Подумайте добре і вчиніть, як годиться".
Вислухавши його, пернаті загомоніли: "Він правду каже. Треба нам знову зібратися й порадитись, кому бути царем!" — та й полетіли. А на царському троні, чекаючи помазання, залишився невидющий вдень Дівандга з Кри-калікою. Сович спитав: "Слухай, тут є хтось? Чому зволікають з моїм помазанням?!", а та відповідає: "О любий, твоєму помазанню завадив ворон. Розлетілися птахи увсе-біч. Але ворон чомусь тут залишився. Отож злазь із трону, а я додому тебе відведу". Почувши це, сович сказав воронові: "Чого ж ти, лиходію, зганьбив мене, перешкодив моєму помазанню?! Віднині й навіки буде в нас тепер з воронами ворожнеча. Бо ж кажуть:
І від стріли, і від меча найтяжча рана заживе,
Породжений злим словом біль нічим не вдасться втамувать".
По цих словах Дівандха з Крикалікою повернулись до свого гнізда. Тоді ворон дуже стривожився й подумав: [170] "Що ж це я накоїв?! Нема ніякої причини для ворогування!
Коли принизливе, дурне, ще й недоречно без підстав
І всує слово мовлене, то вже не слово — трута в нім.
Мудрець, хоч би й могутній був, не стане ворогів плодить.
Чого б отруту він ковтав і за цілюще зілля мав?
У добірнім товаристві іншого не слід судити
Й часом правду говорити: призведе вона до лиха.
Хто у колі вірних друзів спершу добре обміркує
І почне по тому справу, той здобуде щастя й славу".
Отак розміркувавши, подався ворон до своїх старійшин. Ось відтоді, синку Мегхаварно, й зародилася між нами та совами ворожнеча". Мегхаварна запитав: "Що ж, батечку, тепер нам робити?" І той відповів: "При теперішньому становищі, синку, крім шести заходів, є ще один дуже надійний, скориставшись яким ми обдуримо ворогів, знищимо їх і здобудемо перемогу. Недарма ж сказано:
Розумні і досвідчені спроможні й сильних обмануть,-
Втовкли брахману в голову,— не цапа він несе, а пса".
Спитав його Мегхаварна: "Як це сталося?", і Стхіраджівін розповів.
Оповідка третя
"В якомусь селищі жив брахман на ім'я Мітрашарман, який дав обітницю підтримувати священний вогонь. Одного разу в місяці магхі, коли повівав приємний вітерець, а небо затягли хмари й сіялася мжичка, брахман подався роздобути тварину в пожертву Парджаньї і спитав у жертводавця: "О щедрий на жертви! Хочу я, коли зійде молодик на небі, зробити жертвоприношення, то ж дай мені для цього якусь худобину". Той вибрав гладкого цапа,— такого, як шастрами приписано, і віддав Мітрашарману. Він обдивився його з усіх боків, переконався, що жертва підходяща, узяв цапа на плечі й поспішив додому. От іде він битим шляхом, а назустріч йому — троє голодних, [171] геть охлялих шахраїв. Побачили вони, що на плечах у брахмана лежить опасистий цап, і почали перешіптуватись між собою: "Хе-хе, з'їжмо цю тваринку і втамуймо голод". Тоді один з них вивернув навиворіт одежу, підійшов збоку до хранителя вогню та й каже: "Ну, й дурний же ти, агні-хотріне! Чого це ти на глум людський тягаєш на плечах шолудивого пса? Правильно сказано:До півня, чандали і пса не доторкайсь: брудні вони.
А до верблюда й віслюка торкатися тим більш не слід".
Той розсердився і мовив: "Чи ти, бува, не осліп, добродію, що цапа собакою називаєш?" Шахрай йому на це відказав: "Та ти не гнівайся, брахмане, роби, як знаєш!" От іде Мітрашарман далі, а по дорозі його перестріває другий шахрай і каже: "Гай-гай, брахмане! Чого це ти, любий, мертвого хлопчика несеш? Негоже його на плечі брати. Правду кажуть:
Безумний той, хто на собі несе мерця чи падлину.
Очиститься він жертвою дарів корови чи постом".
А Мітрашарман знову розгнівився й каже: "Хіба ти, любий, не бачиш, що це не мертвий хлопчик, а цап?!" Шахрай йому відповідає: "Не сердься, добродію! Темнота я неосвічена, тому таке й ляпнув! Роби, що хочеш". От невдовзі брахман дістався до лісу, а там перед ним вигулькнув третій шахрай у лахмітті та й каже: "Достойного недостойне це! Чого це ти осла звалив собі на плечі й тарабаниш кудись?! Кинь його зараз же! Бо кажуть:
Той, хто торкнеться віслюка, із наміром чи просто так,
Аби спокутувать свій гріх, обмитись мусить в одязі.
Так-от, звільнися від цього гріха якнайшвидше, поки ще хтось не побачив тебе". Брахман злякався, щоб часом не осквернити цапа, якого перехожий назвав ослом, кинув його на землю й щодуху помчав додому. А ті троє шахраїв зійшлися разом, заходилися коло цапа й почали наминати його. Отож я й кажу:
Розумні і досвідчені спроможні й сильних обмануть,-
Втовкли брахману в голову — не цапа він несе, а пса.[172]
Адже справедливо мовиться:
Але чи зможуть обмануть розумних
Покірність слуг нових чи плач блудниць,
Слова гостей захоплено-солодкі
Чи прехитрющий вигад шахрая?
Розумний не повинен хизуватись перед іншими, а тим паче ворогувати з ними. Адже ж говориться:
Розумному не слід вступать у ворожнечу з сильними,-
Як кобра не лютилася б, її зжирає мурашва".
Спитав його Мегхаварна: "Та як же це може статися?", і Стхіраджівін розповів.
Оповідка четверта
"Оселилася в якомусь мурашнику велика чорна дуже чванлива змія на ім'я Атідарпа. Одного разу, повзаючи по своїй норі, вона спробувала вибратися з неї через запасний вихід, але дірка була вузька, і вона поранила собі все тіло. Почувши запах крові, що сочилася з ран, позбігалися зусібіч мурашки й почали гризти її. Багатьох із них вона почавила, інших покалічила, проте мурашок у ранах, які вкрили все тіло змії, було так багато, що геть покусана Атідарпа розпалася на п'ять первинних начал. Тому я й кажу:Розумному не слід вступать у ворожнечу з сильними,-
Як кобра не лютилася б, її зжирає мурашва.
"Скажи все-таки, що нам робити, і ми, обміркувавши все, вчинимо так, як ти порадиш,— мовив Мегхаварна.— Звели, шановний, і ми скоримося твоїй вОлі". Тоді Стхіраджівін прорік: "Ось що, синку, вислухай і, ні в чому моєї поради не порушуючи, забудь про ті п'ять засобів. Обламай мені крила, вилай мене грубими словами, тільки так, щоб ворожі наглядачі повірили в це, обмаж мене кров'ю й кинь під деревом ньягродга, а сам лети на гору Ріш'я-муку. Там і залишайся зі своїми жінками й підлеглими, поки я з допомогою добре продуманого плану увійду в довір'я до сов, приверну їх до себе, розвідаю, що і як у [173] їхній фортеці, а потім якось удень, коли вони нічого не бачать, тебе приведу туди, і ми разом знищимо їх. Отак я задумав, бо ніяким іншим способом успіху добитись не можна. Лише в тому разі, коли з фортеці не буде жодного виходу, ми подолаємо ворога, який засів у ній. Через те й кажуть:
Фортецею фортецю звуть, з якої є таємний хід,
Якщо ж відсутній хід такий, це не фортеця — западня.
І ти не жалій мене, бо сказано ж:
Нехай би слуги нам були приємні, любі, як життя,
Якщо спалахує війна, вони — оцупки для вогню.
А також
Слугу годуй і бережи, як бережеш ти сам себе,
Готуючись до тих часів, коли нагрянуть вороги.
Тільки ти мені в цьому ділі не заважай". Отак він скінчив і зразу ж почав не своїм голосом удавано сваритися, а слуги Мегхаварни заходилися лаяти його, і, здавалося, ось-ось ладні були вбити старого. Але Мегхаварна гримнув на них: "Геть звідсіля! Я сам визначу кару цьому запроданцеві!" — і накинувся на Стхіраджівіна. Легкими ударами дзьоба так його зранив, що в того аж кров потекла, а сам з усім своїм сімейством полетів на гору Ріш'ямуку. Тим часом Крикаліка, яка була в ролі ворожого наглядача, поквапилась розповісти повелителеві сов про те лихо, що скоїлося з міністром Мегхаварни. Вона доповіла: "Твій ворог так перелякався, що з усім почтом кудись полетів". Почувши це, повелитель сов зі своїми радниками вирішив: тільки-но зайде сонце, полетимо знищувати ворон. Він мовив: "Треба діяти якнайшвидше! Мабуть, завдяки нашій хоробрості переляканий ворог пустився навтьоки. Правду ж кажуть:
Коли із бойовища враз пустився ворог утікать,
То це той слушний випадок, щоб розгромити вщент його.
Такого випадку не будь — не знищать ворога й боги.
Адже так Шакра ворога в утробі Діті знищить зміг". [174]
Отак примовляючи, дістався він до дерева ньягродга і спокійно розташувався під ним. Вельми зрадів Арімардана, що довкола не було жодного ворона, і сів на одному з сучків ньягродги, а поети почали його славити й звеличувати. І тоді повелитель сов звернувся до своїх прибічників: "Розвідайте, куди вони подалися і якою саме дорогою, оті прокляті ворони! Поки вони не сховалися в фортеці, ми з тилу налетіли б на них і знищили б. Бо ж кажуть:
Нелегко ворога здолать, коли сховається за пліт,
А як в фортеці побороть, коли там ще й припаси є?"
І тоді Стхіраджівін подумав: "Оскільки наші вороги не мають відомостей про нас, то все піде як слід. Поки що нічого не треба робити. Сказано ж:
Ознака перша розуму — не затівать безглуздих справ.
Ознака друга розуму — доводить діло до кінця.
Отож зараз краще нічого не розпочинати, щоб не було для самого початку ніяких перепон. Я просто голос подам, аби звернути на себе увагу". І Стхіраджівін тихесенько простогнав, сови ж почули й гуртом накинулись на нього, щоб убити його, а він прошепотів: "О-о, я Стхіраджівін, міністр Мегхаварни... Це він мене так понівечив. Прошу вас доповісти про мене своєму володареві. Я маю багато чого йому розповісти". Коли доповіли вони, державець страшенно здивувався і, прибувши до потерпілого, сказав: "Розказуй, як ти в такому стані опинився?" І Стхіраджівін промовив: "Коли твоя ласка, о божественний, то послухай, що сталося зі мною. Вчора підступний Мегхаварна, розгніваний і стурбований тим, що сови завдали воронам лиха, вирішив піти на вас, сов, війною. Але я йому сказав: "Владико, негоже йти на них війною. Вони могутні, а ми слабкі. Як-то кажуть:
Не маєш сил? Не ворогуй з могутнім,-
Хай буде очерет взірцем для тебе.
На себе сам погибель накликає,
Хто на вогонь летить, немов метелик.
Краще вже — принести дари, заплатити данину, помиритися.