Усіх за ниточки смикаєш, і все таке. Я, звісно, напився, але чомусь просто таки люблю тебе сьогодні, покидьку.
— Дякую, — сказав я. Мені все це лайно сьогодні було чуже, тобто всі ці брудні балачки на кшталт школа-кінчається-треба-ж-зізнатися-що-в-глибині-душі-ми-одне-одного-любимо. Я уявив Марго на цій вечірці — на будь-якій з тисячі вечірок. Порожні очі. Уявив, як вона слухає п'яне верзякання Чака Парсона, мріючи втекти від нього — хоч живою, хоч мертвою. Я однаково чітко міг уявити обидва шляхи.
— Покидьку, ти пиво будеш? — запитав Чак. Я мало не забув, що він стоїть поруч, але від нього так тхнуло перегаром, що не помічати його було нелегко. Я похитав головою, і він подався геть.
Мені хотілося додому, але я розумів, що квапити Бена немає сенсу. Може, це найкращий день у його житті. Він його заслужив.
Отож я спустився східцями у підвал. Я стільки часу провів у темряві, що у мене з'явилося бажання сховатися, хотілося прилягти там, де не так багато галасу і світла, і знову уявити Марго. Але проходячи повз спальню Бекки, я почув гамір, — точніше сказати, стогони, — тож зупинився перед дверима, які були трохи прохилені.
Мені було видно голову і торс Джейса, він лежав на Бецці вже без сорочки, а вона обхопила його ногами. Вони ще не роздяглися до кінця, і нічого не почалося, але намір був очевидний. Може, пристойніше було б відвернутися, але ж то був шанс подивитися на голу Бекку Арингтон, тож я лишився біля дверей, дивлячись на них. Незабаром вони перекинулися, Бекка виявилася зверху, вона поцілувала його і почала скидати футболку.
— Як я тобі — сексі? — запитала вона.
— О Боже, так… ти така сексі, Марго! — відказав Джейс.
— Що?! — розлютилася Бекка, і я відразу зрозумів, що голою її не побачу. Вона заходилася репетувати, і я позадкував. Джейс мене помітив і теж заволав:
— Ти тут що робиш?
— До біса його! — заверещала Бекка. — Кому він треба! А як же я?! Чому ти думаєш про неї, а не про мене?!
Треба було вшиватися, тож я зачинив двері й пішов до вбиральні. Мені справді хотілося в туалет, але ще дужче хотілося втекти від галасу.
Добре налаштувавши все своє обладнання, я завжди ще кілька секунд зосереджуюся, тож я трохи постояв, а потім, коли поллялося і я вже готовий був перейти до повного струменя, з ванни почувся жіночий голос:
— Хто там?
— Е-е-е… Лейсі? — зронив я.
— Квентин? Що ти в дідька тут робиш?
Треба було зупиняти процедуру, але я, зрозуміло, не міг. Сцяти — це як читати добру книжку: якщо вже почав, то не зупинишся.
— Е-е-е… сцю, — сказав я.
— Ну і як? — запитала вона крізь фіранку.
— Е-е-е, непогано? — я струсив останню краплю, застебнув шорти, злив воду.
— У ванні потусити хочеш? — запитала вона. — Тільки не подумай, що це натяк.
Повагавшись, я відказав:
— Звісно, — і відсунув фіранку. Лейсі усміхнулася до мене, потім підтягла коліна до грудей. Я сів навпроти, притулившись спиною до холодної похилої порцеляни. Ноги наші сплелися. На Лейсі були шорти, майка і маленькі зворушливі капці. Косметика розмазалася навколо очей. На голові ще збереглися рештки зачіски. Треба сказати, Лейсі Пембертон дуже гарна. Не з тих, з ким забудеш про Марго Рот Шпігельман, але про багатьох інших дівчат з нею таки можна забути.
— Ну, як бал минув? — поцікавився я.
— Бен дуже хороший, — відказала вона. — Мені було весело. Але потім ми страшенно посварилися з Беккою, вона обізвала мене хвойдою, а потім вилізла на диван, попросила всіх замовкнути і закричала, що в мене венерична хвороба.
— Господи! — здригнувся я.
— Так, мені гаплик тепер. Це… Боже! Це, чесно, дуже недобре, тому що… це дуже принизливо, і вона знала, вона цього і домагалася… Я прийшла сюди, сіла у ванну, потім прийшов Бен, але я попросила його дати мені спокій. Я проти нього нічого не маю, але він не в змозі слухати. Він же напився. А у мене ж немає венеричної хвороби. Була. Але я все вилікувала. Байдуже. Просто я не хвойда. Був один хлопець. Негідник! Господи, я навіть повірити не можу, що у мене вистачило клепки їй це розповісти. Треба було тільки з Марго поговорити, без Бекки.
— Співчуваю, — сказав я. — Бекка просто заздрить.
— Чого їй заздрити? Вона королева балу. У неї Джейс. Тепер вона на місці Марго.
У мене від твердої ванни вже дупа заболіла, і я спробував сісти якось по-іншому. Тепер ми торкалися одне одного колінами.
— Місце Марго ніхто не може зайняти, — сказав я. — А Бецці хочеться мати те, що є в тебе. Ти всім подобаєшся. Всі вважають тебе милішою.
Лейсі сором'язливо всміхнулася.
— Ти думаєш, що я поверхова?
— Загалом, так, — я згадав, як сам стояв під дверима і чекав, коли роздягнеться Бекка. — Але і я теж, — додав я. — Всі такі.
Я частенько мріяв: "От якби в мене було тіло, як у Джейса Вортингтона! Впевнено ходити. Впевнено цілувати".
— Ну, не настільки. Ми от з Беном однаково поверхові. А тобі байдуже, щó про тебе думають.
Це була і правда, і ні.
— На жаль, не зовсім байдуже, — зізнався я.
— Без Марго так недобре, — сказала Лейсі. Вона теж була п'яна, але такі п'яні мені приємні.
— Ага, — погодився я.
— Я хочу, щоб ти мене відвіз туди, — сказала вона. — У торгівельний центр. Бен мені розповів.
— Добре, поїдемо, як захочеш, — відказав я. І розповів, що сьогодні вночі знайшов там лак для нігтів і ковдру.
Лейсі якусь хвилю мовчала, дихаючи через рот. А потім прошепотіла:
— Вона померла…
— Я не знаю, Лейсі. Я те ж саме думав до сьогоднішньої ночі, але тепер не певен цього.
— Вона померла, а ми тут усі…
Я згадав підкреслені рядки з Вітмена: "Як не знає про це ніхто на світі, я задоволений, // І як знають про це усі та кожен, я задоволений". І відказав Лейсі:
— Може, вона так хотіла. Щоб життя тривало.
— На мою Марго це не схоже, — заперечила вона.
І я подумав про свою Марго, про Марго Лейсі, про Марго пані Шпігельман — всі ми дивилися на різні її відображення в кімнаті кривих дзеркал. Я збирався додати щось іще, аж зауважив, що рот у Лейсі розтулився, вона, прихилившись до холодних сірих кахлів на стіні, заснула.
Уже вдруге хтось заходив у вбиральню, коли я все-таки вирішив збудити Лейсі. Була майже п'ята ранку, і мені треба було відвезти Бена додому.
— Лейсі, прокидайся, — сказав я, торкаючись своїм черевиком її капця.
Вона похитала головою.
— Мені подобається, коли мене так називають, — сказала вона. — Ти в курсі, що зараз ти — мій найкращий друг?
— Я схвильований, — відказав я, хоча вона була п'яна, втомлена і казала неправду. — Слухай, ми зараз підемо нагору, і якщо хтось щось про тебе скаже, я захищатиму твою честь.
— Добре, — погодилася вона. Отож ми пішли нагору разом; людей на вечірці вже трохи поменшало, але біля барила ще вешталися бейсболісти разом із Джейсом. Решта вже позасинала — хто в спальниках, хто просто на підлозі; кілька хлопців тулилися на розсувному дивані. Анжела з Радаром лежали разом на кріслі для двох, у Радара звисали ноги. Вони спали.
Коли я вже збирався був спитати хлопців коло барильця, чи не бачили вони Бена, він сам влетів у вітальню. На голові у нього був блакитний дитячий чепчик, а в руках — меч з восьми пивних бляшанок, склеєних, я був подумав, скотчем.
— Я ТЕБЯ БАЧУ! — заревів він, показуючи на мене мечем. — БАЧУ КВЕНТИНА ДЖЕЙКОБСЕНА! Сюди! Навколішки! — горлав він.
— Що? Бене, заспокойся.
— НАВКОЛІШКИ!
Я покірно став навколішки, дивлячись на нього.
Він опустив імпровізованого меча й по черзі торкнувся обох моїх плечей.
— Владою пивного меча, скріпленого суперклеєм, висвячую тебе на мого обраного водія!
— Дякую, — сказав я. — Тільки не наблюй у мінівені.
— ТАК! — заволав він. А коли я спробував підвестися, він пхнув мене рукою-без-пивного-меча, знову постукав мечем по плечу і сказав:
— Владою пивного меча, скріпленого суперклеєм, я вимагаю, щоб на врученні атестатів ти під мантією прийшов голий.
— Що?
— ТАК! Ти, я і Радар! Йдемо голі, тільки мантії. На вручення! Буде нереально круто!
— Авжеж, — сказав я, — ото буде сексі.
— ТАК! — підтвердив Бен. — Присягнися, що ти з нами! Радара я вже змусив присягнутися. РАДАРЕ, ТИ Ж ПРИСЯГНУВСЯ?
Радар трохи обернув голову і розплющив очі.
— Еге ж, — буркнув він.
— Ну, то і я присягаюся, — сказав я.
— ТАК! — Бен тут обернувся до Лейсі: — Я тебе люблю.
— Я тебе теж, Бене.
— Ні, я тебе кохаю. Не по-братньому і не подружньому. Я кохаю тебе, як реально п'яний хлоп'яга кохає найкрутішу на світі дівчину.
Вона всміхнулася.
Я ступнув уперед і поклав руку йому на плече.
— Якщо ти хочеш потрапити додому до шостої, час вирушати, — нагадав я.
— О'кей, — погодився Бен. — Але я маю подякувати Бецці за таку розкішну вечірку.
Ми з Лейсі пішли за Беном сходами униз, він відчинив двері в кімнату Бекки і сказав:
— Вечірка була крутезна! Хоч сама ти — відстійна! У тебе навіть по жилах відстій замість крові тече! Але за пиво спасибі!
Бекка вже була в кімнаті сама, вона лежала на ліжку, витріщаючись стелю. На Бена вона й не глянула, тільки тихенько пробурмотіла:
— Забирайся до біса, вилупку. Хай тебе твоя супутниця лобковими вошами нагородить.
Без тіні іронії в голосі Бен відказав:
— Радий був поговорити! — і зачинив двері. По-моєму, він навіть не зрозумів, що його образили.
Потім ми знову піднялися нагору і попрямували до виходу.
— Бене, — сказав я, — меча треба тут залишити.
— Гаразд, — погодився він, тож я взявся за меча і сіпнув, але він не випустив його. Я вже був зібрався нагримати на нього, аж помітив, що Бен просто не може відчепитися від нього.
— Бене, — зареготалася Лейсі,— ти що, сам до меча приклеївся?
— Ні,— відказав він. — Суперприклеївся. Щоб його ніхто не вкрав!
— Залізна логіка, — незворушно відказала Лейсі.
Нам з Лейсі вдалося відірвати всі бляшанки, крім тієї, що була приклеєна до Бенової долоні. Хоч як я сіпав, млява рука тягнулася разом з бляшанкою, наче він був маріонеткою на пивній нитці.
— Час уже їхати, — нарешті нагадала Лейсі. І ми поїхали. Бена ми посадили на заднє сидіння і пристебнули ременем безпеки. Лейсі лишилася з ним: "Стежити, щоб він не наблював чи не забився до смерті тою бляшанкою".
Сам Бен був уже десь далеко, тож Лейсі говорила про нього не соромлячись. Поки я їхав по шосе, вона мовила:
— Знаєш, от щодо того, як він старається. Ну, по-моєму, якось аж занадто, але що в цьому такого поганого? Він хороший, хіба ні?
— Напевно, — сказав я.