Стримувала її лише близька розлука з матір'ю, і у хвилину прощання горе її не знало меж. Місіс Дешвуд страждала не набагато менше, і з них трьох тільки Елінор, здавалося, пам'ятала, що розлучаються вони зовсім не на століття.
Виїхали вони в перший тиждень січня. Мідлтони мали поїхати слідом днів через десять. Панночки Стіл міцно укоренилися в Бартон-парку, і лише від'їзд господарів змусив би їх полишити його.
РОЗДІЛ 26
Опинившись у кареті місіс Дженнінгс і прямуючи до Лондона під заступництвом цієї пані як її гостя, Елінор мимоволі дивувалася своєму становищу — таким недовгим було їхнє знайомство, так мало підходили вони одна одній як за віком, так і за схильностями, і такими невичерпними були її власні заперечення проти цього візиту лише кілька днів тому! Але всі вони були усунені або обійдені з тим щасливим юним запалом, що його Маріанна і їхня матінка мали однаковою мірою, і Елінор, дарма що серйозність Віллоубі інколи і пробуджувала в ній сумніви, не могла, спостерігаючи блаженне передчуття, що переповнювало душу Маріанни, і сяйво в її очах, не відчувати, яким безнадійним є її власне майбутнє, як їй, порівняно з Маріанною, зараз сумно і з якою радістю прийняла б вона невизначеність, у якій залишалася Маріанна, лише б попереду їй також світила заповітна мета, лише б у неї було право на такі самі мрії. Проте через короткий, через дуже короткий час наміри Віллоубі мали прояснитися. Напевно, він уже в Лондоні. Нетерпіння Маріанни швидше дістатися туди показувало, що вона сподівається знайти його там. І Елінор збиралася не тільки дізнатися всі подробиці про його характер, які відкриють їй тільки її власна спостережливість і відомості, отримані від інших, але і з ревною увагою стежити за його поведінкою з Маріанною, щоб після перших же їхніх зустрічей упевнитися, який він насправді є і до чого прагне. Якщо висновок буде несприятливим, вона, в усякому разі, спробує розкрити очі сестрі, а якщо ні — ті ж зусилля витратить на те, щоб уникати егоїстичних порівнянь і відганяти жалі, які можуть затьмарити її радість за Маріанну.
Їхали вони три дні, і поведінка Маріанни правила за прекрасний взірець того, якої люб'язності й уважності могла надалі чекати від неї місіс Дженнінгс. Майже всю дорогу вона мовчала, поглинута своїми думками, і сама не починала ніяких розмов, якщо не зважати на захоплені вигуки з приводу того чи іншого мальовничого пейзажу, але й тоді вона зверталася тільки до сестри. Щоб загладити її поведінку, Елінор негайно обійшла посаду ввічливої гості, на яку сама себе призначила, і кожної хвилини була до послуг місіс Дженнінгс, базікала з нею, сміялася і слухала її, скільки могла. Місіс Дженнінгс зі свого боку поводилася з ними обома дуже приязно, невпинно піклувалася — як би влаштувати їх зручніше і полегшити їм дорогу, і страждала лише від того, що вони відмовлялися самі замовляти собі обід у готелі і не хотіли признатися, віддадуть вони перевагу лососині перед тріскою чи вареній курці перед телячими котлетами. В столицю вони в'їхали о третій годині на третій день, радіючи після такої подорожі, що можуть покинути тісну карету і скуштувати всі радощі відпочинку перед палаючим каміном.
Будинок був прекрасний, чудово обставлений, і панночок негайно провели до дуже затишної кімнати. Раніше там мешкала Шарлотта, і над камінною полицею ще висів вишитий кольоровим шовком пейзаж її роботи, доводячи, що вона не даремно виховувалася сім років у прославленому столичному пансіоні.
Обідати їм належало не раніше ніж через дві години, і Елінор вирішила скористатися цим часом, щоб написати матері. Через кілька хвилин Маріанна теж узяла перо.
— Я пишу додому, Маріанно, — сказала Елінор. — Може, тобі краще відкласти свій лист на день-два?
— Але я пишу не мамі, — відповіла Маріанна квапливо, немов бажаючи уникнути подальших розпитувань.
Елінор промовчала, відразу збагнувши, що в такому разі вона пише Віллоубі, з чого негайно випливав другий висновок: хоч у якій таємниці намагаються вони це тримати, але вони, поза всяким сумнівом, заручені. Дійшовши такого висновку — хоча він і залишав місце для тривоги, — вона зраділа і заходилася писати з більшою охотою. Маріанна відклала перо через дві-три хвилини, мабуть, задовольнившись короткою цидулкою, яку склала, запечатала і поквапливо підписала. Елінор здалося, що адреса починалася із великої літери "В", але Маріанна тут же подзвонила і доручила слузі відправити цей лист із двопенсовою поштою, що розвіяло останні сумніви.
Маріанна все ще була в дуже веселому настрої, але веселість ця приховувала збудження, яке не подобалося Елінор; з наближенням вечора воно помітно посилилося. За обідом вона майже ні до чого не доторкнулася, а коли вони потім вмостилися у вітальні, то схвильовано здригалася, ледве з вулиці долинав шум екіпажа.
Елінор була рада, що місіс Дженнінгс розбирала речі в себе в спальні і не могла спостерігати за тим, що відбувається. До того, як подали чай, Маріанні довелося пережити не одне розчарування, бо щораз стукали в чужі двері. Але ось пролунав такий гучний стукіт, що помилитися було вже неможливо. Елінор не сумнівалася, що він сповіщає про Віллоубі, а Маріанна підхопилася і попрямувала до дверей. Запанувала тиша, і, не витримавши очікування, яке тривало вже кілька секунд, вона відчинила двері, зробила крок до сходів, прислухалася і повернулася у вітальню в нестямі від хвилювання, цілком зрозумілого, оскільки їй почувся його голос. У божевільному захваті вона не утрималася і вигукнула:
— О, Елінор, це Віллоубі! Це він, неодмінно він!
І, здавалося, вже готова була впасти в його обійми, коли у дверях з'явився полковник Брендон.
Перенести такий удар спокійно було неможливо, і Маріанна негайно покинула вітальню. Елінор поділяла її розчарування, але полковнику Брендону вона була щиро рада і лише засмутилася при думці, що чоловік, такий відданий її сестрі, міг помітити, яка та роздратована і розчарована, і все через те, що побачила його, а не іншого. І вона тут же переконалася, що полковник Брендон не міг цього не помітити: він провів Маріанну поглядом таким розгубленим і сумним, що навіть забув привітатися з нею, але відразу спитав:
— Ваша сестра хвора?
Елінор з деяким збентеженням відповіла ствердно і тут же почала говорити про головні болі, втому від дороги, напружені нерви і про все те, чим можна було б переконливо пояснити неввічливість Маріанни.
Полковник слухав її з великою увагою, але, мабуть, встиг узяти себе в руки і, більше до цієї теми не повертаючись, сказав, що дуже щасливий бачити їх у Лондоні, а потім спитав, як вони доїхали, як поживають їхні спільні знайомі.
Вони продовжували вести світську бесіду, аніскільки їм не цікаву, обоє смутні, обоє думаючи про інше. Елінор хотіла б спитати, чи в Лондоні Віллоубі, але боялася завдати йому болю, згадавши його суперника, і врешті-решт, не знаючи, про що говорити далі, спитала, чи весь час відтоді, як вони бачилися востаннє, він провів у Лондоні.
— Так, — відповів він трохи непевно. — Майже весь час. Разів зо два я на кілька днів виїжджав до Делафорда, але повернутися в Бартон ніяк не міг.
Його слова і тон негайно нагадали їй усі обставини його від'їзду, а також настирливі розпитування і підозри місіс Дженнінгс, і вона злякалася, що власне її питання могло тлумачитися як цікавість, якої вона зовсім не відчувала ні тоді, ні тепер.
Але тут до вітальні увійшла місіс Дженнінгс.
— А, полковнику! — вигукнула вона зі звичайною своєю галасливою привітністю. — Я страшенно рада вас бачити… даруйте, що забарилася… Щиро прошу вибачити мене, але мені треба було огледітися і зайнятися справами, адже я дуже давно не була вдома, а ви знаєте, скільки всіляких дрібниць набирається, варто тільки відлучитися. І потім ще Картрайт, потрібно було розплатитися. Господи, після обіду я ні хвилини спокою не мала! Але ж скажіть, полковнику, а ви як здогадалися, що я приїхала?
— Я мав задоволення почути про це від містера Палмера. Я нині в них обідав.
— Оце так! І як їм ведеться? Що Шарлотта? Вже, мабуть, товста, як бочка?
— Місіс Палмер, здається, при доброму здоров'ї і доручила передати вам, що вже завтра буде у вас.
— Ага, так я і думала. Але, полковнику, я, як бачите, привезла з собою двох панночок… Тобто зараз ви бачите одну, але десь тут і друга є. І не хто інший, як ваша приятелька міс Маріанна, що вам, зрозуміло, приємно почути. Боже мій, не знаю, як ви з містером Віллоубі розберетеся між собою через неї! Як гарно бути молодою і вродливою! Я теж була колись молодою, та тільки не надто красивою, на свою біду. Втім, заміж я вийшла за пречудового чоловіка, краще за якого і найпершій красуні не знайти! Бідолаха! Він помер ось уже вісім років тому, а то й більше. Але, полковнику, де ви були відтоді, як ми вас бачили востаннє? І як ваші справи? О, ну які можуть бути секрети між друзями?
Він відповів на всі її запитання зі звичайною своєю м'якістю, але так, що вона не зуміла задовольнити своєї цікавості. Потім Елінор сіла заварювати чай, і Маріанна змушена була вийти до них.
З її появою полковник Брендон став ще більш серйозний і мовчазний, а потім відкланявся, хоч як умовляла його місіс Дженнінгс посидіти ще трохи. Більше ніхто з візитом не з'явився, і вони одностайно вирішили лягти спати раненько.
Наступного ранку Маріанна прокинулася в прекрасному настрої, знову вся сяючи радістю. Розчарування минулого вечора було забуте в передчутті того, що обіцяв новий день. Вони не встигли поснідати, як біля дверей зупинилася карета місіс Палмер, і за хвилину вона зі сміхом увійшла до вітальні, так радіючи їм усім, що було важко сказати, кого їй приємніше бачити — свою матусю чи бартонських знайомих. Так дивно, що вони приїхали до Лондона, хоча вона нічого іншого і не припускала із самого початку! Вона гнівається на них за те, що вони прийняли запрошення її матусі, після того як їй відмовили! Але, певна річ, вона ніколи їм не пробачила б, якби вони все-таки не приїхали!
— Містер Палмер буде такий щасливий вас бачити! — вела вона далі. — Як, по-вашому, що він сказав, дізнавшись, що ви їдете з мамою? Я, їй-богу, вже забула, але це було так кумедно!
Години зо дві вони провели, як висловилася місіс Дженнінгс, за приємною бесідою, — іншими словами, вона розпитувала про всіх їхніх знайомих, а місіс Палмер сміялася без жодної причини, після чого остання запропонувала їм усім поїхати з нею по крамницях, де їй неодмінно треба було побувати уранці, і місіс Дженнінгс та Елінор негайно погодилися, бо теж хотіли щось купити, а Маріанна спочатку відмовилася, але потім пристала до них.
Але хоч би куди вони заїжджали, Маріанна весь час була насторожі.