Багато хто з дослідників на підставі переконливих доводів твердив, що великі індіанські цивілізації — від ацтеків у Мексиці до інків у Перу — з'явилися в результаті несподіваних міграційних хвиль, що приходили з-за океану зі сходу, тоді як американські індіанці в цілому являють собою азіатські мисливські і рибальські племена, які на протязі 20 тисяч років або навіть більш довгого часу просочилися в Америку з Сибіру. Нас, безумовно, повинна вражати та обставина, що ми не знаходимо жодних слідів поступового розвитку великих цивілізацій, які колись поширювались від Мексики до Перу. Чим глибше в землю йшли археологічні розкопки, тим більш високу культуру вони знаходили, поки не було досягнуто певної межі, яка з очевидністю вказувала на те, що давні цивілізації виникли не маючи жодних коренів у первісних культурах.
І цивілізації виникли там, куди підходить атлантична течія, — серед пустель і джунглів Центральної і Південної Америки, а не в областях з більш помірним кліматом, де умови для розвитку цивілізацій і в давнину і в сучасну епоху були значно сприятливішими.
Те ж саме ми спостерігаємо і на островах Південного моря. Найбільш виразні сліди цивілізації ми знаходимо на найближчому до Перу острові Пасхи, хоч ґрунт на цьому незначному острівці сухий і неплодючий і хоч він від Азії далі, ніж всі інші тихоокеанські острови.
Пройшовши половину шляху, ми пропливли саме таку відстань, яка відділяє острів Пасхи від Перу, і цей легендарний острів лежав на південь від нас. Намагаючись відтворити звичайний шлях плоту в океані, ми відпливли від материка у зручному місці — на середині перуанського узбережжя. Коли б ми відпливли трохи далі на південь, ближче до Тіахуанаке, зруйнованої столиці Кон-Тікі, то ми йшли б з тим самим вітром, але в більш слабій течії, і вона понесла б нас у напрямку до острова Пасхи.
Проминувши 100° західної довготи, ми опинилися вже в полінезійській океанічній області, бо полінезійський острів Пасхи був тепер ближче до Перу, ніж ми. Ми перебували на одному меридіані з першим аванпостом островів Південного моря, центром найдавнішої острівної цивілізації. Вечорами, після того, як розжарена провідна куля опускалася до горизонту і зникала в океані на заході у супроводі всіх кольорів спектра, легкий пасат воскрешав розповіді про незвичайні таємниці острова Пасхи. Нічне небо згладжувало всяке уявлення про час, а голови бородатих велетнів знову вимальовувались на парусі.
Але далеко на півдні, на острові Пасхи, стоять вирізьблені з каменю ще більш велетенські голови з гострими бородами і рисами обличчя білих людей, стоять і роздумують про таємниці століть. Так стояли вони, коли перші європейці відкрили острів у 1722 році, і так стояли вони на двадцять два полінезійських покоління раніше, коли предки теперішніх жителів висадились Із своїх човників і винищили всіх захоплених ними дорослих чоловіків таємничого цивілізованого народу, що населяв острів. Відтоді велетенські кам'яні голови на острові Пасхи вважають однією з найбільш нерозв'язних таємниць давнини. Тут і там на схилах горбів цього безлісого острова піднімалися до неба величезні статуї — камінні колоси, чудові постаті людей, вирізьблені з однієї брили, заввишки в три— або чотириповерховий будинок. Як могли первісні люди вирізьбити, перенести і поставити ці велетенські камінні колоси? І, наче цього їм було ще замало, вони умудрилися на головах деяких статуй, на висоті дванадцяти метрів над землею, встановити в рівновазі додаткову дивовижну брилу червоного каменя, що нагадувала величезну перуку. Що це все означало і якими знаннями з механіки володіли ці зниклі зодчі, які вирішували проблеми досить важкі і для кращих сучасних інженерів?
Кінець кінцем, якщо порівняти всі дані, то таємниця острова Пасхи, мабуть, не є нерозв'язною; ключем до цієї загадки можуть бути люди з Перу, що припливли на плотах. На цьому острові давня цивілізація залишила такі сліди, які не міг стерти сам час. Острів Пасхи являє собою вершину давнього погаслого вулкана. Мощені шляхи, прокладені стародавніми цивілізованими людьми, ведуть до добре збережених місць висадки на узбережжі, і це доводить, що глибина води навколо острова не змінилася і до наших днів. Це не залишки материка, який опустився, а малесенький занедбаний острівець, який був таким же маленьким і самотнім навіть тоді, коли він був культурним центром Тихого океану.
Посередині конусоподібного острівця є кратер погаслого вулкана, а на дні кратера розташовані дивні каменоломні і скульптурна майстерня. Вона збереглася в такому ж вигляді, в якому багато століть тому її покинули стародавні скульптори і зодчі, коли вони поспішно кинулись до східного мису острова, де, за переказами, прибульці перебили всіх дорослих чоловіків-остров'ян. Внаслідок того, що роботу художників раптово перервали, ми маємо тепер виразне уявлення про звичайний робочий день у кратері острова Пасхи. Покинуті камінні сокири скульпторів, тверді, як кремінь, лежать біля робочих місць і доводять, що цей культурний народ не знав заліза, як не знали його скульптори Кон-Тікі, коли вони втекли з Перу, залишивши після себе подібні ж велетенські камінні статуї на плато в Андах. І тут і там знаходять каменоломні в тих місцях, де легендарні білі бородаті люди вирізьблювали просто зі схилу гори кам'яні брили завдовжки в дев'ять-дванадцять метрів, користуючись сокирами з іще більш твердого каменю. І тут і там велетенські брили, що важили багато тонн, переносилися на віддаль багатьох кілометрів по нерівній місцевості, перш, ніж їх встановлювали сторчма у вигляді величезних людських постатей або ставили одну на одну, створюючи таємничі тераси і стіни.
Багато великих незакінчених статуй до цього часу лежить там, де їх почали робити, — в заглибинах в стіні кратера на острові Пасхи; вони показують, як ішла робота на різних етапах. Найбільша людська постать, яка була майже готовою, коли зодчим довелося втікати, мала завдовжки 22 метри; коли б її закінчили і встановили, голова б цього камінного колоса була б на одному рівні з дахом восьмиповерхового будинку. Кожна окрема статуя була вирізьблена з однієї суцільної брили, а робочі ніші для скульпторів навколо лежачої кам'яної постаті показують, що над статуєю одночасно працювало лише декілька чоловік. Статуї на острові Пасхи лежали на спині, руки їх були зігнуті в ліктях, а кисті рук лежали на животі, статуї ці були зовсім схожі на камінних колосів у Перу. Оброблялися вони в майстерні до найдрібніших деталей, і лише тоді їх виносили і доставляли на місце призначення. На останньому етапі роботи в каменоломні велетенська статуя прикріплялася до скелі лише вузенькою камінною перемичкою, яка знаходилася під спиною; потім відсікали й перемичку, підклавши перед тим під статую валуни, щоб вона не скотилася.
Велику кількість таких статуй було вже спущено вниз, на дно кратера, де вони стояли, притулені до схилу. Але чимало величезних колосів витягли наверх і доставили за багато кілометрів по важко прохідній місцевості; там їх встановлювали на камінну плиту, а на голову ставили додаткову гігантську брилу червоної лави. Саме це перенесення може здатися цілковитим чудом, але заперечувати цей факт неможливо, як не можна заперечувати того, що зодчі, які зникли з Перу, залишили в Андах таких же за розміром камінних гігантів — свідчення їхньої неперевершеної майстерності. Найбільше монолітів, до того ж найкрупніших, було виявлено на острові Пасхи, де скульптори виробили свій власний стиль; однак представники тієї ж самої цивілізації, що зникла, спорудили такі ж велетенські людські фігури на ряді інших тихоокеанських островів, найближчих до Америки, і всюди монолітів доставляли до священного місця з віддалених каменоломень. На Маркізьких островах я чув легенди про те, яким способом пересували камінних гігантів, а що ці легенди точно повторювали оповідання місцевих жителів про перенесення камінних колон до величезного порталу на острові Тонгатабу, то можна припустити, що той самий народ застосовував той же метод і для перенесення статуй на острові Пасхи.
Праця скульпторів в кам'яному кар'єрі вимагала тривалого часу, проте виконували її лише кілька спеціалістів. Робота по доставці викінчених статуй провадилася швидше, та зате для неї потрібна була велика кількість людей. В ті часи, про які йде мова, маленький острів Пасхи був багатий на рибу, а великі плантації перуанської солодкої картоплі ретельно оброблялися. Спеціалісти вважають, що в ці кращі часи острів міг прогодувати населення з 7 або 8 тисяч чоловік. Для того, щоб підняти величезні статуї вгору крутим схилом кратера, цілком досить було тисячі чоловік, і п'ятсот чоловік могли впоратися з подальшим перенесенням їх по острову.
Із лубу і рослинного волокна сплітали чудові: міцні канати, і, закріпивши камінний колос на дерев'яних рамах, натовп тягнув його на котках, зроблених з колод і невеликих валунів, які натирали корінням таро, щоб рами легше ковзали.
Про те, що стародавні цивілізовані люди майстерно виготовляли вірьовки і канати, переконливо свідчать знахідки на островах Південного моря і — з ще більшою певністю — в Перу, де перші європейці виявили висячі мости завдовжки в сотню метрів, перекинуті через бурхливі потоки і ущелини і зроблені з плетених канатів завтовшки в талію дорослого чоловіка.
Коли камінний колос прибував на призначене для нього місце, виникало нове питання: як його встановити. Група остров'ян будувала з каменю й піску спеціальний насип з пологим схилом з одного боку і з стрімким протилежним схилом. Пологим схилом гігантську фігуру втягували нагору, ногами вперед. Коли статуя досягала вершини насипу, вона перевалювалася через край і зісковзувала просто вниз так, що її основа попадала в заздалегідь вириту яму. Потилиця гіганта торкалася вершини насипу, по ній вкочували додаткову циліндричну кам'яну брилу і встановлювали на голові статуї, і лише після того насип руйнували. Подібні готові насипи стоять у кількох місцях на острові Пасхи, чекаючи на величезні статуї, які ніколи більше не з'являться. Вся ця техніка була чудовою, але вона не являє собою якоїсь таємниці, якщо тільки ми відмовимось від недооцінювання розумових здібностей стародавніх людей і візьмемо до уваги, що вони мали в своєму розпорядженні велику кількість часу і робочої сили.
Але для чого вони робили ці статуї? І чому необхідно було йти до другої каменоломні, за сім кілометрів від майстерні в кратері, і добувати там червоний камінь особливого сорту, щоб класти його на голови фігур? І в Південній Америці і на Маркізьких островах часто вся статуя була зроблена з цього червоного каменю, за яким доводилося ходити дуже далеко.