Таж тих грошей, що з нас луплять голярі за рік, вистачить на ціле немовлятко!
— Прошу, запускайте бороду, містере Робертсе, але я тоді негайно беру шлюбне розлучення, — погрозилася Сексон. — У тебе таке гарне, чисте й здорове обличчя! Я надто люблю його, щоб дозволити йому зарости бородою. Ах ти, любий, любий мій! Біллі, я не знала, що таке щастя, доки не віддалася за тебе!
— І я теж.
— І так воно буде завжди?
— Атож, — я певний! — відповів Біллі.
— Я завжди думала, що буду щаслива в заміжжі,— провадила Сексон далі,— але ніколи й не марила, щоб воно було саме так.
Повернувши голову, що лежала в нього на плечі, Сексон поцілувала чоловіка в щоку:
— Біллі, це навіть не щастя, — це раювання.
І Біллі поклав тим часом мовчати про зменшення платні. Поділився він сумною новиною лише за два тижні, коли довелося віддати жінці окраяний заробіток.
Другого дня Мері з Бертом, одружені вже цілий місяць, прийшли до них на недільний обід, і розмова зайшла на цю тему. Берт дивився на майбутнє дуже похмуро й натякав на неминучий страйк у залізничних майстернях.
— Якби ви всі менше базікали, то все було б гаразд, — обурилася Мері.— Оті профспілчанські агітатори туману на залізничників напускають. Просто злість бере, коли глянеш, як вони воду каламутять. Щоб я була хазяїном, я б зменшувала платню кожному, хто їх слухає!
— Але ж ти сама була у спілці прачок, — лагідно зауважила Сексон.
— Мусила бути, бо інакше не могла б працювати. А чи багато мені дала тая спілка?
— Візьмім хоч би Біллі,— доводив Берт. — Биндюжники мовчали, як риби, годили хазяїнові, все було гаразд, — і рантом маєш! Десять відсотків платні — мов язиком злизало! І попереду — хай йому чорт! — нічого нам не світить! Нам капець. Для нас немає місця в країні, яку ми самі й наші батьки створили власними руками! Нас приборкано, окраєно, незабаром ми всі загинемо, — ми, нащадки білих, що прибули сюди з Англії, що протеребили тут грунт, звільнили рабів, подолали індіян і створили Захід! Сліпому видко, що з нами буде!
— А що ж ми маємо робити? — тривожно запитала Сексон.
— Боротися! Тільки боротися! Країна в руках зграї грабіжників! Візьміть бодай Південно-Тихоокеанську залізницю. Хіба не вона керує Каліфорнією?
— Дурниці, Берте, — не стерпів Біллі.— Таке верзеш! Залізниця не може керувати Каліфорнією.
— Ех ти, дурнику! — криво всміхнувся Берт. — Колись і такі дурники, як ти, зрозуміють, нарешті, та буде запізно!.. Гниє все, смердить! Як хто хоче потрапити до законодавчих зборів штату, то мусить їхати до Сан-Франціско, в правлінні залізниці стати перед ким слід на задні лапки й покірно випрохати дозволу! Так повелося ще до того, як ми з тобою на світ народилися, що в губернатори Каліфорнії потрапляють лише колишні директори залізниці. І не сперечайся зі мною! Всім нам капець! Але перше, ніж померти, я б залюбки підсобив почепити на шибеницю отих паскудних злодіяк! Знаєш, хто ми такі? Ми нащадки того славного білого племені, що стиналося на полі бою, що виорало цю землю і створило все довкола. Я тобі скажу, хто ми. Ми останні з могікан!
— Він такий скажений, аж мене жах бере, — не криючи злості, промовила Мері.— Якщо він не триматиме язика за зубами, його виженуть з майстерні. І куди ми тоді подінемося? До мене йому байдуже!.. Але одне скажу вам: до пральні я більше не вернуся. — Вона піднесла правицю, і слова її пролунали врочисто, мов присяга. — Ніколи не вернуся, чуєте — ніколи!
— О, я знаю, куди ти ціляєш! — гостро кинув Берт. — Здохну я чи ні, матиму заробіток чи ні — справа не в мені. Якщо ти схочеш піти кривою стежкою, ти підеш, та й годі.
— Здається, я жила чесно, доки не зустрілася з тобою, — огризнулася Мері.— І залишилася чесна й опісля — це кожен скаже.
Язик Бертів свербів гострими словами, та Сексон вчасно втихомирила його. Її хвилювало майбутнє їхнього шлюбу. Берт і Мері були обоє гарячі, нестримні, дратливі, і їхні вічні сварки не обіцяли нічого доброго.
Безпечна бритва була великим досягненням для Сексон. Вона порадилася із знайомим продавцем у Пірсовій крамниці і лише тоді купила, нарешті, бритву.
Однієї неділі вранці, коли Біллі після сніданку лагодився в перукарню, Сексон повела його до спальні й відкинула там рушника: на столі чекали на нього коробочка з бритвами, чашка, мило, помазок та ремінь. Здивований Біллі подався назад, а тоді почав приглядатися. З жалем похитав він головою, вгледівши безпечну бритву.
— Хіба це чоловіче знаряддя?
— Це чудова річ! — запевнила Сексон. — Тисячі чоловіків щодня голяться такими бритвами.
Біллі похитав головою і знову відступився.
— Ти голишся тричі на тиждень, — переконувала вона його. — Це коштує сорок п'ять центів, тобто півдолара, а в році п'ятдесят два тижні. Отже, на рік — двадцять шість доларів. Спробуй, серденько, спробуй! Скільки чоловіків голяться таким знаряддям!
Він рішуче похитав головою, а його затуманені глибокі очі стали ще глибші. Вона так любила цей його похмурий, гарний вигляд немовби впертого хлопчиська! Засміявшись, вона поцілувала Біллі, підіпхнула на стільця, скинула з нього піджака, розстебнула верхню й спідню сорочку та підгорнула їх усередину.
— Почнеш сперечатися, то дістанеш цим у рот, — погрозилася Сексон, намилюючи чоловікові щоки.
— Постривай-но, — спинила вона його, коли він одчайдушно потягся рукою до бритви. — Я бачила у вікно, як працюють перукарі. Намиливши, вони роблять ось так.
І вона почала втирати йому пальцями в шкіру мильну піну.
— Тепер можеш починати, — сказала вона, намиливши обличчя вдруге. — Але пам'ятай, я так з тобою щодня не панькатимуся — привчайся сам, голубчику.
Напівщиро, напівжартівливо обурюючись, Біллі провів кілька разів бритвою по щоці. Аж раптом він дико схопився з місця і закричав:
— Бий тебе нечиста сила!
Він нахилився до дзеркала й побачив, як з-під мильної піни проступала кров.
— Порізався!.. Безпечною бритвою, бігме! Мабуть, чоловіки проклинають їх, бриючись! Порізався! Добра мені безпека!
— Але постривай хвилинку, — благала Сексон. — Її треба спершу відрегулювати. Продавець казав мені… Бачиш, осьо маленькі гвинтики? Оці… Крути їх осюди.
Біллі знов кілька разів провів бритвою по щоці, глянув у дзеркало, всміхнувся й знов узявся до бритви. Легко й швидко він зішкріб з обличчя всю піну. Сексон заплескала в долоні.
— Здорово! — промовив він. — Нечувано! Дай руку! Ти диви, як добре вийшло!
Він потер її руку об свою щоку. Раптом Сексон висмикнула руку й розчаровано скрикнула, а тоді нахилилася і пильно приглянулась до його обличчя.
— Та вона ж зовсім не голить! — озвалася вона.
— Це шахрайство, та й уже. Вона дере шкіру, а не волосся. Ні, я волію перукаря.
Але Сексон усе не відступала.
— Ти ще не вмієш як слід поводитися з нею. Ти її занадто прикрутив. Хай я сама спробую. Ось так. А тепер знову намилься й починай.
Цього разу почувся шерех, наче від шліхтувального паперу.
— Ну як? — непевно прошепотіла Сексон.
— Дере… ой! рве… волосся, — прогарчав Біллі, насуплюючи брови й роблячи гримаси. — Але ж… ой… Шкребе, щоб їй дихать не дало!
— Так, так, — підбадьорювала Сексон. — Не здавайся, мій мисливче по скальпи. Пам'ятай про Бертові слова і будь останній з могікан!
Нарешті за чверть години Біллі сполоснув обличчя, витерся й полегшено зітхнув.
— Звісно, можна й так поголитися, але я не в захваті від цього способу. Він з мене усі жили висотав. Я геть знемігся.
Раптом він застогнав, наче відкривши нове нещастя.
— Що там сталося? — запитала Сексон.
— А моя потилиця? Як же я поголю собі потилицю?! Однак доведеться йти до перукаря.
Сексон на мить трагічно завмерла, а тоді враз ухопила помазка.
— Сідай, Біллі!
— Як?.. Ти? — обурено скрикнув він.
— Так, я! Якщо якийсь перукар годен поголити тобі потилицю, то і я годна.
Біллі бурчав і стогнав, що це принижує його, але врешті здався на її волю.
— Бач, як добре, — заявила Сексон, скінчивши. — А за те двадцять шість доларів на рік економії! На ці гроші ти купиш колиску, й візочок, і пелюшки, і ще всякої всячини. А тепер посидь ще хвильку!
Вона зволожила й обтерла йому потилицю, а тоді присипала ще пудрою.
— Тепер ти біленький і чистенький, як немовлятко, хлопчику мій, Біллі!
Він аж здригнувся з несподіваної радості, відчувши на шиї дотик її ніжних уст.
Два дні Біллі клявся собі, що ніколи більше не візьме до рук оте чортове знаряддя, але на третій день таки дозволив Сексон допомогти йому в другій спробі. Цим разом справа пішла легше.
— Бритва вже не така й погана, — визнав він. — Я потроху привчаюся до неї. Найголовніше — це її відрегулювати. Вона тоді голить чистенько і зовсім не дере. Перукарі так не вміють. Час від часу вони обов'язково тебе поріжуть.
Третього разу обійшлося ще краще, і, нарешті, Сексон подарувала страдникові за труди флакон одеколону. Після цього він став завзятим прихильником безпечної бритви. Йому так кортіло похвалитися Бертові своїм відкриттям, що він не дочекався приятеля і пішов сам у гості.
— Ми були йолопи, Берте, що бігали досі до перукарів та викладали гроші. Глянь сюди! Диви, як вона бере — гладко, мов шовк! А легко як! Осьо! Шість хвилин, і готово. Ти бачиш? Як напрактикуюся, то й за три впораюсь.
Голись хоч і поночі, а хоч і під водою! Аби й хотів, і то не поріже! Та й ще заощаджує двадцять шість доларів на рік. Це Сексон вимудрувала. Вона в мене просто диво!
РОЗДІЛ VI
Торгівля між Мерсідіз та Сексон дедалі зростала. Стара мала свою клієнтуру, а Сексон працювала дуже охоче. Зменшення Біллиної платні та майбутня дитина примушували її серйозніше дивитися на матеріальне становище. Заощаджень на рахунку було обмаль, і сумління гризло Сексон, що вона забагато розтринькує грошей для дому й для себе самої. Крім того, це ж уперше за ціле своє життя жила вона на чужі заробітки, бо ще змалку звикла сама заробляти на себе. Завдяки Мерсідіз Сексон знову почала приробляти і тепер залюбки витрачала цей заробіток на придбання нової, дорожчої білизни.
Мерсідіз подавала ідеї, а Сексон втілювала їх і навіть удосконалювала. Вона шила гофровані батистові сорочки, вишивала їх французькими візерунками на плечах та на грудях і обмітала власним тонким мереживом; шила елегантні комбінації і тендітні, прозорі, як павутинка, пишно оздоблені ірландським мереживом нічні сорочки.