Як же з ним боротися? Ми ж уночі зовсім [153] нічого не бачимо, а вдень не можемо розвідати, де його фортеця, щоб розорити її. То що нам слід робити — помиритися з ним чи воювати, рушати в бойовий похід чи сидьма сидіти, тікати чи дотримуватися нейтралітету?" І тоді вони йому сказали: "Похвально, володарю, що ти запитуєш нас про це. Адже сказано:
Чого б то радник говорив, як не пита його ніхто?
Спитають — відповісти слід,— про радість чи біду — всеодно.
Хто сам повіда новину, яка до краху призведе,-
Хай буде радник чи лестун, його за ворога вважай.
Того, владико, хто б лестив, між слуг неважко відшукать.
Того, хто правду б говорив, нелегко виявить між слуг.
Тому, владико, треба нам від миру далі, в таїні
Зійтись на раду й розсудить, як нам розумно учинить".
І заходився Мегхаварна розпитувати по черзі кожного з п'яти своїх міністрів: Удджівіна, що стрімко злітає, Ануджівіна, який високо ширяє, Праджівіна, котрий угору лине, довговічного Чіраджівіна, Санджівіна. Спершу він звернувся до Удджівіна: "Любий, що в таких обставинах ти вважаєш за потрібне робити?" І той відповів: "Не треба, повелителю, починати війни з могутнім ворогом, бо він нападає у зручний для нього час, і тому з ним слід підтримувати мирні стосунки. Недарма ж кажуть:
Якщо могутній ворог твій, схились перед його мечем,
Тебе не кине твій талан,— ріка назад не потече.
А також
Хто у правді непохитний, доброчесний, благородний
І з братами дружній, мужній,— з тим належить жити в мирі.
Либонь із ницими мирись, як небезпека йде від них:
Коли життя ти збережеш, то й державу порятуєш.
А з тими, хто не раз перемагав у війнах, і поготів треба мирно жити. Бо сказано ж: [154]
Хто в мирі й злагоді живе з непереможним владарем,
Той неодмінно в спілці з ним собі підкорить ворога.
Підтримуй з рівним лад, адже — не визначиш кінця війни,
В діла сумнівні не вдавайсь — так Бріхаспаті наставляв.
Не знаєш про кінець війни — на битву лиш тоді іди,
Як вичерпав три способи — дарунки, дружбу, чвар посів.
Хто відхиля в гордині мир, загине й від слабкого той,-
Так гине горщик, ще сирий, із випаленим стукнувшись.
Із сильним йде на бій слабкий — то для слабкого вірна смерть,-
Розбивши горщик, камінець лишається цілісінький.
До того ж
Спільник, золото, країна — ось три цілі перемоги,
Якщо жодного не буде,— про війну не гоже й думать.
Зжерти мишу зажадавши, кігті зломить лев об камінь,
Під яким нора у миші,— пощастить — здобуде їжу.
Як нема надій на здобич, а чига кривава битва,
Про війну не слід і думать, затівать війну неварто.
Тож тримайсь перед могутнім, як лоза під буревієм,
До змії не уподібнюйсь — бо Лакшмі прихильність втратиш.
Хто тримається лозою, благ великих досягає,
Хто наслідує зміюку, смерть знаходить неминуче.
Воїн, мовби черепаха, лізе в грізну мить у панцир,
А спокійна мить настане, піднімається, мов кобра.
Небезпеку передчувши, злагоду шука розумний,
При непевності не стане брать гарячу зброю в руки.
Ні, немає настанови: "Слід іти на бій із сильним!"
Не підніметься ніколи хмара проти буревію".
Отак Удджівін виклав свої докази на користь примирення, які грунтувались на "Вченні про мир". [156]
Вислухавши його, Мегхаварна звернувся до Санджіві-на: "Хотів би я, любий, почути твої міркування". І той мовив: "Не схильний я, о божественний, до того, щоб примирятися з ворогом. Недарма кажуть:
Дружити з ворогом не слід, хоч би й міцний уклали мир,-
Адже відомо, що окріп кострище може погасить.
А наш ворог жорстокий, ненажерний, він не знає, що таке справедливість, і саме тому не варто тобі з ним дружити. Сказано ж:
Не слід підтримувать зв'язків
Із тим, хто істини не зна.
Яка б угода не була,
А підступів недовго ждать.
Через те я вважаю, що треба йти війною на супостата! Як-то мовиться:
Жорстокий, ненажерливий, ледачий, боягуз, брехун,
Безтурботний, ненадійний,— такого ворога поб'єш.
Крім того, він завдав нам поразки, тож коли ми співатимем гімни на честь миру, ворожий гнів ще дужче розпалюватиметься. Кажуть же:
Де війною йти потрібно, там примирення зашкодить,
Чи розумний буде пирскать на того, хто в лихоманці?
Хто про мир переговори з ворогом веде прелютим,
Той палає, мов олива у світильнику нічному.
Могутній ворог промовляє і говорить абищо. Бо ж сказано:
Лев, зваживши могуть свою, заносить лапу на слона,
Що мало не здурів в жазі, хоча за нього й більший слон.
Малий великого уб'є, якщо його розпалить гнів.
Вбить може лютий лев слона,— так всіх нас Бгарадваджа вчить.
Не можеш силою збороть — обманом ворога здолай.
Переодягшись жінкою, Кічаку Бгіма поборов. [156]
А також,
Коли, як смерть, несхитний цар, то він підкорить ворогів,
Коли він мовчки терпить все — травинка він для ворогів.
Той, хто втрачає весь свій блиск від відблиску суперників,
Своєю з'явою на світ зневажить материнську честь.
Як Лакшмі не вмастилася шафраном крові ворогів,
Не люба, хоч і чарівна, вибагливим чоловікам.
Життя своє змарнує цар, якщо поля в його краю
Не зросять кров'ю вороги і їх дружин потоки сліз".
Так розтлумачив Санджівін "Учення про війну" і, вислухавши його, Мегхаварна звернувся до Ануджівіна: "Повідай, любий, свою думку",— і той мовив: "О володарю, наш ворог злостивий, дуже сильний, і нема упину його злодіянням, тому не слід з ним ні миритися, ні вести війни; а весь час бути насторожі в поході. Недарма кажуть:
З тим, хто збройно посягає й меж пристойності не знає,
Не вступай ні в мир, ні в спірку, лиш походами погрожуй.
Є походи двох призначень — "оборона" від навали
Й "наступ", ціль одна в якого — домогтися перемоги.
В інший край іти походом, щоб його до рук прибрати,
Вирушати мудрі радять в місяць картика та чайтра.
А якщо у скруті ворог, в нього є місця вразливі,
До звитяжного походу можна будь-коли рушати.
Лиш фортецю укріпивши, воїв доблесних зібравши,
Можна йти у край ворожий, розвідку вперед пославши.
Хто в краю чужім не вивчить ні провізію, ні води,
Той не тільки не звитяжить, а й не вернеться додому.
Отож найдоцільніше вдатись до маневру ухиляння. Бо сказано:
Тому конче необхідний лиш похід другого роду,-
Не війна і не угода з ворогом міцним чи грішним. [157]
Виходом з цього, як пропонують мудрі люди, може бути маневр ухиляння. Недарма кажуть:
Баран, щоб вдарити сильніш, на кілька кроків відступа,-
Перед стрибком цар звірів лев попереду пружиниться.
У кого світлий розум, той обачно діє у житті.
Таїться з заміром своїм, свою приховує мету.
А також
Хто залишає рідний край, лихих уздрівши ворогів,
Той вернеться у рідний край, як Юдгіштхіра, за життя.
Хто ворога не розпізнав і з ним вступає в смертний бій,
Той вскочив до омани сам і до загину рід веде.
А тому, коли ворог вочевидь переважає силою, найкращий спосіб — маневр ухиляння, а не замирення і не війна". Отак Ануджівін виклав "Учення про маневр ухиляння". Після цього Мегхаварна звелів Праджівіну: "А тепер, любий, скажи, що ти думаєш про наше теперішнє становище". Той мовив: "Не подобається мені, повелителю, ні війна, ні замирення, ні маневр ухиляння. Як на мене, то найрозумніша позиція — вичікування. Сказано ж:
Поки у лігві крокодил — потягне в пащу і слона,
А виповзе із лігва він, то і собаки не здола.
До того ж
Як сильний ворог нападе, фортеці ти не залишай,
А друзів доблесних поклич, щоб з тилу ворога розбить.
Хто про нападників прочув, здається страхові в полон
І з рідної країни йде, той не повернеться назад.
Змію, позбавлену зубів, та ще слониху в тічки час,
Поза укріпленням царя — істота знищить будь-яка.
Той, хто у сховищі своїм, здолає сотню ворогів,
Тож краще залишатись в нім, як маєш сильних ворогів.
Тому про сховище подбай,— вояк хоробрих в нім збери,
Вали насип, рови поглиб, як слід до битви приготуйсь [158]
Сховавшись за фортечний мур, готуйся, щоб іти у бій,
Як виживеш — здобудеш край, загинеш — зразу злинеш в рай.
А також відомо:
Слабких, якщо вони в гурті, не зможе дужий подолать.
Які б не віяли вітри, не вирвать їм цупких ліан.
Адже і велетня лісів, хоча б який він дужий був,
Якщо стоїть одинаком, з корінням вирве ураган.
Коли дерева в корені переплелись в однім вузлі,
Вони незборні в єдності, не вирве їх і ураган.
Та того, хто в самотині, хай і хоробрий буде він,
Слабким вважають вороги і легко можуть вбить його".
Отак Праджівін виклав свою думку у вигляді "Вчення про вичікування". Вислухавши його уважно, Мегхаварна звернувся до Чіраджівіна: "А яка, любий, твоя пропозиція?" — і той повів таке: "Мені, божественний, з усіх шести політичних засобів найбільше подобається союз, і, гадаю, його неодмінно треба укласти. Бо сказано:
Блискучий, обдарований, що зробить без помічника?
Вогонь погасне, певно, сам, як не роздмуха вітровій.
Отже, за теперішніх обставин ти, безсумнівно, здібний, повинен знайти союзника, який би допоміг відвернути нещастя.