Але якщо ти покинеш свою твердиню й вирушиш кудись, то ніхто тобі нічим не зарадить, і марні будуть мої слова. Тому й кажуть:
У дружбі з бурею вогонь ліси дрімучі палить вщент,
Однак і скалку гасить він — хіба це дружбою назвеш?
Так-от, неодмінно треба об'єднатися з сильним, бо навіть слабкі об'єднуються для оборони. Сказано ж:
Якщо в гаю росте бамбук, не просто так звалить його,
Отак і цар, нехай слабкий, у спілці з друзями міцний.
А яке то щастя мати могутнього союзника! Неспроста Кажуть: [159]
І кого з нас не підносить із великим спілкування?
Так на лотосі краплина виграє, немов перлина.
Без надійного союзника ти нікого збороти не зможеш. Отож я пропоную укласти союз". Таке було "Вчення про союз", викладене Чіраджівіном.
Коли він скінчив, цар Мегхаварна вклонився престарому Стхіраджівіну, який був радником ще в батька Мегха-варни і добре знався на всіх трактатах про політику, й мовив: "О батечку, ось я спитав усіх своїх радників, і кожний з них висловив думку про становище, яке склалося. Обміркуй усе, що ти почув, і скажи, як бути. Порадь мені, будь ласка, що я маю робити?!" Той відповів: "Усі твої міністри, синку, висловили судження, які грунтуються на шастрах про політику, і все, що вони сказали, доцільне, і в дусі часу. Але тепер не обійтись без лукавства. Сказано ж:
Недовіра не зникає ні в час миру, ні в час воєн;
Якщо ворог злий і сильний, як же тут не буть дворушним?
Отак, увійшовши в довір'я до жадібного ворога, можна легко занапастити його. Правду кажуть:
Дай вільно ворогу зрости, а потім вже його розбий.
У горлі зникне мокрота, як більше патоки вживать.
До того ж
Не буде довго жити той, хто правду відкриває всім:
Дурному другу, лікарю й жінкам. Боятись треба хвойд!
Правдивим необхідно буть перед богами і дітьми,
Перед наставником своїм, з несплямленою совістю.
У кого світлі душі, тим властива щира доброта,
А не до щастя жадібним, тим більш — не владарям.
Вдавшись до лукавства, ти, як і досі, житимеш у палаці, а скориставшись жадібністю ворога, виженеш його. І тільки-но десь помітиш у нього дошкульне місце, одразу кидайся туди і роби все, щоб знищити ворога". І тоді спитав Мегхаварна: "Не знав я, батечку, про таку можливість, але як же я дізнаюсь про те дошкульне місце?" Відповів на це Стхіраджівін: "Я не тільки дізнаюся про табір його, синку, а й розвідаю всі дошкульні місця за допомогою наглядачів. Бо сказано ж: [160]
Корова нюхом бачить все, брахмани бачать ведами,
Вивідувачем бачить цар, всі інші — парою очей.
А крім того,
Як тіртхи добре вивчить цар через довірених осіб,
В краю ворожім чи своїм, уникне він найтяжчих втрат".
Спитав після цього Мегхаварна: "Скажи мені, батечку, будь ласка, що таке тіртхи, скільки їх і хто такі ті особи?" І той пояснив: "Благословенний Нарада говорив з цього приводу Юдгіштхірі: "У ворога вісімнадцять довірених осіб, а в тебе — п'ятнадцять і на кожного по три шпигуни. Знаючи це, ти ворога бачитимеш наскрізь". А ще Нарада сказав Юдгіштхірі таке:
"Як знаєш вісімнадцять тіртх у таборі ворожому
Та ще п'ятнадцять у своїм, на кожного — три шпигуни".
Слово тіртха означає тут урядовець, і коли хоч один з таких прислужників стане запроданцем, не минути повелителеві лиха, а з вірними підлеглими володар може досягти великих успіхів. Тіртхи у ворожому таборі це: міністри, пурохіта — головний жрець, воєначальник, спадкоємець престолу, дауварніка — церемоніймейстер, антарвасіка — міністр двору, прашасака — управитель, самахартар — скарбник, самнідхатар — герольд, прадештар — розпорядник, джняпака — окличник, доглядач господарства, охоронець слонів, комендант фортеці, доглядач зброї, охоронець кордонів, в'язничний наглядач, головний над слугами. Так-от, коли між ними всіма пануватиме розбрат, тоді легко буде подолати ворога.
А в тебе це — матінка, годівниця, садівник, постільник, начальник розвідників, звіздар, лікар, водонос, бетельник, наставник, охоронець, квартирмейстер, тримач парасольки, наложниця. Якщо поміж ними не буде злагоди, кепські твої справи. А також
Наставник, лікар, ворожбит розвідають все між своїх,
Між ворогів вивідачем хай буде заклинатель змій.[161]
Крім того,
Хай в стан ворожий підглядач проникне через броди три
Й розвідає розумно там таїн ворожих океан".
Вислухавши старого міністра, Мегхаварна запитав: "А чому, батечку, між воронами й совами точиться постійна війна?", і той відповів:
"У сиву давнину зібралися всі пернаті — гуси, папуги, чаплі, зозулі, горобці, сови, павичі, голуби, сойки, півні та інші птахи й заходилися стурбовано радитися: "Що нам робити? Править нами Вайнатея, але ж він догоджає лише Васудеві, а про нас цей нікчемний повелитель зовсім не дбає і не боронить від капканів та силець птахоловів. Недарма ж кажуть:
Хто полохливих підданих не береже від бід лихих,
Ні, то не цар, не володар! — У цьому сумніву нема.
Народ без повелителя, який про долю б краю дбав,
Це — в океані корабель без стернового і вітрил.
Шістьох людина мусить кинуть,
Як в океані корабель:
Наставника, який чогось навчить не може,
Жерця, нездатного приносить жертви,
Царя, що незугарний боронить підлеглих,
Жону, якій ласкавості бракує,
Та вівчаря, який отари не вигонить із села,
Цирульника, який гуляти в лісі любить".
А зійшлися вони на тому, що потрібно, мовляв, нам, птахам, обрати собі іншого царя! І тоді птаство, угледівши огрядну та поважну сову, постановило: "Якщо ця сова стане над нами раджею, то слід приготувати все необхідне для помазання її на царство". І потім зібрали вони воду з усіх священних тіртх, і настояли сто вісім цілющих коренів, і поставили левиний трон, і намалювали круг земний з сімома материками, океанами, гірськими хребтами,і розстелили тигрячі шкури, і наповнили чаші золотом, і запалили світильники, і понаставляли дзеркал та інших речей, які віщували різні гаразди, і поети виголошували хвалебні вірші, і брахмани вдумливо читали веди, і юні дружини співали. А коли сович зі своєю жінкою Крикалікою збирався вже ступити на царський трон, хтозна-де взявся ворон. "Еге,— подумав він,— що це за пишне зборище всіх пернатих?" Птахи, як помітили його, стали підлабузнюватись: "Далеко слава йде, що найкмітливіший з усіх пернатих — ворон. Кажуть: [162]
Ось найтямущіші: цирульник,
Серед пернатих — ворон,
Серед зубастих — злий шакал,
Серед подвижників — шветамбара.
Отож хотілося б почути його думку. Сказано ж:
Шлях, омріяний в народі, виважений до дрібниці,
Тих, хто діє, неодмінно приведе до перемоги".
Тоді ворон наблизився до них і запитав: "З якої це нагоди вельмишановні зібралися тут і влаштували таке пишне свято?", а вони йому відповіли: "Ой, горе та й годі, нема над нами, пернатими, царя! Через те всі птахи дійшли згоди помазати на царство сову. Скажи й ти своє слово. Ти вчасно прийшов!" Засміявся ворон і прокаркав: "Ну, цієї кривоносої, яка вдень нічогісінько не бачить, не можна наставляти на царство над павичами, гусьми, зозулями, качками, чаплями, папугами, яскравими папужками, журавлями та іншими денними птахами. Тому я вважаю, що не слід обирати сови царицею, бо
Кривоноса, косоока, вже й без гніву неприємна,
А коли скипить у гніві, що тоді вже говорити!
А також
Якщо сову огидну ми поставимо царицею,
Тоді ні в якім ділі нам повік не знати успіху.
У нас за повелителя Вайнатея, то навіщо нам робити царицею ту, яка не бачить удень? У нас є володар, і ні до чого нам обирати іншого, хоча й достойного.
Один могутній цар — добро, якщо багато їх — біда;
Дванадцять зійде в небі сонць і спопелять все на землі.
І навіть саме ім'я нічого доброго вам не принесе. Бо сказано ж:[163]
Одна лиш згадка імені про велич скаже мудрецю.
Ім'я уголос мовлене приборкає злочинця вмить.
А також
У скруті згадане ім'я від лиха може врятувать.
Так вижили колись зайці, згадавши образ місяця".
Спитали тоді пернаті у ворона: "А як же це було?", і він розповів:
Оповідка перша
"В якомусь лісі жив ватажок слонячого стада — здоровенний слон на ім'я Чатурданта, тобто з чотирма бивнями. Одного разу в тих краях була превелика засуха, що спричинила пересихання заводей, ставків, озер і боліт. Звернулись тоді всі слони до свого повелителя: "О божественний, багато наших слоненят померло від спраги, а інші конають у нестерпних муках. Уклінно просимо тебе знайти якесь водоймище, щоб ми могли удосталь напитися і зберегти своє здоров'я". Усе добре обміркувавши, він сказав: "Є в одній чудовій країні на рівнині велике озеро, яке живиться водами самої Ганги, що протікає в Паталі — під землею, так от вирушаймо туди". Послухали вони його й подались до того озера. Аж п'ять ночей добувались вони до нього, а як поприходили, одразу кинулися в воду, досхочу наплавались і стали вибиратись на берег. Блукаючи туди-сюди, вони зруйнували чимало затишних заячих нір, яких на тому березі була сила-силенна. Багатьох зайців покалічили, потрощили їм лапи, шиї, голови, а велику кількість затоптали насмерть. Коли стадо слонів пішло звідтіля, настрахані й закривавлені зайці зібрались докупи й почали голосити: "Ой, яке ж нам горе! Відтепер цей повелитель слонів ходитиме сюди повсякчас, бо ніде навкруги води немає, і погибелі нам не минути. Недарма ж кажуть:Слони вбивають приторком, змія — смердючим подихом,
Усмішкою — володарі, нещирим словом — злодії.
Отож треба нам шукати порятунку. І один з них мовив: "Доведеться усім нам розлучитися з тілом. Бо ж і Ману, і В'яса говорили: [164]
Одного ради роду кинь, задля села — свій рід залиш,
Кинь ради джанапади все, а духу ради — землю кинь.
Задля душі повинен цар залишить без вагання край,
Які б доглянута земля дари осінні не несла.
Якщо ти дбаєш про жінок, копійку навіть бережи,
Заради доброзичливих пожертвуй гроші і жінок".
Але інші з ним не погодились: "Ми не можемо залишити місця, яке заповіли нам батьки й діди".