, який залишився б вірний назавжди.