Справді, хоча б як сильно хотілося спати, сон не може бути метою. Він — лише засіб для пробудження, одне слово, з якого боку не глянь, його слід віднести до накопичення свободи. З такої ж причини не варто поки що розглядати природні функції організму, спрагу, гонитву за наживою, інстинкт самозбереження, жадобу слави й бажання працювати... Проте, мабуть, не уникнути мені докору за те, що останнє бажання — бажання працювати, поряд з природними функціями організму — я необдумано прирівняв до засобу. Справді, якщо згадати, які наслідки дає праця, то стає ясно, що найголовніше бажання — працювати. Якби не вироблялися речі, то, напевне, не було б історії, не було б світу і, можливо, не виникло б такого поняття, як людина. Крім того, праця може стати метою, якщо виступить у ролі самозаперечення, тобто у вигляді праці для праці. Та навіть тоді, перетворившись у самоціль, вона не залишає такого огидного й прикрого враження, як гонитва за наживою або жадоба слави. Киваючи головою, тоді люди лише скажуть: "Ото роботяга!" Може, вони йому позаздрять, але в жодному разі не докорятимуть. Адже люди самі вигадали такі вирази, як "вигідна робота", "прибуткова робота", "високооплачувана робота"...
Але, на жаль, такий занадто благословенний стан був для маски нестерпний. Поки яким-небудь чином не порушується заборона, використання маски втрачає сенс. "Свободою тільки для маски" передусім мали бути незаконні дії. (Справді, роботою в інституті я був задоволений на шістдесят процентів... та якби в мене її забрали, то сумував би за нею процентів на дев'яносто... І все ж я легко міг би обійтися без маски). Навіть якби робота для роботи і проскочила крізь вічка першого сита, в другій їй судилося застряти. Наперед застерігаю, що проблеми вартостей я не збираюсь зачіпати. Я розповідаю про найперше бажання втікача із в'язниці, якому забезпечено алібі.
До речі, з решти бажань голод теж, мабуть, залишиться в другому ситі. Оскільки безплатне харчування — не мета, а скоріше засіб, з самого початку я вирішив про нього не згадувати, та начебто десь чув, що є закон, який не дозволяє переїдатися. Утамування голоду забороненим способом зустрічається рідко, хіба що на фронті або у в'язниці. Та якщо пошукати, то, мабуть, пощастить виявити його в людоїдстві.
Щоправда, йдеться не про втамування голоду, а скоріше про вбивство. А вбивства, як ми вже раніше вирішили, торкатися не будемо.
Хоча самогубство теж належить до заборонених вчинків, які можна здійснити із справжнім обличчям, маска допомогла мені уникнути долі "живцем похованого". Та якщо я збираюся накласти на себе руки, то краще з самого початку нічого не робити. Жадобу розваг теж не слід виділяти окремо, бо іноді це різновид порятунку, а іноді — своєрідна праця, позбавлена об'єкта, одне слово, мені хотілося б розглядати її як складне явище. Далі, схильність до отруєння, поряд із пияцтвом,— лише погане наслідування маски і тому... Я справді перебував у блаженному стані оп'яніння. Тому знову торкатися цього не варто.
Отже, бажання одне за одним проскочили крізь усі сита і нарешті залишилися тільки вищезгадані конвульсії жертовності.
До речі, що ти думаєш про мої міркування? Так, саме про міркування. Я дійшов висновку, що якби вирішив використати свободу в чистому вигляді, то це вилилося б у сексуальний злочин, хоч насправді нічого схожого на злочин я не скоїв. І не тому, що не мав охоти або нагоди, а просто я його не здійснив. Ось чому питаю тебе лише про одне — про свої міркування.
Звісно, я не тішу себе надією, що ти їх схвалиш. Може, ти навіть помітиш у них явні вади. Оскільки я вже пережив їхній крах, то не можу не визнати цих вад. Однак ні раніше їх не усвідомлював, ні тепер ще не бачу. А може... може, я підкорився настирливим умовлянням маски і сам себе обдурював, вважаючи їх результатом своїх власних бажань?
З одного боку, щось начебто заважало мені відкинути табличку з пересторогою "Секс. Вхід заборонено", а з другого — нестримно вабило це зробити. Якщо подумати, в цьому не було нічого дивного. Бо хоча я уникав розмови на цю тему, проте розумів, що поки не погоджуся на сексуальний злочин, не зможу здійснити свого плану — спокусити тебе маскою. Якби йшлося про те, щоб спокусити тебе лише один раз, то, певно, не було б ніяких труднощів. Але якщо я хотів зробити стосунки маски з тобою довготривалими, то мусив піти на порушення правил, яких дотримуються в інтимних справах. Бо інакше, роз'їдений до кісток ревнощами, я не витримав би подвійного життя. Напевне, і ті багатослівні умовляння маски були наслідком мого свідомого підбурювання.
Так, дивовижна річ — тільки-но я насилу поставив свої міркування на нібито логічну основу, як відразу перейнявся бажаннями маски. Однак застерігаю: не тому, що зголоднів за сексом, як за їжею. Ні, маска прагла іншого — ламати сексуальні заборони. Якби я не усвідомлював їх, то навряд чи, порушуючи їх, відчував би трепетну насолоду. Опинившись віч-на-віч з нею, змучений ревнощами, я раптом наче розгубив їхню отруйність і, немов смокчучи таблетку протиотрути, спробував викликати в собі еротичний порив.
Хтивими очима я по-новому глянув навколо себе, і місто здалося мені дивовижним замком, побудованим із табличок з пересторогою "Секс. Вхід заборонено". Хоча б огорожа того замку була міцна, а то вона поточена черв'яками, дірява від цвяхів, що повипадали, і наче от-от розвалиться. Огорожа ніби остерігається вторгнення, і тим приваблює перехожих, та як тільки зблизька вони помічають, що червоточини й діри від цвяхів — лише камуфляж, то втрачають бажання підступити до неї ще хоч на крок. Секс, заборона сексу — власне, що це таке? Кожен, хто замислюється над суттю камуфляжу, хто замислюється над походженням огорожі, мимоволі перетворюється на еротомана. Звичайно, і він сам не що інше, як одна з тих огорож. Ось тому еротоман мусить обливати сльозами свої муки й каяття. Ламаючи сексуальні заборони, він руйнує власну огорожу. Коли замислиться над існуванням огорожі, то не заспокоїться, поки не дізнається про її походження. Еротоман — здебільшого чесний дослідник, який ладен піти на жертви, аби лише розгадати загадку.
І от я, дослідник-невдаха, заглянув у перший-ліпший бар. Звичайно, особливої надії я не плекав. Він привабив мене тим, що його вивіска була вкрита фальшивими червоточинами і слідами від цвяхів. Там продавали фальшиву маску — алкоголь. У теперішньому стані таке місце мені дуже підходило.
Як я і сподівався, в барі було затишно. Фальшива темрява, що заступала дорогу фальшивому світлу... Під фальшивими усмішками ознаки фальшивого занепаду... Невизначений стан, наче вві сні,— і зла не вчиниш, і добра не зробиш... Змішані у потрібній пропорції фальшиве добро й фальшиве зло... Як тільки я вмостився на табуреті, відчув, що пори по всьому тілі почали розкриватися. Я замовив віскі із содовою і відразу почав гладити пальці дівчини в темно-синьому платті, що сиділа поряд. Ні, гладив не я, гладила маска. Хоча її пальці спітніли, але здавалися сухими, наче посиланими крохмалем. Звичайно, дівчина дозволяла загравати з нею. Не скажу, що вона сердилась, але й не була байдужа. Та хоч би що я робив — нічого від цього не мінялося.
Коли я брехав, брехала й дівчина. Незабаром вона, здавалось, почала думати про щось інше, а я вдав, ніби нічого не помічаю. Може, зробити її своєю на одну ніч, щоб відомстити п'явкам, тобі і, нарешті, справжньому обличчю? Ні, не турбуйся,— тут усе могло статись, але не сталося. Брехав я, брехала й дівчина, а потім з якогось дива раптом збентежила мене, сказавши, що я, мабуть, художник.
— Чому? Чим я схожий на художника?
— А хіба художники не люблять видавати себе за когось іншого?
— Можливо... А навіщо жінки користуються гримом? Щоб показати щось чи, навпаки, приховати?
— І те й інше...— Дівчина шкребла нігтями камінець.— Зрештою, в обох випадках вони роблять так, як підказує серце...
— Підказує серце?..— Я розчарувався, наче мені відкрилася таємниця фокуса.— Не патякай!..
Невдоволено зморщивши свого коротенького носика, дівчина відповіла:
— Як гидко. Все зрозуміло, але навіщо так грубо?..
Правильно!.. Тут кожна справжня річ була чудовою підробкою, а кожна підробка вважалася чудовою справжньою річчю. В таких місцях, як правило, забавляються малюванням дір на огорожах заборони, сподіваючись, що тебе ось-ось охопить хіть... Якщо я сильніше сп'янію, то навіть усвідомлення того, що на мені маска, стане небезпечним... Стегно дівчини під моєю долонею наче від нудьги почало позіхати — мабуть, час звідси забиратися. Зрештою, нічого не сталося, та байдуже. Я доторкнувся рукою до огорожі заборони й переконався в її міцності — вже це, гадаю, чогось варте. Хоч-не-хоч, завтра мені доведеться відчайдушно штурмувати твою огорожу...
Наступні події в моїй пам'яті позбавлені для мене перспективи — так, наче я дивився на них у телеоб'єктив. Та я не зробив дурниці — піддавшись сп'янінню, не зірвав маски і водієві таксі назвав адресу не власного дому, а сховища. Хоч би як тісно обличчя й маска прилягали одне до одного, хоч би як міцно були склеєні, а прірву між ними, очевидно, не так просто знищити. Цілу ніч я бачив сни, що переривалися короткими пробудженнями. Вві сні ти начебто про щось мене просила. Ніби застерігала від інтимної близькості, а може, я видумав це вже пізніше. Потім один раз мені приснилася в'язниця.
Як і слід було сподіватися, наступного ранку — жахливе похмілля. Розпухле обличчя страшенно пекло. Повернувшись додому, я не повністю зняв з нього клейку речовину, а тому воно вкрилося висипкою. Вмившись і випорожнивши шлунок, я відчув деяке полегшення. З усім цим я впорався до десятої години. Та оскільки виходити з дому найкраще після третьої години, то я вирішив трохи полежати.
Як важко очікувати заповітної хвилини, заради якої, так би мовити, поставлено на карту зусилля цілого року! Хоч скільки разів я перевертався з боку на бік, шукаючи холодного місця, та заснути ніяк не міг. І треба ж було мені напитись, як дурень! Власне, з якого дива я так розвеселився?.. Здається, я мушу щось згадати... Надівши маску і, вважаючи себе прозорим, я вештався вулицями... Огорожа...