Я викличу всіх, хто ховався від Жовтого Туману у володіннях добрих Раміни і Стелли. Нехай швидше відновиться порядок у Чарівній країні!
Енні і Тім з повагою дивилися на цю розтріпану птаху, віл якої так багато залежало і яка прагнула принести щонайбільше користі жителям Чарівної країни.
А Кагги-Карр уже десь. далеко віддавала накази ластівкам і горобцям, які злетілися на її клич.
Кожен новий день подорожі приносив дивовижні переміни. Сніг і лід давно щезли, трава швидко піднімалася із землі, дерева вкривалися густим листям і манили до себе бджіл ароматом пишноквіття.
Енні, Тім і Чарлі Блек радо впізнавали мальовничі пейзана Чарівної країни. Вони самі воскресили цю красу, і тому їхня радість була особливою.
Подорожніх обганяли отари антилоп, бізонів, оленів; вогненно-руді лиси кралися хащами, виглядаючи: чи не потрапить їм на зуби необережний кролик; ящірки виповзали з глибоких нір, де ховалися від морозу.
Кагги-Карр одержувала від своїх зв'язківців донесення по кілька разів на день. Усі вісті були втішні. Маррани вже залишили країну Балакунів, повернулися в свої долини і розпочали сівбу. Покидаючи володіння Стелли, Маррани запевнили гостинних господарів, що віднині вони стануть їхніми вічними друзями і їхні відносини ніколи не будуть затьмарені навіть тінню неприязні.
Жувани і рудокопи залишили сутінкову Печеру і повернулися до своїх затишних жител, зігріті промінням спекотного сонця. Звичайно, услід за ними пішли і ті звірі, що знайшли притулок у Підземеллі. Хитаючись від голоду, жмурячись від незвичного світла, люди, буйволи, антилопи, зайці, єноти розбредалися лісами, повертаючись на обжиті місця.
Турботливий Страшило поцікавився долею Урфіна Джюса. Як пережив колишній король тяжкі тижні снігового полону в своїй самотності? Чи не постраждало його здоров'я?
Чарівний ящик показав Правителю Смарагдового міста і його друзям затишну долину біля підніжжя Кругосвітніх гір, веселий, заново пофарбований будиночок Джюса, оживаючу зелень на садибі.
Городник копав грядки, перекидаючи землю сильними змахами лопати. Вираз обличчя був м'яким, миротворним, чого раніше за ним не спостерігалося. Попередньої похмурості в погляді Урфіна ніби і не було. Поряд на пеньку важно розсівся пугач Гуамоко, який, вочевидь, почав поправлятися після тривалого голоду.
— … Ось так, друже мій Гуамоколатокінте, — вів далі Урфін розмову з пугачем. — Згоден тепер, що я виявився пророком? Адже Арахни вже на світі нема…
— А як ти можеш довести це, господарю? — заперечив пугач, украй улещений тим, що Джюс назвав його повним іменем: адже це траплялося дуже рідко! — Можливо, чаклунка просто схаменулася і повернула людям сонечко з доброї волі?
— З доброї волі, ха-ха-ха! — розреготався Урфін. — Багато в неї доброї волі! Ні, мені абсолютно ясно, що Страшило Мудрий знайшов якийсь цілком незвичний спосіб розправитися з цією злочинницею.
Слова Урфіна Джюса втішили Страшила, його голова почала розпухати від похвал. А городник говорив:
— Справді, мене дуже цікавить, що він придумав. Я, мабуть, відправлю тебе в розвідку. Не заперечуєш, Гуамоколатокінте?
— Із задоволенням, господарю, все з'ясую, — бадьоро відповів пугач, безмежно задоволений нехитрими лестощами Урфіна.
Далі слухати їхню розмову Страшило не став і вимкнув телевізор.
— Я бачу, колишній у-зур-па-тор зовсім змінився, — сказав він. — Треба буде знову запросити Урфіна до Смарагдового міста. Він достатньо покараний за свої минулі злочини, нехай живе серед людей. Його поведінка під час усієї історії з Арахною вища од будь-яких похвал.
Караван продовжував свій шлях і нарешті вступив у межі Смарагдової країни. Страшило та його друзі вже не їхали в фургоні. Доручивши турботу про нього дуболомам, вони йшли пішки, радіючи відродженню природи.
Ось вони побачили перші ферми. Їхні мешканці встигли повернутися з міста, де рятувалися від морозу і Жовтого Туману. Фермери працювали в садах і на полях; люди були веселі, як колись, і тільки їхні змучені обличчя свідчили про те, який тяжкий час вони пережили. А з яким ентузіазмом вітали вони своїх визволителів: Велетня із-за гір, Енні, Тіма, Страшила, Дроворуба і насамперед, звичайно, добродушного гіганта Тіллі-Віллі! Тепер його страшне обличчя вже нікого не лякало; всі знали, що це тільки маска, призначена для постраху злої феї.
І ось показалися башти Смарагдового міста. Подорожні не могли відвести від них захоплених поглядів.
Смарагдове місто завжди вирізнялося пишнотою, але нашим героям здавалося, що воно стало ще прекраснішим, хоча це навряд чи було можливим. Смарагди на стінах, на баштах, на воротах і дахах будинків сяяли дивним блиском, ніби облиті дощем після пилу. Зелена і червона черепиця на дахах чергувалася в мальовничому безладді, і все Смарагдове місто здавалося незвичайною іграшкою, створеною рукою великого майстра.
Подорожні переправилися через канаву на поромі, який відновив свою роботу. А Залізний Рицар перейшов канаву вбрід, однак тепер він уже не спотикався: хода його була тверда, рухи впевнені.
Тіллі-Віллі влаштувався жити в найбільшому міському парку: в місті не знайшлося жодної споруди, де б він міг розміститися. І цей парк з ранку до вечора дзвенів дитячими голосами: міські хлопчаки і дівчатка так і тяглися до доброго велетня, трохи дивуючись лише з того, що він такий великий, але анітрохи не сахаючись його обличчя… І залізний хлопчик завжди охоче з ними бавився: у його віці ігри були найсерйознішою та найпотрібнішою справою.
Радісне потрясіння пройняло наших подорожніх, коли вони підійшли до міської брами. Брама, як завжди, була зачинена. Енні тричі вдарила в дзвін, віконце сторожа відчинилося, і звідти визирнув Фарамант. Він був у зелених окулярах! Виявляється, Вартовий Брами полишив караван годину тому, випередив супутників і зайняв звичне, за багато років обжите місце в сторожовій будці.
— Хто ви такі і чого прийшли до нашого міста? — суворо запитав Фарамант, хоча в кутиках його очей чаїлась усмішка.
— Я — Тричі Премудрий Страшило, Правитель Смарагдової країни, йду зайняти місце, яке належить мені по праву.
— Я — Залізний Дроворуб, Правитель Мигунів, іду погостювати у вашому чудовому місті на запрошення свого друга Страшила.
— Я — Велетень із-за гір, моряк солоної води, йду до вашого прекрасного міста відпочити після важкої боротьби з могутньою чаклункою Арахною.
Потім і інші подорожні відрекомендувалися за всіма правилами. Брама відчинилася, і Фарамант зустрів прибульців з кошиком, повним зелених окулярів.
— Смарагдове місто вітає вас, прибульці, — поважно сказав Вартовий Брами, — але ви повинні надіти зелені окуляри. Такий наказ Гудвіна Великого і Жахливого, і слово його — закон!
Подорожні, сміючись і кепкуючи з Фараманта, наділи зелені окуляри, і все довкола них заблищало різнобарвними відтінками зеленого кольору — від ніжно-бірюзового до темно-зеленого і аквамаринового.
Страшило, Дроворуб, моряк Чарлі і решта ввійшли в місто, і що тут почалося!
На ґанках будинків і балконах товпилися люди; дітлахи обліплювали дахи, тримаючись за труби, флюгери і різьблені окраси; з прочинених вікон визирали дідусі та бабусі. Від вигуків захоплення дзвеніло повітря, звідусіль летіли оберемки квітів…
І серед усього цього радісного гармидеру метушилася скуйовджена, охрипла від крику Кагги-Карр, головна розпорядниця урочистостей! Це вона ще напередодні з'явилася сюди, попередила жителів міста й околиць про прибуття Страшила та його друзів і влаштувала їм небувалу зустріч.
Процесія, супроводжувана тисячами тріумфуючих городян, пройшла по килиму квітів, що встеляли вулиці, і вступила на палацову площу. Посеред неї, як у минулі щасливі часи, клекотав і переливався веселковими барвами головний міський фонтан, а з басейну, пустуючи, вистрибували золоті і срібні рибки.
Палац Страшила з широко розчиненими дверима, з дзеркальними вікнами готовий був зустріти господаря та його гостей. Слуги до блиску натерли паркет, ні порошинки не залишили на стінах і стелях. Шовкові і оксамитні портьєри звисали з позолочених дверних карнизів, і всюди виблискували смарагди, смарагди, смарагди!..
їхній нестерпний блиск засліплював очі, і тричі правий був розумний Фарамант, коли примусив наших героїв надіти зелені окуляри. Біля дверей Тронної зали з колосальним тортом на золотій тарелі зустрів гостей кухар Балуоль у білому фартусі і білому ковпаку, а в самій залі були накриті столи з безліччю різноманітних, найвишуканіших страв.
У Тронній залі друзів чекав Сміливий Лев. Цар звірів постарів для довгих, небезпечних мандрівок, але він був безмежно щасливий зустріти Енні, і Велетня із-за гір, і всіх інших живими і здоровими. Він плакав від радощів і витирав сльози китичкою хвоста.
Та Енні надзвичайно вразило те, що до неї з шанобливим поклоном підійшов довгов'язий худий лікар Робиль у парадному вбранні, з орденами на грудях, і в руці в нього був срібний обруч, який, за словами Дроворуба, загубився разом з ручною ланню Ауною.
А все пояснювалося дуже просто. Коли на країну впав Жовтий Туман, невидимка Ауна прийшла до Фіолетового палацу шукати притулку у своєї хазяйки Фрегози, і срібний обруч був знятий з шиї втікачки. На жаль, це трапилося вже після того, як Залізний Дроворуб подався до Смарагдового міста, і коштовний талісман залишався в країні Мигунів до зникнення туману.
Зраділа Енні швиденько наділа прикрасу на голову, але їй, звісно, не спало на думку натиснути на рубінову зірочку, щоб стати невидимкою. Навіщо робити такі фокуси в колі друзів?
Тім сказав:
— Шкода, що ми не одержали цю річ раніше, до того, як пішли воювати з Арахною. Я проник би до неї в печеру і викрав би чарівну книгу.
Енні заперечила:
— Гадаю, з цього нічого не вийшло б. Книга була захована надійно, і без допомоги гномів знайти її не вдалося б. А якби ти її і знайшов і ми розчаклували країну від Жовтого Туману, то невідомо, що трапилося б далі. У злої феї могли бути ще страшніші заклинання, і вона наслала б на країну щось гірше, ніж Жовтий Туман.
Усі погодилися з Енні, що і так усе вийшло дуже добре. Чарівна країна і без допомоги срібного обруча назавжди звільнилася від Арахни, й віднині могутня чарівниця не погрожуватиме її жителям.
— А все ж таки я більше вам по залишу срібний обруч, — сміючись, мовила Енні.