Місіс Гарвіл каже, що її чоловік дуже сумує за своєю бідолашною сестрою, однак Луїза їхня загальна улюблениця. Ми з місіс Гарвіл дійшли висновку, що полюбили її ще більше після того, як доглядали. Чарлз усе думає, що скаже капітан Вентворт, але, якщо ти пам'ятаєш, я ніколи не вважала, що Луїза йому подобається; я ніколи не помічала нічого, що могло б наштовхнути мене на такий висновок. Як бачиш, капітана Бенвіка вже ніхто не буде вважати твоїм залицяльником. Не розумію, як Чарлзу могло таке спасти на думку. Сподіваюся, тепер він буде менше зі мною сперечатися. Звичайно, Луїза Мазгроув могла б і більш вдало вийти заміж, однак це у мільйон разів краще, ніж поріднитися з Гейтерами".
Мері даремно побоювалася, що її сестра може бути готовою до цієї новини. Ніколи в житті вона не була такою здивованою. Капітан Бенвік і Луїза Мазгроув! Енн була просто не в змозі в це повірити, і їй довелося докласти чимало зусиль, аби залишитися в кімнаті, зберігати зовнішній спокій і відповідати на запитання, належні цьому випадку. На її щастя, їх було небагато. Сер Волтер хотів знати, чи запряжена карета Крофтів четвернею коней і чи оселяться вони в такій частині Бата, де міс Елліот і йому самому не буде соромно їх відвідувати; проте він не був надто цікавим.
— Як почувається Мері? — запитала Елізабет і, не чекаючи відповіді: — Що ж могло привести Крофтів до Бата?
— Вони приїхали заради адмірала. Бояться, що в нього подагра.
— Подагра й немічність! — вигукнув сер Волтер. — Бідолашний дідуган!
— Чи є в них тут знайомі? — спитала Елізабет.
— Не знаю, але, гадаю, навряд чи адмірал Крофт у своєму віці та при своєму ремеслі має багато знайомих у такому місці.
— На мій погляд, — стримано зазначив сер Волтер, — у Баті ніщо не буде краще рекомендувати адмірала Крофта, ніж те, що він наймач Келлінч-холла. Чи не спробувати нам відрекомендувати його з дружиною на Лаура-плейс, Елізабет?
— Та ні, ні! Гадаю, не варто. Якщо ми родичі леді Делрімпл, нам не треба підсовувати їй знайомства, яких вона може не схвалити. Інша річ, якби ми не були родичами; але ми родичі, і тому вона прислухається до будь-якої нашої пропозиції. Нехай краще Крофти самі шукають собі знайомих у своєму колі. Тут ходить багато різних диваків, і, я чула, вони моряки. Нехай Крофти з ними і знаються.
Так відгукнулися на листа сер Волтер і Елізабет, а потім місіс Клей зробила свій внесок, з більшою уважністю довідавшись про здоров'я місіс Чарлз Мазгроув і її милих діток, і Енн нарешті змогла піти до своєї кімнати.
Там вона замислилася, намагаючись зрозуміти, що діється. Нехай Чарлз міркує, що подумає капітан Вентворт! Сам він, мабуть, одступився від Луїзи, віддалився від неї, розлюбив, зрозумів, що не кохав ніколи. Вона не могла повірити в зраду чи непостійність, чи щось подібне до образи між ним і його другом капітаном Бенвіком. Вона не могла повірити, що такою дружбою можна було так легко знехтувати.
Капітан Бенвік і Луїза Мазгроув! Весела щебетушка Луїза Мазгроув і сумний, чутливий, задумливий книжник капітан Бенвік, здавалось, у всіх відношеннях не підходять одне одному. Більшої несхожості й уявити собі не можна! І що ж їх привабило одне в одному? Незабаром відповідь з'явилася сама собою. Причиною були сприятливі обставини. Упродовж кількох тижнів вони бачилися щодня; разом обертались у вузькому сімейному колі; після від'їзду Генрієтти вони частіше залишались удвох, і Луїза, ледве одужавши після хвороби, була особливо зворушливою, а капітан Бенвік не був невтішним. Енн і раніше не могла про це не підозрювати; і, всупереч висновку, який Мері зробила з останніх подій, вони лише підтверджували те, що й до неї самої він відчував ніжність. Однак Мері не могла б сказати, що вона надто потішає своє марнолюбство цією думкою. Енн була впевнена, що будь-яка молода жінка, приємна на вигляд, яка б слухала його й розуміла, зустріла б у його серці такий же відгук. Його серце було ніжним. Воно було відкритим для кохання.
Енн не мала ніяких підстав думати, що вони не будуть щасливими. Луїза обожнювала моряків, і це дуже непогано для початку, а згодом вони вже не будуть такими різними. Він стане більш веселим, вона навчиться захоплюватися Вальтером Скоттом і лордом Байроном; ні, мабуть, уже навчилася, тому що, безперечно, не без участі поезії вони відчули прихильність одне до одного. Думка про те, що Луїза Мазгроув перетворилася на тиху, задумливу книжницю, була дуже кумедною, але Енн не мала сумніву, що саме так усе й було. Той день у Лаймі, те жахливе падіння в Коббі, на думку Енн, не могли не вплинути на здоров'я, нерви, поведінку й характер Луїзи до кінця її днів, як вплинули вони раптом на її долю.
Усе це дозволяло дійти висновку, що, коли жінка, яка не залишилася нечутливою до чеснот капітана Вентворта, змогла віддати перевагу іншому, то новому її вибору, хоч би яким він був, не варто було довго дивуватись; а якщо капітан Вентворт при цьому не втрачав друга, то, звичайно, і шкодувати нема було за чим. Ні, не від жалю Енн червоніла, а її серце билося сильніше, коли вона думала, що капітан Вентворт тепер не зв'язаний і вільний. Це були почуття, про які їй було соромно думати. Надто схожими були вони на радість, дурну радість!
Енн дуже хотілося побачити Крофтів, але, коли зустріч відбулася, вона зрозуміла, що до них ще не дійшли чутки про цю новину. Візит ввічливості був зроблений і повернений; ім'я Луїзи Мазгроув, так само як і капітана Бенвіка, згадувалося без тіні посмішки.
Крофти зняли житло на Гей-стрит, на велике задоволення сера Волтера. Він анітрохи не соромився свого знайомства з ними та думав і казав про адмірала Крофта далеко більше, ніж думав і казав про нього адмірал.
Крофти мали в Баті не менше знайомих, ніж їм би хотілось, а зустрічі з Елліотами були для них простою формальністю, від якої не очікували ніякого задоволення. Вони привезли сюди свою сільську звичку завжди бути разом. Через подагру йому звеліли багато ходити, і місіс Крофт, із якою він, здавалося, ніколи не розлучався, завжди його супроводжувала. Хоч куди б Енн пішла, вона завжди на них натрапляла. Леді Рассел возила її у своїй кареті майже кожного ранку, і щоразу Енн, подумавши про них, одразу ж їх бачила. Знаючи їхні почуття, вона й уявити собі не могла більш чарівної картини щастя. Щоразу вона стежила за ними очима, і з радістю здогадувалась, як їй здавалося, про що вони говорять, у своїй щасливій відокремленості йдучи вулицями, і з такою ж радістю вона дивилась, як адмірал, зустрівши давнього приятеля, від усього серця стискує йому руку або як вони ведуть задушевну бесіду в колі моряків і місіс Крофт нікому не поступається своєю обізнаністю в морських справах і жвавістю інтересу.
Енн проводила з леді Рассел занадто багато часу й нечасто гуляла сама; та одного ранку, днів через десять після приїзду Крофтів, їй здалося зручним вийти з карети своєї подруги й повернутися самій до Кемден-плейс; і коли вона йшла по Мільсом-стрит, їй пощастило зустріти адмірала. Він стояв, заклавши руки за спину, біля крамниці, де продавалися гравюри, і задумливо розглядав одну з них; і Енн не тільки б могла пройти мимо непоміченою, але їй довелося гукнути його й навіть смикнути за рукав, аби привернути увагу. Коли він, однак, отямився і побачив її, він заговорив зі своєю звичайною щиросердністю й добродушністю:
— А! Це ви? Дякую, дякую. Ви такі привітні зі мною, неначе з другом. А я, як бачите, на гравюру задивився. Не можу пройти мимо цієї крамниці. Але що ж це тут за човен? Подивіться сюди. Чи ви коли-небудь бачили щось таке? Які ж дивні хлопці, напевно, ці ваші художники, якщо думають, що хтось наважиться довірити своє життя такому старому потворному суденцю! А ці два джентльмени, однак, зручно в ньому влаштувалися, та ще горами й скелями милуються, нібито через хвилину не перекинуться, а це ж ясно як білий день! Цікаво, де зробили такий човен! — Він голосно розсміявся. — Я б у ньому й у ставку не наважився плавати. Ну гаразд, — відвертаючись, — куди ви прямуєте? Чи можна мені піти замість вас чи разом з вами? Чим можу прислужитися?
— Дякую, нічим, хіба що дозвольте мені насолоджуватися вашим товариством, доки наші дороги не розминуться. Я йду додому.
— Що ж, тоді я залюбки піду з вами, ще й проведу вас. Так, так, ми чудово погуляємо, і я вам дещо розповім. Обіпріться на мою руку; ось і добре; я незручно почуваюся, коли на мою руку не спирається жінка. Господи! Оце так човен! — вигукнув він, кидаючи прощальний погляд на гравюру, і вони відійшли від вітрини.
— Ви казали, здається, що хочете мені щось розповісти, сер?
— Так, зараз розповім. Ось іде мій друг капітан Бріджен, зараз ми підійдемо ближче, і я лише скажу йому "добридень". Я не буду з ним зупинятися. Добридень. Бріджен очі витріщив, чому це я не з дружиною, їй, бідолашній, доводиться сидіти вдома через ногу. У неї на п'ятці пухир завбільшки з тришилінгову монету. Подивіться-но на той бік вулиці, там іде адмірал Бренд зі своїм братом. Обидва такі нікчеми! Я радий, що вони йдуть не цим боком вулиці. Софі терпіти їх не може. Колись вони кепсько з мене пожартували: переманили найкращих матросів. Я вам про це розповім як-небудь потім. А ось і старий сер Арчибальд Дрю зі своїм онуком. Дивіться-но, він побачив нас. Надсилає вам поцілунок рукою; прийняв вас за мою дружину. Ах! Війна так скоро закінчилась, а його онук ще зовсім хлопчисько. Бідолашний старий сер Арчибальд! Як вам подобається Бат, міс Елліот? Нам тут дуже добре. Тут ми часто бачимо давніх друзів; щоранку ми багато кого з них зустрічаємо; є з ким наговоритися досхочу; а потім від них усіх утікаємо й замикаємося в наших кімнатах, сідаємо в крісла, і нам тут анітрохи не гірше, ніж у Келлінчі, або навіть у Норд-Ярмуті й Ділі. Нам наші тутешні кімнати, знаєте, подобаються не менше через те, що нагадують ті, які ми знімали в Норд-Ярмуті. Зі щілини за буфетом дме достоту не згірш.
Коли вони пройшли ще трохи, Енн наважилася знову нагадати йому, що він збирався щось їй розповісти. Коли вони звернули з Мільсом-стрит, вона сподівалася вдовольнити свою цікавість, але їй довелося почекати, тому що адмірал мав намір почати свою розповідь лише тоді, коли вони досягнуть неозорих просторів тихого Бельмонта; і, позаяк була не місіс Крофт, вона мала підкоритися.