24] Твоїй стрілі знайшлись в такій меті?"
25] І я: "Філософічні всі розправи
26] ] впливи, що з небес до нас летять,
27] Карби дали мені любові й слави;
28] Бо благо, як його за благо взять,
29] Вогні любові в'є, тим більш розквітлі,
30] Чим добрістю багатша благодать.
31] До сутності, яка палає в світлі
32] Сліпучому, а все те, що не в ній, —
33] Лиш промені від неї напівсвітлі,
34] Хай той свої зусилля основні
35] З великою любов'ю направляє,
36] Хто правду зрить, бо доказ в ній одній.
37] Цю правду розумову розстеляє
38] Той, хто мені довів, що ту любов
39] Найперше сутність вічна виявляє,
40] Це розстеля Творець світобудов:
41] "Я благо покажу тобі, як просиш", —
42] Мойсею мовлячи, щоб був готов.
43] Ти розстеляєш теж, коли підносиш
44] Про зміст найвищих таїн річ свою
45] За всіх глашатаїв гучноголосіш".
46] Почув: "Розсудок, звичний в вас в краю,
47] І тонша влада, згодна з ним, із грубим,
48] Для Бога бережуть любов твою,
49] А може, й інші струни в'яжуть з любим?
50] Скажи, щоб відповідь ясна була, —
51] Яким тебе любов кусає зубом?"
52] Святі думки Христового орла
53] Господнє показали спрямування,
54] Щоб і моя ним сповідь поплила.
56] До Бога серце благосне ведуть
57] І зміцнюють любові поривання.
58] Бо путь всесвітня, і моя вся путь,
59] І смерть його, мого життя заради,
60] Чого, як я, всі віруючі ждуть,
61] Що й сказані слова, й живі поради —
62] Все з хвиль любові ложної взяло
63] Мене на берег справжньої відради.
64] Зелене листя, що у ріст пішло
65] Навік в саду, вславляю я уроче, —
66] Мене з садівником воно звело".
67] Скінчив я, й задзвеніли найсолодше
68] З усіх усюдів хори: "Свят, свят, свят!"
69] І владарка їм вторила охоче.
70] Як сонце, зазирнувши до кімнат,
71] Розбудить сонних на приємнім ложі,
72] Все зливши морем променистих шат,
73] І враз пробудженим страшне й вороже
74] Все видається, й все не до пуття,
75] Аж поки їм свідомість не поможе, —
76] Так із сліпих очей моїх сміття
77] Під чистим зором Беатріче спало
78] І зникло в дальніх далях забуття.
79] Гострішим ще прозріння в мене стало,
80] І, остовпівши, я спитав, чого
81] Чотири раптом сяєва засяло.
82] І владарка: "Із пломеня цього
83] Найперша з душ, твір першої чесноти,
84] Зорить в екстазі на творця свого".
85] Як стовбур хилиться, коли навпроти
86] Дме вітер, та гнучкі свої гілки
87] Випростує і ставить, як і доти, —
88] Так я вчинив на шани знак палкий,
90] Жадоби мовити, я, говіркий,
91] Почав: "О яблуко єдине, в лоні
92] Не зроджене, о праотче старий,
93] Кому жіноцтво — невістки і доні!
94] На мене зглянься з вишньої гори,
95] Молю тебе. Мою ти знаєш віру,
96] Тож я змовкаю, ти ж заговори".
97] Коли серпанки вкриють спину звіру,
98] То, ревно вивільняючись із них,
99] Він виявляє неспокійність щиру.
100] Цілком так само перша з душ земних
101] Явила вогняними язиками
102] Сліпучу радість після слів моїх,
103] І далі: "Хоч не виразив словами
104] Бажання ти свого, все знаю в нім,
105] Як ти — в найкраще знаній між речами.
106] Його я бачу в дзеркалі яснім,
107] Що відбива все чисто без підлогу,
108] Саме ж не відбивається ні в чім.
109] Ти хочеш знать, як, дякуючи Богу,
110] Я трапив у найвищий сад, звідкіль
111] Ця жінка повела тебе в дорогу,
112] Ще — скільки я втішався там суціль,
113] І ще про гніву Божого природу
114] Й про мову — наслідок моїх зусиль.
115] То, любий сину, сталось не від плоду
116] Моє вигнання, що в синах трива, —
117] То поламав я Божу загороду.
118] Чотири тисячі і триста два
119] Ждав роки я в тім місці, де Віргілій
120] Твоєї владарки почув слова,
121] А поки жив я ще в земному тілі,
122] То сонце дев'ятсот і тридцять раз
123] На кожному засяяло світилі.
124] Та мова, що гранив я, як алмаз,
125] До незавершеної зникла вежі,
126] Коли напав людей Немврода сказ.
127] Залежать дум людських складні мережі
128] Від вдач, а ті — від зір, що красять ніч,
129] Тому у них є визначені межі.
130] Людині розмовлять — природна річ,
131] Тож кожен має дозвіл од природи
132] Обрать собі бажану мову й річ.
133] Ще не ступав я на пекельні сходи,
134] А всеблагий звавсь "І" серед земель,
135] Кого шаную я й усі народи.
136] Пізніше він дістав наймення "Ель",
137] Бо звичаї зникають у людини,
138] Як всохлий лист зника серед пустель.
139] А на верху, що на землі єдиний,
140] Гріхом жив я й не відав, що є смерть,
141] Од першої до другої години
142] За шостою, де сонце мінить чверть".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] "Отцю, і Сину, і Святому Духу", —
2] Почав гучну співати славу Рай,
3] І спів солодким став напоєм слуху.
4] Лилося в очі й вуха з вишніх зграй
5] Захоплення, в сп'янілому паланні
6] Я зрів усміхнений небесний край.
7] О радощів розкоші несказанні!
8] О це життя, де все — любов і мир!
9] О скарби не в журбі і не в жаданні!
10] Чотири світочі ввійшли в мій зір,
11] І з них найдужчим світлом розсіявся
12] Той шпиль, що появився першим з гір
13] І став такий, яким очам здавався
14] Юпітер би, коли б із Марсом він,
15] Зробившись птахом, пір'ям помінявся.
16] Те провидіння, що чергу і чин
17] Розподіляє всюди, хор зімкнути
18] Уста примусило, й затихнув дзвін,
19] Коли я вчув: "Ти не дивуй, що з люті
20] Мінюсь я, — змінять вид цих мирних грон
21] Слова, що доведеться їм почути.
22] Той, хто загарбать зважився мій трон,
23] Мій трон, мій трон, що перед Божим Сином
24] Стояв порожній, і зламав закон,
25] Ще й цвинтар мій залляв смердючим плином
26] Та кров'ю, і радіє лиходій,
27] Який вигнанцем звідси був єдиним".
28] І колір той, яким під захід свій
29] І схід, світило тьму небес малює,
30] Забарвив обрій в вишині ясній.
31] Мов чесну пані, як вона почує,
32] Що неподобством хтось ганьбить міста
33] Чи села, вельми звістка ця хвилює, —
34] Мінилась так і владарка свята, —
35] Так само небо, думаю, хмурніло,
36] Коли волала Сила із хреста.
37] І далі грізне слово це гриміло,
38] І гнівна зміна в голосі була,
39] Й великий гнів обличчя появило:
40] "Дружина Божа не на те зросла
41] Моєю кров'ю, кров'ю Ліна, Клета,
42] Щоб золото стягалось без числа.
43] І щоб блаженства блиснула прикмета,
44] Кров Сікст пролив, ще й Пій, Калікст, Урбан,
45] І ваша ними вславилась планета.
46] Не ми хотіли, ні щоб християн
47] Наступник наш нечесною рукою
48] Ділив на правий і на лівий стан,
49] Ні щоб ключі, що я ношу з собою,
50] Могли на корогві тій знаком стать,
51] Котра проти хрещених зве до бою,
52] Ні щоб лицем я скріплював печать
53] На грамотах продажних та брехливих,
54] Щоб мусив потім з сорому палать!
55] На паші бачимо вовків кусливих
56] В пастушім одязі поміж овець, —
57] О суде Божий, грянь на нечестивих!
58] З Каорсою Гасконь сіда, мов ґедзь,
59] На нашу кров. О праведний початку,
60] Який поганий ждав тебе кінець!
61] Та промисел, що славу Риму в статку
62] Із Сціпіоном збройно врятував,
63] Поможе й нам, гадаю, до остатку.
64] Коли повернеш до земних держав,
65] Тоді, мій сину, ти розкрий там рота
66] Й слів не ховай, як я їх не ховав!"
67] Як випари верта згори мерзлота
68] Й скидає снігом вниз, коли ріжком
69] Коза черкає сонців диск із злота,
70] Помчали раді випари сніжком,
71] Що коло нас були і щойно спаді
72] З ефіру спломенілого цілком.
73] Простежував я їх стежки несталі
74] І стежив, як всередину знялись
75] І віддаль не дала летіти далі.
76] Уздрівши зір, не втоплений у вись,
77] Сказала владарка: "Як опинився
78] Ти саме тут, уважніш роздивись".
79] Побачив, що відколи я дивився
80] Звідсіль уперш, по кліматних стрічках
81] На перший край з середини скотився.
82] За дальнім Гадесом я бачив шлях
83] Рискований Улісса й берег вище,
84] Де всілася Європа на рогах.
85] Я той куток би обдивився ближче,
86] Та сонце вже випереджало нас
87] Понад весь знак, в безодні бігши нижче.
88] Закоханий мій дух впада всякчас
89] Біля владарки й навіть на вершині
90] Жадав, щоб зір її мене потряс.
91] Все, чим природа чи мистецтво й нині
92] Чарують зір, вловляючи серця,
93] Чи в людськім тілі, а чи на картині,
94] Мізерним видалось би до кінця
95] Проти відради, що мені засяла,
96] Як глянув я на блиск її лиця.
97] І сила, що в її очах блищала,
98] Лишивши в Лединім гнізді зірки,
99] Мене в найшвидше небо перемчала.
100] Найвищі та найскорші в нім частки
101] Однакові усі, і я не зчувся,
102] Як з Беатріче став на ґрунт легкий.
103] Вона сказала, щоб я схаменувся,
104] І посміх був її такий ясний,
105] Мов Бог у неї на лиці всміхнувся:
106] "Дає природа світу рух міцний,
107] Недвижна у середній огорожі,
108] Відштовхується тут, як од стіни.
109] І небо це вмістилось в мислі Божій,
110] Яка запалює ізнову й знов
111] Любов рушійну і чесноти гожі.
112] Іде круг нього сяйво і любов,
113] Воно ж іде круг інших кіл зіллятих,
114] І з ним в усі Творець його прийшов.
115] І рух його — не в мірах десь узятих,
116] А інші в ньому вимір свій беруть,
117] Як десять — з других складені та з п'ятих.
118] Неважко буде вже тобі збагнуть,
119] Чом корені у ньому час тримає,
120] Гілки ж він може деінде тягнуть.
121] О ненажерливість, що поглинає
122] Людей, а з них хай хтось би очі звів
123] З глибин її, — на те снаги немає!
124] Коли буває літом надмір злив, —
125] Хоч скільки добра воля в смертних квітне, —
126] Кислиці виростають замість слив.
127] У вірі й цноті немовля привітне,
128] А підросте, вже уника цих справ,
129] Хоч на щоках волосся й ледь помітне.
130] Той постував, коли ще белькотав,
131] А як підріс язик, вжива охоче
132] При всякім місяці усяких страв.
133] А інший поважа, коли белькоче,
134] І любить неню, стане ж розмовлять,
135] То зажада закрити любій очі.
136] Так білу шкіру деякі чорнять
137] Від чар дочки того, з чиєї волі
138] То схід, то захід пломенем горять.
139] Ти, щоб не дивуватися доволі,
140] Помисли, що весь рід ваш неборак
141] Без вожая непевно йде в юдолі.
142] Та перш, як в весну прийде січня знак, —
143] Щорік-бо людство забуває соту-, —
144] Найвищі кола закружляють так,
145] Що ждана буря виявить турботу,
146] Корму поставить в давній носа слід,
147] Належний напрям указавши флоту,
148] І з квітки визріє прекрасний плід".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Коли відкрила істину до краю
2] Про вбогих смертних в нинішніх віках
3] Та, що проводила мене по Раю,
4] То, як спахнулі ззаду в свічниках
5] Вогні, уздрівши в дзеркалі раніше,
6] Аніж на очі власні чи в думках,
7] Ми, озирнувшись зріть, чи правду пише
8] А чи неправду скло, зримо злиття
9] Таке ж, як співу з ладом, не вільніше, —
10] Так пам'ять зберегла від забуття,
11] Що я зробив, дивившись в гарні очі,
12] Де пута заплело мені чуття.
13] Коли ж я озирнувся — так щоночі
14] Ми в небі бачимо нові тіла,
15] А в них щось тайне, радісне, уроче, —
16] Я цятку вздрів, яка такий лила
17] Вогонь, прегострий силою своєю,
18] Аж гостротою очі обпекла.
19] Та найдрібніша зірка поруч з нею
20] Здалась би місяцем в достатку сил,
21] Коли б зрівнять їх, як зорю з зорею.
22] Мабуть, так само близько круг світил,
23] Коли повітря мокре охололо,
24] Корона виплива на небосхил,
25] Як цятку обвило вогненне коло
26] І рух його став швидший від основ
27] Кружіння, що собою світ збороло.
28] І з першим другий обвід обійшов,
29] А з другим — третій, з третім же — четвертий,
30] З четвертим — п'ятий, з п'ятим — шостий знов.
31] І сьомий увижавсь такий простертий,
32] Що вісниці б Юнониній було
33] Обняти неможливо в круговерті.
34] А восьмий у дев'ятім був; плило
35] В них сил для обертання в меншу міру,
36] Чим далі сяло первісне число.
37] В тім пломінь грав з чистішого ефіру,
38] Хто ближче до святої іскри був,
39] Бо вглиблювався глибше в неї щиру.
40] Уздріла владарка, що я відчув
41] Вагання, й мовила: "Вплив цятка має
42] На кожний в небі чи в природі зсув.
43] Поглянь, що коло ближче обіймає,
44] І знай: у нім швидкий цей біг явивсь
45] Тому, що всіх любов тут поглинає".
46] І я на те: "Коли весь світ би вівсь
47] Таким порядком, як ти освітила,
48] То б відповідаю я задовольнивсь.
49] Але в чуттєвім світі, чим світила
50] Сміліше над землею піднялись,
51] Тим більша є божественна їх сила.
52] Якщо тепер не менше, ніж колись,
53] Відзначений я ангелів собором,
54] Що вкруг любов'ю й сяйвом обвились, —
55] То прагну відповіді, чом із твором
56] Відтворення не йде одним шляхом,
57] Бо я причин не бачу вутлим зором".
58] "Що справитися пальцям з тим вузлом
59] Тобі незмога — в тім немає дива:
60] Не торкнутий, він затягнувсь цілком, —
61] Так владарка.