Вона повернула ручку, відкрила двері і увійшла до вітальні.
Вид незнайомого чоловіка посеред кімнати змусив її несподівано зупинитися. Опріч нього, в кімнаті нікого не було. Їй не треба було пояснювати, що цей чоловік із служби безпеки. Заношений європейський костюм, байдуже обличчя. блискучі підозріливі очиці не могли належати нікому, як тільки члену таємної поліції.
Нхан стояла нерухомо, кров відлила від серця, холод скував тіло.
– Ти Нхан Лі Квон? – запитав чоловік твердим голосом.
Вона намагалася щось сказати, але звук завмер у горлі. Вона почула квапливі кроки в коридорі, відтак до кімнати зайшов інспектор Нгок Лін.
Вона упізнала його. Інспектора добре знали у Сайгоні. Вона згадала слова віщуна: "Наступні два дні будуть найважчими у твоєму житті."
– Ти Нхан Лі Квон? – запитав інспектор, розглядаючи її. – Танцівниця з Парадайз-клуба?
– Так. – Вона насилу вимовила слова, вуста задерев'яніли.
– Ти підеш зі мною, – сказав інспектор. Він зробив знак детективу, котрий пройшов повз неї і відкрив двері. Детектив вийшов у коридор і стояв там, чекаючи.
– Де моя мати? – спитала Нхан.
Інспектор вказав на двері спальні.
– Ходімо.
– Я не можу побачити її і братів? – спитала Нхан.
– Зараз ні. Опісля. – Він взяв її за руку і вивів з кімнати.
Детектив пішов попереду, за ним Нхан, інспектор ішов позаду.
Нхан безсило спускалася по сходах. Вона тремтіла. Один раз вона спіткнулася, і інспектор підтримав її за руку. Він тримав її, поки вони не спустилися у під'їзд, там він випустив її руку.
Детектив підійшов до машини і відчинив задню дверцю. Нхан сіла в машину, інспектор влаштувався поруч з нею.
Кілька людей зупинилися, щоб подивитися. Вони знали, що це був автомобіль секретної поліції. Їх цікавило, що детективи зроблять з Нхан.
Автомобіль рвонув і помчав до Управління служби безпеки. Було десять хвилин по шостій. Нхан забилася в куток. Страх паралізував свідомість. Що буде з нею? Чи побаче вона коли-небудь Стіва?
Було потрібно дві хвилини, щоб домчати до управління. Як тільки машина зупинилася у дворі, з неї вискочив інспектор.
– Ходімо, – сказав він.
Нхан вийшла. Ноги так ослабли, що вона упала б, якби інспектор не підхопив її під руку. Він поспішно повів її через вхід по коридору, грубо підштовхуючи ззаду.
В кінці коридору знаходилися двері. Інспектор постукав, відкрив двері і вштовхнув Нхан до кабінету полковника Он Дін Кхака.
Полковник у чеканні сидів за столом. За другим столом біля вікна Лам Фан порпався в об'ємній теці. Він не підвів очей, коли увійшла Нхан.
Вона подивилася на полковника, чуючи, як від страху засвербіла шкіра.
Інспектор підштовхнув її до столу
– Нхан Лі Квон, – сказав він.
Полковник поглянув на годинника. Було чотирнадцять хвилин по шостій.
– Ти запізнився, – зауважив він.
Інспектор промовчав.
Запала мовчанка, опісля полковник жестом велів йому вийти. Інспектор вийшов з кімнати, обережно зачинив за собою двері.
Полковник довго не відводив від Нхан погляду, потім подався вперед, його гладкі руки покоїлися на столі.
– Ти Нхан Лі Квон?
Нхан кивнула.
– Ти маєш зв'язок з американцем Стівом Джеффом?
Серце стислося. Спомин імені Стіва пробудив у ній мужність. Вперше з того часу, як вона прийшла додому і зіткнулася там з детективом, свідомість почала працювати. Людина, що сиділа за столом, хотіла дізнатися, де знаходиться Стів. Треба бути обережною. Що б з нею не сталося, цей чоловік не має розшукати Стіва.
– Так.
– Коли ти в останній раз бачила його?
Вона подумала і відповіла:
– У неділю ввечері.
– Ти не бачила його більше з того часу?
– Ні.
– Де він?
– Не знаю.
Відповідь розсердила полковника.
– Я запитую тебе: де він?
– Я не знаю. – На цей раз вона відповіла без вагань.
– Де ти була в той вечір?
"Будь обережною, – подумки промовила Нхан. – Будь дуже-дуже обережною".
– Ходила гуляти.
– Куди?
– Просто гуляла.
Полковник потягнувся за сигаретою і запалив її. Весь цей час він, не відриваючись, розглядав Нхан.
– Слухай мене, – сказав він. – Я знаю, що ти брешеш. Я маю намір розшукати американця. Ти знаєш, де він. Якщо ти скажеш мені, то коли я знайду його, ти будеш звільнена і зможеш повернутися додому. Якщо ти не скажеш, я змушу тебе говорити. Для нашої країни дуже важливо, щоб американець був знайдений. У нас багато способів змусити найупертіших людей розповісти нам те, що ми хочемо почути. Ти позбавиш себе від багатьох страждань, якщо негайно скажеш правду. Якщо ти зноровишся, я віддам тебе людям, котрі уміють змушувати говорити. Ти зрозуміла?
"Через двадцять дев'ять годин, – подумала Нхан, – Стів буде врятований. Якщо я зможу промовчати цей час, вони не схоплять його двадцять дев'ять годин!" Гадка про цих довгих, як вічність, годинах наповнила її холодним відчаєм.
– Ти розумієш? – повторив полковник.
– Так.
– Дуже добре. – Він ще трохи подався вперед. – Де американець?
Вона підвела голову і поглянула прямо в спрямовані на неї чорні очі.
– Не знаю.
Полковник загасив сигарету і натиснув кнопку збоку стола.
Настала тривала пауза, впродовж якої він вивчав лежавші перед ним папери. Лам Фан встав і поклав йому на стіл теку.
– Вам треба розписатися тут, сер, – мовив він.
Нхан відчула, як по її обличчю потекли сльози. Вона втерла їх долонькою. Звук відкривання дверей змусив її заціпеніти. Зайшли два маленьких чоловічка – ті ж, що втопили Донг Хама у відрі з водою. Вони зупинились біля входу, чекаючи.
Полковник спочатку підписав папір, віддав теку Лам Фану, котрий повернувся до свого столу, відтак подивився на двох маленьких чоловічків.
– Ця жінка має інформацію, котру я хочу швидко отримати, – сказав він. – Відведіть її і зламайте її впертість. Працюйте швидко, зробіть усе, що треба, щоб змусити її говорити, ви маєте бути певні, що вона не помре.
Коли два маленькі чоловічки направилися до неї, Нхан забилася в істериці.
2
Полковник Он Дін Кхак завершував їсти чаджіо з крабами, які він запивав теплим китайським вином. Час від часу він поглядав на золотий настільний годинник. Була за двадцять хвилин дев'ята.
Жінка вже майже три години знаходилася в руках його людей. Факт, що йому досі не була передана очікувана інформація, дивував полковника. Його люди навчилися дуже швидко виривати у своїх жертв інформацію. Зволікання дратувало полковника, проте здібності його людей не викликали сумнівів. Однак, ця жінка і її смішна впертість дратували його. На обличчі з'явився вираз жорстокості. Ну що ж, вона дорого заплатить за свою затятість. Його люди не знають пощади. Він би не хотів побувати в їхніх руках.
Полковник відсунув келих і потягнувся за яблуком. Він повагом і з насолодою жував яблуко, коли роздався негучний стукіт у двері і виник Лам Фан.
– Жінка підготована до допиту, – доповів він. – Ви хотіли б допитати її особисто?
Полковник ще раз відкусив яблуко.
– Вона потребувала досить часу. Яка ступінь суворості була застосована?
– Максимальна, – відповів Лам Фан. – Враховуючи, що ви хотіли швидко отримати інформацію, на неї чинилося безперервне діяння. Вона була зламана лише кілька хвилин тому.
Полковник доїв яблуко, відсунув стілець і піднявся.
– Я сам допитаю її,– проговорив він. – Ходімо зі мною.
Вони вийшли з кімнати, пройшли по коридору і спустилися по кручених сходах у кімнату, де допитували ув'язнених. Це була маленька кімната, її підлога і стіни були покриті білим кафелем. Металевий стіл з прикріпленими до підлоги ніжками освітлювався потужною лампою, що звисала зі стелі.
На столі лежала Нхан, її зап'ястки і щіколотки були стягнуті ременями. Очі були закриті. Голова відтягнута назад мотузкою, лице було зеленувато-жовтим. Вона дихала через силу, нервово, судомними ковтками. Два маленьких чоловічки сиділи навпочипки по обидва боки від неї. Вони спітніли і виглядали стомленими. При появі полковника вони встали.
Він підійшов до Нхан і подивився на неї.
– Отже, де американець?
Нхан повільно відкрила очі: вони були мутні, як ніби вона ще не повністю прийшла до тями. Вона пробурмотіла щось, чого полковник не зміг розслухати.
Один із чоловічків підійшов до неї і ляснув її по обличчю. Її очі розширилися і вона зіщулилась від страху. По обличчю покотилися сльози.
Безперестанні катування, яким вона піддавалася, викликали нестерпний біль. Нхан відчула, що подальший супротив стає неможливим. Може статися, думала вона, якщо вона не отримає перепочинку, вона буде зламана і викаже Стіва. Її муки тривали вже три години; двадцять шість годин, які їй треба ще витримати для врятування Стіва, були, вона це знала, нестерпним випробуванням виносливості. Необхідне відтермінування. Треба переконати чоловіка, який нахилився над нею, що Стів знаходиться де-небудь вдалині від Фудаумота. Допоки вони будуть розшукувати його там, вона збере сили, щоб витримати нові знущання над її тріпотливим тілом.
– В Далаті, – прошепотіла вона і заплющила очі.
Кілька місяців тому Стів повіз її в кінці тижня в Далат. Це був літній курорт в горах, куди люди ховалися від міської спеки. Вона досить добре запам'ятала це містечко, щоб мати можливість збрехати.
– Де в Далаті? – спитав, насупившись, полковник.
– У домі.
– Кому належить дім?
– Американцю.
– Де цей дім?
– Третій дім від вокзалу: дім з червоним дахом і жовтими воротами, – вимовила Нхан, не розплющуючи очей: вона боялася, що він запідозрить неправду.
Полковник глибоко зітхнув.
– Він зараз там?
– Так.
Полковник нахилився нижче, маленькі очі блищали. Він прошепотів так, щоб ніхто, крім Нхан, не міг би почути його:
– Діаманти у нього?
– Так.
Полковник випрямився.
– Отже, – сказав він Лам Фану, – Я вже втратив досить часу. Я негайно їду в Далат.
Лам Фан поглянув на Нхан.
– Вона, можливо, бреше, щоб виграти час, – зауважив він.
Обличчя полковника потемніло.
– Вона не посміла б! Якщо вона набрехала мені, я розріжу її на шматки. – Він схопив Нхан за руку і потряс її: – Слухай мене, – гаркнув полковник, – ти брешеш? Тобі краще сказати правду. Якщо я з'ясую. що ти збрехала, ти пошкодуєш про це.
Нхан ледь покачала головою. Вона змусила себе вимовити тремтячим голосом:
– Це правда. Він у Далаті.
Полковник відштовхнув маленького чоловічка.
– Вона не бреше, – сказав він. – Вона розуміє, що робить. Вона була дурна, що так довго пручалася.