Черепаха сягала їй до пояса і пересувалася на коротких товстих лапах, які висувалися з-під панцира. І здавалося, що їх багато, можливо, більше десятка. На крутому передньому скосі панцира було кілька отворів, і з чотирьох витикалися кінчики мацаків. Панцир був подряпаний, подекуди по ньому йшли неглибокі тріщини, вони розходилися зірочками, ніби хтось молотив по черепасі гострою стамескою або стріляв у неї бронебійними кулями. У черепасі було щось зловісне, немов вона була первісною бойовою машиною. Вона була не звідси.
Дівчина завмерла, забувши відняти долоню від вуха. Їй хотілося втекти або закричати, але вона не посміла зробити ні того, ні другого.
"От дурень, — вилаяв себе Драч. — Втрачаєш реакцію".
— Даруйте, — сказала черепаха.
Голос рівний і механічний, він виходив з-під металевої маски, що прикривала голову до самого ока. Око ворушилося, немов перегородочки в ньому були м'якими.
— Даруйте, я вас налякав. Я не хотів цього.
— Ви... робот? — запитала дівчина.
— Ні, біоформ, — сказав Драч.
— Ви готуєтеся на якусь планету?
Дівчині кортіло піти, але піти означало показати, що вона боїться. Вона стояла і, напевно, лічила про себе до ста, щоб опанувати себе.
— Я вже прилетів, — сказав Драч. — Ви йдіть далі, не дивіться на мене.
— Спасибі, — вихопилося у дівчини, і вона навшпиньки, забувши про колючі камінці, оббігла Драча. Вона крикнула услід йому: — До побачення!
Кроки розчинилися в шереху листя і метушливих травневих звуках прозорого теплого лісу. Драч вийшов до річки і зупинився на невисокому урвищі, поряд з лавкою. Він уявив, що сідає на лавку, і від цього стало геть тоскно. Добре б зараз стрибнути з урвища — і кінець. Це була одна з найдурніших думок, які відвідували Драча за останні місяці. Він міг з таким самим успіхом стрибнути в Ніагарський водоспад, і нічого б з ним не трапилося. Зовсім нічого. Він побував у значно гірших халепах.
Дівчина повернулася. Вона підійшла тихо, сіла на лавку і дивилася перед собою, поклавши вузькі долоні на коліна.
— Я спочатку вирішила, що ви якась машина. Ви дуже важкий?
— Так. Я важкий.
— Знаєте, я так невдало пірнула, що досі не можу витрусити воду з вуха. З вами так бувало?
— Бувало, — сказав Драч.
— Мене звуть Христиною, — сказала дівчина. — Я тут недалеко живу, в гостях. У бабусі. Я, як дурепа, злякалася, втекла, і, напевно, вас образила.
— У жодному випадку. Я на вашому місці втік би відразу.
— Я тільки відійшла і пригадала. Ви ж були на тих планетах, де і Грунін. Вам, напевно, дісталося?..
— Це вже минуле. А якщо все буде гаразд, через місяць ви мене не впізнаєте.
— Звісно, не впізнаю.
Волосся Христини швидко висихало під вітром.
— Ви знаєте, — сказала Христина, — ви мій перший знайомий космонавт.
— Вам пощастило. Ви вчитеся?
— Я живу в Таллінні. Там і вчуся. Може, мені і пощастило. На світі є багато простих космонавтів. І зовсім мало таких...
— Напевно, чоловік з двадцять.
— А ви потім, коли відпочинете, знову поміняєте тіло? Станете рибою чи птахом?
— Цього ще не робили. Навіть одної перебудови забагато для однієї людини.
— Шкода.
— Чому?
— Це дуже цікаво — все випробувати.
— Достатньо одного разу.
— Ви чимось засмучені? Ви втомилися?
— Так, — сказав Драч.
Дівчина обережно простягнула руку і доторкнулася до панцира.
— Ви щось відчуваєте?
— По мені треба вдарити молотом, щоб я відчув.
— Прикро. Я вас погладила.
— Хочете пожаліти мене?
— Хочу. А що?
"...От і пожаліла, — подумав Драч. — Як у казці: красуня полюбить потвору, а потвора перетвориться на доброго легіня. У Геворкяна проблеми, датчики, графіки, а вона пожаліла — і жодних проблем. Ну хіба лише видивитися поблизу червоненьку квіточку, щоб усе як по писаному..."
— Коли видужаєте, приїжджайте до мене. Я живу під Таллінном, в селищі, на березі моря. А навколо сосни. Вам приємно буде там відпочити.
— Спасибі за запрошення, — подякував Драч. — Мені час іти. Бо спохопляться.
— Я проведу вас, якщо ви не заперечуєте.
Вони пішли назад поволі, тому що Христина вважала, що Драчу важко йти швидко, а Драч, який міг обігнати будь-якого бігуна на Землі, не поспішав. Він слухняно розповідав їй про речі, які не можна описати словами. Христині здавалося, що вона все бачить, хоча уявляла вона собі все зовсім не так, як було насправді.
— Я завтра прийду до тієї лавки, — тихо промовила Христина. — Лише не знаю, о котрій.
— Завтра я, напевно, буду зайнятий, — сказав Драч, оскільки підозрював, що його жаліють.
— Ну як вийде, — відказала Христина. — Як вийде...
9
Драч запитав у Полачека, який порпався в моторі мобіля, де Геворкян. Полачек сказав, що у себе в кабінеті. До нього прилетіли якісь вулканологи, певно, готуватимуть нового біоформа.
Драч пройшов до головного корпусу. У передбаннику перед кабінетом Геворкяна було порожньо. Драч звівся на задніх лапах і зняв зі столу Марини Антонівни чистий аркуш паперу і олівець. Він поклав аркуш на підлогу і, взявши олівець, спробував намалювати профіль Христини. Двері до кабінету Геворкяна були причинені нещільно, і Драч розрізняв густий гуркіт його голосу. Потім інший голос, вищий, сказав:
— Ми все розуміємо і, коли б не обставини, ніколи б не наполягали.
— Ну нікого, геть нікого, — гудів Геворкян.
— За винятком Драча.
Драч зробив два кроки до дверей. Тепер він чув кожне слово.
— Ми не говоримо про самого Драча, — наполягав вулканолог. — Але ж мають бути подібні біоформи.
— У нас не було замовлень останнім часом. А Саразіні буде готовий до роботи лише через місяць. Крім того, він не зовсім пристосований...
— Але послухайте. Вся робота займе годину, від сили дві. Драч провів декілька місяців у значно важчій обстановці...
— Ось саме тому я не можу ризикувати.
Геворкян зашелестів папером, і Драч уявив, як він простягає вулканологам оберемок стрічок.
— Я не уявляю, як ми витягнемо його і без такої поїздки. Його організм працював на межі, вірніше за межею. Ми почнемо трансформацію зі всією можливою обережністю. І ніяких навантажень. Ніяких... Якщо він полетить з вами...
— Ну пробачте. Поки ваш Саразіні буде готовий...
Драч штовхнув двері, не розрахував удару, і двері відлетіли, немов у них поцілило гарматне ядро.
Постала німа сцена. Три обличчя, звернені до величезної черепахи.
Один з вулканологів виявився рожевим товстуном.
— Я Драч, — звернувся Драч до товстуна, щоб відразу розвіяти подив. — Ви про мене говорили.
— Я тебе не запрошував, — перебив його Геворкян.
— Розповідайте, — сказав Драч товстому вулканологові.
Той закашлявся, дивлячись на Геворкяна.
— Так от, — втрутився другий вулканолог, сухий і ніби обвуглений. — Виверження Осінньої сопки на Камчатці, ми вважаємо, тобто ми упевнені, що, якщо не прочистити основний, забитий породою канал, лава прорветься на західний схил. На західному схилі сейсмічна станція. Нижче, в долині, селище і завод...
— І евакуювати ніколи?
— Евакуація йде. Але ми не можемо демонтувати завод і станцію. Нам для цього треба три дні. Крім того, в чотирьох кілометрах за заводом починається Куваєвськ. Ми запускали до кратера мобіль з вибухівкою. Його просто відкинуло. І добре, що не на станцію...
Геворкян стукнув кулаком по столу:
— Драчу, я не дозволю. Там температури на межі. На самій межі. Це самогубство!
— Дозволите, — сказав Драч.
— Бовдур, — розлютився Геворкян. — Виверження може і не бути.
— Буде, — сумно сказав товстун.
Драч попрямував до дверей. Сухий вулканолог пішов за ним. Товстун залишився, знизав плечима, сказав Геворкяну:
— Ми вживемо всіх заходів. Всіх можливих заходів.
— Нічого подібного, — не погоджувався Геворкян. — Я лечу з вами.
Він увімкнув відеоселектор і викликав Дімова.
— Це просто чудово, — сказав товстун. — Ну просто чудово.
Проходячи через передбанник, Драч підхопив мацаком з підлоги аркуш з профілем Христини, зім'яв його в тугу грудку і викинув у кошик. Рухи мацаків були такі швидкі, що вулканолог, який ішов на крок позаду, нічого не розгледів.
10
Над Осінньою сопкою піднімався широкий стовп чорного диму і зливався з низькими хмарами, забарвлюючи їх у бурий колір. На посадочному майданчику недалеко від підніжжя сопки стояло декілька мобілів, осторонь роботи під наглядом техніків збирали бур, схожий на веретено. Під тентом, що рятував від дрібного брудного дощу, та не захищав від вітру і холоду, на низькому столику лежали, пригнічені каменями, схеми і діаграми. Драч затримався, розглядаючи верхню діаграму. Лава не могла пробитися крізь старий, мільйон років тому забитий породою канал. Лише гази проривалися крізь тріщини в базальтовому корку. Зате з кожною хвилиною все більше тріщин утворювалося на слабкому західному схилі.
Чоловік у білому шоломі і вогнетривкому скафандрі знімав дані з радіограми зондів. Інший вулканолог приймав повідомлення спостерігачів. Новини не обіцяли нічого хорошого.
Дімов простягнув Геворкяну записку з цифрами тиску і температур у жерлі.
— На самій межі, — сказав він. — На самій межі.
Він знав, що Драч все одно піде у вулкан, і в голосі його була сумна відчуженість.
Заряди були готові.
Товстий вулканолог приніс шоломи для Геворкяна і Дімова.
— Годину тому вони запускали до кратера мобіль, — сказав він винувато, — хотіли приземлити його біля тріщини. Він розбився, і вибух нічого не дав.
— Вас Куваєвськ викликає, — сказав радист. — Вони почали демонтаж заводу, але ще сподіваються.
— Відповідайте їм, щоб зачекали годину На мою відповідальність.
Товстий вулканолог подивився на Драча, ніби чекав підтримки.
— Ходімо, — сказав Драч.
Геворкян одягнув шолом. Шолом був завеликий і опустився до самих брів. Геворкян став схожий на старого лицаря, який на чолі жменьки сміливців повинен захищати країну від навали ворожих армій. Таким його й запам'ятав Драч.
Драча підняли на мобілі до пруга старого кратера. Втомлений вулканолог у брудному шоломі — він за останні три дні намагався пройти до жерла — повторив інструкції, які Драч уже знав напам'ять.
— Тріщину видно звідси. Певна річ, коли розсіюється дим. Ви спускаєтеся по ній вісімдесят метрів. Там вільно. Ми зондували. І вкладаєте заряди. Потім вибираєтеся, і ми підриваємо їх дистанційно. Там ухил до шістдесяти градусів. Зможете?
Вулканолог насилу примушував себе звертатися на "ви" до свинцевої черепахи.