Сестра Керрі

Теодор Драйзер

Сторінка 29 з 84

Ви, містере Бамбергер, стійте тут, ось так! Ну, тепер говоріть!

— "Поясніть", — ледве чутно промовив містер Бамбергер. Йому припала роль Рея, закоханого в Лауру; цей персонаж, людина світська, вагається в своєму намірі одружитися з нею, коли дізнається, що вона безрідна сирота.

— Ні, заждіть… що там у вас у тексті?

— "Поясніть", — повторив містер Бамбергер, напружено дивлячись у свою роль.

— Так, — зауважив режисер, — але там сказано також, що ви вражені. Повторіть ще раз, але постарайтеся мати вражений вигляд.

— "Поясніть!" — гукнув містер Бамбергер щосили.

— Ні, ні, це нікуди не годиться! Скажіть ось так: "Поясніть!"

— "Поясніть!" — промовив містер Бамбергер, намагаючись наслідувати режисера.

— Так краще. Далі!

— "Одного вечора, — заговорила місіс Морган, до якої дійшла черга, — батько і мати зібралися в оперу. Коли вони переходили Бродвей, їх, як звичайно, оточила юрба дітей, що просили милостині…"

— Заждіть! — кинувся до неї режисер, піднявши вгору руку. — Вкладайте більше почуття в свої слова!

Місіс Морган глянула на нього так, ніби чекала, що він її вдарить. В її очах спалахнуло обурення.

— Не забувайте, місіс Морган, — додав режисер, не звертаючи ніякої уваги на її погляд, але все ж трохи змінюючи тон, — що ви розповідаєте зворушливу подію. Мається на увазі, що ви розповідаєте прикрі для вас речі. Тут потрібне почуття, схвильованість, ось так: "…їх, як звичайно, оточила юрба дітей, що просили милостині".

— Гаразд, — холодно промовила місіс Морган.

— Ну от, тепер кажіть далі.

—. "Коли мати опустила руку в кишеню, шукаючи дрібних грошей, її пальці доторкнулися до холодної тремтячої руки, яка схопила її гаманець".

— Дуже добре! — перебив її режисер, багатозначно киваючи головою.

— "Кишеньковий злодій! Оце так!" — загорлав свою репліку містер Бамбергер.

— Ні, ні, містере Бамбергер, — поправив режисер, підбігаючи до нього, — не те. "Кишеньковий злодій! Оце так!" Ось як треба.

— Чи не здається вам, — мовила несміливо Керрі,— що було б краще, якби ми спершу просто пройшли наші ролі, щоб переконатися, що ми їх знаємо? Це теж було б нам корисно.

Вона помітила, що не всі учасники спектаклю знають свої репліки, не кажучи вже про те, який вираз вони мають надати своєму обличчю.

— Дуже добра думка, міс Маденда, — мовив містер Квін-сел. Він сидів осторонь, спокійно спостерігаючи репетицію, і час від часу вставляв свої зауваження, на які режисер не звертав ніякої уваги.

— Ну що ж, і справді це буде корисно, — погодився збентежений режисер.

Потім він раптом прояснів і з авторитетним виглядом заявив:

— Давайте пройдемо ролі швиденько, але намагаючись говорити з експресією!

— Добре, — сказав містер Квінсел.

— "Моя мати, — вела далі місіс Морган, поглядаючи то на містера Бамбергера, то в свою роль, — схопила цю маленьку ручку і стиснула її так міцно, що почувся тихий, придушений стогін. Озирнувшись, мати побачила біля себе маленьку дівчинку в лахмітті".

— Дуже добре, — промовив режисер, якому тепер нічого було робити.

— "Злодійку!" — вигукнув містер Бамбергер.

— Голосніше! — зауважив режисер. Він ніяк не міг посидіти мовчки.

— "Злодійку!" — заверещав бідний Бамбергер.

— "Так, злодійку, але їй було не більше шести років, а обличчя в неї було як у янголяти. — "Стій! — крикнула моя мати. — Що ти робиш?" — "Я хотіла украсти", — відповіла дитина. "Хіба ж ти не знаєш, що недобре так робити?" — спитав мій батько. "Ні,— відповіла дівчинка, — я знаю, що жахливо бути голодною!" — "Хто послав тебе красти?" — спитала моя мати. "Вона… ось там, — мовила дитина, показуючи на страхітливу жінку, що стояла у сусідньому підворітті і раптом кинулася тікати по вулиці.— Це стара Іуда, — додала дівчинка".

Місіс Морган читала це все досить безбарвно, і режисер був у розпачі. Він неспокійно походжав туди й сюди і, нарешті, наблизився до містера Квінсела-

— Якої ви думки про них? — спитав він.

— О, я певен, що нам вдасться їх вимуштрувати, — відповів містер Квінсел бадьорим голосом людини, що не пасує перед труднощами.

— Не знаю, — сказав режисер. — Оцей Бамбергер, по-моєму, зовсім не годиться в коханці.

— Кращого немає,— відповів Квінсел і звів очі до неба. — Гаррісон підвів мене в останню хвилину. Де ж ми тепер візьмемо когось іншого?

— Не знаю, — повторив режисер. — Боюсь, що з нього нічогісінько не вийде.

У цю мить Бамбергер вигукнув:

— "Перл, ви смієтеся з мене!"

— Ось, будь ласка! — прошепотів режисер, затуляючи рота рукою. — Боже мій! Ну що можна зробити з людиною, яка так розтягує фрази?

— Зробіть, що можете, — потішив його Квінсел.

Репетиція тривала, і ось настав момент, коли Лаура (Керрі) входить у кімнату, щоб усе розповісти Реєві. Цей останній, дізнавшись від Перл про походження Лаури, написав листа, в якому зрікається її, але не встиг його послати. Бамбергер тільки що закінчив репліку Рея:

— "Треба йти звідси, поки вона не повернулась. Її кроки! Пізно!"—і він мне свій лист, намагаючись засунути його в кишеню.

В цю мить Керрі ніжно починає:

— "Рею!"

— "Міс… міс Кортленд…" — ледве чутно пробелькотів Бамбергер.

Керрі подивилась на нього і раптом забула про всіх і все. Вона почала входити в роль. На устах її з'явилась байдужа усмішка, вона відвернулась, як зазначалося в ремарці, і підійшла до вікна з таким виглядом, ніби перед нею нікого не було. Все це вона зробила так граціозно, що не можна було не замилуватися нею.

— Хто така ця жінка? — спитав режисер, спостерігаючи сцену між нею і Бамбергером.

— Міс Маденда, — сказав Квінсел.

— Я знаю, як її звуть, — відповів режисер, — але хто вона, чим займається?

Не знаю, — промовив Квінсел. — Це знайома одного а членів ложі.

— У всякім разі, вона кмітливіша за всіх інших і, очевидно, її цікавить те, що вона робить.

— І до того ж гарненька, еге ж? — сказав Квінсел.

Режисер відійшов, нічого не відповівши.

У другій сцені, на балу, Керрі грала ще краще і заслужила усмішку режисера; він навіть підійшов і заговорив до неї.

— Ви вже виступали коли-небудь на сцені? — запитав вій ласкаво.

— Ні,— відповіла Керрі.

— Ви так добре граєте, що я подумав, що, мабуть, у вас є вже якийсь сценічний досвід.

Керрі тільки всміхнулась зніяковіло.

Він відійшов від неї і став слухати Бамбергера, що мляво цідив якусь палку репліку.

Місіс Морган помітила цю сценку, і її чорні очі спалахнули заздрістю й злістю.

"Мабуть, якась нікчемна актриска", — зловтішно подумала вона і пройнялася зневагою і ненавистю до Керрі.

Перша репетиція закінчилась, і Керрі повернулася додому, почуваючи, що не осоромилась. Слова режисера ще бриніли в її вухах, і їй не терпілось швидше поділитися своєю радістю з Герствудом. Хай знає, що вона грала добре! Друе теж мав про все дізнатись, і Керрі ледве могла дочекатися, поки він запитає, але гордість не дозволила їй почати самій. Та думки комівояжера були цього вечора зайняті чимсь іншим, і сценічні успіхи Керрі зовсім не цікавили його. Він не підтримав розмови на цю тему і тільки вислухав те, що вона сама йому розповіла. А Керрі одразу втратила красномовність. Він був певний, що в неї все піде добре, і йому вже не було про що турбуватись. А її гнітила і дратувала його байдужість, і тим палкіше хотілося побачити Герствуда. Він здавався їй єдиним другом у всьому світі. На ранок у Друе раптом прокинувся інтерес до її справ, але було вже пізно.

Вона одержала від Герствуда милого листа, в якому він писав, що в той час, коли їй буде вручено цього листа, він чекатиме її в парку. Вона прийшла, і він зустрів її, сяючи, наче ранішнє сонце.

— Ну що, кохана, — спитав він, — як ваші успіхи?

— Непогано, — відповіла вона, все ще трохи стримано, пам'ятаючи про байдужість, виявлену Друе.

— Розкажіть мені все, як було. Вам сподобалось?.

Керрі почала описувати подробиці репетиції і чимраз більше запалювалась.

— Це чудово! — вигукнув Герствуд. — Я дуже радий за вас. Неодмінно прийду подивитись, як ви граєте. Коли наступна репетиція?

— У вівторок, — сказала Керрі,— але на репетиції нікого не пускають.

— Ну, мені, я думаю, вдасться туди дістатися, — промовив Герствуд багатозначно.

Його увага цілком утішила й розвеселила її, проте вона примусила його пообіцяти, що на репетицію він не прийде.

— Зате ви повинні як слід постаратися і порадувати мене своєю грою, — сказав він, щоб її ще більше заохотити. — Пам'ятайте: я хочу, щоб ви мали великий успіх. Ми подбаємо, щоб вистава була вдалою, зробіть і ви з свого боку ге, що від вас залежить.

— Постараюсь, — відповіла Керрі, щаслива й закохана, як ніколи.

— Який ви молодець! — захоплено вигукнув Герствуд і піжно насварився на неї пальцем. — Глядіть же, — додав він, — все, що від вас залежить!

— Неодмінно! — кинула вона на прощання.

Того ранку вся земля була залита сонячним світлом. Керрі йшла додому, і прозора блакить ясного неба немов переливалась в її душу. О, блаженні ті, хто дерзає і голубить у серці надію. Блаженні й ті, хто дивиться на них із схвальною усмішкою.

РОЗДІЛ XVIII

Межу перейдено. Здрастуй і прощай

Шістнадцятого ввечері невидима Герствудова рука дала себе знати. Він розповів своїм друзям — а вони були численні і впливові,— що на цю виставу варто піти, і цього було досить, щоб містер Квінсел продав значно більше квитків, ніж сподівався. У всіх щоденних газетах з'явились невеличкі повідомлення. В цій справі Герствудові допоміг один з його друзів-газетярів, містер Гаррі Мак-Гаррен, головний редактор "Таймс".

— Слухайте, Гаррі,— звернувся до нього Герствуд одного вечора, коли Мак-Гаррен допивав біля прилавка останню склянку і збирався вже вирушати додому, — чи не могли б ви зробити декому велику послугу?

— А в чому справа? — спитав Мак-Гаррен, якому приємно було, що така поважна персона про щось його просить.

— Кестерська ложа масонів влаштовує невеличкий спектакль на свою користь, і їм не завадило б повідомлення в пресі. Ви знаєте, що я маю на увазі: всього два-три рядки, — де, коли і що саме має бути.

— Гаразд, — сказав Мак-Гаррен, — з приємністю зроблю це для вас, Джордже.

Сам Герствуд лишався в тіні.

Члени ложі ніяк не могли зрозуміти, чому їхня невеличка вистава привернула до себе таку увагу. На містера Квінсела почали дивитись як на неперевершеного організатора.

Коли настало шістнадцяте число, Герствудові друзі зібрались, ніби римляни на поклик сенатора.

26 27 28 29 30 31 32