Солдати, в такт пісні розмахуючи руками, йшли просторим кроком, мимоволі потрапляючи в ногу. 3-позад роти почулось торохтіння коліс, похрускування ресор і кінський тупіт. Кутузов із почтом повертався до міста. Головнокомандуючий дав знак, щоб люди продовжували йти вільно, і він і весь його почет виявили на своїх обличчях задоволення, почувши спів і побачивши танцюючого солдата і всіх солдатів роти у веселому і жвавому марші. У другому ряду, з правого флангу, з якого коляска обганяла роти, мимоволі впадав у око голубоокий солдат, Долохов, який особливо моторно і граціозно йшов у такт пісні й дивився на обличчя проїжджих з таким виглядом, наче він жалів усіх, хто не йшов у цей час із ротою. Гусарський корнет з почту Кутузова, який передражнював полкового командира, відстав від коляски й під'їхав до Долохова.
Гусарський корнет Жерков один час у Петербурзі належав до того буйного товариства, в якому верховодив Долохов. За кордоном Жерков зустрів Долохова солдатом, але не вважав за потрібне впізнати його. Тепер, після розмови Кутузова з розжалуваним, він з радістю старого друга звернувся до нього:
— Друже любий, ти як? — сказав він під звуки пісні, рівняючи крок свого коня з кроком роти.
— Як я? — відповів холодно Долохов,— як бачиш.
Бадьора пісня надавала особливого значення тону невимушеної веселості, з якою говорив Жерков, і нарочитої холодності відповідей Долохова.
— Ну, як ладнаєш з начальством? — спитав Жерков.
— Нічого, гарні люди. Ти як у штаб проліз?
— Прикомандировании, чергую. Вони помовчали.
"Выпускала сокола да из правова рукава",— говорила пісня, мимоволі викликаючи бадьоре, веселе почуття. Розмова їхня, певне, була б іншою, якби вони розмовляли не під звуки пісні.
— Чи правда, що австрійців побили? — спитав Долохов.
— А дідько їх знає, кажуть.
— Я радий,— відповів Долохов коротко й ясно, як того вимагала пісня.
— Що ж, приходь до нас коли ввечері, у фараона зіграєш,— сказав Жерков.
— Чи у вас грошей багато завелося?
— Приходь.
— Не можна. Зарікся. Не п'ю і не граю, поки не підвищать.
— Та що ж, до першого бою...
— Там видно буде. Знову вони помовчали.
— Ти заходь, коли чого треба, все ж у штабі допоможуть...— сказав Жерков.
Долохов усміхнувся.
Ти краще не турбуйся. Мені чого треба, я не проситиму, сам візьму.
— Та чого ж, я так...
— Ну, і я так.
— Протавай.
— Бувай здоровий...
...И высоко, и далеко, На родиму сторону...
Жерков торкнув острогами-коня, який гарячився і разів зо три перебрав ногами, не знаючи, з якої почати, приладнався й помчав, випереджаючи роту й наздоганяючи коляску, теж у такт пісні.
Повернувшись з огляду, Кутузов у супроводі австрійського генерала пройшов до свого кабінету і, гукнувши ад'ютанта, сказав подати собі деякі папери, що стосувалися стану прибуваючих військ, та листи, одержані від ерцгерцога Фердінанда, який начальствував над передовою армією. Князь Андрій Волконський з цими паперами увійшов до кабінету головнокомандуючого. Перед розкладеним на столі планом сидів Кутузов і австрійський член гофкрігсрату.
— А!..— сказав Кутузов, оглядаючись на Волконського, неначе цим словом запрошуючи ад'ютанта почекати, і продовжував по-французькому почату розмову.
— Я кажу лише одно, генерале,— казав Кутузов з приємною добірністю висловів та інтонацій, що заставляли вслухатися в кожне неквапливо сказане слово. Видно було, що Кутузов і сам з задоволенням слухав себе.— Я лише одно кажу, генерале, що якби справа залежала від мого особистого бажання, то волю його величності імператора Франца давно було б виконано. Я давно вже приєднався б до ерцгерцога. І вірте моїй честі, що для мене особисто передати вище начальство над армією більш за мене обізнаному і вправному генералові, на яких така багата Австрія, і скласти з себе всю цю тяжку відповідальність, для мене особисто було б утіхою. Та обставини бувають сильніші за нас, генерале.
І Кутузов усміхнувся з таким виразом, неначе він казав: "Ви маєте повне право не вірити мені, і навіть мені цілком однаково, вірите ви чи ні, але ви не маєте приводу сказати мені це. І в цьому ось уся справа".
Австрійський генерал мав незадоволений вигляд, але не міг не в тому ж тоні відповісти Кутузову.
— Навпаки,— сказав він буркотливим і сердитим тоном, що так суперечив приємному значенню вимовлюваних слів,— навпаки, його величність високо цінує участь вашого превосходительства в загальній справі; але ми гадаємо, що теперішня затримка позбавляє славні російські війська та їх головнокомандуючих тих лаврів, які вони звикли пожинати в битвах,— закінчив він явно приготовану фразу.
Кутузов уклонився, не змінюючи усмішки.
— А я ось переконаний і, маючи підставу в останньому листі, яким мене вшанував його високість ерцгерцог Фердінанд, гадаю, що австрійські війська під начальством такого вправного помічника, яким є генерал Мак, тепер уже здобули справжню перемогу і не потребують більш нашої допомоги,— сказав Кутузов.
Генерал насупився. Хоч і не було певних вістей про поразку австрійців, але було надто багато обставин, що потверджували загальні невигідні чутки; і тому припущення Кутузова про перемогу австрійців було вельми схоже на глузування. Але Кутузов лагідно усміхався все з тим же виразом, який говорив, що він має право думати так. Справді, останній лист, якого він одержав з армії Мака, сповіщав його про перемогу і про найвигід-ніше стратегічне положення армії.
— Дай-но сюди цього листа,— сказав Куту зов, звертаючись до князя Андрія.— Ось, будь ласка, подивіться,— і Кутузов з глузливою усмішкою на кінцях губ прочитав по-німецьки австрійському генералові ось таке місце з листа ерцгерцога Фердінанда: "Wir haben vollkommen zusammengehaltene Kräfte, nahe an 70000 Mann, um den Feind, wenn er den Lech passierte, angreifen und schlagen zu können. Wir können, da wir Meister von Ulm sind, den Vortheil, auch von beiden Ufern der Donau Meister zu bleiben, nicht verlieren; mithin auch jeden Augenblick, wenn der Feind den Lech nicht passierte, die Donau tibersetzen, uns auf seine Communikations-Linie werfen, die Donau unterhalb repassieren und dem Feinde, wenn er sich gegen unsere treue Alliirte mit ganzer Macht wenden wollte, seine Absicht alsbald vereiteln. Wir werden auf solche Weise den Zeitpunkt, wo die Kaiserlich-Russische Armee ausgerüstet sein wird, muthig entgegenharren, und sodann leicht gemeinschaftlich die Möglichkeit finden, dem Feinde das Schicksal zuzubereiten, so er verdient"1.
Кутузов тяжко зітхнув, закінчивши цей період> і уважно й привітно подивився на члена гофкрігсрату.
— Але ви знаєте, ваше превосходительство, мудре правило, яке наказує припускати гірше,— сказав австрійський генерал, видно, бажаючи закінчити з жартами і приступити до справи.
Він незадоволено оглянувся на ад'ютанта.
— Пробачте, генерале,— перебив його Кутузов і теж повернувся до князя Андрія.— Ось що, голубе мій, візьми ти всі донесення від наших лазутчиків у Козловського. Ось два листи від графа Ностіца, ось лист від його високості ерцгерцога Фердінанда, ось іше,— сказав він, подаючи йому кілька паперів.— І з усього цього чистенько, французьке^ мовою, склади memo-randum 2, записочку для видимості всіх тих вістей, які ми про дії австрійської армії мали. Ну, так ось, і подай його превосхо-дительству.
Князь Андрій нахилив голову на знак того, що зрозумів з
1 "Ми маємо цілком зосереджені сили, близько 70 000 чоловік, так що ми можемо атакувати й розбити ворога в разі переправи його.через Лех. Тому що ми вже володіємо Ульмом, ми можемо вдержувати за собою вигоду командування обома берегами Дунаю, отже, першої-ліпшої хвилини, в разі якщо ворог не перейде через Лех, переправитися черьз Дунай, кинутись на його комунікаційну лінію, нижче перейти назад через Дунай і ворогові, якщо він надумає повернути всю свою силу на наших вірних союзників, не дати здійснити його наміру. Таким чином ми бадьоро чекатимемо на час, коли імператорська російська армія цілком приготується, і потім разом легко внайдемо можливість уготувати ворогові долю, на яку він заслуговує".
2 промеморійку,
перших слів не тільки те, що було сказано, а й те, шо бажав би сказати йому Кутузов. Він зібрав папери і, вклонившись загальним поклоном, тихо ступаючи по килиму, вийшов у приймальну.
Незважаючи на те, що ще не багато часу минуло відтоді, як князь Андрій залишив Росію, він дуже змінився за цей час. У виразі його обличчя, в рухах, у ході майже не було помітно колишньої вдаваності, втоми та лінощів; він мав вигляд людини, що не має часу думати про враження, яке вона справляє на інших, і заклопотаної справою приємною і цікавою. Обличчя його виявляло більше задоволення з себе і з навколишніх; усмішка і погляд його були веселіші і привабливіші.
Кутузов, якого він наздогнав ще в Польщі, зустрів його дуже привітно, обіцяв йому не забувати його, вирізняв з-між інших ад'ютантів, брав з собою до Відня й давав серйозніші доручення. З Відня Кутузов писав своєму старому товаришеві, батькові князя Андрія:
"Ваш син,— писав він,— надію подає бути офіцером визначним своєю роботою, твердістю і старанністю. Я вважаю себе щасливим, маючи під рукою такого підлеглого".
У штабі Кутузова, між товаришами по службі і взагалі в армії, князь Андрій, так само як і в петербурзькому вищому світі, мав дві цілком протилежні репутації. Одні, менша частина, визнавали князя Андрія чимсь відмінним від себе і від усіх інших людей, чекали від нього великих успіхів, слухали його, захоплювались ним і наслідували його; і з цими, людьми князь Андрій був простим і приємним. Другі, більшість, не любили князя Андрія, вважали його за бундючну, холодну і неприємну людину. Але з цими людьми князь Андрій умів поставити себе так, що його поважали і навіть боялися.
Вийшовши до приймальні з кабінету Кутузова, князь Андрій з паперами підійшов до товариша, чергового ад'ютанта Козлов-ського, який з книгою сидів біля вікна.
— Ну, що, князю? — спитав Козловський.
— Наказано скласти записку, чому не йдемо вперед.
— А чому?
Князь Андрій знизав плечима.
— Нема звістки від Мака? — спитав Козловський.
— Нема.
— Якби правда, що він розбитий, то прийшла б звістка.
— Можливо,— сказав князь Андрій і рушив до вихідних дверей; але в ту ж хвилину назустріч йому, грюкнувши дверима, швидко ввійшов до приймальні високий, очевидно приїжджий, австрійський генерал у сюртуку і з орденом Марії-Терезії на шиї; голова в нього була зав'язана чорною хустиною.