Там були рівчачки з водою. Він подавав руку, щоб допомогти мені перестрибнути; кожний рівчачок — це була ціла історія! Я замочила черевики, а він сміявся з мене.
Та, в ім'я нашої дружби, не кажіть Амадеєві про те, що я вам розповіла. Коли він заговорить про це сам — хай! Але не починайте розмову першою. Альфонс тепер одружений, і я не хочу, щоб його друг мав мене за таку, що може скомпрометувати, вплітаючи його ім'я в пасторалі, а історію нашого кохання — в рондо, які я що є сили виспівувала на всіх перехрестях. Покладаюся на вас.
Матільда
Марсель, грудень 1847 року
Як тільки одержите цього листа, моя мила, сходіть до Бетмона — це на розі вулиці Луї-ле-Гран — і довідайтеся, чому він не прислав червоних панчіх. Вони мені конче потрібні наступної середи.
Пишу вам украй засмучена. Мого морського офіцера позавчора вбив якийсь місцевий молодик. Ця історія набрала розголосу, так що на мене дивляться, мов на прояву.
Отож я прошу вас про панчохи. Наступного тижня вони мені просто необхідні. Не розумію, чому сталася ця затримка. Кур'єрові я заплатила.
Щиро ваша
Матільда
Марсель, січень 1848 року
Що ви хочете, люба Луїзо, життя — це глумлива й згубна штука, і треба бути надто зіпсованою людиною, щоб не зважати на зрадливість долі, або ж надто по-філософському зневажливою, щоб її, долю, опанувати. Сильні й гордовиті уми часто збиваються на манівці; як же ми, бідолашні жінки, з нашим тонким і тремтливим розумом, полохливим і слабким серцем, можемо вести переможну боротьбу, демонструючи незмінну мужність і покірливість долі, сповнену величі й відваги?
Воістину, ваші прикрощі — несправедливість Провидіння, брак смаку долі; і коли б я була на їхньому місці, то вам залишилося б тільки хотіти клаптик темного неба на обрії вашого життя, щоб перетворити той клаптик на безкраю блакить. На жаль, я не Провидіння і не доля. Все, що я можу,— це проповідувати досить нице вчення. Не про величну й горду свідомість, що, не знаходячи виходу на цьому світі, здатна перенести невизнані чесноти й марні кривди на вищі щаблі. Це всього лише прозаїчний епікуреїзм і моральне забуття.
Та забутися я вже не можу. Після стількох випитих келихів, наповнених мріями й оманами життя, в моєї уяви така міцна голова, що захмеліти вона вже не здатна. А щодо моїх почуттів… Ви ж знаєте, яким шанобливим мовчанням я оберігаю вмерлих…
Що вам сказати? Протистояти бурхливому потокові життя — самовпевнена дурість; пливти за течією — боягузтво. Що діяти? Вперед, моя бідолашна дитино, як приречені на смерть, що з ласки безжального вироку скрізь навколо себе знаходять матеріальне здійснення своїх останніх, передсмертних бажань! Отак і ми — приречені людським пересудом на всілякі тортури, попросімо в життя свого шматка смаженого курчати й склянку бордо.
Ваша кімната готова. Чекаю на вас.
Матільда
Переклад: Олена Пономарева