Хай заходить і згідно з правом перебуває серед наближених до мене осіб". Даманака заповз на череві всередину, низько вклонився повелителеві і, діставши дозвіл, сів на вказане йому місце. А Пінгалака, піднявши праву лапу, прикрашену подібними до блискавок пазуря-ми, доброзичливо проревів: "Хай щастить тобі! Чогось давно тебе не було видно!" Даманака на це відповів: "Повелитель не потребував наших послуг. Тільки в слушний час і вищі, й середні, і найнижчі мають догоджати цареві і вести мову з ним. Бо сказано:
Володарю прислужиться й билинка
Почухати за вухом, почистить зуби.
Неоціненна в службі та людина,
Яка хвалу царю складати вдатна.
А коли ми, слуги володаря нашого, відступаємося від нього в лиху годину, забуваємо про свій обов'язок, то нам [24] не місце серед служителів божественного. Недарма кажуть:
Цар, що достоїнств розрізнить не може,
Не розуміється й на слугах.
Хай родовитий, хай багатий,
Ніхто з розумних слугувать не буде.
Адже кажуть:
Якщо рівняють до нерівні,
Якщо до нижчих причисляють,
Якщо високої посади не дають,
Слуга владику залишає.
Коли цар необачно призначає слуг своїх, достойних займати високі пости, на такі посади, де може впоратися будь-хто, рано чи пізно вони залишать його, і гріха в тім не буде.
У золоту оправу треба брать,
А не в свинцеву дорогий алмаз,
Інакше сяяти браслет не буде
І ювеліра цим зганьбить.
А тепер, будь ласка, вислухай, чому я так довго не показувався на очі повелителеві:
Благорозумний чоловік не стане мати справу з тим,
Хто не уміє зрозуміть, де правий, а де лівий бік.
Слуга служить не буде в тих, хто незугарний гральну кість
Від камінця коштовного безпомилково відрізнить.
Якщо господар слуг своїх всіх міря на один копил,
Зусилля найстаранніших зведуться певне нанівець.
Немає без владики слуг, і слуг немає без царя.
Один від одного вони залежні — владар і слуга.
Без слуг не може бути цар ласкавим до своїх людей,
І сонце без проміння теж не може сяяти і гріть.
У суті нашого буття чотири осі сходяться,
І коло обертається — буття господаря й слуги.[25]
Волосся в нас на голові лише помащене блищить,
А без оливи блиск втрача, то що й казати вже про слуг.
Радіючи покорі слуг, їм щедро гроші платить цар.
Вони ж відплачують йому усім своїм важким життям.
Лиш знаючи свого царя, могутні й мудрі служаки,
Сміливці мужні, доблесні, беруться домогтись мети.
Слуга в доручені діла вкладає душу до кінця,
Немов прислужує чужій вродливій молодій жоні.
Той справжній помічник царю, хто вміло справи всі веде,
Хоча б вони були й важкі, і не виказує себе.
Хто мовчазний коло воріт стоїть на чатах цілий день,
На запит мовить кілька слів, той вартий похвали слуга.
Хто бачить, як життю царя загрожує страшна біда,
Відтак біді запобіжить, той істинний слуга царю.
Облаяний, покараний, побитий, зганьблений царем,
Хто не вважає це за гріх, той істинний слуга царю.
Хто голод переборює, хто недоїсть і недоспить,
І терпить спеку та мороз, той істинний слуга царю.
Хто поголоску про війну, що вже над краєм нависа,
Почув і спокій не згубив, той істинний слуга царю.
Того нікчемного слугу, що через нього зменшивсь край,
Неначе шкіра над вогнем — зі служби увільнити слід.
Не годиться володареві, думаючи про мене — "Та ж він шакал!", зневажати мене за це, хоча б тому, що
Нам родять черви шовк, а камінь — злото,
Трава священна дурва — смух корови,
В болоті лотос-красень виростає,
Із океану-моря місяць сходить,
Росте блакитний лотос із багнюки,
Нам щиро дерево вогонь дарує,
Зростає камінь-пожалій на кобрі
І пахощі — з коров'ячої жовчі,-
І все достоїнством своїм прекрасне.
Та чи й збагнеш причину їх появи?[26]
Народилась в домі миша — її нищим, бо шкідлива.
Від котів у домі користь — підгодовуємо їх.
Що в другу вірнім та слабкім, що у могутнім та в лихім?
Я — відданий, могутній я, тож, царю, поважай мене!"
Пінгалака прорік: "Бути вже так! Здібний чи нездібний, але ти син нашого давнього міністра. Тож кажи, коли щось маєш на думці, не бійся". Даманака на те відповів: "О божественний, є дещо таке, про що слід сказати!"
"Тож повідай швидше, не зволікай!" — гаркнув Пінгалака, і Даманака розпочав:
"Це діло може видатись володарю землі дрібним,
Тож Брихаспаті не велить про це на раді говорить.
Хотів би я, о рівня божествам, щоб ти вислухав мене сам на сам, бо
Вухами шістьма почуте — увесь білий світ почує,
Чотирма — таємним буде,— мудрий відкида шість вух".
І от, з волі Пінгалаки, тигри, пантери, вовки та всі інші, почувши, що говорив на раді Даманака, відразу повиходили. Тоді Даманака й запитав Пінгалаку: "Чому повелитель, ідучи до річки напитися води, раптом повернув назад і зупинився саме тут?" Пінгалака, збентежено вищіривши зуби, відповів: "А так, знічев'я". По тих словах Даманака і мовив: "Ну, коли, о божественний, про це не можна розповідати, нехай так воно й буде. Бо кажуть:
Щось дружинам, щось синам,
Щось добрим людям розповісти можна,
На міру таємниці важить слід,
Що до діла буде, а що — ні.
Вислухав оце Пінгалака й подумав: "Гадаю, він заслуговує на довір'я. Мабуть, я повідаю йому все, як було, і розкрию душу. Недарма кажуть:
Жоні, що все про тебе зна, і доброчинному слузі,
І другові бідy відкрий — і ти щасливо заживеш!"[27]
"Ти чуєш, Даманако, могутнє ревіння, що доноситься здаля?" — "Чую, повелителю,— озвався Даманака.— Ну то й що?" І сказав йому тоді Пінгалака: "Хочу я, любий, піти з цього лісу". А Даманака запитав: "Чому?" Пінгалака сказав: "Та тому, що в цьому лісі оселилась якась чудернацька істота, могутнє ревіння якої долинає до наших вух. Мабуть, і сама вона така ж могутня, як і її ревище". Даманака мовив: "Негоже, о повелителю, боятись якогось там ревіння! Недарма кажуть:
Руйнується потоком міст, закляттям — незахищений,
Любов вмира через брехню, від слова гине боягуз.
Навіщо володареві з цієї причини кидати напризволяще ліс, який перейшов йому у спадщину від предків. Мало що може ревіти: грім, водоспад, віна, барабан, литаври, черепашка, вози... То хіба всього цього боятися треба? Неспроста ж кажуть:
Поразки не зазнає цар, якщо не гине воля в нім,
Коли в жахну атаку йде на нього ворог навісний.
Про страх не відають хоробрі,
Хай навіть сам творець на них у гніві,
Зуміє випить озеречко,
Але не вип'є моря сонце.
А також
В бою хоробрих, в дружбі вірних,
Стійких в нещасті, у біді бадьорих,
Окрасу істинну всіх трьох світів,-
Таких синів нечасто родять матері.
До того ж
Хто вродився в неповазі, той подібний до травинки,-
Щоб не гнутись — сил не має, квітнуть — талану не має.
А ще
Нащо краса, як нездатен протиставить ти хоробрість,-
Так лакована прикраса обсипається у спеку.
Тепер володар знає все і повинен бути несхибним. Не треба лякатись якогось там звуку. Правду кажуть:[28]
Про це раніше я вже чув і сповнивсь райдужних надій,
Однак здобув у ділі цім лиш клапоть шкіри й дерева".
І коли Пінгалака спитав, як це сталося, то Даманака розповів йому таке.
Оповідка друга
"Один шакал, з худющою від голоду шиєю, блукав по всіх усюдах аж поки натрапив на поле бою двох військ і почув дуже страшний звук, що його здалеку доносив вітер. Шакалові стало моторошно, і він подумав: "Ну, пропав я! Але спершу піду й довідаюсь, від чого той шум, і тоді вже втечу звідси. Не можна ні сіло ні впало залишати ліс, у якому жили батьки, діди й прадіди. Бо ж кажуть:Хто не втрачає розуму ні з жаху, ані з радощів,
Той похапцем не вийде в путь і не зазнає каяття.
Ось я зараз піду й довідаюся, що там гуде". Набрався шакал хоробрості й нишком почвалав на розглядини. Невдовзі побачив литавру. Здивований і зацікавлений, підійшов він до самісінького інструмента, ударив по ньому лапою і на радощах подумав: "Ти диви, скільки мені харчу привалило неждано-негадано. Тут, мабуть, і м'яса, й жиру повно-повнісінько". Він сяк-так роздер туго натягнену шкіру, зробив дірку і дуже задоволений поліз усередину, хоча при цьому і зламав собі зуба. Як же він розчарувався, коли побачив, що там, окрім дерева, нічого немає. І тоді невдаха прочитав таку шлоку:
"Про це раніше я вже чув і сповнивсь райдужних надій,
Однак здобув у ділі цім лиш шкіри й дерева шматки".
Так що не треба боятись ніяких звуків.
Пінгалака сказав: "Поглянь, он увесь мій почет охоплений страхом і прагне порятунку. То хіба ж я сам можу бути спокійний?" — "То не дивина,— відказав Даманака,— слуги завжди поводяться так, як їхні повелителі. Недарма кажуть:
Наука, кінь, кинджал, вино,
Мужчина, лютня, мова й стать слабка,-
Всі чинять шкоду чи приносять користь,
Якщо дістануться людині гідній.[20]
Раджу тобі набратися мужності й сидіти тут, поки я піду й розвідаю, що воно там реве".— "Іди, шановний,— мовив Пінгалака,— спробуй дізнатись". Даманака відповів: "Хоч би що загадав повелитель, здійсненне чи нездійсненне, вірний слуга неодмінно виконає. Бо відомо, що
Ніколи відданий слуга під сумнів не бере наказ —
Чи в пащу кинутись змії, а чи поринуть в океан.
А також
Якщо із тим, що цар звелів, легке то буде, чи важке,
Загаявся слуга, царю звільнитися від нього слід".
І тоді сказав Пінгалака: "Якщо так, любий, тоді йди.