Під час обіду ми годували її рештками страв, які кидали їй у роззявлену пащу. Коли вона пливла поруч з нами, можна було подумати, що це лютий, але зараз добродушний і по-дружньому настроєний пес. Треба визнати, що акули мають досить кумедний вигляд, поки ви самі не потрапите до них в пащу. В усякому разі нас тішило, коли вони плавали навкруги нас, якщо тільки ми в цей час не купалися".
Одного разу бамбукова палиця з торбинкою, в якій була їжа для акули, прив'язана до вірьовки, лежала напоготові на краю плоту, коли раптом набігла хвиля і змила її за борт. Бамбукова палиця пливла вже за якихось двісті метрів від корми; несподівано вона встала у воді сторч і сама по собі помчала слідом за плотом, наче збираючись люб'язно повернутися на своє місце. Коли вудлище, погойдуючись, наближалось до нас, ми помітили триметрову акулу, що пливла під ним; бамбукова палиця стирчала з води, наче перископ. Акула проковтнула торбинку з їжею, але не перегризла вірьовки. Скоро вудлище догнало нас, спокійно пропливло мимо і зникло попереду.
Хоча ми з часом почали дивитися на акулу зовсім іншими очима, все ж наша повага до п'яти або шести рядів гострих, мов бритва, зубів, захованих у величезній її пащі, ніколи не зникала.
Якось Кнутові довелося мимоволі скупатися в товаристві акули. Нікому з нас ні в якому разі не дозволялося відпливати від плоту — як через те, що пліт могло віднести, так і через акул. Але одного разу було дуже тихо, і ми витягли вже на пліт кількох акул, які пливли за нами, тому я дозволив швидко викупатись в океані. Кнут пірнув і, пропливши під водою досить далеко, виринув на поверхні і збирався повернутися назад. В цю мить ми помітили з щогли, що під ним посувається у воді тінь, більша за нього самого. Ми, застерігаючи, крикнули, по можливості спокійно, щоб не злякати, і Кнут з усіх сил заспішив до плоту. Але тінь під ним належала ще кращому плавцеві, який рвонувся з глибини і почав наздоганяти Кнута. Вони, досягли плоту одночасно: Поки Кнут вибирався на палубу, двометрова акула прослизнула якраз під його животом і зупинилася біля плоту. Дякуючи за те, що вона не відкусила Кнутові ноги, ми дали їй смачну голову золотої макрелі.
Звичайно жадібність прокидається в акули не тоді, коли вона бачить здобич, а тоді, коли почує її запах. Заради досліду ми сідали край плоту і спускали ноги у воду, і акули підпливали до нас на відстань метра або півметра, а і потім спокійно поверталися до нас хвостом. Але якщо вода хоч трохи забарвлювалася кров'ю, як це бувало, коли ми потрошили рибу, тоді плавці в акули оживали, і хижаки налітали на нас, наче м'ясні мухи, з усіх боків. Коли ж ми викидали акулячі тельбухи, акули зовсім божеволіли і в сліпому шаленстві металися навколо нас. Вони жадібно пожирали тельбухи свого родича, а якщо ми опускали у воду ноги, кидались із швидкістю ракети і навіть хапали зубами колоди в тому місці, де щойно була нога. Бувають акули і акули, бо вони цілком перебувають під владою свого настрою.
В наших взаєминах з акулами ми кінець кінцем дійшли до такої фамільярності, що почали тягати їх за хвіст. Тягати тварин за хвіст вважається не дуже цікавим видом спорту, але це пояснюється, можливо, тим, що ніхто не витворяв таких фокусів з акулами. Насправді ж це захоплюючий спорт.
Для того, щоб схопити акулу за хвіст, ми повинні були спочатку запропонувати їй якийсь справді ласий шматок. Щоб дістати його, вона готова була вистромити голову з води. Звичайно їжу їй ми пропонували в танцюючому мішку. Годувати акулу просто з рук зовсім не цікаво. Якщо з рук годують собак або ручних ведмедів, вони впинаються зубами в м'ясо і починають рвати і роздирати його, поки не відкусять шматочка або не захоплять весь кусень. Але якщо ви тримаєте на безпечній відстані від голови акули велику золоту макрель, то акула підстрибує, клацає щелепами і, хоч ви не почуваєте ніякого ривка, половина макрелі раптом зникає, і ви залишаєтесь сидіти з хвостом у руках. Нам було дуже важко ножем розрізати золоту макрель на дві половини, а хижак за якусь долю секунди ледве помітним швидким рухом своїх щелеп з трикутними пилкоподібними зубами перерізав, наче машинкою для різання ковбаси, спинний хребет. Коли акула спокійно поверталася, щоб зникнути в глибині, її хвіст колихався над поверхнею води, і тоді його легко було схопити. Шкіра акули на дотик нагадує наждачний папір, а в нижньому боці кінчика її хвоста є заглиблення — мабуть, для того, щоб можна було як слід ухопитися. Якщо нам удавалося вчепитися за хвіст в цьому місці, то хватка була досить міцною. Потім, перше ніж акула встигала отямитись, треба було сильно рвонути і витягти хвіст акули якомога далі, притиснувши його до колод. Секунду або дві акула нічого не тямила, а потім починала звиватися передньою частиною тулуба і пручатися, але досить мляво, бо без допомоги хвоста вона не може розвинути ніякої швидкості. Інші плавці служать тільки для збереження рівноваги і як кермо. Після кількох безнадійних ривків, під час яких наше завдання зводилося до того, щоб не випустити хвоста, приголомшена акула занепадала духом і ставала зовсім пасивною; через те, що шлунок, який вільно переміщається, починав опускатися в бік голови, то кінець кінцем акула робилася зовсім паралізованою. Тільки акула затихала і непорушно повисала, чекаючи дальших подій, наступав момент, коли потрібно було тягнути її з усіх сил. Нам рідко вдавалося витягнути з води важку рибину більше ніж наполовину, але тут акула отямлювалася і решту доробляла сама. Сильними ривками вона повертала голову в наш бік і висувала її на колоди, тоді ми підтягували її з усієї сили, на яку були здатні, і відскакували вбік, роблячи це якомога швидше, щоб врятувати свої ноги. Адже тепер настрій в акули був аж ніяк не добродушний. Вона билася і підстрибувала на палубі і молотила хвостом по бамбуковій стіні, працюючи ним, як кувалдою. Тепер вона більше не жаліла своїх сталевих м'язів. Величезна паща була широко роззявлена, а ряди зубів клацали і кусали навкруги все, до чого могли добратися. Іноді військовий танок закінчувався тим, що акула більш-менш випадково падала за борт і, зазнавши такого ганебного приниження, назавжди зникала; але найчастіше вона сліпо билася на колодах корми, і ми встигали накинути петлю на її хвіст, або ж вона сама навіки переставала скалити свої диявольські зуби.
Коли акула потрапляла до нас на палубу, наша папуга починала дуже хвилюватись. Вона квапливо вистрибувала із бамбукової каюти і з шаленою швидкістю вибиралася по стіні, поки не опинялася на безпечному спостережному пункті — на покрівлі з пальмового листя; там вона сиділа, похитуючи головою, або ж бігала вздовж гребеня покрівлі і кричала від збудження. Вона уже давно стала чудовим моряком і завжди була сповнена гумору і веселощів. Ми вважали, що нас на плоту семеро — шестеро людей і зелена папуга. Холоднокровному крабу Юханнесу доводилось все-таки задовольнятися тим, що його визнавали не зовсім, повноправним компаньйоном. Ночами папуга забиралася в клітку, яка висіла під покрівлею каюти, але вдень вона поважно розгулювала по палубі або висіла на вантах і штагах, виробляючи найдивовижніші акробатичні вправи. Спочатку на штагах і вантах у нас були тендери[34], але від них перетиралися вірьовки, і ми заміняли їх звичайними морськими вузлами. Коли штати і ванти під впливом сонця й вітру витягнулися і почали провисати, нам всім довелося взятися за укріплювання, важких, мов залізо, щогл з мангрового дерева, які все більше й більше нахилялися і загрожували заплутатись в снастях і кінець кінцем упасти. В найкритичніший момент, коли ми з усіх сил тягнули, папуга почала кричати своїм пронизливим голосом:
— Тягни! Тягни! Хо-хо-хо-хо, ха-ха-ха! — Вона примусила нас розреготатися, а сама сміялася доти, поки не почала з радощів трястися і вертітися на штагах.
Спочатку наші радисти ставились до папуги неприязно. Траплялося, що вони сиділи в радіорубці, забувши про все на світі, з магічними навушниками, встановивши зв'язок з якимсь радіоаматором, скажімо, з Оклахоми. Раптом їх навушники замовкали, і вони не могли впіймати більше жодного звуку, скільки не намагалися перевіряти проводи і вертіти кнопки. Папуга в цей час займалася тим, що клювала дріт антени. Особливо часто це бувало в перші дні, коли антена піднімалася просто вгору, прив'язана до повітряної кулі. Та одного разу папуга серйозно захворіла. Вона понуро сиділа в клітці і два дні не торкалася їжі, а в її посліді блищали золотисті крупинки антени. Тут наші радисти покаялися в своїх злих побажаннях, а папуга в своїх гріхах; з цього дня Торстейн і Кнут стали найкращими друзями папуги, і вона завжди спала тільки в радіорубці. Коли папуга появилася на плоту, її рідною мовою була іспанська; Бенгт твердив, що папуга говорила іспанською мовою з норвезьким акцентом ще задовго до того, як навчилася повторювати улюблені вигуки Торстейна соковитою норвезькою мовою.
На протязі двох місяців веселощі папуги та її яскраве пір'я приносили нам багато радості, але одного разу папуга спускалася по штату з верхівки щогли, і саме в цю мить велика хвиля накотилася ззаду на пліт. Коли ми виявили, що папуги немає на борту, було вже занадто пізно. Ми не бачили її ніде, а "Кон-Тікі" не можна було ні повернути, ні зупинити; якщо який-небудь предмет падав за борт, ми не мали можливості вернутися за ним — в цьому ми пересвідчилися на ряді випадків.
Першого вечора після загибелі папуги у нас був пригнічений настрій: ми знали, що те ж саме може статися з кожним із нас, якщо він упаде за борт під час нічної вахти на самоті.
Ми запровадили ще суворіші правила обережності, змінили рятувальну вірьовку, якою користувалися на нічних вахтах, і умовляли один одного, що ми не можемо вважати себе в безпеці тільки тому, що все йшло добре протягом перших двох місяців. Один необережний крок, один необережний рух — і навіть серед білого дня ми можемо відправитися туди, куди відправилася зелена папуга.
Декілька раз ми бачили велику білу оболонку яєць кальмара, яка погойдувалася на синіх брижах, нагадуючи яйця страуса або білі черепи.