Негідь — то все разом. Форт, кулемет, розпечений свинець, що летів на них,— все разом.
Ніс дістав міну з ящика й подав Беркові. Берк вставив заряд і чекав Стоуна. Стоун знову наводив міномет. Навздогад. Зовсім навздогад. Далі Берк опустив міну в ствол. Стоун притримав плиту, й вода на мілководді бризнула високо вгору після віддачі. І знову вони кинулись до борту, щоб побачити вибух.
Хвилина чекання.
Біла хмара знялася майже біля самого форту. Однак усе ще трохи ліворуч. Крізь дощ не видно було, де впала міна — перед фортом чи за ним.
— Усе! — ревнув Стоун.
— Ще ні.
Вибух розлігся майже відразу. Хмара піску розвіялась. Ніс кліпнув очима, струшуючи дощові краплі, що стікали з чуприни, й подивився, сподіваючись побачити руїни форту. Але форт усе ще стояв на місці. Він знову відповів потоками розпеченого свинцю. Всі разом попадали ниць і залягли на мілководді. Високо над ними проносились черги, а хвилі знов і знов обливали їх водою.
Стоун підповз навколішки до міномета. Море било йому в обличчя, згори порощив дощ. Він знову взявся за гвинти.
— Він від'їхав назад,— сказав Берк.
— Знаю.
Плита справді посунулася й перекосилася при віддачі.
— Прив'яжи сішку,— сказав Берк.
— Подай мені вірьовку.
Берк поліз у розбитий човен по вірьовку. Ніс подивився на нього й собі підповз до човна.
— Допоможіть мені одірвати шматок,— сказав Берк.
Вони витягли вільний кінець клівер-фала, і Берк заходився терти його об кіль, доки той перетерся. А тим часом кулемет строчив по них, але їх прикривав човен. Потім Берк прив'язав вірьовкою одну ногу сішки, а Стоун — другу.
— Гаразд, досить,— нетерпляче сказав Берк.
Ніс подав Беркові міну, вона була мокра й слизька. Берк швидко схопив її. Заклав заряди, і, тільки-но Стоун відхилився, опустив у ствол.
Знову вулкан. Гуркіт вулкана.
Виглянувши з-за човна, Ніс побачив вибух. Тільки вершечок білої хмари. Переліт. Але, видно, незначний, відразу за фортом. І, видно, влучило і в форт. Зараз побачимо. Мабуть, таки влучило, бо біла хмара вкрила все довкола і не розвіюється.
— Молодець, чортяка! — гукнув Енгес Берк Стоу-нові.
і— Давай ще! — Стоун нетямився з радості.— Іще давай!
Ніс узяв у Берка заряд і сам заклав його. Опустив міну в ствол і відскочив. Бабахнуло. Берк уже наготував другу. Знову бабахнуло. Ще одну. П'ять разів підряд: бум, бум, бум, бум, бум. І вони підвелися. Тепер досить. Ніс випростався і ще встиг побачити два останні вибухи. Міни влучили не в самий форт, але впали дуже близько, на диво близько.
— Ох ти ж сучий сину,— крикнув Стоунові Берк.
— Сам ти сучий син,— крикнув Стоун у відповідь.
Ніс теж вилаявся по-грецьки, але не вголос. Він
знав, що в форт не влучило. І чекав, що звідти знов полетить розпечений свинець. І знав, що вже не полетить.
— Готово,— сказав він їм.
Форт більше не стріляв.
І тут їхнє окреме існування, поза світом, скінчилося. Вони вернулися в світ. Троє на жовтому піску, самі, без човна, без нічого, і тільки оцей міномет і десяток мін.
А Ніс уже дивився в бухту, щоб побачити, як там інші.
Розділ двадцять шостий
Ніс побачив шість рибальських човнів, які під проводом Хаджі Міхалі розтяглися в бухті з краю в край. Вони плуталися між рифами і обходили їх. Один з них засів на невидимому нагромадженні рифів. Він безпомічно крутився на місці, вітрила лопотіли на вітрі. Троє літтосців чіплялися за борти, і ними кидало туди й сюди.
Інші шість човнів розігнав кулемет із крайнього форту, якого не було видно від їхнього човна. Було чути, але не видно.
— Вони заходять? — спитав Стоун, піднімаючи міномет з води.
— Зайдуть,— сказав Ніс.— Давай розіб'ємо отой другий.
Мокрий вітер пронизував наскрізь, з одежі потоками стікала морська вода. Ніс уже йшов до дроту, тягнучи за собою ящик з мінами. Тепер він добре бачив усю бухту. Середній форт, що стояв над ними, перестав стріляти з самого початку. Він не подавав ніяких ознак життя. Мабуть, звідти всі повтікали, подумав він, коли почав бити міномет. Або ж коли ми вискочили човном на пісок. Але третій форт триматиме під обстрілом вхід і вихід бухти. Весело буде, чорт забирай, вибиратися звідси на цих маленьких човнах.
— Ходімо. Ходімо мерщій туди,— гукнув він, озирнувшися на інших.
Стоун уже ніс під пахвою міномет, підтримував його своєю дебелою рукою.
— Не треба підійматися нагору,— крикнув він Нісові.
— Треба зруйнувати і той форт,— відповів Ніс.
— Ми його дістанемо звідси.
Тоді Ніс повернув назад.
— Але ж звідси не видно,— сказав він.
— А нам його й не треба бачити,— сказав Стоун.
Стоун поставив міномета біля іржавого дроту, де
він повертав півколом, там, де його не видно було з форту. Берк пішов далі попід дротом до повороту. А потім поповз піском.
— Він буде нашим • коректувальником,— сказав Стоун Нісові.— Умієте заряджати?
— Так.
— Тоді заряджайте,— сказав Стоун, кинувши тому скриньку з зарядами, а сам побіг попід дротом до стіни ущелини й подивився на єдиний діючий форт. Потім за кілька стрибків вернувся назад і трохи пересунув міномет, націливши його на вершину скелі, де стояв форт, якого їм не було видно.
— Давайте,— врешті сказав Стоун.
Ніс укинув міну в ствол, й вона з ревом шугнула вгору. Вони почули вибух, але бачити його не могли. Тільки Берк бачив його добре від себе.
Стоун повернувся, і Берк замахав руками. Але нараз заліг, бо навколо нього кулі почали збивати пісок дрібними фонтанчиками.
Ніса раптом перестав цікавити кулемет. Він дивився, як у бухту заходять шість рибальських човнів. Він бачив човен Хаджі Міхалі, що йшов тільки під кліверами, прямуючи просто до них. Хаджі Міхалі тримав румпеля, і його біла чуприна мокрими пасмами поприлипала йому до обличчя. Його човна весь час захлюпувало хвилею, що її здіймав зустрічний вітер. Він ішов майже проти вітру туди, де лежав Берн. Там був єдиний прохід між рифами. І він проскочить, якщо триматиме отак. І якщо малий форт не накриє його вогнем.
— Стріляйте ще,— закричав Берк.
Стоун заходився швидко заряджати міни. Коли Ніс повернувся, згадавши про те, що має робити, Стоун уже опустив одну міну в ствол.
Тоді Ніс залишив Стоуна поратись одного. А сам кинувся попід дротом до Берка, щодуху, стрибками, потерпаючи, що розпечений свинець ось-ось настигне його. Він пробіг по мокрому піску повз Берка. Що швидше він мчав, то дужче періщили йому в лице дощові потоки.
— Куди вас дідько несе?
— Униз. Туди,— незв'язно відказав йому Ніс.
Ніс бачив, що Хаджі Міхалі вже зовсім близько й
вичікує слушної миті завернути, щоб човна не перекинуло при самому березі. Другий рибалка в його човні, видно, швидко піднімав кіль.
Ніс пробіг по твердому піску, вскочив у воду й, упавши долілиць, поповз уперед по піщаному дну. Намокла одежа волочилася за ним, він відчував пісок у скаламученій воді, на зубах. Нараз він вистромив з води голову. Підвівся й побрів по пояс через буруни туди, де збирався пристати Хаджі Міхалі. Він почув дві кулеметні черги. А потім майже відразу постріл з міномета. Він мерщій присів, бо море відкотилося й на мить відкрило його всього.
Стрибками, від хвилі до хвилі, Ніс досить швидко просувався вперед. Тут висока хвиля підняла човна Хаджі Міхалі й понесла на берег. Ніс зупинився, вичікуючи.
Хаджі Міхалі гукнув йому, щоб він зачекав.
І коли човен полетів униз, Хаджі Міхалі круто повернув стерно. Клівери шалено залопотіли. Човен став за вітром носом до берега. Ніс ухопився за борт і почав тягти. Помічник опускав клівери. Хаджі Міхалі вже був у воді й допомагав Нісові вести човна. На кожній хвилі вони підлітали разоиь із човном, і, повисаючи на ньому, посувалися вперед.
■— Приставай туди,— сказав Ніс, показуючи на мілководдя, де лежала розбита плоскодонка — місце, куди не долітали кулі єдиного форту, який іще стріляв.
Усі троє боролися з морем за човен. Море хотіло його підкинути вгору й розбити об пісок, як уже зробило з плоскодонкою. Вони занурювали носа у воду, не даючи морю підхопити човен. І все гягли його вперед, поки Ніс відчув під ногами уже не пісок, а кам'янисто-піщане дно. Тоді він потягнув човен іще завзятіше.
— Давай на берег,— кричав він.— Сюди вони не дістануть.
Вони зачекали хвилі й витягли човен на берег. Тепер тиснули на корму, щоб ніс не зарився в пісок. Потім відтягли човна далі від хвиль.
Ніс знову почув постріл міномета — бум.
Тоді він повернувся, щоб іти назустріч іншим човнам.
Кулемет бив чимдалі точніше. Тепер він обстрілював два човни, що разом заходили в бухту. Один ішов під гротом і мчав із страхітливою швидкістю. Ніс поквапився йому назустріч. І побачив, як розпечений свинець брижить воду довкола човна. Чому це Стоун ніяк не накриє цього форту? Йому треба перейти туди, де Берк. Якщо ці човни не пристануть до берега, то ми нікого не вивеземо звідси. Бий же по ньому, ну!
— Опусти грот! — закричав він тим, що підпливали.
Опусти грот! А вони ще й кіль не підняли. Та опускай же, чорт забирай!
Обидва човни йшли окремо. Хаджі Міхалі із своїм помічником зустрічали другий. Ніс чекав першого човна, що йшов із піднятим гротом. Човен розвернувся далеко від нього.
•— Опусти грот, матері твоїй біс! — вилаявся він.
І тут він зрозумів, чому грот і досі не спущено. У човні сидів тільки один чоловік. Другого, видно, дістав розпечений свинець із форту. Той єдиний чоловік підтягав кіль, що вже зачіпав пісок. Нарешті він підняв кіль, саме коли Ніс учепився за човен і поїхав на хвилі. Тоді літтосець випростався й, хитаючись, став смикати за грот, щоб опустити його. Але тут хвиля накрила човен, і його змило у воду. Хвиля кинула човна на Ніса, і його вдарило по голові.
■— Тримай корму! — закричав він не своїм голосом.
Літтосець стояв у воді, втеплюючи корму, щоб стримати удари хвиль. Море знову заходилося шалено, нестямно виривати у них човна, щоб кинути ним об положистий піщаний схил. Наповнений водою човен був важкий, і хвилі перекочувались через нього. Ніс упирався в пісок своїми розбухлими від води метаксист-ськими чобітьми. Втоплював носа, ковтав солону морську воду пополам з піском. В очах пекло. В голові гупало.
Але він дотяг цього човна до човна Хаджі Міхалі. Він уже геть знесилів. Він ослаб іще й тому, що його нестерпно нудило від солоної води. Він повернувся й пішов просто в море, назустріч іншим човнам.