А потім заходився раптом обертати ключ у замку. Виявилося, на жаль, що він не має справжніх зубів — чим тепер схопити ключ? — зате щелепи були досить таки сильні; з їх допомогою він справді урухомив ключ, не зважаючи на те, що цим напевно завдав собі якогось ушкодження, бо з рота потекла якась брунатна рідина, попливла по ключу й капала на підлогу.
— Ось послухайте, — сказав управитель, — він обертає ключ.
Це дуже підбадьорило Ґреґора. Йому здавалося, що всі кричали до нього, батько й мати теж:
— Ще, Ґреґоре, — наче кричали вони, — натискай дужче, дужче натискай на замок!
І, уявляючи собі, що за всіма його зусиллями напружено стежать, він нестямно зосередив усі свої сили на ключі. Відповідно до оборотів ключа танцював він навколо замка; тримаючися тепер вертикально тільки з допомогою рота, він, залежно від потреби, повисав на ключі або тиснув униз усією вагою свого тіла. Дзвінкий звук нарешті відімкнутого замка достоту ніби збудив Ґреґора. Відітхнувши, він мовив собі: "Отже, я не потребував слюсаря", — і поклав голову на клямку, щоб зовсім відчинити двері.
Тому що він цим способом мусів відчиняти двері, його самого ще зовсім не було видно, як вони вже досить широко відчинилися. Тепер йому ще треба було повільно обкрутитися навколо стулки дверей, і то дуже обережно, якщо він не хотів на самому порозі кімнати розпластатися на спині. Він був ще заклопотаний цим складним рухом і не мав часу поглянути на інших, як уже почув голосне "О!" управителя — воно прозвучало як посвист вітру, а тепер побачив і його самого, що, стоячи найближче до дверей, затуляв рукою відкритий рот і повільно сунувся назад, наче на нього тисла якась невидима, рівномірно діюча сила. Мати — вона стояла тут, не зважаючи на присутність управителя, з розпатланим за ніч, високо наїжаченим волоссям, — дивилася спочатку зі схрещеними руками на батька, потім ступила два кроки до Ґреґора і впала серед спідниць, розвіяних навколо неї, низько спустивши на груди голову. Батько загрозливо стиснув кулаки, наче хотів заштовхати Ґреґора назад до його кімнати, потім непевно озирнувся навколо по вітальні, закрив очі руками й заплакав, аж затряслися його могутні груди.
Ґреґор не заходив до кімнати, а сперся з середини на закріплену стулку дверей, так що видно було лише половину його тіла й схилену набік голову, що виглядала до присутніх. Тим часом надворі значно прояснилося; потойбіч вулиці ясно вимальовувався витин протилежного безмежного будинку — лікарні — з рівномірними гострими прорізами вікон на фасаді; дощ падав ще, але лише великими, нарізно видимими й буквально одинично спадаючими на землю краплями. Сніданковий посуд у надмірній кількості стояв на столі, бо для батька сніданок був найголовнішою їжею дня, при якій він сидів годинами, перечитуючи різні газети. Якраз на протилежній стіні висіла світлина Ґреґора з часів його перебування у війську, вона показувала його як лейтенанта, який поклав руку на шпагу й, безтурботно усміхаючися, жадав пошани до своєї уніформи й постаті. Двері до передпокою були відчинені, і видно було, бо й вихідні двері теж стояли відкриті, приступці перед помешканням і початок сходів, що вели вгору.
— Ну, — сказав Ґреґор, з цілковитою свідомістю того, що один лише він зберігав спокій, — зараз я одягнуся, спакую колекцію зразків і поїду. Чи дозволите, чи дозволите ви мені поїхати? Тепер, пане управителю, ви бачите, що я не впертий і працюю охоче; подорожувати важко, але без подорожування я не можу жити. Куди ж ви йдете, пане управителю? До магазину? Так? Розповісте ви все правдиво? Хвилево можна бути нездібним до праці, але пізніше надходить відповідний час згадати попередні здобутки й обміркувати, що по усуненні перешкод працюється ще старанніше й зосердженіше. Я так багато зобов'язаний хазяїнові, це ви й самі добре знаєте. З другого боку, на мені лежать турботи за батьків і сестру. Мене спіткало лихо, але я знову викручусь. Не утруднюйте мого становища, що й так важке. Заступіться за мене в магазині! Я знаю, що комівояжера не люблять. Вважають, що він дістає даремно гроші й веде безтурботне життя. І цей осуд не мають особливої охоти міняти. Але ви, пане управителю, ви краще бачите відносини, ніж решта персоналу, навіть, зовсім одверто кажучи, краще бачите, ніж сам хазяїн, що, будучи хазяїном, легко дозволяє собі робити хибні висновки на шкоду службовцеві. Ви також добре знаєте, що комівояжер, який майже цілий рік перебуває поза магазином, легко може стати жертвою наговорів, випадковостей і безпідставних обвинувачень, проти яких йому важко боронитися, бо він про них майже зовсім нічого не знає, й аж тоді, як виснажений повернеться з подорожі, дома відчує на власній шкірі їхні погані, незбагненні йому наслідки. Пане управителю, не відходьте, не промовивши мені слова, яке переконає мене, що ви бодай частково маєте виправдання для мене.
Але управитель відвернувся вже з першого слова Ґреґора і тепер лише через перекошені плечі дивився на нього, надувши губи. А під час промови Ґреґора він не стояв ні хвилини, а посувався, не спускаючи з Ґреґора очей, до дверей, зовсім повільно, наче б існувала таємна заборона виходити з кімнати. Уже коли він був у передпокої, з раптового руху, з яким він переставив останній раз ногу з покою, можна було подумати, що йому горять підошви. А в передпокої він простягнув праву руку далеко вперед до сходів, наче аж там чекало на нього небесне спасіння.
Ґреґор розумів, що в такому настрої він не сміє відпустити управителя, бо його становищу в маґазині загрожувала велика небезпека, батьки так добре не розуміли цього; за багато років вони звикли до переконання, що Ґреґор забезпечений на все життя в цьому маґазині, а крім того, так були заклопотані тепер турботою цієї хвилини, що зовсім утратили відчуття дійсності. Але Ґреґор це відчуття мав. Управителя треба було затримати, заспокоїти і нарешті переконати; від цього ж залежало майбутнє Ґреґора і його родини! Коли б хоч сестра була в хаті! Вона мудра; вона плакала вже тоді, як Ґреґор лежав на спині. І напевно управитель, той приятель жінок, послухав би її; вона зачинила б вхідні двері й у передпокої заспокоїла б його. Але сестра якраз була відсутня, Ґреґор мусів діяти сам. І, не думаючи над тим, що він ще не знав своїх теперішніх можливостей рухатися, не думаючи над тим, що, можливо, ба дуже ймовірно, знову не зрозуміють його мови, він залишив двері й посунувся в прохід, хотів наблизитися до управителя, який сміховинно тримався вже обома руками за поруччя на приступцях; але відразу, шукаючи опертя, впав з легким криком на безліч своїх ніжок. Ледве це сталося, як він вперше цього ранку відчув фізичну приємність; ніжки мали під собою твордий ґрунт; вони, як він з радістю помітив, досконало корилися йому; навіть прагнули нести його, куди він хотів; йому вже здавалося, що от-от остаточно зникнуть його страждання. Але в ту саму мить, як він, гойдаючися від поступового руху недалеко від своєї матері, лежав саме навпроти неї, вона зірвалася раптом на ноги, хоч здавалося зовсім була поринула в себе, і з широко розставленими руками й розтопиреними пальцями закричала:
— Рятуйте, ради Бога, рятуйте! — і нахилила голову, наче бажаючи краще роздивитися Ґреґора, але, всупереч цьому, безтямно побігла назад; забувши, що за нею стояв накритий стіл, вона, досягнувши його, з розгубленим поспіхом сіла на нього і, здавалося не помічала, як поруч з нею з переверненого великого глечика рікою потекла на підлогу кава.
— Мамо, мамо, — тихо озвався Ґреґор і поглянув на неї. У цю мить він зовсім забув про управителя, зате при вигляді розлитої кави не міг стриматися, щоб не желіпнути кілька разів порожніми щелепами. Від того мати скрикнула ще раз, побігла від столу і впала на руки батькові, який поспішив їй назустріч. Але Ґреґорові тепер було не до батьків; управитель був уже на сходах; поклавши підборіддя на поруччя, він оглянувся востаннє на Ґреґора. Ґреґор розігнався будь-що наздогнати його; управитель наче передчував це, бо стрибнув через кілька східців і зник; він крикнув лише — "Ох!", що пролунало на всю клітку східців. На жаль, здавалося, втеча управителя зовсім спантеличила батька, який досі ще відносно панував над собою, бо, замість бігти самому за управителем або бодай не заважати переслідувати Його Ґреґорові, він схопив правою рукою палицю управителя, який залишив її на стільці разом з капелюхом і плащем, зірвав лівою зі столу велику газету і, тупаючи ногами та вимахуючи палицею й газетою, заходився заганяти Ґреґора до кімнати. Не допомагали ніякі благання Ґреґора, що лишалися незрозумілими; він хотів смиренно схилити голову, але батько ще сильніше затупотів ногами. Мати, не зважаючи на свіжий вітер, відчинила вікно і, вихилившися з нього, закрила обличчя руками. Між завулком і кліткою сходів виник сильний протяг, злетіли вгору фіранки, зашелестіли на столі газети, деякі злетіли на підлогу. Батько натискав невблаганно і сичав, як дикун. А Ґрегор не мав жадного досвіду руху назад. Це тривало справді дуже повільно. Якби Ґреґор насмілився обернутися, він відразу ж опинився б у своїй кімнаті, але він боявся повільним обертанням роздратувати батька, і йому загрожував смертельний удар палицею по спині або голові з батькових рук. Але, зрештою, Ґреґорові не лишилося нічого іншого, бо він з розпукою помітив, що в рухові назад ніяк не міг тримати напрямку; тому він почав, безупинно поглядаючи боком на батька, якомога скоріше, а в дійсності дуже повільно, обертатися. Мабуть, батько помітив цей добрий намір, бо не заважав йому, а навіть почав диригувати сюди й туди обертовим рухом кінця палиці здаля.
Ох, якби не це нестерпне батькове сичання! Через нього Ґреґор зовсім стратив голову. Він майже остаточно обернувся, але, чуючи це безперервне сичання, дуже роздратувався і навіть дещо повернув назад. Коли він нарешті щасливо досяг головою отвору дверей, виявилося, що його тіло було занадто широке, щоб легко через них просунутися. Батькові в його теперішньому стані зовсім не впало на думку прочинити другу стулку дверей, щоб дати Ґреґорові потрібний прохід. Він бажав лише єдиного — щоб Ґреґор якомога швидше повернувся до своєї кімнати.