Тепер вже вони не могли спинитись — і неслися збиваючи по дорозі каміння, та здіймаючи цілі хмари поpoxy. Перш, нїж добігти до балки, Рама вже почув Шер-хана і люто заревів.
— А! — сказав Моуглі сидячи верхом на Рамі. — Тепер ти зрозумів в чім річ!
І лава чорних ріг, вкритих піною писків, та диких очей ще з більшою злістю валила в балку, нагадуючи великі каміння, що котилися під натиском повіні. Більш слабі були збиті до стін балки і своїми боками виривали виноград та кручені ростини. Буйволи розуміли, яке діло мусять вони тепер зробити: проти такої сили не вистоїть навіть тигр!
Шер-хан зачув грім від тупотіння і подався, шукаючи по боках місця, де б було можна вилізти. Але балка вузька, стіни здіймаються сторч і тигр бачив, що вгору вийти не можна. А до того ще він після їжі та питва обважнів, і йому зовсім не до бійки було. Шер-хан подався навтікача, вниз по балці.
Череда, розхлюпуючи на всі боки воду, з ревами промайнула через струмок, коло котрого недавно спочивав тигр, і подалася далі. Моуглі вже чує, як ревуть буйволихи далеко внизу балки, і бачить, що Шер-хан повернув назад і біжить до буйволів. Тигр розміркував так, що краще йому зустрінутись з буйволами, нїж з буйволихами, котрі захищають своїх дітей. Рама кинувся наперед. Ось Моуглі вже почуває, що він скажено топче ногами щось мягке…
Тигра задавили…
Рама, ломаючи все по дорозі, кидається до протилежної череди. Буйволи й буйволихи зійшлися тепер в узькім проваллі.
Всі вони скажено ревли, тупали в землю ногами. Моуглі скочив з шиї Рами і почав ломакою прочищати собі дорогу між буйволами.
— Поспішай, Акело! Порозгоняй їх, а то вони почнуть тепер битись між собою.
— Ей, Рамо!… Ей, ей дітки! Заспокойтесь, заспокойтесь! Вже все скінчено!
Акела та Сірий Брат знову почали бігати кругом буйволів, кусати їх за ноги, та примушувати повернутись назад. Нарешті Моуглі пощастило навернути назад Раму, а решта пішла за ним і ціла череда потроху заспокоїлася.
Шер-хан лежав бездиханний, і над ним вже літали шуліки.
— Брати!… він помер як собака, — сказав Моуглі, дістаючи ножа, що завжди з того часу, як прийшов він до людей, був при нім. — Ох, якою ж гарною буде шкура його на Скелі Ради! Треба швидче братись до роботи.
Звичайний хлопець не насмілився б і думати про те, щоб зідрати шкуру з такого величезного тигра; але Моуглі знав краще всякого иншого, як сидить на звірові шкура, та як її зідрати. Все таки робота ся була важкою, і Моуглі вовтузився коло сеї роботи більш години.
А вовки сиділи висолопивши язики, або підходили, щоб допомогти йому, коли він прохав.
Раптом хтось доторкнувся до плеча Моуглі.
Він оглянувся і побачив Булдео з рушницею.
Діти розказали йому на селі про те, куди побігли буйволи, і Булдео прийшов сердитий, для того, щоб вилаяти Моуглі за недогляд череди. Вовки поховалися, як тільки побачили людину з рушницею.
— Що се за дурниці! — грізно сказав Булдео. — Ти гадаєш, що можеш зідрати шкуру з тигра? Де буйволи його вбили? Диви! та се ж кривий тигр, що за голову його обіцяли сто рупій! Чудово, чудово, ми не звернемо уваги на те, що ти допустив до того, що череда розбрелася, а може ще я тобі дам одну рупію в нагороду, після того, як одвезу шкуру до Канхпвари.
Булдео дістав з-за пояса губку й кресало, щоб обсмалити вуси тигрові. Де-які з тубольців роблять се для того, щоб захистити себе від духу вбитого звіря, що ніби то може ходити по землі.
— Гм! — промовив Моуглі, здираючи шкуру з передньої лапи. — Так ти хочеш відвезти шкуру до Канхивари, взяти там нагороду і з ласки дати мені одну рупію? Ну, а я тобі скажу, що шкура потрібна мені самому. А ну, діду, прийми геть огонь!
— Як ти смієш говорити так, злидота, з найкращим на все село стрілцем? Талан твій та дурість буйволів допомогли убити тигра. Тигр тільки що наївся, а то-б він не прийшов сюди за двадцять миль в такий час дня. Ти навіть шкури зідрати з нього не можеш як слід, паганий хлопчисько! І ти ще насмілюєшся говорити мені, — мені, Булдео, щоб я не смалив йому вусів! Отже Моуглі, я не дам тобі нічого зі ста рупій, але за те добре наб'ю!
— Присягаюсь биком, що мене викупив! — закричав Моуглі, поспішаючи дійти до плеча тигрового. — Що я — цілий день чи що буду патякати з старою малпою? Ходи сюди, Акело, сей чоловік надокучив мені.
Булдео, що стояв біля тигрової голови, раптом падає на траву і бачить вовка, що стоїть вже над ним вищіривши зуби, а Моуглі спокійно собі здирає шкуру з тигра, ніби то тут нічого й не було.
— Так! — сказав Моуглі крізь зуби. — А ти все ж таки робиш не по правді, Булдео! Ти не хочеш уділити мені нічого зі ста рупій.
А в мене з тим кривим тигром була давня, і дуже давня ворожнеча, — і ось я поборов!
Правду треба сказати, що коли б Булдео був молодшим літ на десять, то спробував би поборотись з Акелою, коли б зустрівся з ним в лісі. Але ж вовк, що слухає так хлопця, котрий має якісь рахунки з тигром, о, се не звичайний вовк… "Розуміється, що се був ворожбит, чарівник", думав Булдео. Він не знав, чи визволить його той дукачик чудодійний, що він носив на шиї. Стрілець лежав тихо, тихо, не осмілюючись і поворухнутись, та чекаючи що хвилини, що Моуглі також перекинеться на тигра.
— Великий королю! Володарю! — сказав стрілець хрипким голосом, думаючи, що Моуглі змилосердиться.
— Ну! — відповів хлопець, неповертаючи до нього голову і посміхаючись.
— Я — старий. Я не знав, хто ти, я рахував тебе простим чередником. Чи можу я встати й піти, чи велиш чекати, поки твій охоронець розірве мене на шматки?
— Іди, іди собі геть! Тільки надалі гляди не втручайся в мої діла. Пусти його Акело!
Булдео заколихав до села так хутко, як тільки міг, і тільки вряди-годи оглядався, щоб впевнитись, чи не перекинувся Моуглі у якого-небудь звіря. Прийшовши в село, він зразу ж почав оповідати про те, що з ним трапилося, а жрець з суворим обличчям вислухав історію про чари хлопця чередника.
Моуглі між тим провадив свою роботу: вже смеркло, як він за поміччю вовків зідрав таки з тигра шкуру.
— Треба нам заховати її і відігнати буйволів додому. Поможи мені, Акело, зібрати їх!
Череда зібралася і пішла, обкутана вечірнім туманом. Надходячи до села, Моуглі бачить вогні, чує звони і згуки в церкві. Майже все село дожидало його коло воріт.
"Се тому, що я вбив Шер-хана" — подумав Моуглі.
Але раптом град каміння просвистів коло його вух, почулися крики селян:
— Відьмаче! Вовчий сину! Чорте з нетрів! Геть від нас! Іди геть чим-дуж, а то жрець перекине тебе знову у вовка! Стріляй, Булдео, стріляй!
Стара рушниця голосно бахнула і один буйвол заревів від болю…
— Знову чаклунство! — закричали селяне.
— Він може відвертати від себе кулі… Та ви тільки гляньте! Булдео, та то-ж твій буйвол! Ти підстрелив свого власного буйвола! Звичайно, се чаклунство!…
— Що се означає? — спитав здивовано Моуглі, коли полетіли на нього каміння все частіше, та частіше.
— Одначе вони не кращі нашої родини, — сі твої брати — люди, — сказав Акела, спокійно сідаючи. — Вони також хочуть прогнати тебе.
— Вовче! Сину вовчий! Тікай! — закричав жрець, вимахуючи перед собою гилькою святого якогось дерева.
— Знову мене проганяють, — сказав Моуглі. — Минулого разу за те, що я людина, а тепер за те, що вовк. Ходім, Акело!
Одна тільки жінка, — то була Месуа, — підбігла до хлопця і закричала:
— О, сину мій, сину! Вони кажуть, що ти ворожбит, що коли ти схочеш — то можеш перекинутись у звіря. Я не вірю тому, але все-ж таки йди геть, бо вони хотять тебе убити. Булдео каже, що ти ворожбит, але я знаю, що ти віддячив тигрові за мого Нату.
— Іди назад Месуа! — заревла громада, — а то ми й тебе заб'ємо камінням!
Моуглі засміявся коротким, злим сміхом: камінь влучив йому в лице, потекла кров…
— Іди, Месуа! Всі сі балачки також не розумні, як і всі ті, що вони оповідають під деревом увечері про звірів. Принаймні знай, що за твого сина віддячено.
— Прощавай! Тікай хутчій, я зараз впущу товар і він понесеться хутче, нїж їх каміння. Я не ворожбит, Месуа! Прощавай! — Ну, Акело! — ще раз закричав він, — гони череду до села!
Буйволи вже давно чекали з трівогою, щоб їх пустили в ворота: як вихор понеслися вони на натовп людей, котрі тікали на всі боки.
— Пощитайте їх — закричав зневажливо Моуглі, — може я вкрав ваше добро! Пощитайте, бо вашим чередником я більше не буду. Пощитайте, людські діти, і подякуйте Месуа, що я не прийду до вас з моїми вовками, щоб поганятись за вами по улицях.
Він повернувся і пішов з самітним вовком. Коли він глянув на небо, вкрите зорями, то відчув себе щасливим.
— Тепер вже не доведеться мені спати в сільцях, Акело! Дістаньмо шкуру Шер-хана і підемо… Ні, не будемо ніякого зла робити селянам — Месуа була доброю до мене.
Коли місяць зійшов над долиною і залив її сріблястим світлом, селяне з острахом дивилися, як Моуглі йшов з двома вовками. Він ішов твердими, сміливими вовчими кроками, такими, що непомітно скорочують одну за другою милі. Селяне кинулися до церкви, почали ще дужче дзвонити в дзвони, та вибивати в черепашки. Месуа плакала, а Булдео все прибріхуючи, дійшов до того, що оповідав вже, як Акела стояв перед ним на задніх лапах та говорив по-людськи.
Місяць вже заходив, як Моуглі з двома вовками підходив до Скелі Ради і спинився перед лігвом Вовчиці.
— Мене прогнали люди, матусю! — закричав Моуглі, — але я прийшов з шкурою Шерхана, щоб додержати свого слова!
Вовчиця вискочила з лігва з дітьми, очі її заблищали, коли вона побачила Шер-ханову шкуру.
— Давно ще, коли Шер-хан просунув у наше лігво свою голову й лапи, щоб убити тебе, маленьке жабенятко, я сказала йому, що ти будеш полювати за ним точнісенько так, як він тоді полював за тобою. Чудово зроблено!
— Чудово зроблено, маленький братіку, — повторив густий голос в кущах. — Всі ми зажурилися за тобою в нетрях!
І Багіра підскочила до голих ніг Моуглі. Всі вони злізли на Скелю Ради, а Моуглі розіслав тигрову шкуру на плесковатім камені, де звичайно сидів Акела. Він прикріпив її чотирма ломаками бамбуку і почав на ній танцювати, та співати про свою побіду.
Акела ліг на шкуру, а коли Моуглі скінчив, то він виголосив заклик Ради: — Дивіться, дивіться уважніше, о вовки! — цілком так, як робив се в той час, коли Моуглі в перший раз сюди привели.
З того часу, як Акелу скинули з урядування, родина лишилася без голови і кожний полював сам собі.