Мені приємно просто ходити пішки й дихати свіжим повітрям. У хорошу погоду я буваю на вулиці більше половини свого часу. Матуся навіть каже, що я майже не буваю вдома.
— Хоч би там як, але я радий, що ви полюбили гіацинти. Щось любити — це дуже добре. Здатність молодої леді чомусь навчатись — благословення небес. Вам сподобалися виховні прийоми моєї сестри?
Кетрін була врятована від відповіді на це питання, бо не знала б, як на нього відповісти, завдяки появі генерала, чиє привітання, супроводжуване усмішками, свідчило про гарний настрій. Але його легкий натяк на те, що з її боку дуже добре рано вставати, не дуже сприяв її душевному спокою.
Коли вони сіли за стіл, Кетрін не могла не звернути увагу на вишуканість сервізу для сніданку. На щастя, сервіз був куплений генералом. Задоволений тим, що Кетрін схвалила його вибір, генерал визнав сервіз простим і витонченим, висловили думку, що вітчизняну промисловість слід заохочувати і що, на його думку, чай, поданий у стаффордширській порцеляні, на його невимогливий смак, анітрохи не гірший від чаю, поданого в порцеляні з Дрездена або Севра. Щоправда, цей сервіз уже старий — генерал купив його два роки тому. З того часу виробництво значно пішло вперед: він бачив кілька гарних зразків, коли востаннє був у столиці. І коли б він не був цілковито позбавлений такого марнолюбства, він би не встояв перед спокусою замовити собі новий. Однак він сподівається, що в недалекому майбутньому в нього з'явиться нагода купити ще один сервіз, хоча й не для себе. З усієї компанії Кетрін була, імовірно, єдиною людиною, яка його не зрозуміла.
Незабаром після сніданку Генрі поїхав у справі до Вудстона, де мав затриматися на два чи три дні. Усі зібрались у холі, щоб подивитись, як він сідає на коня, і, негайно повернувшись до кімнати для сніданку, Кетрін підійшла до вікна, сподіваючись побачити його ще раз.
— Це важке випробування для твердості Генрі, — зазначив генерал, звертаючись до Елінор. — Вудстон здасться йому сьогодні досить похмурим.
— Це гарне місце? — запитала Кетрін.
— Що ти скажеш, Елінор? Вислови свою думку. Стосовно природи одна леді краще уявляє погляди іншої, — так само, як і стосовно чоловіків. На мій безсторонній смак, у цього місця є свої переваги. Це будинок з вікнами на південний схід, серед зелених лугів і з чудовим городом з того самого боку. І навкруги всього цього — огорожа, яку я побудував для сина близько десяти років тому. Це будинок для родини, міс Морланд. І, оскільки землі в цих місцях є головним чином моєю власністю, можете повірити, я добре подбав, щоб цей будинок був таким, як слід. Якби засоби для існування Генрі давала лише ця парафія, він і в такому разі був би непогано забезпечений. Мабуть, може здатися дивним, що, маючи лише одного молодшого сина, я визнав за необхідне дати Генрі професію. Звичайно, трапляються хвилини, коли нам усім хотілося б, щоб його не обтяжували ніякі справи. Але хоча мені, мабуть, не пощастить переконати в цьому вас, молоду людину, я певен, що ваш батько, міс Морланд, погодився б зі мною, що кожному молодому чоловікові треба мати якесь заняття. Справа тут не в грошах, гроші ні до чого, суть — у занятті. Як бачите, навіть Фредерік, мій старший син, який успадкує стільки земельної власності, скільки, мабуть, не має жодна приватна особа в нашому графстві, навіть він має заняття.
Останній доказ подіяв цілком відповідно до бажань генерала. Мовчання Кетрін доводило його неспростовність.
У вчорашній розмові згадувалося, що Кетрін покажуть весь будинок. Зараз генерал запропонував їй у супровідники самого себе. І хоча Кетрін сподівалася дослідити будинок тільки в товаристві його дочки, те, що їй пропонували огляд, який сам по собі за будь-яких обставин обіцяв стільки радощів, не могло викликати в неї почуття радості, адже вона провела в абатстві уже вісімнадцять годин, а оглянула лише кілька його кімнат. Розкрита перед тим без особливої потреби скринька для рукоділля була тої ж миті залюбки й швиденько закрита, і Кетрін миттєво приготувалась іти з генералом.
Коли вони оглянуть весь будинок, він розраховує на приємність прогулятися з нею по парку й саду.
Кетрін подякувала йому кніксеном.
Але, може, їй буде приємніше спочатку піти на прогулянку? Погода зараз сприятлива, а в цю пору року не можна покладатися на її сталість. Чому вона віддає перевагу? У будь-якому разі він до її послуг. Чи не підкаже його дочка, що більше до душі її чарівній подрузі? Але він уже сам це зрозумів. Так, безперечно, він прочитав у очах міс Морланд зрозуміле йому бажання скористатися чудовою погодою. А втім, хіба ж вона колись приймала невірне рішення? Адже в абатстві завжди затишно й сухо. Він безумовно підкоряється й полишає їх хіба що на хвилину, аби взяти капелюха.
Він вийшов з кімнати, а Кетрін, розчарована й схвильована, почала казати подрузі, що їй незручно примушувати його йти на прогулянку, коли йому самому цього не хочеться, — до того ж, він помилився щодо її бажання. Але міс Тілні перервала її, сказавши трохи збентежено:
— Гадаю, зараз наймудріше рішення — скористатися чудовим ранком. Не клопочіться щодо мого батька — він завжди гуляє в такий час.
Кетрін не знала, як слід розуміти ці слова. Чому міс Тілні збентежилась? Може, генерал дуже хоче, щоб гостя оглянула абатство? Але ж він сам запропонував. І хіба не дивно, що він завжди так рано гуляє? Зовсім не схоже ні на її батька, ні на містера Аллена. Безумовно, це було дуже прикро. Адже їй так хотілося оглянути будинок, а садиба не викликала в неї ніякої цікавості. Якби Генрі був з ними! Принаймні тоді вона б могла знати, що слід вважати мальовничим. Такими були її думки. Але, залишаючи їх при собі, Кетрін покірно, хоч і без задоволення, надягла капелюшок.
Однак вона була вражена, уперше побачивши абатство з галявини, що до неї прилягала, — його розміри перевищили всі її сподівання. Будівля мала вигляд прямокутника, який обрамовував великий двір. Її захопленому погляду відкрилися дві сторони цього прямокутника, щедро прикрашені готичним орнаментом, а решта ховалася за купами старих дерев або густих насаджень; стрімкі лісисті пагорби, що підіймалися за будинком і захищали його від вітру, були принадно гарними навіть у березневі дні, коли дерева ще стояли безлисті. Кетрін ніколи не бачила нічого подібного. Її враження було таким сильним, що, не чекаючи більш авторитетних суджень, Кетрін сміливо висловила свій подив і захоплення. Генерал вислухав її з виразом вдячної згоди на обличчі — здавалося, його власна оцінка Нортенґера досі викликала в нього сумнів.
Далі їм довелося захоплюватися фруктовим садом, до якого генерал провів їх через куточок парку.
Кетрін не могла не подивуватися, почувши, скільки він займає акрів землі, — удвічі більше того, що мали разом узяті містер Аллен і її батько, включаючи церковне подвір'я і фруктові насадження. Численним шпалерам, здавалося, не було кінця. Між ними височіло ціле містечко теплиць, і серед усього цього працювали, здавалось, усі мешканці тутешньої парафії. Генералове самолюбство тішили здивовані погляди Кетрін, які підтверджували майже так само очевидно, як і сказані нею потім слова про те, що вона ніколи ще не бачила саду, який можна було б із цим порівняти. Він скромно визнав, що, попри те, що він не марнолюбний і не має щодо цього ніяких претензій, він, проте, певен, що його сад не має суперників у королівстві, — якщо в нього є улюблене заняття, то це сад. Він закоханий у садову справу. Він байдужий до будь-якої іншої їжі, однак дуже любить хороші фрукти, а якщо б і не любив сам, то їх люблять його друзі й діти. Догляд за таким садом, однак, справа дуже клопітлива. Навіть найкращий догляд не завжди буває винагороджений урожаєм найцінніших фруктів. Минулого року ананасні парники принесли тільки сотню плодів. Містерові Аллену такі турботи, певно, теж знайомі.
— О ні, ністілечки! Містер Аллен цілком байдужий до садівництва, він у садок навіть не заходить.
З тріумфальною посмішкою генерал побажав собі такої само байдужості, бо жодне відвідування саду для нього не минає без смутку — щось там обов'язково буває не так, як би того йому хотілося.
— Яке в містера Аллена тепличне господарство? — спитав генерал, змальовуючи свої теплиці під час їхнього огляду.
— У містера Аллена лише одна маленька теплиця, яку місіс Аллен використовує взимку для своїх квітів. Час від часу її протоплюють.
— Щаслива людина! — відповів генерал з виглядом блаженного самолюбства.
Поводивши їх по всіх закутках і показавши Кетрін кожен куточок, доки в неї не вичерпалися можливості милуватись і захоплюватися, він нарешті дозволив дівчатам вийти через хвіртку, а потім висловив своє бажання оглянути нещодавно перебудований чайний будиночок і запропонував продовжити приємну прогулянку, якщо міс Морланд ще не втомилася.
— Але куди ж ти, Елінор? Навіщо нам іти цією холодною змокрілою стежкою? Міс Морланд промочить ноги. Краще піти через парк.
— Я так люблю цю стежку, — сказала міс Тілні, — тож цей шлях мені завжди здається найкращим і найкоротшим. Хоча тут справді може бути мокро.
Це була вузька звивиста стежка через старий і густий сосновий гай, і Кетрін, яку принаджував суворий вигляд лісу і їй якнайшвидше хотілося в нього зайти, не могла собі в цьому відмовити, навіть ризикуючи викликати незадоволення генерала. Він відчув її рішучість і, ще раз марно висловивши турботу про її здоров'я, був таким люб'язним, що більше не наполягав. Однак він не виявив бажання їх супроводжувати, пояснивши, що сонце тут світить недостатньо яскраво для нього, і тому він вийде до них назустріч іншою дорогою. Він пішов собі, і Кетрін навіть занепокоїла та обставина, що вона враз відчула, наскільки їй стало легше без нього. Втім, оскільки це занепокоєння було не таким сильним, як полегшення, що вона його відчула, Кетрін про нього невдовзі забула. Весело й безтурботно вона заговорила про чарівний смуток, що його навіває такий гайок.
— Мені це місце особливо дороге, — зітхнувши, сказала її супутниця. — Тут любила прогулюватися моя мати.
До цього часу Кетрін ніколи не чула, щоб хтось із членів родини згадав місіс Тілні, і тому цікавість, що її викликав у неї сумний спогад, з усією очевидністю відбилася на її обличчі, а ще про те свідчила тривала мовчанка, упродовж якої вона чекала подальших пояснень.
— Я часто гуляла тут разом з нею, — додала Елінор, — хоч тоді я не дорожила цими прогулянками так, як зараз.