Тільки-но Дженні встигла одвести очі, Лестер у свою чергу подивився на неї.
— Ну що, оплакала всі свої гріхи? — весело запитав він.
Вона відповіла млявою посмішкою. Натяк мимоволі влучив у ціль.
— Сподіваюсь,— сказала вона.
Він заговорив про інше, а Дженні дивилася у вікно-й думала про те, як їй хотілося б сказати йому правду — і от нічого не виходить. "Не можна відкладати надовго",, подумала вона, втішаючи себе думкою, що, може, незабаром збереться з духом і все йому розповість.
Наступного дня вони прибули до Нью-Йорка, й перед Лестером постало серйозне питання: де зупинитися? Нью-Йорк — велике місто, мало ймовірно, щоб він зустрів тут знайомих, але Лестер вважав за краще не рискувати. Тому він наказав кучеру відвезти їх до одного-з найкращих готелів і взяв номер з кількох кімнат, де їм треба було провести тижнів два-три.
Обстановка, в яку тепер потрапила Дженні, була такою незвичайною, такою сліпучою, що їй здавалося, ніби вона перенеслася до якогось іншого світу. Кейн не любив дешевої, крикливої розкоші. Він завжди оточував себе простими і елегантними речами. Він одразу зрозумів, що треба Дженні, і все вибирав для неї дбайливо й з смаком, ї Дженні, справжня жінка, від душі втішалася красивим убранням і чудовими дрібничками, якими він засипав її. Невже це Дженні Герхардт, дочка пралі, запитувала вона сама себе, бачачи в дзеркалі струнку постать у синій оксамитній сукні з золотавим французьким мереживом біля коміра й на рукавах. Невже це її ноги взуті в легкі елегантні туфельки, що коштували десять доларів, її руки у виблискуючих коштовних камінцях? Просто чудо, що їй випало таке багатство! І Лестер обіцяв, що і на долю її матері також дещо припаде. Сльози виступили на очах у Дженні, коли вона думала про це. Мила, дорога мама!
Лестер тішився, пишно вбираючи її, щоб вона була йому гідною парою. Він пустив у хід всі свої здібності — і наслідок перевершив його найсміливіші сподівання. У коридорах, у ресторанах, на вулиці люди оберталися й проводжали його супутницю поглядом.
— Надзвичайна жінка! — чулося з усіх боків. Незважаючи на те, що становище Дженні так різко
змінилося, це не запаморочило її і вона не втратила здорового розуму. У неї було таке почуття, немов життя засипало її своїми дарами лише на час, а потім знову все відбере. їй не властиві були дрібні гордощі. Лестер переконувався в цьому, спостерігаючи її.
— Ти чудова жінка,— говорив він.— Ти ще сяятимеш. До цього часу життя не дуже балувало тебе.
його турбувала думка про те, як пояснити цей новий зв'язок рідним, якщо вони що-небудь почують. Коли найняти будинок у Чікаго чи у Сент-Луїсі (про що він уже подумував), чи вдасться зберегти це в таємниці? Та й чи хочеться йому робити з цього таємницю? Він був майже переконаний, що по-справжньому, щиро любить Дженні.
Коли настав час повертатися, Лестер почав обмірковувати*^ Дженні дальший план дій.
— Постарайся відрекомендувати мене батькові, як знайомого,— говорив він.— Так буде найпростіше. Я зайду до вас. І потім, коли ти йому скажеш, що ми хочемо одружитися, це його не здивує.
Дженні подумала про Весту і аж здригнулася. Але, може, пощастить умовити батька мовчати.
Лестер розсудливо запропонував Дженні зберегти її
стару клівлендську сукню, щоб вона могла повернутися в ній додому.
— Про інші речі не турбуйся,-^— сказав він.— Я їх збережу до того часу, поки ми не влаштуємось інакше.
Все склалося дуже легко й просто: Лестер був чудовий стратег.
Поки вони були в Нью-Йорку, Дженні майже кожного дня писала додому і вкладала в ці листи коротенькі записочки, які призначалися тільки для матері. Одного разу вона сповістила, що Лестер хоче побувати в них, і просила м-с Герхардт підготувати до цього батька: розповісти йому, що вона зустріла людину, яка покохала її. Вона писала про труднощі, зв'язані з Вестою, і мати одразу почала міркувати, як примусити Герхардта тримати язика за зубами. Треба, щоб на цей раз все було гаразд. Треба дати Дженні можливість влаштувати свою долю.
Нарешті Дженні приїхала, і всі зраділи їй. Звичайно, вона не могла повернутися на колишню посаду, але м-с Герхардт пояснила чоловікові, що м-с Брейсбрідж заплатила Дженні за два тижні наперед, щоб вона могла підшукати собі місце краще, з більшою платнею.
Розділ XXIV
Тимчасово уладнавши справи Герхардтів і свої взаємовідносини з ними, Кейн повернувся в Цінціннаті до своїх обов'язків. Він щиро цікавився життям величезного підприємства, яке займало цілих два квартали на околиці міста, і всі успіхи й перспективи були для нього такою самою кревною справою, як для його батька й брата. Йому подобалося почувати себе невід'ємною частиною величезного підприємства, що дедалі зростало. Коли він зустрічав на залізниці вантажні вагони з написом: "Компанія Кейн, Цінціннаті" чи бачив за вікнами великих магазинів у різних містах всілякі екіпажі виробництва своєї фірми, він відчував гаряче й радісне задоволення. Адже не жарт бути представником такого надійного, поважного, порядного підприємства! Bee це було чудово, але тепер в особистому житті Лестера почалася нова епоха — коротко кажучи, тепер з'явилася Дженні. Повертаючись до рідного міста, він усвідомлював, що цей зв'язок може потягти за собою неприємні
№
наслідки. Він побоювався того" як поставиться до цього батько, а головне, доводилося думати про брата.
Роберт був людиною холодною і педантичною, типовий ділок, бездоганний і в суспільному, і в особистому житті. Ніколи він не переступав суворо встановлених меж узаконеної доброчесності, не відзначався ні чулістю, ані великодушністю і по суті здатний був на перше-ліпше шахрайство, яке міг би в своїх інтересах виправдати тим чи іншим пристойним приводом або хоч доконечною потребою. Що він у цей час думав, Лестер не знав,— він не міг простежити за всіма викрутами логіки, яка поєднувала жорстокі заходи ділка з найсуворішими правилами моралі,— але Роберт якось примудрявся сполучати одно з одним. "Він проповідує, як шотландець-пресвітеріанин, і чує поживу, як азіат", одного разу сказав комусь Лестер про брата, і це було абсолютно точне визначення. І однак він не міг б" збити Роберта з його позицій, ані зайти з ним у суперечку, бо за братом була думка більшості. Роберт діяв, та, мабуть, і міркував саме так, як заведено.
Зовні брати були в дуже дружніх стосунках, внутрішньо — глибоко чужі один одному. Роберт загалом ставився до Лестера непогано, але не вірив у його здібності розбиратися в фінансових справах. До того ж брати були надто різні люди, щоб однаково дивитись на життя. Лестер потай зневажав брата за те, що той присвятив себе холоднокровній, упертій гонитві за всемогутнім доларом. А Роберт був переконаний, що легковажність Лестера недозволенна й доведе його рано чи пізно до біди. У справах їм не доводилося стикатись серйозно, бо всім до цього часу заправляв батько, але поміж них постійно виникали дрібні суперечки, і неважко було зрозуміти, звідки дме вітер. Лестер стояв за те, щоб провадити торгові справи на основі дружніх стосунків, особистих знайомств, послуг та поступок. Роберт вважав, що треба дотримуватися твердої лінії, знижувати витрати підприємства й продавати так дешево, щоб задушити будь-яку конкуренцію.
Старий фабрикант завжди намагався підтримати згоду й тишу, але передбачав, що коли-небудь вибухне велика сварка й тоді комусь із синів, а може, навіть і обом, доведеться вийти з діла. "Треба б вам менше гризтись між собою!" частенько говорив він.
т
І ще одне турбувало Лестера — батькові погляди на шлюб, точніше — на його шлюб. Арчібалд Кейн завжди твердив, що Лестер повинен одружитися і що він робить велику помилку, зволікаючи з цим. Всі інші, крім Луїзи, благополучно оженилися та повиходили заміж. Чому б і йому, улюбленому синові, не взяти з них прикладу? Старий був переконаний, що це шкодить Лестеру в усіх відношеннях.
— Заведено, щоб людина в твоєму становищі була одружена,— не раз переконував він сина.— Це надасть тобі солідності в очах людей. Знайди собі хорошу дружину, заведи сім'ю. Що ти робитимеш без дому, без дітей, коли доживеш до моїх років?
— Чому ж, якщо зустріну підходящу дівчину, одружуся,— відповідав Лестер.— Але поки що я такої не зустрічав. Що ж мені, по-твоєму, робити? Одружуватися з ким попало?
— Ні, звичайно, але чи мало хороших дівчат? Ти, напевно, зумів би знайти собі підходящу дружину, коли б захотів. Наприклад, оця Пейс. Чим вона погана? Вона тобі завжди подобалась. Не слід зволікати з цією справою, Лестер, це до добра не доведе.
Син тільки посміхався у відповідь.
— Добре, батьку, облишмо це. Коли-небудь я схаменуся. Але ж для того, щоб пити, треба відчувати спрагу.
Старий на деякий час здавався, але це було його болюче місце. Йому так хотілося, щоб син отямився і став справжньою діловою людиною.
Лестер розумів, що таке становище речей не дозволить йому побудувати свої стосунки з Дженні на якійсь міцній основі. Він старанно обдумав план дій. Безперечно, він не відмовиться від Дженні, що б там не було. Але треба бути насторожі; не слід ризикувати дарма. Привезти її в Цінціннаті? Який вибухне скандал, якщо це коли-небудь виявиться! Влаштувати її в затишному будиночку де-небудь за містом? Звичайно, у родичів рано чи пізно виникне підозра. Брати її з собою в численні ділові поїздки? На перший раз поїздка до Нью-Йорка минула благополучно. Але чи завжди так буде? Він обмірковував це знову й знову. Труднощі тільки запалювали його. Кінець кінцем, можливо, найпридатнішим буде якесь інше місто: Сент-Луїс, Чікаго чи Пітсбург. Він часто бував там, особливо в Чікаго. Нарешті він вирішив поселити Дженні саме в Чікаго. Він завжди може під якимсь приводом навідатись, і це тільки одну ніч їхати. Так, Чікаго найкраще. У такому великому, бурхливому місті неважко буде загубитися. Провівши два тижні в Цінціннаті, Лестер написав Дженні, що незабаром приїде до Клівленда, і вона відповіла, що він може прийти до неї додому. Вона говорила про нього батькові. Вона вирішила, що безглуздо залишатися вдома, і влаштувалась на роботу в магазині, по чотири долари на тиждень. Він посміхнувся, прочитавши це, але її енергія, порядність подобалися йому. "Вона молодець, — сказав він собі.