Але Елінор відповідала їй спокійно і обережно, припиняючи розмову, наскільки це дозволяла ввічливість, бо вважала, що Люсі така розмова приносить нічим не заслужене задоволення, а їй самій загрожує небезпекою.
Панночки Стіл прогостювали в Бартон-парку набагато довше, ніж передбачалося на час їхнього запрошення. Вони все більше входили там у милість, без них уже не могли обійтися. Сер Джон і чути не хотів про їхній від'їзд, і всупереч численним давнім обіцянкам поїхати до Ексетера і настійній необхідності негайно виїхати, щоб цих обіцянок дотриматися, що наставала наприкінці кожного тижня, вони поступалися умовлянням і пробули в Бартоні майже два місяці, беручи належну участь і приготуваннях до того свята, важливість якого підтверджується великою кількістю балів і званих обідів.
РОЗДІЛ 25
Хоча місіс Дженнінгс і мала звичку більшу частину року проводити у своїх дочок і друзів, звідси ще не витікало, ніби власного постійного житла в неї не було. Після смерті чоловіка, який вів вигідну торгівлю в не надто аристократичній частині столиці, взимку вона поверталася до будинку на одній з вулиць неподалік Портмен-сквер. І з наближенням січня її думки все частіше зверталися до цього будинку, куди вона одного прекрасного дня раптово — і для них абсолютно несподівано — запросила поїхати із собою старших міс Дешвуд. Елінор, не помітивши, ні як спалахнуло і негайно зблідло обличчя сестри, ні радісного блиску в її очах, з вдячністю, але рішуче відмовилася за них обох у повній упевненості, що Маріанна цілком з нею згодна. Послалася вона на те, що вони не можуть залишити свою матір одну в таку пору року. Місіс Дженнінгс вислухала її із подивом і тут же повторила запрошення.
— О Господи! Та ваша матінка чудово без вас обійдеться, вже повірте мені, а я щиро прошу вас скласти мені компанію і нічого навіть слухати не хочу! І не бійтеся, що ви мене утруднятимете. Мені це не завдасть ніякого клопоту. Відправлю Бетті поштовою каретою — що-що, а це я можу собі дозволити! Утрьох ми чудово вміщатимемося в моєму дорожньому екіпажі. А коли в Лондоні ви не побажаєте щоразу виїздити зі мною, то й нехай — поїдете якщо не з однією моєю дочкою, так з другою. Я знаю — ваша матінка не заперечуватиме. Я добре змогла прилаштувати своїх дівчаток, то кому ж їй і доручити вас, як не мені! І коли я не видам заміж хоч одну з вас, так провина буде не моя. Я всім молодикам замовлю за вас слівце, можете бути упевнені!
— Здається мені, — втрутився сер Джон, — що міс Маріанна сперечатися не стане, якщо її старша сестричка дасть свою згоду. Ну хіба гаразд буде позбавляти її маленької радості тільки через те, що міс Дешвуд така вперта? А тому я вам двом раджу податися до столиці, коли Бартон вам надокучить, ані слова міс Дешвуд не кажучи.
— Справді, — сказала місіс Дженнінгс, — я буду страшенно рада товариству міс Маріанни, поїде з нами міс Дешвуд чи ні, але, здається, чим більше, тим веселіше, і я думала, їм буде приємніше поїхати разом, бо як тільки я їм набридну, вони зможуть базікати між собою і сміятися за моєю спиною над моїми дивацтвами. Але якщо не обох, то одну з них я повинна вмовити! Господи помилуй, так що ж, по-вашому, я робитиму в будинку одна-однісінька? Адже до цієї зими при мені завжди була Шарлотта. Нумо, міс Маріанно, — вдаримо по руках, а якщо міс Дешвуд візьме та й передумає, то буде ще краще.
— Дякую вам, добродійко, від щирого серця дякую! — палко вигукнула Маріанна. — Своїм запрошенням ви заслужили мою вічну подяку, і для мене було б великим щастям, ні, величезним щастям його прийняти. Але моя мати, найніжніша, найдобріша з матерів… Елінор має рацію, і якщо наш від'їзд засмутить її, позбавить душевного спокою… О, ні! Ніщо, ніщо не спокусить мене покинути її. Тут не повинно, тут не може бути ніякої боротьби!
Місіс Дженнінгс повторила свої запевнення, що місіс Дешвуд чудово без них обійдеться, і Елінор, яка тепер зрозуміла сестру і переконалася, яку байдужість до всього іншого вселяє їй нетерпляча мрія швидше побачити Віллоубі, не стала вдаватися до нових заперечень і сказала лише, що вирішувати повинна їхня мати, хоча не сподівалася знайти в ній спільницю у спробі уникнути поїздки до Лондона, яку вона не могла схвалити для Маріанни, а сама мала вагомі причини непокоїтися. Звичайно, їхня мати підтримає кожне бажання Маріанни! І як їй дати зрозуміти, що в цій делікатній справі необхідно дотримуватися найбільшої обережності, бо вона із самого початку не слухала жодних застережень? Пояснити ж, чому вона сама не хоче їхати до Лондона, Елінор не насмілювалася. Якщо Маріанна, така вибаглива, чудово знайома з грубуватими манерами місіс Дженнінгс, до яких незмінно відчувала глибоку відразу, була згодна, ради досягнення своєї мети, змиритися і з цими манерами, і з усім іншим, що нестерпно ранило її тонку вдачу, то звідси неспростовно випливало, наскільки важлива для неї ця мета, і подібний доказ з'явився для Елінор, незважаючи на все, що вона спостерігала в минулому, повною несподіванкою.
Коли вона розповіла матері про запрошення, то місіс Дешвуд, переконана, що в Лондоні її дочки проведуть час дуже весело, і, всупереч усім ніжним запевненням Маріанни, помітивши, як тій хочеться поїхати, не побажала і слухати, щоб вони відмовлялися заради неї. Але тут же наполягла, щоб вони невідкладно повідомили місіс Дженнінгс про свою згоду, а потім із звичайною жвавістю почала перераховувати різні вигоди, які їм усім дасть ця тимчасова розлука.
— Я у захваті від цього плану! — вигукнула вона. — В ньому є все, чого я могла б побажати. Ми з Маргарет виграємо від нього не менше, ніж ви. Після того, як ви і Мідлтони поїдете, ми будемо тихо і приємно проводити час за книгами і музикою. І коли ви повернетеся, Маргарет здивує вас своїми успіхами. До того ж я давно задумала дещо переробити у ваших спальнях, і тепер це можна буде здійснити без жодних незручностей. А вам просто корисно поїхати до Лондона! Я вважаю, що всім дівчатам вашого віку необхідно познайомитися із столичними манерами і розвагами. Ви будете під опікою чудової жінки, і я без найменших побоювань доручу вас її турботам і материнському серцю. І вже напевно ви побачитеся зі своїм братом, і хоч би які були його вади або вади його дружини, я не можу забути, чий він син, і мені нестерпна думка, що ви станете зовсім чужими одне одному.
— Як завжди, думаючи тільки про наше щастя, — сказала Елінор, — ви усунули всі перешкоди, які могли б, по-вашому, перешкодити виконанню цього плану. Але залишається одне заперечення, яке, мені здається, обійти буде не так просто.
Обличчя Маріанни напружилося.
— І про що ж, — сказала місіс Дешвуд, — моя мила розсудлива Елінор хоче мене попередити? Яку нездоланну перешкоду вона назве? Тільки ані слова про витрати!
— Ось моє заперечення: я найкращої думки про серце місіс Дженнінгс, та все ж вона не така жінка, чиє товариство може бути нам приємним, а заступництво буде доброю рекомендацією у світі.
— Цілком справедливо, — відповіла її мати. — Але віч-на-віч вам з нею залишатися майже не доведеться, а на людях ви частіше за все з'являтиметеся в супроводі леді Мідлтон.
— Якщо Елінор ладна відмовитися через те, що місіс Дженнінгс їй несимпатична, це не може перешкодити мені прийняти її запрошення! — вигукнула Маріанна. — Мене такі міркування не бентежать, і, вважаю, я без особливих зусиль зумію терпіти подібні неприємності.
Елінор мимохіть посміхнулася такій байдужості до манер пані, з якою Маріанна ледь могла триматися ввічливо, і то лише після довгих умовлянь, і вирішила їхати. Вона однаково побоювалася і покинути Маріанну без іншої опори, окрім власних її думок, і залишити місіс Дженнінгс в її власній вітальні в години дозвілля лише на милість Маріанни. З необхідністю їхати вона примирилася ще більше, коли пригадала, що, за словами Люсі, Едварда Феррара очікували в Лондоні не раніше лютого, а ще до того часу термін їхнього візиту добіжить кінця, і перервати його можна буде без нечемного поспіху.
— Ні, звичайно, ви поїдете обидві! — повідомила місіс Дешвуд. — Ці заперечення безглузді. Життя в Лондоні дасть вам чимало втіхи, і особливо тому, що ви будете там разом. А якщо Елінор погодиться на те, щоб, окрім перешкод, отримувати і задоволення, вона, поза сумнівом, виявить, що джерела їх можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, чом би їй не познайомитися ближче з рідними її невістки?
Елінор часто думала про те, яким чином можна порушити безтурботність, з якою її мати покладалася на те, що їх з Едвардом пов'язує взаємне почуття, щоб трохи пом'якшити удар, коли відкриється істина, і ось тепер у відповідь на цей натяк вона, хоча і без жодної надії на успіх, змусила себе стати до виконання свого задуму, сказавши:
— Мені дуже подобається Едвард Феррар, і я завжди буду рада його бачити, але щодо його близьких, то мені, правду кажучи, байдуже, познайомлюся я з ними чи ні.
Місіс Дешвуд посміхнулася і нічого не відповіла. Маріанна здивовано підвела на неї очі, і Елінор зрозуміла, що слова її пропали надаремне.
На цьому суперечки скінчилися, і невдовзі вони зійшлися на тому, що запрошення буде прийняте без жодних застережень. Місіс Дженнінгс від захоплення розсипалася в обіцянках опікати і розважати панночок, як рідних. І зраділа не тільки вона. В захват прийшов і сер Джон. Для людини, яка більше всього боялася бодай один день провести наодинці, додавання до числа мешканців Лондона ще двох було вже дещо. Навіть леді Мідлтон, відступивши від свого звичаю, спромоглася зобразити радість. Ну, а міс Стіл, і особливо Люсі ніколи в житті не були такими щасливими, як у ту хвилину, коли дізналися про таку приємну новину.
Хоча і всупереч своїм бажанням, але Елінор поступилася з меншим небажанням, ніж чекала. Щодо неї самої, то тепер уже не мало значення, поїде вона до Лондона чи ні, а завваживши, яка задоволена її мати, як захоплена Маріанна, чий характер, голос, манери негайно відновили минулу жвавість і навіть більшу, ніж раніше, веселість, вона не могла досадувати на причину і не дозволила собі непокоїтися про наслідки.
Радість Маріанни швидше була схожою на екстаз — таким великим було її хвилювання і бажання швидше вирушити в дорогу.